Постанова

від 04.02.2020 по справі 440/935/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

04 лютого 2020 року

справа №440/935/19

адміністративне провадження №К/9901/36192/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області

на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2019 у складі судді Костенко Г. В.,

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 у складі суддів Бегунца А. О., Мінаєвої О. М., Макаренко Я. М.,

у справі №440/935/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТК Лінк

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У С Т А Н О В И В :

15.05.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю ТК Лінк (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування податкових повідомлень-рішень від 16 вересня 2016 року №0003501404, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 380835,50 грн, у тому числі податкове зобов`язання у сумі 316228,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 64607,50 грн та №0003511404, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 71051,00 грн, у тому числі 56841,00 грн за податковим зобов`язанням та 14210,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, з мотивів безпідставності їх прийняття.

12.08.2019 рішенням Полтавського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019, повністю задоволений позов Товариства, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу від 16 вересня 2016 року №0003501404 та №0003511404, з мотивів недоведеності відповідачем податкових правопорушень покладених в основу їх прийняття. Ухвалюючи судові рішення у справі суди попередніх інстанцій зазначили, що висновки викладені в акті перевірки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій. Інших порушень правил формування витрат та податкового кредиту відповідачем не наведено, а судами не встановлено.

24.12.2019 податковий орган подав касаційну скаргу до Верховного Суду в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи, шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно-правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Доводів того у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій заявник касаційної скарги не наводить.

15.01.2020 ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №440/935/19 з Полтавського окружного адміністративного суду.

Товариством відзив на касаційну скаргу податкового органу до Верховного Суду не поданий, що не перешкоджає її розгляду по суті.

28.01.2020 справа № 440/935/19 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 37282564, перебуває на податковому обліку податкового органу з 02 листопада 2010 року, є платником податку на додану вартість з 22 вересня 2011 року.

Податковим органом у серпні 2016 року згідно наказу керівника податкового органу від 26 липня 2016 року №895 на виконання ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 12 липня 2016 року про надання дозволу на проведення позапланової невиїзної документальної перевірки Товариства в кримінальному провадженні №32015170090000028 від 18 вересня 2015 року з правовою кваліфікацією за частиною 3 статті 212 КК України, відповідно до підпунктів 20.1.1, 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1, пункту 78.2 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, результати якої викладені в акті від 19 серпня 2016 року №344/16-31-14-04-14/37282564 (далі - акт перевірки).

Керівником податкового органу 16 вересня 2016 року згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийняті податкові повідомлення-рішення на підставі акта перевірки.

Податковим повідомленням-рішенням № 0003501404 Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 380835,50 грн, у тому числі податкове зобов`язання у сумі 316228,00 грн за порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 135.1, 135.2 статті 135, пунктів 137.1, 137.2, 137.4 статті 137, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 64607,50 грн на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Податковим повідомленням-рішенням №0003511404 Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 71051,00 грн, у тому числі 56841,00 грн за податковим зобов`язанням за порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції відповідно до частини першої пункту 123.1 статті 123 цього кодексу у сумі 14210,00 грн.

Щодо податку на прибуток.

Порушення повноти визначення та відображення позивачем у податковій звітності з податку на прибуток витрат за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 призвело за висновками податкового органу до заниження податку на прибуток в сумі 316228 грн, у тому числі за 2013 рік - 194354,00 грн, за 2014 рік - 64076,00 грн, за 2015 рік - 57798,00 грн.

Склад податкового правопорушення, за позицією відповідача, полягає у не підтвердженні позивачем за 2013-2014 роки первинними бухгалтерськими та розрахунковими документами понесених підприємством витрат на виплату заробітної плати працівникам підприємства, нарахування єдиного соціального внеску та витрат на оренду приміщення. За 2015 рік відповідач зазначив, що позивачем у порушення вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України завищений фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збуту) визначений у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності за 2015 рік в загальній сумі 309 989 грн у зв`язку з не підтвердженням витрат первинними бухгалтерськими та розрахунковими документами. При цьому контролюючий орган посилався на акт від 12.08.2016 №227/16-31-14-04-14 щодо ненадання посадовими особами Товариства первинних бухгалтерських документів за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 до перевірки.

Судами попередніх інстанцій здійснений буквальний та системний аналіз положень підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, який зумовив висновок про те, що господарська діяльність є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах та аналіз норм Господарського кодексу України, зокрема положення якими врегульований прибуток (доход) позивача, як суб`єкта господарювання, в розумінні статей 3, 142 Господарського кодексу України.

Здійснений системний аналіз пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, який зумовив висновок про те, що платник податку для визначення об`єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відтак, за висновком судів попередніх інстанцій платник податків має право на віднесення понесених витрат на оплату праці працівників та нарахувань на заробітну плату до складу валових витрат. До таких підстав віднесено перебування працівників у трудових відносинах з платником податку (основна підстава), виконання ними робіт, спрямованих на обслуговування та управління підприємством. При цьому, ані Податковий кодекс України, ані інші закони не обмежують право платника податків на віднесення до складу валових витрат витрати на оплату праці в залежності від ефективності, доцільності, чи будь-якого іншого критерію використання залучених підприємством трудових ресурсів у власній діяльності.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Аналізуючи положення цього Закону та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів, суди попередніх інстанцій зазначили, що незалежно від обраної платником податку форми бухгалтерського обліку останній зобов`язаний вести записи у регістрах бухгалтерського обліку на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а інформація про господарські операції, здійснені підприємством, за звітний період, з облікових регістрів переноситься до фінансової звітності.

