Постанова

від 04.02.2020 по справі 910/10773/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2020 р. Справа№ 910/10773/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 04.02.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 03.10.2019

у справі №910/10773/19 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МП СОКОЛ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР"

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

у розмірі 863 177,29 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МП СОКОЛ" (надалі - ТОВ "МП СОКОЛ", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР" (надалі - ТОВ "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР", відповідач) про стягнення 863 177, 29 грн, з яких: 698 062, 23 грн. основного боргу, 125 115, 70 грн пені, 39 999, 36 грн інфляційних нарахувань за весь час прострочення.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки №318т/18 від 13.03.2018, у зв`язку з тим, що відповідач не розрахувався за поставлений товар у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 у справі №910/10773/19 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 698 062,23 грн, пеню у розмірі 125 115,70 грн, інфляційні нарахування у розмірі 39 999,36 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 947,66 грн.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між сторонами договору поставки №318т/18 від 13.03.2018. Позивачем здійснено поставку товару за умовами договору на загальну суму 3053490,06 грн, що підтверджується видатковими накладними та не заперечується стороною відповідача. Відповідачем проведено часткову оплату за договором поставки, що підтверджується випискою по рахунку позивача. Доказів здійснення повної оплати товару відповідачем не надано.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 у справі №910/10773/19 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не доведено наявності заборгованості у відповідача саме за видатковою накладною №РН-0000019 від 25.10.2018, а тому позивачем не доведено правильності обрахунку та підстав застосування пені та інфляційних нарахувань. Позивач не надав суду жодного доказу, яким би підтвердив надання відповідачу документів згідно з п.п. 4.1.4. договору поставки, а саме, що підтверджують якість товару. Відповідач зазначає, що належним чином виконав свої зобов`язання за договором поставки та перерахував кошти згідно з п. 3.2.1. договору поставки у вигляді передоплати 50 % вартості партії товару. Судом першої інстанції не встановлено з якого моменту у відповідача виникає обов`язок сплати коштів у розмірі остаточних 50% від вартості партії товару.

Окрім того, до апеляційної скарги скаржником долучено заяву про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого для подання апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2019 апеляційну скаргу ТОВ "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Калатай Н.Ф., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у справі №910/10773/19 за апеляційною скаргою ТОВ "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019. Розгляд апеляційної скарги призначено на 17.12.2019.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу ТОВ "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР", в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Зокрема позивач у своєму відзиві зазначає, що скаржником не підтверджено належними та допустимими доказами, які в данному випадку згідно умов п.п. 2.3., 2.8., 4.2.2. договору поставки та п.п. 2, 6, 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю П-7 мали б бути повідомлення позивача про виявлені факти не надання необхідних супровідних документів на певну партію товару та Акти, складені за участю представника позивача, якими підтверджується факт відсутності документів, що підтверджує якість поставленої партії товару.

У зв`язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2019, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді Мартюк А.І., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 прийнято справу №910/10773/19 за апеляційною скаргою ТОВ "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів.

У відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 17.12.2019 оголошено протокольно перерву до 04.02.2020.

31.01.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якому зокрема зазначено, що відповідачем направлено позивачу лист №1 від 02.01.2020, в якому запропоновано алгоритм мирного врегулювання спору, однак останнім проігноровано даний лист. Відповідач вважає, що фактично позивач не бажає виконувати умови договору поставки №318т/18 від 13.03.2018 щодо надання документів, які підтверджують якість товару, а натомість безпідставно та в супереч умовам вказаного договору стягує кошти в судовому порядку.

04.02.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи:

- витяг з сайту АТ УКРПОШТА на підтвердження не вручення поштового відправлення №010017539506;

- копія технічного паспорту виробу KRIPTER -ANTIVANDAL;

- копія технічного паспорту ЕЛЕМЕНТА (декоративний елемент для закріплення на кронштейн ANTIVANDAL);

- копія технічного паспорту ЕЛЕМЕНТА (декоративний елемент для закріплення на кронштейн ОРТІМІUМ);

- копія технічного паспорту виробу KRIPTER - OPTIMUM;

- копія відповіді щодо сертифікації продукції ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ ;

- докази направлення копій документів відповідачу (опис вкладення у цінний лист та квитанція);

- довідка про суму основного боргу №3 від 04.02.2020;

- копія клопотання та примірників технічних паспортів та відповіді щодо сертифікації продукції ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ для відповідача.

Також у своєму клопотанні позивач просить з метою усунення можливих подальших заперечень відповідача факту отримання зазначених вище документів - надати в судовому засіданні безпосередньо один екземпляр примірників представнику відповідача.

У судове засідання 04.02.2020 з`явилися представники сторін, які надали пояснення по суті спору.

Представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Також у судовому засіданні 04.02.2020 головуючим суддею запропоновано представнику відповідача отримати копії клопотання позивача, примірники технічних паспортів та відповіді щодо сертифікації продукції ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ .

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 04.02.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 13.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МП СОКОЛ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР" (покупець) укладено договір поставки №318т/18 (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця комплекти кронштейнів для кріплення кондиціонерів, кріплення, вироби з металу, композитних матеріалів, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору повне (детальне) найменування конкретної партії товару, його номенклатура, вартість, кількість, асортимент, комплектність, інші технічні характеристики та порядок оплати товару вказується в рахунках-фактурах або зазначається сторонами у специфікаціях на таку партію товару.

Згідно п. 1.4. Договору загальна вартість поставленого за цим договором товару складає суму вартості товару, вказану у накладних на товар, складених та підписаних сторонами протягом строку дії цього договору. Ціна договору, станом на дату укладання, орієнтовно становить 5200000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 866666,67 грн.

Відповідно до п. 3.1. Договору вартість одиниці товару погоджується сторонами та зазначається у рахунках-фактурах або специфікаціях, які після їх узгодження сторонами стають невід`ємною частиною даного договору.

Сторонами погоджено та підписано специфікацію №1 до Договору від 13.03.2018 на суму 1189407,07 грн; специфікацію №2 до Договору від 11.09.2018 на суму 932041,49 грн; специфікацію №3 до Договору від 11.09.2018 на суму 932041,49 грн, а всього на загальну суму 3053490,05 грн (том 1, аркуші справи 15-17).

Згідно із п. 3.2. Договору оплата за товар здійснюється покупцем наступним чином: попередня оплата у розмірі 50% вартості партії товару, сплачується покупцем не пізніше ніж через сім робочих днів з дати отримання рахунку-фактури або підписання специфікації на відповідну партію товару; остаточні розрахунки між сторонами у розмірі 50% вартості партії товару здійснюються протягом семи робочих днів з моменту здійснення поставки товару.

Відповідно до п.п. 4.1.1. п. 4.1. Договору постачальник зобов`язаний передавати покупцю товар належної якості в погодженому асортименті, кількості та вартості відповідно до узгоджених рахунків-фактур або підписаних сторонами специфікацій, з належно оформленими документами на товар та у визначені строки.

Згідно із п.п. 4.2.3. п. 4.2. Договору покупець зобов`язаний здійснювати оплату за отриманий товар в порядку, розмірі і терміни, встановлені умовами даного договору.

Відповідно до видаткової накладної №РН-0000001 від 25.05.2018 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар за умовами укладеного Договору згідно специфікації №1 до Договору на суму 174463,20 грн, 29.05.2018 - на суму 473080,90 грн (видаткова накладна № РН-0000003 від 29.05.2018), 08.06.2018 - на суму 352557,36 грн (видаткова накладна № РН-0000004 від 08.06.2018), 13.06.2018 - на суму 189305,62 грн (видаткова накладна № РН-0000005 від 13.06.2018).

Відповідно до видаткової накладної №РН-0000018 від 25.10.2018 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар за умовами укладеного Договору згідно специфікації №2 до Договору на суму 932041,49 грн, 25.10.2018 - на суму 932041,49 грн (видаткова накладна № РН-0000019 від 25.10.2018).

Зі сторони відповідача товар було отримано інженером-будівельником Літовченко Вікторією Олександрівною, яка діяла на підставі довіреностей №485 від 02.05.2018, №654 від 01.06.2018, №1219 від 01.10.2018, №1220 від 01.10.2018, виданих за підписами керівника підприємства Дем`янова І.О. та головного бухгалтера Гаврилюк О.С.

Всього відповідачем прийнято від позивача товару на загальну суму 3053490,06 грн, що не спростовано відповідачем у справі.

Відповідно до п. 5.1. Договору за порушення умов даного договору винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України та даного договору.

За умовами п. 5.2. Договору за порушення термінів розрахунків або остаточних розрахунків (у випадку перерахування попередньої оплати), передбачених цим договором, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочки платежу.

18.07.2019 позивачем на адресу відповідача направлена вимога про сплату заборгованості за неоплачений товар на загальну суму 698062, 24 грн.

02.08.2019 позивачем на адресу відповідача направлена претензія, в якій на підставі ст.ст. 622-625 ЦК України, ст. 193 ГК України, п.п. 3.2., 5.2. Договору ТОВ "МП СОКОЛ" вимагало негайно, але не пізніше 07.08.2019 сплатити суму боргу в розмірі 923915, 07 грн.

Посилаючись на те, що у досудовому порядку сторонами не було врегульовано даний спір, вказані вимога та претензія були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, заборгованість відповідача з оплати поставленого товару погашена не була, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача заборгованості за укладеним договором є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення ТОВ "МП СОКОЛ" та ТОВ "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР" договору поставки №318т/18 від 13.03.2018 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦКУкраїни).

У відповідності до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто, за приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції Закону України № 1724-VIII від 03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу відповідачеві товару позивачем було надано суду видаткові накладні №РН-0000001 від 25.05.2018, №РН-0000003 від 29.05.2018, №РН-0000004 від 08.06.2018, №РН-0000005 від 13.06.2018, №РН-0000018 від 25.10.2018, №РН-0000019 від 25.10.2018 на загальну суму 3053490,06 грн., які підписані уповноваженими особами обох сторін, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 №88, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту поставки позивачем товару відповідачеві.

