Постанова

від 05.02.2020 по справі 205/4850/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/394/20 Справа № 205/4850/18 Суддя у 1-й інстанції - Шавула В. С. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Літвінової А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти Навчально-виховний комплекс № 106 Середня загальноосвітня школа-дошкільний начальний заклад (дитячий садок) Дніпропетровської міської ради, третя особа Департамент гуманітарної політки Дніпровської міської ради про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

12 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Просила визнати незаконними накази Комунального закладу освіти Навчально-виховний комплекс № 106 Середня загальноосвітня школа - дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) Дніпропетровської міської ради від 03.11.2016 № 196-кт-1 про дисциплінарне впровадження; - наказ від 17.10.2017р № 175/1 -кт про дисциплінарне стягнення; - наказ про звільнення - № 62-кп від 31.05.2018р.; скасувати наказ Комунального закладу освіти Навчально-виховний комплекс № 106 Середня загальноосвітня школа - дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) Дніпропетровської міської ради про звільнення - № 62-кп від 31.05.2018 року; поновити її на посаді вчителя історії Комунального закладу освіті Навчально-виховний комплекс № 106 Середня загальноосвітня школа - дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) Дніпропетровської міської ради з дня звільнення; стягнути з Комунального закладу освіти Навчально-виховний комплекс № 106 Середня загальноосвітня школа - дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) Дніпропетровської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 30823,19 грн.; стягнути з Комунального закладу освіти Навчально-виховний комплекс № 106 Середня загальноосвітня школа - дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) Дніпропетровської міської ради на її користь грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 10000 грн. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць звернути до негайного виконання.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти Навчально-виховний комплекс № 106 Середня загальноосвітня школа-дошкільний начальний заклад (дитячий садок) Дніпропетровської міської ради, третя особа Департамент гуманітарної політки Дніпровської міської ради про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, - задоволено частково. Наказ директора Комунального закладу освіти Навчально-виховний комплекс № 106 Середня загальноосвітня школа-дошкільний начальний заклад (дитячий садок) Дніпропетровської міської ради від 31 травня 2018 року за № 62-кп Про звільнення - визнано незаконним та скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді вчителя історії Комунального закладу освіти Навчально-виховний комплекс № 106 Середня загальноосвітня школа-дошкільний начальний заклад (дитячий садок) Дніпропетровської міської ради. Стягнуто із Комунального закладу освіти Навчально-виховний комплекс № 106 Середня загальноосвітня школа-дошкільний начальний заклад (дитячий садок) Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 10236 грн.64 коп. із урахуванням податків та зборів та моральну шкоду у сумі 1500 грн.00 коп.. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання судових витрат (том 1 а.с.261-265).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати в частині стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 10236 грн. 64 коп. із урахуванням податків та зборів та моральну шкоду у сумі 1500 грн. та ухвалити нове рішення в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 59748, 74 грн. та компенсації моральної шкоди у розмірі 10000 грн. (том 2 а.с. 1-4).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІІ групи загального захворювання (а.с.13).

На підставі наказу по СШ №106 №39-К §2 від 21.08.1995 року працювала на посаді вчителя історії. Наказом КЗО НВК №106 ДМР №62-КП від 31.05.2018 року ОСОБА_1 із 14 червня 2018 року звільнено з посади на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України (а.с.19).

Відповідно до п.3.9. Статуту КЗО НВК №106 ДМР (далі - Статут) зазначено, що призначення на посаду та звільнення з посади педагогічних працівників й інші трудові відносини регулюються законодавством України про працю, законами України Про загальну середню освіту , Про дошкільну освіту та іншими законодавчими актами (а.с.83-116).

Наказом Департаменту гуманітарної політики управління освіти Дніпровської міської ради №280 від 30.10.2017 року затверджено Порядок організації роботи з керівними та педагогічними кадрами у новій редакції, згідно якого з 01.11.2017 року керівникам загальноосвітніх навчальних закладів та дошкільних навчальних закладів уповноважується: призначення, переведення, звільнення педагогічних працівників та технічного персоналу, надання усіх видів відпусток, заохочення, дисциплінарні стягнення, відрядження здійснювати з дотриманням вимог п.3 ст.26 Закону України Про освіту , п.2 ст. 26 Закону України Про загальну середню освіту , п.3 ст. 31 Закону України Про дошкільну освіту , законодавства про працю України (а.с.121-122).

У відповідності до п. 3.13. Статуту педагогічні працівники, які систематично порушують Статут, правила внутрішнього розпорядку НВК, не виконують посадових обов`язків, умови колективного договору (контракту) або за результату атестації не відповідають займаній посаді, звільняються з роботи відповідно до чинного законодавства.

Наказами директора КЗО НВК №106 ДМР № 159/2-кт від 26.08.2016 року, №196-кт-1 від 03.11.2016 року, №175/1-кт від 17.10.2017 року ОСОБА_2 за порушення дисципліни до ОСОБА_1 було застосовано такі заходи впливу, як догана (а.с.16,17,18).