Судами попередніх інстанцій встановлено відповідно до даних журналів-ордерів і відомостей по рахунку 23 "Виробництво", рахунку 79 "Фінансовий результат", рахунку 66, 661 "Розрахунки по заробітній платі", по рахунку 651 "Розрахунки по ЄСВ", рахунку 331 "Поточні рахунки", рахунку 65 "Розрахунки зі страхування", рахунку 92 "Адміністративні витрати", табелі робочого часу, банківські виписки підтверджено, що витрати, зазначені у деклараціях з податку на прибуток за 2013-2015 роки, позивачем формувались на підставі первинних документів, згрупованих та узагальнених в аналізах рахунків 92 (адміністративні витрати), 23 (виробництво), 661 (рахунки по заробітній платі), 651 (розрахунки по ЄСВ), 79 (фінансовий результат). Усі зазначені регістри бухгалтерського обліку передбачені у обліковій політиці позивача та досліджені під час перевірки.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Підтвердженням формування і нарахування заробітної плати та єдиного соціального внеску позивачем є: звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів за 2013-2015 року, розрахунково-платіжні відомості за перевіряємий період, відомості про виплату заробітної плати з підписами працівників, які в повній мірі підтверджують зазначені витрати. Доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано.

З досліджених податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку за 2013-2015 роки та первинних документів, які складалися під час виплати заробітної плати та звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів, підтверджено понесені позивачем витрати на оплату праці та нарахування єдиного соціального внеску, задекларовані у деклараціях з податку на прибуток за 2013-2015 роки.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що витрати позивача на виплату заробітної плати працівникам та нарахування єдиного соціального внеску є документально підтвердженими і правомірно враховані платником податків під час обчислення податку на прибуток.

Оцінюючи спір в частині взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженої відповідальності "Укрпродторгсервіс", результати яких відповідач вбачає у завищенні об`єкта оподаткування за 2013 рік в розмірі 22350 грн за отримане в оренду приміщення (послуги з оренди нежитлового приміщення), яке розташоване за адресою: м. Кременчук, вул. Жовтнева, 1, кім. 135, суди попередніх інстанцій встановили поставку послуг на підставі актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) з оренди приміщень, їх щомісячної оплати.

Також встановлено, що облік та сплата за орендоване приміщення позивача ведеться на рахунку 631 "розрахунки з вітчизняними постачальниками", 311 "поточні рахунки", 79 "фінансовий результат", 92 "адміністративні витрати".

Суд вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини підтверджують факт достовірності визначення позивачем показників у деклараціях з податку на прибуток за 2013 - 2015 роки та спростовують зазначені актом перевірки факти податкових правопорушень в частині формування витрат позивачем та результатів операційної діяльності.

Щодо податку на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій встановили, що актом перевірки встановлені порушення позивачем положень пункту 185.1, статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, підпункту 192.1.2., пункту 192.1 статті 192, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, за якими занижений податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 134840 грн, в тому числі в розрізі звітних податкових періодів за січень 2013 року в сумі 11521 грн, за лютий 2013 року в сумі 11483 грн, за березень 2013 року в сумі 11406 грн, за квітень 2013 року в сумі 11406 грн, за травень 2013 року в сумі 10573 грн, за червень 2013 року в сумі 10902 грн, за липень 2013 року в сумі 10708 грн, за серпень 2013 року в сумі 10627 грн, за вересень 2013 року в сумі 12964 грн, за жовтень 2013 року в сумі 10598 грн, за листопад 2013 року в сумі 10655 грн, за грудень 2013 року в сумі 11997 грн.

Аналізуючи положення підпункту "а" пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Впродовж усіх судових розглядів контролюючий орган посилається на те, що платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій матеріали справи містять податкові накладні за 2013 рік, що підтверджують право платника податків на формування податкового кредиту.

12 серпня 2016 року посадовими особами відповідача складений акт № 227/16-31-14-04-14 щодо ненадання посадовими особами Товариства первинних бухгалтерських документів до перевірки.

Довід про ненадання документів мотивований відповідачем тим, що в акті перевірки зазначено, що 08 серпня 2016 року посадовими особами податкового органу сформовано письмовий запит №1 "Про надання документів", яким запропоновано позивачу до 12 серпня 2016 року надати акти виконаних робіт до бухгалтерського рахунку 361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями" та договори з покупцями, первинні бухгалтерські документи з придбання товарів, робіт, послуг до рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними покупцями" та договори з постачальниками (ТОВ "Укрпродторгсервіс"), акти на списання ТМЦ; касові документи (касова книга, прибуткові та видаткові касові ордери, платіжні відомості), відомості нарахування заробітної плати. Актом перевірки зазначено, що станом на останній день перевірки 12.08.2016 затребувані документи для перевірки не надані, інформація про отримання рекомендованих поштових відправлень до ГУ ДФС у Полтавській області не надійшла.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 10 грудня 2015 року працівниками СУ ФР ГУ ДФС у Полтавській області спільно з працівниками СУ ФР Кременчуцької ОДПІ вилучено бухгалтерські документи ТОВ "Телекомунікаційна компанія "ЛІНК". В ході проведення перевірки зазначені обставини встановлені самим відповідачем, про що зазначено актом перевірки та ухвалою суду про її призначення. Докази про те, що первинна документація позивача повернута досудовим слідством до проведення перевірки та складання акту, відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України виїмка документів унеможливлює їх надання платником податку, ці обставини вказують на неможливість їх надання та підлягають врахуванню контролюючим органом після їх повернення.

Податковий орган помилково не врахував проведення перевірки на підставі вилучених документів у межах кримінальної справи, суди попередніх інстанцій правильно трактують обставини щодо обсягу подання позивачем документів на час перевірки на користь позивача, виходячи з презумпції правомірності дій приватної особи у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області у справі №440/935/19 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: С. С. Пасічник

В. П. Юрченко