Рішення

від 04.02.2020 по справі 917/1623/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2020 Справа № 917/1623/19

м. Полтава

за позовною заявою Державного підприємства «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України", вул. А. Коломійця, 170, с. Городець, Володимирецький район, Рівненська область, 34381

до Приватного підприємства «Яриця» , вул. Городищенська, 86, м. Гребінка, Полтавська область, 73400

про стягнення 240 180,56 грн.,

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Квіта О.Т.

Представники сторін в судовому засіданні:

Від позивача: Раілко С.В., ордер КС № 511758 від 12.08.2019 року.

Від відповідача: відсутні.

Повне рішення складено та підписано 07.02.2020 року.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 240 180,56 грн. за договором вирощування (контрактації) сільськогосподарської продукції № 5 від 21.02.2017 року, з яких 87 405,00 грн. основного боргу, 30 343,86 грн. пені, 113 404,31 грн. 60% річних, 9 027,39 грн. втрат від інфляції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач неналежно виконав прийняті на себе зобов`язання за договором вирощування (контрактації) сільськогосподарської продукції № 5 від 21.02.2017 року щодо оплати наданих позивачем послуг у 2018 році. Також за невиконання умов укладеного договору позивач нарахував та заявив до стягнення пеню, річні та інфляційні.

Ухвалою від 20.09.2019р. позовна заява була залишена без руху, зокрема, з підстав невиконання позивачем вимог п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України (том 1, а.с. 1-2).

Позивач, в термін визначений судом, усунув недоліки цієї позовної заяви та ухвалою від 04.10.2019 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання в справі на 31.10.2019 року (том 1, а.с. 159-160). Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - до 15 днів з дня отримання ухвали та для подання заперечень - до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.

Позивач отримав зазначену ухвалу суду 10.10.2019 року, відповідач - 08.10.2019 року, про що свідчать відмітки на повідомленнях про отримання поштового відправлення (том 1, а.с. 161-162).

31.10.2019 року від відповідача надійшов відзив на позов від 30.10.2019 року (вх. № 11842, том 1, а.с. 171-174) із клопотанням про поновлення строку для його подання (вх № 11855 від 31.10.2019 року, том 1, а.с. 195). У відзиві на позов відповідач проти позовної заяви заперечує, посилаючись на те, що позивачем не враховано умови додаткової угоди № 1 від 20.05.2018 року до договору вирощування (контрактації) сільськогосподарської продукції № 5 від 21.02.2018 року. Зокрема, за умовами зазначеної додаткової угоди сторони досягнули згоди: про розірвання договору вирощування (контрактації) сільськогосподарської продукції № 5 від 21.02.2017 року з моменту укладення цієї додаткової угоди (п. 3); у зв`язку з розірванням договору № 5 від 21.02.2017 року Замовник (відповідач) зобов`язується сплатити на користь Виконавця (позивача) заборгованість по сплаті вартості його послуг за 2018 рік у розмірі 641 173,00 грн. (п. 4); з моменту укладення сторонами цієї додаткової угоди припиняються будь-які зобов`язання сторін, що виникли відповідно до договору вирощування (контрактації) сільськогосподарської продукції № 5 від 21.02.2017 року, за винятком зобов`язань, що передачені п.п. 4-6 цієї додаткової угоди. Також у відзиві відповідач повідомив, що витрати на оплату професійної правничої допомоги орієнтовно складають 20 300,00 грн., проте опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат представник відповідача не надав.

В ухвалі від 31.10.2019 року суд поновив процесуальний строк для подання відзиву та призначив дату наступного засідання 28.11.2019 року (том 1, а.с. 197-199).

Сторони отримали зазначену ухвалу суду 05.11.2019 року, про що свідчать відмітки на повідомленнях про отримання поштового відправлення (том 1, а.с. 200-201).

В судовому засіданні 28.11.2019 року суд оголосив перерву до 12.12.2019 року, про що представники сторін повідомлялись під розписку (том 1, а.с. 221).