Також наказом начальника відділу освіти Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради №111-к-тм від 03.11.2016 року ОСОБА_1 оголошено догану (а.с.38).

Наказ директора КЗО НВК №106 ДМР Палєєвої І.О. №175/1-кт прийнято 17.10.2017 року, а протокол №18 про засідання та розгляд питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 складено 27 листопада 2017 року, в той час коли комісією у складі Лінецької Т.А., Труханової Т.Г., Франкевич І.А., складено акт від 17.10.2017 року про те, що ОСОБА_1 відмовилась підписувати наказ №175/1-кт від 17.10.2017 року (а.с.22).

Також встановлено, що 23 жовтня 2017 року директор КЗО НВК №106 ДМР Палєєва І.О. зверталась із клопотанням до голови профспілкового комітету КЗО НВК №106 ДМР Труханової Т.Г. про звільнення вчителя історії ОСОБА_1 від посади на час проходження медичної комісії та винести їй догану (а.с.144).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що обставини щодо звільнення позивача із порушенням встановленого п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України є доведеними, оскільки розірвання трудового договору із ОСОБА_1 за ініціативою підприємства з підстав систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, було проведено внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами, необґрунтованим, у зв`язку із чим, наказ від 31.05.2018 року за № 62-кп про її звільнення з роботи на підставі п.3 ст.40 КЗпП України, підлягає скасуванню, а позивач поновленню на роботі.

Вирішуючи питання щодо присудження оплати за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 працювала в КЗО НВК №106 ДМР із 01.01.2012 року по 14.06.2018 рік. Враховуючи положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року за №100, її середньоденна заробітна плата за два останні місяці роботи складає 476,123 грн. (19521,05 грн. - заробітна плата за два останні місяці) : 41 (кількість відпрацьованих робочих днів за останні два місяці); 43 (сумарна кількість робочих днів за останні два місяці (грудень 2018 року-січень 2019 року) : 2 = 21,5 - середньомісячне число робочих днів. Таким чином, 476,123 * 21,5 = 10 236,64 грн. - сума, яка належить до виплати за час вимушеного прогулу.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції керувався принципами рівності, поміркованості, розумності та справедливості та вважав доведеним позивачем розмір моральної шкоди в сумі 1500,00 грн.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині розміру стягнення середнього заробітку на користь позивача.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Дійшовши правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції неправильно розрахував суму, яка підлягає стягненню.

Так, згідно п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок).

Згідно з абзацом третім п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу 1 та 2 п.8 вищевказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки №412 від 30.07.2018, ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в квітні 2018 року - 6156, 72 грн., в травні 2018 року - 6613,06 грн. (том 1 а.с.62).

Визначена позивачем сума середнього заробітку за 2 останні місяці роботи в розмірі 6751,27 грн., не підтверджена відповідними доказами.

Кількість робочих днів у квітні 2018 року -19 днів, у травні 2018 року - 21, а всього 40 робочих днів.

Середньоденний заробіток складає (12769,78 грн. (сума за 2 місяці, що передували звільненню) /40 відпрацьованих днів = 319, 24 грн.

Вимушений прогул позивача тривав з 15.06.2018 року до ухвалення рішення судом першої інстанції 26.02.2019 року, час затримки з виплати заробітної плати становив 177 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки складає 11706,19 грн. (319,24грн. *177 робочих днів).

Отже, з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 56505,48 грн.

У зв`язку із зазначеним, рішення суду першої інстанції в частині розміру суми середнього заробітку ОСОБА_1 підлягає зміні, а сума - збільшенню з 10236,64 грн. до 56505,48 грн.

Щодо визначення розміру моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Постановою Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі № 6-54цс11 визначено, що передумовою відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин. Суд установивши порушення трудових прав позивача та наявність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду, повинен застосувати відповідальність, що передбачена 237-1 КЗпП України.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4 роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Судом першої інстанції встановлено факт порушення трудових прав ОСОБА_1 , що спричинило моральні переживання останньої, через протиправність дій роботодавця. Суд першої інстанції надав оцінку всім обставинам, що спричинили моральну шкоду, визначив її розмір з урахуванням принципу співмірності та виваженості.

Враховуючи вищевикладене, колегія вважає за необхідне оскаржуване рішення в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити збільшивши суму з 10236,64 грн. до 56505,48 грн., а в частині стягнення моральної шкоди залишити без змін.

Рішення суду оскаржується в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині розміру моральної шкоди.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Керуючись ст.367, 374, 375, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2019 року змінити в частині стягнення з Комунального закладу освіти Навчально-виховний комплекс № 106 Середня загальноосвітня школа-дошкільний начальний заклад (дитячий садок) Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу , збільшивши суму з 10236,64 грн. до 56505,48 грн.

В іншій частині, що оскаржується, рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді