Постанова

від 04.02.2020 по справі 917/1098/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2020 р. Справа № 917/1098/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№ 3656 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2019 у справі №917/1098/19, ухвалене суддею Ореховською О.О. у приміщенні Господарського суду Полтавської області, повний текст рішення складено 04.11.2019,

за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", м. Дніпро,

до 1) Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Оліка", м. Полтава

2) ОСОБА_1 , м. Полтава

про стягнення 194500 грн

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.10.2019 у справі №917/1098/19 задоволено позов повністю. Стягнуто солідарно з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Оліка" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" заборгованість за договором банківського обслуговування б/н від 23.03.2015 в розмірі 194500,00 грн основного боргу. Стягнуто з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Оліка" на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1458,75грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1458,75грн.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2019 у справі №917/1098/19 та постановити ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України, оскільки дана позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2019 у справі №917/1098/19; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 21.01.2020.

17.12.2019 до Східного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№11840), в якому він заперечує проти доводів апелянта, а тому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2019 у справі №917/1098/19 - без змін.

20.01.2020 засобами електронного зв`язку до апеляційного господарського суду від представника АТ КБ "Приватбанк" надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача (вх. № 468).

В судове засідання Східного апеляційного господарського суду 21.01.2020 з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Зокрема, про обізнаність апелянта щодо відкриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою та призначення справи до розгляду свідчить повернуте на адресу суду рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 154).

З інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті "Укрпошта", вбачається, що поштові відправлення (ухвала суду апеляційної інстанції від 06.12.2019) надіслані на адресу 1-го відповідача - Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Оліка", проте повернуто за зворотною адресою. На поштовому конверті, що повернувся разом з повідомленнями про вручення поштового відправлення, наявні відмітки ПАТ "Укрпошта": "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язок щодо пересилання поштового відправлення".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 відкладено розгляд справи на 04.02.2020, про що повідомлено учасників справи в порядку статей 120, 268 Господарського процесуального кодексу України.

03.02.2020 засобами електронного зв`язку до апеляційного господарського суду від представника АТ КБ "Приватбанк" надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача (вх. № 990).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2020 у зв`язку з відрядженням судді Крестьянінова О.О. здійснено повторний розподіл судової справи № 917/1098/19 та визначено наступний склад колегії суддів для її розгляду: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.

В судове засідання Східного апеляційного господарського суду 04.02.2020 з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2019 представник апелянта та 1-го відповідача не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені,

Зокрема, з інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті "Укрпошта" вбачається, що поштові відправлення (зокрема, ухвала суду апеляційної інстанції від 21.01.2020), які надіслані на адреси 1-го відповідача - Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Оліка", які зазначено в поданих до суду заявах (позовній заяві, апеляційній скарзі тощо) та визначено в ЄДР (№ 6102230967570 , № 6102230967562 ), а також на адресу 2-го відповідача - ОСОБА_1 , повідомленою апелянтом суду (№6102230967600), надійшли до точки видачі, проте вказані відправлення не вручено під час доставки: інші причини, та повернуто за зворотною адресою.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17, ухвалі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №910/11047/18).

Також слід врахувати, що Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі № 2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Окрім цього, відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Ухвали Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2019 та 21.01.2020 у відповідності до вимог Закону України "Про доступ до судових рішень" оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, тобто є загальнодоступними.

Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, проте не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності повноважних представників учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 25.03.2015 Приватне підприємство виробничо-комерційної фірми "Оліка" (скорочена назва - ПП ВКФ "Оліка" ) (далі - клієнт) підписало заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), відповідно до якої клієнт приєднався до Умов, погоджується з Умовами (що знаходяться на сайті банку http://pb.ua ), Тарифами Банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування; відносини між банком і клієнтом можуть вирішуватись як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження щодо банківського обслуговування з клієнтом через веб-сайт банку ( www.pb.ua або інший інтернет-/SMS-ресурс, зазначений банком) (а.с. 20).

На підставі заяви ПП ВКФ "Оліка" про відкриття рахунку Банк 25.03.2015 відкрив відповідачу -1 поточний рахунок НОМЕР_4 UAN.

Згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг (у редакції, яка діяла на момент укладення договору банківського обслуговування) (а.с. 21-30):

- кредитний ліміт на поточний рахунок (далі - кредит) надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту (далі - ліміт). Техніко-економічне обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, смс-повідомлення або інші). Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо (пункт 3.18.1.1);

- кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта з повернення кредиту, сплати відсотків та винагороди (пункт 3.18.1.3);

- ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших (пункт 3.18.3.1.6);

- проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки, або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі, далі - Угода (пункт 3.18.1.8);

- банк проводить обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта згідно з наступним порядком:

1) при надходженні розрахункових документів клієнта в банк протягом операційного дня та відсутності грошових коштів на поточному рахунку клієнта, банк здійснює їх оплату відповідно до Умов в межах встановленого ліміту;

2) за результатами операцій, проведених за поточним рахунком клієнта протягом банківського дня, перед закриттям банківського дня на поточному рахунку клієнта може бути сформоване як кредитове сальдо (у випадку перевищення величини надходжень на поточний рахунок над величиною списань з поточного рахунку згідно з розрахунковими документами клієнта з урахуванням вхідного залишку на початок банківського дня), так і дебетове сальдо (у випадку перевищення величини списань з поточного рахунку згідно з розрахунковими документами клієнта над величиною надходжень на поточний рахунок з урахуванням вхідного залишку на початок банківського дня (пункт 3.18.2.1.4).

Отже, кредитування клієнта Банком відповідно до Умов полягало в проведенні його платежів понад залишок коштів на його поточному рахунку в межах встановленого кредитного ліміту.

Розділом 3.18.4 Умов визначено порядок розрахунків. Зокрема, відповідно до пункту 3.18.4.1 Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка). Порядок розрахунку відсотків:

- за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (надалі-"період, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню"), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою в розмірі, 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.1);

- при необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо піддягає обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню клієнт виплачує банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду; в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню (п. 3.18.4.1.2);

- у разі непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання Клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошового зобов`язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.1);

- під "непогашенням кредиту" мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закриттю банківського дня (п. 3.18.4.1.4).

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (п. 3.18.4.9).

Пунктом 3.18.4.4 Умов визначено розмір винагороди за використання ліміту, яку позичальник сплачує Банку 1-го числа кожного місяця.

Відповідно до пункту 3.18.4.10 Умов при несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.

Виходячи з пункту 3.18.2.3.4 Умов, Банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі шляхом подання відповідного повідомлення.

Згідно з пунктом 3.18.5.1 Умов при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.18.2.2.2. 3.18.4.1, 3.18.4.2. 3.18.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.18.1.8. 3.18.2.2.3. 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченого п.п. 3.18.2.2.5, 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6 клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ яка діяла в період, за який сплачується пеня (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.18.4.1.3 від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2015 між Банком (кредитор) та ОСОБА_1 укладено договір поруки № POR1441085422333 (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ПП ВКФ "Оліка" (боржник) зобов`язань, зокрема за угодами-приєднаннями до:

1.1.1 розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та Правил надання банківських послуг (далі - Угода-1) по сплаті:

а) процентної ставки за користуванням кредитом:

- за період користування згідно п. 3.2.1.4.1.2 Угоди-1 - 33 % річних;

- за період користуванням кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.3 Угоди-1 - 66% річних;

б) комісійної винагороди згідно з п. 3.2.1.1.17 Угоди-1 в розмірі 3 % від суми перерахувань:

в) винагороди за використання ліміту відповідно до п. 3.2.1.4.4 Угоди-1 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;

г) кредиту в розмірі 45 000,00 грн.

1.1.2 розділу 3.2.2 "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та Правил надання банківських послуг (Угода-2) по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.2.2 Угоди-2 - 36% річних;

- за період користування кредитом у разі прострочки згідно п. 3.2.2.2 Угоди-2 - 56% річних;

б) винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодовувати збитки у відповідності порядку та строки, визначені в Угоді-2;

в) кредиту в розмірі 45000,00 грн.

Якщо під час виконання Угоди-1 та Угоди-2 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою-1 та Угодою-2 в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібно.

Відповідно до пункту 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою-1 та Угодою-2 у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків усіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності

За умовами пункту 1.5 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою-1 та/або Угодою-2, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно з пунктом 2.1.2 договору поруки у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов`язання, передбаченого пунктом 1.1 цього договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(нь). Направлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов`язань за "Угодою 1 і/або Угодою 2", незалежно від факту направлення чи ненаправлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

Згідно з пунктом 4.1 договору поруки сторони домовились, що порука за договором поруки припиняється через 15 років після укладення договору поруки. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за Угодою-1 та Угодою-2 цей договір поруки припиняє свою дію.

На виконання умов договору банківського обслуговування позивач встановив кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_3 ПП ВКФ "Оліка" в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Відповідно до довідки позивача від 12.06.2019 №08.7.0.0.0/190612093746 про розмір встановлених кредитних лімітів, яка видана ПП ВКФ "Оліка", на поточному рахунку 1-го відповідача встановлено такий кредитний ліміт: 26.03.2015 у сумі 0,00грн; 02.09.2015 - 45000,00грн; 23.09.2015 - 140000,00грн; 01.03.2016 - 50 000,00грн; 08.04.2016 - 90000,00грн; 07.07.2016 - 140000,00грн; 09.08.2016 - 200000,00грн; 09.12.2016 - 0,00грн; 16.01.2017 - 60000,00грн; 23.02.2017 - 10000,00грн; 27.02.2017 - 0,00грн; 28.03.2018 - 200000,00грн; 10.05.2018 - 200000,00грн (а.с. 31).

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що на виконання умов договору позивач у період з 11.04.2018 по 14.05.2018 надав ПП ВКФ "Оліка" кредитний ліміт у розмірі 194500,00 грн, проте останній вказані кошти позивачу не повернув, про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки з особового рахунку відповідача-1 № 26000054615769 (а.с. 35-37, 59-102).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем-1 зобов`язань за договором від 25.03.2015 в частині повернення кредитних коштів, позивач вказує на те, що у ПП ВКФ "Оліка" утворилась заборгованість перед позивачем, яка за розрахунком останнього, станом на 22.05.2019 становить 355033,66грн та складається з такого: заборгованість за кредитом в сумі 194500,00грн; заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 74117,16грн; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в сумі 86416,50грн. (Розрахунок заборгованості доданий до матеріалів позовної заяви, а.с. 32-34).

У липні 2019 року позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") звернувся до Господарського суду Полтавської області із позовною заявою до Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Оліка" та ОСОБА_1 про стягнення солідарно заборгованості за договором банківського обслуговування від 25.03.2015 у розмірі 194500,00 грн.

Позовна заява з посиланням на приписи статей 525, 526, 530, 554, 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мотивована неналежним виконанням ПП ВКФ "Оліка" як позичальником своїх зобов`язань з повернення кредиту за договором банківського обслуговування від 25.03.2015, який був укладений шляхом підписання ПП ВКФ "Оліка" заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), внаслідок чого у ПП ВКФ "Оліка" виникла заборгованість за цим договором. У зв`язку з тим, що зобов`язання за зазначеним договором були забезпечені ОСОБА_1 за договором поруки від 01.09.2015 №POR1441085422333, позивач просить стягнути заборгованість за договором банківського обслуговування солідарно з позичальника та поручителя (відповідачів).

При цьому, позивач з посиланням на приписи статей 5, 14 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України вказує на те, що розмір його позовних вимог складає 194500,00 грн, що відповідає заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту).

24.10.2019 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову (а.с. 127-137).

Вказане рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статей 11, 525, 526, 543, 546, 553, 554, 610, 627, 634, 638, 639, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України мотивовано тим, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача-1 грошових коштів в сумі 194500,00 грн, що складає основну заборгованість за кредитом, є обґрунтованими та підтвердженими належними і допустимими доказами, зокрема, наявними в матеріалах справи "Умовами та правилами надання банківських послуг" (далі - Умови), тарифами Позивача, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, до яких відповідач-1 приєднався, подавши 25.03.2015 заяву про відкриття поточного рахунку, і які разом із заявою складають договір банківського обслуговування від 25.03.2015. У зв`язку з невиконанням відповідачем-1 зобов`язань з повернення наданих позивачем кредитних коштів, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими вимоги солідарного стягнення заборгованості також і з відповідача-2, який є поручителем відповідно до укладеного з позивачем договору поруки 01.09.2015 № POR1441085422333.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову з порушенням норм процесуального права, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства. На думку апелянта, у цьому випадку позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства з огляду на предмет спору та позовні вимоги до фізичної особи, яка не є підприємцем. Зокрема, відповідач-2 вказує на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, тоді як позов у цій справі пред`явлено до фізичної особи ОСОБА_1 .