Ухвалою від 28.11.2019 року суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів (том 1, а.с. 218).

В межах строку, встановленого в п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог від 21.11.2019 року (вх. № 12998 від 25.11.2019 року). Зазначена заява не підписана представником позивача, про що канцелярією господарського суду Полтавської області складено акт від 25.11.2019 року (а.с. 214) та ухвалою від 28.11.2019 року суд повернув позивачу подану заяву без розгляду (том 1, а.с. 219-220).

09.12.2019 року до суду від позивача надійшов попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат від 02.12.2019 року (вх. № 13569, том 1, а.с. 223) та заява про зміну підстав та розміру позовних вимог від 02.12.2019 року (вх. № 13570, том 1, а.с. 224-228), за якою ціна позову, яку вказує позивач відповідно до ст. 163 ГПК України, становить 240 180,56 грн., з яких 87 405,00 грн. основного боргу, 30 343,86 грн. пені, 113 404,31 грн. 60% річних, 9 027,39 грн. втрат від інфляції.

Ухвалою від 12.12.2019 року суд прийняв заяву позивача про зміну підстав та розміру позовних вимог від 02.12.2019 року та відклав підготовче засідання на 24.12.2019 року. Відповідно до відміток на повідомленнях про отримання поштового відправлення (том 1, а.с. 244-244а), позивач отримав вказану ухвалу 17.12.2019 року та відповідач - 14.12.2019 року.

24.12.2019 року від позивача надійшло клопотання про повернення судового збору в розмірі 7220,62 грн. у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог (вх. № 14287, том 1, а.с. 248-248). Суд розгляд зазначеного клопотання відклав до винесення рішення в справі і розподілу судових витрат, про що зазначено в протоколі судового засідання від 24.12.2019 року.

В судовому засіданні 24.12.2019 року суд відклав підготовче засідання на 14.01.2020 року, відповідач отримав зазначену ухвалу 27.12.2019 року (повідомлення про вручення поштового відправлення; том 2, а.с. 6)

У відзиві на заяву про зміну підстав та розміру позовних вимог від 13.01.2020 року (вх. № 376 від 14.01.2020 року; том 2, а.с. 7) відповідач звернув увагу на неточності в розрахунках інфляційних втрат та річних та заперечує проти стягнення річних в сумі, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ. Також у відзиві відповідач заявив клопотання про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою від 14.01.2020 року суд закрив підготовче провадження в справі та призначив дату розгляду справи по суті на 04.02.2020 року о 10-30 год. Вказану ухвалу представники сторін отримали 21 та 22 січня 2020 року (повідомлення про отримання поштового відправлення; том 2, а.с. 15-16).

04.02.2020 року від позивача надійшло клопотання (вх. № 1355; том 2, а.с. 18-19) про приєднання до матеріалів справи доказів, які підтверджують надання адвокатом правової допомоги та про розподіл між сторонами витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн.

В судовому засіданні 04.02.2020 року суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача та приєднав його до матеріалів справи, про що відображено в протоколі судового засідання від 04.02.2020 року (том 2, а.с. 28-29); представник позивача підтримав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 87 405,00 грн. основного боргу, 30 343,86 грн. пені, 113 404,31 грн. 60% річних, 9 027,39 грн. втрат від інфляції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Між Приватним підприємством Яриця , надалі - Замовник, та Державним підприємством Дослідне господарство Городецьке Інституту агроекології та природокористування Національної академії аграрних наук України , правонаступником якого являється Дослідне господарство Городецьке Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України , надалі - Виконавець, було укладено договір вирощування (контрактації) сільськогосподарської продукції №5 від 21.02.2017 року (далі - Договір, том 1, а.с. 14-20).

Відповідно до п. 1.1 цього Договору, Замовник та Виконавець зобов`язались поєднати свої зусилля, ресурси та досвід з метою вирощування та реалізації, визначеної договором сільськогосподарської продукції в кількості, визначеній договором та додатками до нього, з метою організації процесу вирощування врожаю сільськогосподарської продукції Виконавцем та її оплати Замовником.

