Постанова

від 04.02.2020 по справі 552/5332/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/5332/19 Номер провадження 22-ц/814/283/20Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Панченка О.О., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В. , -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2019 року (ухвалене суддею Самсоновою О.А., відомості щодо дати складення повного тексту судового рішення відсутні) у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Міський клінічний пологовий будинок Полтавської міської ради про зобов`язання виплатити недоплачену частину заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача Комунального підприємства Міський клінічний пологовий будинок Полтавської міської ради про зобов`язання виплатити недоплачену частину заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який в подальшому уточнила.

В поданій до суду заяві посилалась на те, що працювала на посаді акушерки Полтавського міського клінічного пологового будинку. Наказом головного лікаря з 01 січня 1994 року та без обмеження часом їй була встановлена надбавка у розмірі 10% за інтенсивність в роботі. Але ця надбавка в період 1995 - 1996 років їй не виплачувалась. Бухгалтерія зловмисно припинила виплату з 1995 року та по день звільнення - 28 березня 1996 року. Вимоги виплатити заборгованість залишалися відповідачем без реагування. При звільненні її з посади на її вимогу виплатити 10% за інтенсивність в роботі за 1995-1996 роки, головний лікар також безпідставно відмовив. Порушення її трудових прав було встановлено численними перевірками уповноважених органів. Вказувала, що недоплата частини заробітної плати, відмова у її виплаті потягла зменшення суми, врахованої для нарахування пенсії.Тому, позивач просила суд зобов`язати головного лікаря Полтавського міського клінічного пологового будинку виплатити їй недоплачену частину заробітної плати, що складає 10% окладу акушерки за інтенсивність в роботі з 01 січня 1995 року по 28 березня 1996 року, в сумі 6260 грн. Вказана сума недоплати позивачем обрахована, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на 2019 рік.

Також з врахуванням уточнення позовних вимог просила зобов`язати головного лікаря Полтавського міського клінічного пологового будинку згідно ст.116 та ст.117 КЗпП України виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи з 28 березня 1996 року по 30 вересня 2019 року в розмірі 1145489 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства Міський клінічний пологовий будинок Полтавської міської ради про зобов`язання виплатити недоплачену частину заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - відмовлено.

З даним рішенням суду не погодилася ОСОБА_1 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2019 року , та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з`ясовано обставини справи, що призвело до неправильного вирішення позову.

Зокрема вказує, що судом першої інстанції порушено порядок розгляду вказаної справи в порядку спрощеного провадження, а саме п.5 ч.4 ст. 274 ЦПК України. Також посилається на корупційність діянь судових установ та посадових осіб відповідача, а також зловживання судом своїми службовими повноваженнями.

Від директора пологового будинку КП МКПБ ПМР - Удовицької Н.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання підтримуючи рішення суду першої інстанції, та спростовуючи доводи апеляційної скарги, прохала апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апелянтом було подано відповідь на відзив в якій останньою наведено доводи на спростування доводів відповідача.

Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи сторони та інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено , що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач ОСОБА_1 з 16 листопада 1992 року по 28 березня 1996 року працювала на посаді акушерки жіночої консультації Полтавського міського пологового будинку.

Вказана обставина встановлена рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 04 вересня 1996 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавського міського клінічного пологового будинку, ОСОБА_2 про стягнення сум за затримку виплати заробітної плати при звільнені, стягнення моральної та матеріальної шкоди, яке набрало законної сили 10 жовтня 1996 року (а.с. 36, 37).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також судом встановлено, що відповідно до § 18 наказу №10 по Полтавському пологовому будинку від 31 січня 1994 року працівникам пологового будинку, в тому числі акушерці ОСОБА_1 була встановлена доплата в розмірі 10% за складність і напруженість в роботі. Наказів про встановлення позивачу будь-яких доплат у 1995-1996 роках матеріали справи не містять.

Як зазначено у листі Полтавської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров`я України від 01 березня 2004 року №49 щодо доплата за складність та напруженість в роботі, даний вид доплати у 1994 році був урегульований п.2.1. Наказу МОЗ від 23 листопада 1993 року №229 Про затвердження Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівникам закладів охорони здоров`я та соціального захисту населення (а.с.4).

Пунктом 2.1. розділу V Надбавки Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівникам закладів охорони здоров`я та соціального захисту населення, затвердженої Наказом МОЗ від 23 листопада 1993 року №229, в редакції, чинній у 1994-1996 роках (період за який виник спір) передбачалось, що спеціалістам (у т.ч. керівникам), службовцям та робітникам за застосування у роботі досягнень науки та передових методів праці, складність, напруженість та високу якість у роботі або виконання особливо важливої (термінової) роботи встановлюється надбавка у розмірі, який визначає керівник або орган управління за підпорядкуванням за погодженням з профспілковими комітетами. Вказані надбавки встановлюються на певний строк, після закінчення якого керівник або орган управління приймає рішення про збереження надбавки або про її відміну.

Тобто безстрокового встановлення надбавки за складність, напруженість та високу якість у роботі або виконання особливо важливої (термінової) роботи вказаним нормативним актом передбачено не було.

Згідно листа Територіальної державної інспекції праці у Полтавській області від 05 грудня 2001 року №224/07-09 щодо надбавки за складність та напруженість в роботі, ОСОБА_1 було повідомлено, що відповідно до наказу від 31 січня 1994 року №10 їй проводилось нарахування цієї доплати з 01 січня 1994 року. Наказ виданий без обмеження терміну його дії. Доплата нараховувалась з 01 січня 1994 року по 31 грудня 1994 року включно. Починаючи з 01 січня 1995 року до 28 березня 1996 року її нарахування не проводилось. Згідно з книгою наказів Полтавського міського клінічного пологового будинку за грудень 1994 року та січень 1995 року наказ про відміну встановленої раніше доплати в розмірі 10% відсутній. Підстав для призупинення її нарахування адміністрацією Полтавського міського клінічного пологового будинку не пред`явлено (а.с.3).

Відповідно до листа Полтавської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров`я України від 01 березня 2004 року №49 Про виплату надбавки за складність і напруженість на адресу Управління охорони здоров`я облдержадміністрації також повідомлено, що на підставі витягу з протоколу засідання профспілкового комітету від 19 січня 1994 року №22 наказом по Полтавському пологовому будинку від 31 січня 1994 року №10 (§ 18) працівникам (Сень) була встановлена надбавка в розмірі 10% за складність та напруженість в роботі. Даний вид доплати в 1994 році був урегульований п. 2.1. Наказу МОЗ від 23 листопада 1993 року №229 Про затвердження Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівникам закладів охорони здоров?я та соціального захисту населення . Відповідно до вищенаведеного наказу МОЗ вказані надбавки встановлюються на певний строк за погодженням з ПК і після закінчення якого керівник в тому ж порядку приймає рішення про збереження надбавки або про її відміну. Рішення керівника про відміну оформлюється також наказом, який є підставою для припинення виплати надбавки. При відсутності такого наказу доплата здійснюється на загальних підставах на невизначений термін (а.с.4).

Як вбачається з довідки комісії управління охорони здоров`я, якою розглядалось звернення ОСОБА_1 щодо не нарахування їй доплати за складність та напруженість в роботі за 1995-1996 роки, комісією встановлено, що відповідно до наказу від 31 січня 1994 року №10 ОСОБА_1 проводились нарахування доплати за складність і напруженість у роботі з 01.01.1994 року. Даний наказ був виданий без обмеження терміну дії і наказом 1995 року він не був скасований. А тому комісія вважає, що підстави для припинення нарахування 10% за складність і напруженість в роботі з 1995 року по день звільнення ОСОБА_1 немає. Лицьові рахунки оформлені неналежним чином, так як у графі заробітна плата відображені усі нарахування без відповідної розшифровки (доплати, надбавки, перерахунки за минулі періоди), ці нарахування перевищують встановлений посадовий оклад, а також не є можливим визначити чи входить доплата 10% у зазначені нарахування. Комісія вирішила: так як Полтавський міський клінічний пологовий будинок фінансується з міського бюджету, направити вказівку начальнику управління охорони здоров?я м.Полтави ОСОБА_3 С.О. з вимогою здійснення перерахунку (у разі не нарахування 10% за складність і напруженість у роботі за період 1995-1996 років) заробітної плати ОСОБА_1 за період 1995 - 1996 років (а.с.5).

На підставі викладеного судом встановлено факт того, що позивачу наказом Полтавського міського клінічного пологового будинку від 31 січня 1994 року №19 було встановлено надбавку за складність та напруженість в роботі у розмірі 10%. Також встановлено, що у 1994 році позивачу така надбавка виплачувалася, а докази того чи нараховувалася і виплачувалася дана надбавка у 1995 та 1996 роках відсутні.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підвердження своїх позовних вимог, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її права на одержання надбавки у розмірі 10% за складну та напружену працю у 1995-1996 роках. Також, жодним доказом у справі не доводиться встановлення позивачу за час роботи в Полтавському міському клінічному пологовому будинку надбавки за інтенсивність в роботі.

Тому суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача виплатити їй зарплату в сумі 6260 грн. за 10% окладу акушерки за інтенсивність в роботі , слід відмовити. Крім того, оскільки судом не встановлено порушення права позивача, яке полягає у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні, в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні також необхідно відмовити.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в цілому повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.

Однак судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального закону, не виконання яких є обов`язковою умовою для скасування рішення суду.

Згідно ч.4 ст. 274 ЦПК України впорядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Частиною 3 ст. 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, позивачем було зазначено ціну позову у розмірі 1145489 грн. Судом першої інстанції дана обставина була залишена поза увагою, зокрема при відкриті провадження по справі та визначення порядку розгляду справи, не враховано, що оскільки заявлена ціна позову у п`ятсот разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її розгляд повинен був відбуватися у порядку загального позовного провадження.

Зважаючи на викладене, доводи апелянта в цій частині є обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно до вимог ст. 94 КЗпП України , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

За змістом частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Відповідно до статті 5 цього Закону організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів, генеральної угоди на національному рівні, галузевих (міжгалузевих), територіальних угод, колективних договорів, трудових договорів.

Суб`єктами організації оплати праці є органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Згідно зі статтею 15 вказаного Закону форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок), у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення; на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Так, у наданих позивачем до суду листах та довідці Територіальної державної інспекції праці у Полтавській області, Полтавської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров`я України, комісії управління здоров`я, про розгляд звернення ОСОБА_1 викладено обставини щодо одержання позивачем надбавки та доплати . В той же час Інструкцією про порядок обчислення заробітної плати працівникам закладів охорони здоров`я та соціального захисту населення, затвердженою Наказом МОЗ від 23 листопада 1993 року №229, передбачалась можливість встановлення працівникам закладів охорони здоров`я як надбавок (розділ V Інструкції), так і доплат (розділ IV Інструкції).

Отже, згідно вказаної Інструкції поняття доплати та надбавки не є тотожними, а тому вказівка у вказаних вище листах на наявність підстав для одержання позивачем доплати (а.с. 3-5) не є належним та допустимим доказом наявності у неї права на одержання надбавки у розмірі 10% за складну та напружену працю.

Вищевказані листи та довідки про розгляд звернення не є первинними фінансовими документами, а відповідно належними та допустимими доказами, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність права позивача на одержання надбавки, наявність або відсутність порушення права позивача та підстав для захисту такого права. Крім того зміст даних, які містяться в даних документах вказують на те, що висновки даних органів і посадових осіб, мають характер припущень, на яких не може грунтуватися доказування.

Відповідно доч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Проте, позивачем ОСОБА_1 всупереч вказаним нормам права не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її права, на одержання вказаної надбавки у 1995 - 1996 роках.

Так, встановлення позивачу надбавки за інтенсивність у роботі, період, на який вона була встановлена, її розмір можуть бути визначені на підставі наказу про її призначення позивачу, відповідного рішення профспілкової організації, тощо. Однак, таких доказів позивачем не було надано, а тому вирішити питання про наявність у позивача права на одержання зазначеної надбавки у 1995 - 1996 роках, та його порушення на підставі листів та довідки про розгляд звернення не представляється можливим.

Крім того, жодним доказом у справі не доводиться встановлення позивачу за час роботи в Полтавському міському клінічному пологовому будинку надбавки за інтенсивність в роботі.

З огляду на викладене колегія суддів, приходить до висновку про те, що доводи викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі, є необгрунтованими та не підлягаєть до завдоволення.

Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно братидо уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18липня 2006 року).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду в цій частині є обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2019 року , з ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково .

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2019 року - скасувати.

Постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства Міський клінічний пологовий будинок Полтавської міської ради про зобов`язання виплатити недоплачену частину заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови виготовлено 05 лютого 2020 року.

Головуючий суддя :

---

Г.Л. Карпушин

Судді:

---

О.О. Панченко

---

В.П. Пікуль