Крім того, апелянт у апеляційній скарзі наголошує на неправомірному стягненні з нього рішенням суду першої інстанції судового збору на користь позивача, оскільки він є інвалідом другої групи і має відповідні пільги відповідно до Закону України "Про судовий збір".

За приписами частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки зміст апеляційної скарги свідчить про те, що рішення суду першої інстанції оскаржується апелянтом лише в частині розгляду даного спору в порядку господарського судочинства та задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача-2 як поручителя заборгованості за укладеним між позивачем та відповідачем-1 договором банківського обслуговування від 25.03.2015, а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача-1 заборгованості за вказаним договором та розмір вказаної заборгованості не оскаржується, згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає наступне.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (п.24). У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Приписами статей 2, 11 Господарського процесуального кодексу України закріплено вказаний конституційний принцип та передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права; розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.ч. 1, 2 ст. 11 ГПК України).

Крім того, згідно із частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ГПК України).

Отже, під час здійснення судочинства суд у своїй діяльності повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись норм процесуального права.

Стосовно підвідомчості даного спору господарському суду, колегія суддів зазначає наступне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад учасників, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України у редакції вищевказаного Закону суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі у редакції вищевказаного Закону).

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову позивач, як кредитор, подав до господарського суду позов як до юридичної особи, з якою укладено кредитний договір, так і до фізичної особи, як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.

Тобто, між позивачем та відповідачем-2 наявний спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, враховуючи викладене, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Вказана вище правова позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.10.2018 у справі №910/1733/18, від 19.03.2019 у справі №904/2530/18, від 19.03.2019 у справі №904/2526/18.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 415/2542/15-ц Верховний Суд дійшов до висновку, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і кількох поручителів у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього. Вказане підтверджує і припис пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

А тому, посилання апелянта на порушення судом першої інстанції правил юрисдикційної підсудності колегією суддів відхиляються.

Щодо доводів апелянта про неправомірне стягнення з нього рішенням суду першої інстанції судового збору на користь позивача, оскільки він має відповідні пільги відповідно до Закону України "Про судовий збір", колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ст. 1 цього Закону).

Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (ст. 2 цього Закону).

Вищенаведене спростовує твердження апелянта, що положеннями Закону України "Про судовий збір" не передбачено сплати судового збору фізичними особами.

Так, статтею 5 Закону України "Про судовий збір" встановлено пільги щодо сплати судового збору.

Зокрема, згідно з пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, яка діяла на час звернення до суду і винесення рішення судом першої інстанції) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідно до частин 1-4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з вказаною апеляційною скаргою на рішення місцевого господарського суду апелянтом було зазначено про наявність підстав звільнення від сплати судового збору, а також на підтвердження цих обставин додано до матеріалів апеляційної скарги копію довідки сер. МСЕ (видається інваліду) - Серія 7-66 ТЕ, видану ОСОБА_1 , на підтвердження ІІ групи інвалідності (а.с. 152).

Вказані обставини було враховано судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Водночас, колегія суддів звертає увагу заявника на те, що нормами чинного процесуального законодавства передбачено обов`язок позивача (апелянта) під час звернення до суду з позовною заявою додати документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору (ст.ст. 164, 258 ГПК України).

Вищенаведене свідчить про те, що кожна сторона повинна зазначити та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу звільнення від сплати судового збору, а суд має вчинити дії щодо перевірки відповідності таких обставин вимогам статті 9 Закону України "Про судовий збір", оскільки безпідставне звільнення особи від сплати судового збору буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується обізнаність апелянта про розгляд даної справи місцевим господарським судом (у тому числі рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, поданою заявою відповідача-2 про відкладення розгляду справи), проте на час ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення матеріали справи не містили жодних відомостей про те, що ОСОБА_1 користується пільгами щодо сплати судового збору, що в свою чергу унеможливило встановлення таких обставин судом першої інстанції під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

З огляду на вищевикладене, враховуючи задоволення позовних вимог майнового характеру до двох відповідачів, колегія суддів вважає правомірним висновок суду про розподіл судових витрат шляхом покладення судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог на відповідачів (солідарних боржників) порівну. За таких обставин немає підстав стверджувати про помилковість висновку суду першої інстанції у цій частині.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків місцевого господарського суду нормам процесуального не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 (вх.№ 3656 П/2) без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2019 у справі №917/1098/19 - без змін.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ч.1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2019 у справі №917/1098/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 07.02.2020

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.В. Шевель