При цьому, саме на виконання договору поставки №318т/18 від 13.03.2018, в межах строку його дії продавцем (позивачем), за період з 25.05.2018 по 25.10.2018, було поставлено покупцеві (відповідачеві) товар на загальну суму 3053490,06 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплати продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу або поставки не встановлено інший строк оплати. Відтак обов`язок відповідача оплатити товар, з огляду на приписи статті 692 ЦК України, виникає з моменту його прийняття.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору поставки, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Згідно абз. 2. п.2.3. Договору приймання-передача конкретної партії Товару по якості здійснюється у відповідності з документами, що підтверджують якість Товару та відповідно до "Інструкції № П-7 про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю", затвердженою постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 року, з особливостями встановленими цим Договором.

Так, вимогами зазначеної інструкції передбачено, що документи, які підтверджують якість товарів поставляються одночасно із відповідною партією товару шляхом вкладення вказаних документів в кожне тарне місце (п.п. г) п.2. Інструкції П-7).

Пунктом 6 Інструкції П-7 також передбачені строки, протягом яких здійснюється приймання товарів за якістю та комплектністю - а саме, не пізніше 10 днів з дати отримання партії товару. Під час такої перевірки, у визначений 10 денний термін, Покупець також мав здійснити перевірку товарів по якості, комплектності у точній відповідності з умовами поставки, іншими обов`язковими для сторін правилами, а також супровідними документами, якими засвідчується якість та комплектність постачаємої продукції (п.14. Інструкції П-7), та у разі виявленні відсутності документів що підтверджують якість передбачається складання відповідного акту та виклику представника постачальника.

Пункт 2.8. Договору також передбачає, що у випадку поставки Товару неналежної якості, зокрема складається Акт і виклик представника Постачальника для участі у складанні Акту є обов`язковим. Аналогічна вимога передбачена п.4.2.2. Договору як обов`язок Покупця - 4.2.2. При встановленні невідповідності якості/Товару, що надійшов, негайно повідомити про це Постачальника .

Скаржником не підтверджено належними та допустимими доказами, які в даному випадку згідно умов п.п. 2.З., 2.8., 4.2.2. Договору, п.п.2, 6, 14 Інструкції П-7 та ін. мали б бути повідомлення (та докази їх направлення/вручення) позивачу про виявлені факти не надання необхідних супровідних документів на певну партію товару та Акти, складені за участю представника позивача, якими підтверджується факт відсутності документів, що підтверджує якість поставленої партії товару, що в свою чергу свідчить про недоведеність обставин на які посилається відповідач.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, беручи до уваги, що умовами договору поставки №318т/18 від 13.03.2018 сторонами було визначено порядок здійснення розрахунків та строк оплати отриманого відповідачем товару, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оформлені в межах дії вказаного договору видаткові накладні, є первинними обліковими документами, які є підставою виникнення обов`язку відповідача щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, згідно з ч.ч. 1,2, 4 ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, а тому відповідно до ст. 538 ЦК України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено часткову оплату за договором поставки, що підтверджується випискою по рахунку позивача (том 1, аркуші справи 39-44). Інших доказів оплати отриманого товару ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції відповідачем не надано.

Враховуючи настання строку для проведення відповідачем кінцевого розрахунку за поставлений позивачем згідно наявних в матеріалах справи видаткових накладних товар, з огляду на відсутність доказів його оплати у повному обсязі, місцевим господарським судом правильно встановлено, що загальний розмір заборгованості відповідача по оплаті вартості товару становить 698062,23 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

З огляду на вищенаведені обставини справи та враховуючи, що борг перед позивачем на час прийняття рішення у повному обсязі не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 698062,23 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 125115,70 грн., інфляційних нарахувань - 39999,36 грн.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 552 ЦК України визначено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

При цьому, норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", на які також посилається у позові позивач, не встановлюють такого розміру, а лише обмежують розмір неустойки, яка встановлюється за домовленістю сторін, на рівні подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, вказаний Закон не визначає конкретного розміру пені, що нараховується, а лише обмежує її максимальний розмір подвійною обліковою ставкою НБУ.

Законодавчо кредитор має право вимагати від боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повернення не тільки основного боргу, а й сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, які є фактично платою за користування боржником грошовими коштами кредитора за весь період прострочки виконання грошового зобов`язання, а також пені. Зазначені норми не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується і після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, у п. 5.2 Договору сторони визначили, що за порушення термінів розрахунків або остаточних розрахунків (у випадку перерахування попередньої оплати), передбачених цим Договором, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочки платежу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наданий позивачем розрахунок вказаних нарахувань відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога про стягнення з відповідача пені, а також інфляційних нарахувань є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині повної оплати коштів за отриманий товар порушило право позивача на отримання прибутку за поставлений товар.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 у справі №910/10773/19 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (ТОВ "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР").

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 у справі №910/10773/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 у справі №910/10773/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР".

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2019 у справі №910/10773/19, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019.

5. Матеріали справи №910/10773/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено - 05.02.2020.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.І. Буравльов