Постанова

від 30.01.2020 по справі 300/1466/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1466/19 пров. № 857/12878/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Онишкевича Т. В., Шевчук С.М.;

за участю секретаря судового засідання - Джули В. М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року в справі № 300/1466/19 (головуючий суддя Гундяк В. Д., м. Івано-Франківськ, повне судове рішення виготовлено 29 жовтня 2019 року) за позовом приватного підприємства "Культурний та мистецький простір Прикарпаття" до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

08 липня 2019 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву приватного підприємства "Культурний та мистецький простір Прикарпаття" до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 16.05.2019 року за №0000311202.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що податковим органом зроблено безпідставний висновок та не доведено, що приватним підприємством "Культурний та мистецький простір Прикарпаття" сформовано податковий кредит за лютий 2017 рік - січень 2019 року по операціях, які не пов`язані із здійсненням господарської діяльності позивачем.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 16.05.2019 року за №0000311202.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем - Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовним вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що за результатами проведеної камеральної перевірки виявлено відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 484 549 грн. Вказує, що підприємство у період з лютого 2017 по січень 2019 не здійснювало жодних операцій на митній території України, окрім придбання товарів/послуг та необоротних активів на суму 506 902 грн., таким чином, позивачем заявлено суму бюджетного відшкодування з ПДВ по операціях, які, на думку податкового органу, не пов`язані зі здійсненням господарської діяльності та відповідно витрати на придбання даних товарно-матеріальних цінностей не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить відмовити в задоволенні такої в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлено, що за результатами проведеної камеральної перевірки ПП "Культурний та мистецький простір Прикарпаття" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за лютий 2019 року складено акт від 18.04.2019 року за №1777/09-19-12-02-11/40912332, в якому зафіксовано порушення п.200.1 та п.200.4 ст.200 ПКУ в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 484 549 грн. (а.с.46-52, т.1).

На підставі висновків проведеної перевірки 16.05.2019 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000311202 про відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за лютий 2019 року та відсутність права на врахування такої суми від`ємного значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 484 549 грн. (а.с.57, т.1).

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.

Підпунктом 62.1.3. пункту 62.1. статті 62 Податкового кодексу України проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин віднесено до одного із способів податкового контролю.

Відповідно до 75.1.1. ст.75 КАС України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

З огляду на положення вищевказаної норми під час камеральної перевірки контролюючий орган використовує виключно дані, зазначені у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Встановлено, що підприємство у період з лютого 2017 по січень 2019 здійснювало операції з придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів на суму 506902 грн.

Відповідно до повідомлення за формою №20-ОПП у позивача відсутні власне/орендоване рухоме чи нерухоме майно, штатні працівники, проведення нарахувань та виплат заробітної плати працівникам за виконану роботу.

Згідно наявної в матеріалах справи та дослідженої судом в якості письмового доказу копії договору за №523 від 16.12.2016 року, з 16.12.2016 року підприємство орендує нерухоме майно, що належить до державної власності за адресою: вул. Галицька, 29, м.Івано-Франківськ.

Встановлено, що у зв`язку з незадовільним станом орендованого приміщення та необхідністю проведення реставраційних робіт у будівлі, ПП "Культурний та мистецький простір Прикарпаття" не здійснює статутну господарську діяльність, а проводить виключно ремонтні роботи з метою забезпечення в подальшому можливості використання даних нежитлових приміщень у своїй підприємницькій діяльності.

Судом першої інстанції в ході судового розгляду було допитано свідка ОСОБА_1 який повідомив, що є засновником приватного підприємства "Культурний та мистецький простір Прикарпаття", підприємство не здійснює основної господарської діяльності, так як проводиться реставрація орендованого нерухомого майна, яке в подальшому позивач планує використовувати для розміщення магазинів та проведення комерційних заходів. Вказав, що в період з лютого 2017 року по січень 2019 року підприємство сплачувало орендну плату за приміщення, яке орендовано з метою здійснення підприємницької діяльності, а також придбавало матеріали та послуги для ремонту даного приміщення, яке на момент укладення договору знаходилось в технічному стані, непридатному для проведення в ньому господарської діяльності. Дані витрати були понесені як прямі інвестиції в господарську діяльність підприємства. Окремо пояснив, що плату за охорону частини об`єкта культурної спадщини підприємство не отримує, а здійснює охорону нерухомого майна безоплатно згідно укладеного договору оренди.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або бюджетному відшкодуванню, регламентується ст.200 ПК України.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового) періоду.

Відповідно до п.200.14 ст.200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку додаткове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Пунктом 200.4 ст.200 ПК України передбачено, що при від`ємному значенні суми, та врахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту200.2 статті 200'цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200'.3 статті 200і цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення додаткового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового) періоду.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду зазначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, невикористання товарно-матеріальних цінностей/товарів/ послуг у звітному податковому періоді в жодному разі не свідчить про невикористання позивачем останніх у господарській діяльності взагалі.

Для підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відтак, для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання доходу, що дозволяє платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів/робіт/послуг на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем. Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Встановлено, що надані первинні бухгалтерські документи по вищевказаним господарським операціям з усіма контрагентами позивача мають всі необхідні реквізити для встановлення змісту, обсягу господарських операцій, осіб, які безпосередньо приймали участь у їх здійсненні, та інші, встановлені вимогами законодавства до первинних документів для надання їм юридичної доказовості, та повністю відображені в бухгалтерському та податковому обліках ПП "Культурний та мистецький простір Прикарпаття".

Податковим органом, ані під час проведеної перевірки, ані під час судового розгляду справи, не було надано жодних доказів відсутності у позивача мети щодо отримання економічного ефекту від господарських операцій, які полягали у придбанні товарів та послуг для ремонту орендованих основних засобів та сплати орендної плати.

Таким чином, хоча на даний час ПП "Культурний та мистецький простір Прикарпаття" фактично не здійснює господарську діяльність, однак з метою забезпечення в подальшому можливості використання орендованих нежитлових приміщень у своїй підприємницькій діяльності та відповідно і одержання доходу в майбутньому, проводило у вказаних приміщеннях ремонтні роботи, сплачувало орендну плату для можливості створення належних умов для комерційного використання даних приміщень, відповідно до чинного законодавства України, позивач не позбавлений права на бюджетне відшкодування з ПДВ по підтверджених належним чином оформленими первинними документами господарських операціях.

Одночасно суд вважає, що подання недостовірної інформації згідно форми №20-ОПП також не позбавляє ПП "Культурний та мистецький простір Прикарпаття" права на оформлення податкового кредиту, а може бути тільки підставою для притягнення посадових осіб підприємства до відповідальності згідно ст.164-2 КУпАП.

Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись статтями 229, 241, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року в справі № 300/1466/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос судді Т. В. Онишкевич С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 05 лютого 2020 року.