Предметом Договору є роботи та послуги із вирощення/вироблення сільськогосподарської продукції, а також координація взаємодії сторін, спрямована на поєднання робіт, послуг, ресурсів та досвіду Виконавця із коштами Замовника з метою вирощування сільськогосподарської продукції (п. 1.2 Договору).

За п. 2.1.2 Договору, Замовник зобов`язався у разі необхідності проводити всі сільськогосподарські роботи, пов`язані із вирощуванням сільськогосподарської продукції, за умовами цього Договору на підставі відповідних вказівок Виконавця.

Згідно пунктів 2.2.1, 2.2.5 Договору, Виконавець зобов`язався виконати в повному обсязі всі необхідні роботи для вирощування сільськогосподарської продукції; виділити для цілей цього договору, земельні ділянки, характеристики яких визначені в додатках до договору, для вирощування на ній сільськогосподарської продукції, при цьому такі земельні ділянки повинні бути придатними для їх цільового використання.

В розділі 5 Договору визначено, що Замовник зобов`язаний сплатити на користь Виконавця вартість виконаних ним зобов`язань шляхом перерахування на рахунок Виконавця 20% коштів від вартості 1/3 частини врожаю (п. 5.1); не залежно від фактичних результатів вирощування Замовник, крім компенсації прямих витрат Виконавця, пов`язаних з процесом вирощування, зобов`язаний сплатити йому кошти у сумі не менше 1 061 232,00 грн. (п. 5.2); розмір та графік оплати вартості виконаних робіт/наданих послуг, які визначені положеннями цього Договору, встановлюється сторонами у додатках до цього Договору (п. 5.3 Договору).

Відповідно до п. 10.2 Договору, строк цього Договору починає свій перебіг у момент його укладення та закінчується 21 лютого 2022 року.

За п. 10.4 Договору, якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

В Специфікації від 21.02.2017 року (додаток № 1 до Договору, том 1, а.с. 21) сторони затвердили вид сільськогосподарської продукції, яка має бути вирощена за умовами Договору під урожай 2017 року: яра пшениця, овес, соя, соняшник, кукурудза та перелік земельних ділянок, виділених Виконавцем для вирощування сільськогосподарської продукції загальною площею 1531 гектар (том 1, а.с. 21)

Листом від 22.05.2018 року (том 1, а.с. 29) відповідач звернувся до позивача із проханням здійснити перерахунок сплати по Договору у 2018р. згідно фактичного користування земельними ділянками площею 925 га.

20.06.2018 року сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору (том 1, а.с. 176-177) про наступне:

- Замовником та Виконавцем специфікація на 2018 календарний рік не укладалась. Вартість наданих Виконавцем послуг за Договором з урахуванням фактичного використання Замовником земельних ділянок у розмірі 925 га складає за 2018 рік 641 173,00 грн. (пункт 2);

- сторони дійшли згоди про розірвання Договору з моменту укладення цієї Додаткової угоди (пункт 3);

- Замовник зобов`язався сплатити на користь Виконавця заборгованость по сплаті вартості його послуг за 2018 рік у розмірі 641 173,00 грн. у строк до 25.06.2018 року (пункт 4);

- в разі неналежного виконання обов`язку щодо сплати заборгованості, визначеної у п. 4 цієї Додаткової угоди, Замовник зобов`язується сплатити на користь Виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 60 (шістдесят) відсотків річних від простроченої суми за весь період прострочення (пункт 5);

- з моменту укладення сторонами цієї Додаткової угоди припиняються будь-які зобовязання сторін, що виникли відповідно до Договору, за винятком зобов`язань, що передбачені п.п. 4-6 цієї Додаткової угоди.

Факт укладення зазначеної додаткової угоди визнається сторонами по справі, а тому не підлягає доказуванню відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України.

В заяві про зміну підстав та розміру позовних вимог від 02.12.2019 року позивач підтвердив сплату відповідачем 253 768,00 грн. в строк до 25.06.2018 року та сплату 300 000,00 грн. 11.09.2018 року (копія виписки банку, том 1, а.с. 109).

Як зазначає позивач, основний борг в сумі 87 405,00 грн. (641 173,00 грн. - 253 768,00 грн. - 300 000,00 грн.) відповідачем сплачений не був.

Також, за прострочення виконання зобов`язання позивач, заявив до стягнення з відповідача 30 343,86 грн. пені і 113 404,31 грн. 60% річних відповідно до п. 5 Додаткової угоди до Договору № 1 від 20.06.2018 року та 9 027,39 грн. втрат від інфляції.

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов`язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов`язань з оплати наданих послуг.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК) України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписом ч. 1 ст. 628 ЦК У країни, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір контрактації сільськогосподарської продукції.

Частиною 1 ст. 713 ЦК України встановлено, що за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов`язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 713 ЦК України).

Відповідно до п. 4 Додаткової угоди від 20.06.2018 року до Договору, відповідач зобов`язався сплатити на користь позивача заборгованость по сплаті вартості його послуг за 2018 рік у розмірі 641 173,00 грн. у строк до 25.06.2018 року.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач сплатив 253 768,00 грн. в строк до 25.06.2018 року та 11.09.2018 року сплатив позивачу 300 000,00 грн. (копія виписки банку залучена до матеріалів справи).

Таким чином основний борг відповідача за Договором становить 87 405,00 грн., строк оплати якого настав. Зазначена сума заборгованості підтверджена відповідачем у відзиві на позовну заяву від 30.10.2019 року (том 1, а.с. 183-186), тому позовні вимоги в цій частині задовольняються судом повністю.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено вище, строк виконання зобов`язання зі сплати заборгованості встановлений сторонами в п. 4 Додаткової угоди від 20.06.2018 року до Договору, а саме до 25.06.2018 року.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", п. 6 ст. 231 ГК України, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

За п. 5 Додаткової угоди від 20.06.2018 року до Договору, в разі неналежного виконання обов`язку щодо сплати заборгованості, визначеної у п. 4 цієї Додаткової угоди, Замовник зобов`язується сплатити на користь Виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення 30 343,86 грн. пені за період з 02.12.2018 року по 02.12.2019 року (розрахунок пені, том 1, а.с. 231).

Розглянувши розрахунок пені, наведений позивачем, суд встановив, що позивачем неправильно визначений період нарахування пені, що призвело до завищення її розміру, заявленої до стягнення.

Як встановлено вище, останнім днем виконання зобов`язань за п. 4 Додаткової угоди від 20.06.2018 року до Договору є 25.06.2018 року, відповідно за ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тобто правомірним періодом нарахування штрафних санкцій є 26.06.2018 - 25.12.2018 року.

Оскільки позивач заявив до стягнення пеню за період з 02.12.2018 року по 02.12.2019 року, суд здійснив перерахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та дійшов висновку про правомірність заявлених вимог в частині стягнення пені в межах визначеного позивачем періоду в сумі 2068,98 грн. за період 02.12.2018 - 25.12.2018 року, в іншій частині вимоги щодо стягнення пені відхиляються як необгрунтовані.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

В п. 5 Додаткової угоди від 20.06.2018 року до Договору сторони встановили, що в разі неналежного виконання обов`язку щодо сплати заборгованості, визначеної у п. 4 цієї Додаткової угоди, Замовник зобов`язується сплатити на користь Виконавця 60 (шістдесят) відсотків річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Позивач заявив до стягнення 113 404,31 грн. 60% річних, нарахованих за період 26.06.2018 - 02.12.2019 року (розрахунок відсотків, том 1, а.с. 229).

Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 60 % річних не виявив завищення їх розміру з боку позивача, а тому вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.

Із посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач заявив до стягнення 9 027,39 грн. інфляційних втрат за період червня 2018 року - листопада 2019 року (розрахунок інфляційних втрат, том 1, а.с. 230).

При перевірці розміру заявлених вимог в частині стягнення інфляційних втрат суд виявив завищення щодо їх розміру з боку позивача з огляду на наступне.

Інфляційні втрати та річні є невід`ємною частиною боргу, вимоги про сплату яких кредитор вправі заявити з моменту виникнення права на позов про повернення боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» ).

При перевірці правильності нарахування інфляційних судом встановлено, що при розрахунку інфляційних позивач нараховує інфляційні за червень 2018 року, при тому що в цьому місяці борг існував не повний місяць, а також не враховує той факт, що в липні-серпні 2018 року індекс інфляції становив менше одиниці.

Здійснивши перерахунок втрат від інфляції суд встановив, що позовні вимоги в цій частині є правомірними за період з липня 2018 року по листопад 2019 року в сумі 6411,98 грн. та підлягають задоволенню в цій частині. В іншій частині вимоги про стягнення інфляційних втрат відхиляються за їх безпідставністю.

Перевірка правильності розрахунку пені, 60 % річних та інфляційних витрат здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

Доводи відповідача, викладені у відзиві на заяву про зміну підстав та розміру позовних вимог від 13.01.2020 року (том 2, а.с. 7) щодо нарахування річних в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, суд відхилив враховуючи те, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.11.2019 року № 905/1753/18.

За наведеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі 87 405,00 грн. основного боргу, 2068,98 грн. пені, 113 404,31 грн. 60% річних, 6 411,98 грн. втрат від інфляції.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат, понесених ним на правничу допомогу при розгляді цієї справи, суд зазначає, що відповідно до договору про надання правової допомоги № 12/08-19 від 12.08.2019 року (том 1, а.с. 141-142), предметом договору є надання правової допомоги та здійснення представництва інтересів позивача в судах та інших державних органах адвокатом Раілко Сергієм Вікторовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2542/10 від 25.03.2004 року).

За п. 1.4 цього договору, надання та отримання правової допомоги підтверджується шляхом складання актів про надані послуги у відповідності до умов цього договору.

В п. 2 Додаткової угоди № 1 до договору про надання праововї допомоги № 12/08-19 від 12.08.2019 року (том 1, а.с. 232) сторони погодили розмір гонорару адвоката за представництво інтересів позивача, а саме 4000,00 грн. за підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів; 2000,00 грн. за кожне судове засідання, в якому бере участь представник позивача; два відсотки від суми заборгованості, що буде визначена на підставі рішення в разі задоволення позовних вимог.

В п. 3 акту прийому-передачі наданих послуг від 22.01.2020 року за договором № 12/08-19 від 12.08.2019 року (том 2, а.с. 20) визначено, що розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги у справі № 917/1623/19 та представництво інтересів позивача під час розгляду вказаної справи господарським судом Полтавської області складає 14 000,00 грн., з яких 4000,00 грн. підготовка процесуальних документів, правовий аналіз судових рішень, 10 000,00 грн. представництво інтересів позивача в судових засіданнях.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню вартість послуг адвоката, що сплачена або підлягає сплаті (правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).

Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на зазначене, суд вважає обґрунтованим клопотання позивача про розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката на суму 14 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судові витрати відповідно до ч. 2 ст. 126, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно та підлягають стягненню з відповідача в сумі 3 139,35 грн. витрат по сплаті судового збору та 12 199,42 грн. витрат на на правничу допомогу адвоката.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Яриця» (вул. Городищенська, 86, м. Гребінка, Полтавська область, 73400, код ЄДРПОУ 39438002) на користь Державного підприємства «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України" (вул. А. Коломійця, 170, с. Городець, Володимирецький район, Рівненська область, 34381, код ЄДРПОУ 00729586) - 87 405,00 грн. основного боргу, 2068,98 грн. пені, 113 404,31 грн. 60% річних, 6 411,98 грн. втрат від інфляції; 12 199,42 грн. витрат на правничу допомогу адвоката, 3139,35 грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.І. Пушко