Рішення

від 21.01.2020 по справі 921/528/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 січня 2020 року м. ТернопільСправа № 921/528/19 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянувши справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плутос Агро", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Груп ЛТД-Захід", смт. Залізці, Зборівський район, Тернопільська область

про стягнення заборгованості у розмірі 485 462,73 грн.

За участю учасників справи:

від позивача: Хворостяна А. М.- адвокат (ордер на надання правової допомоги серії КВ №222922 від 01.07.2019),

від відповідача: Гарам Ю.А. - адвокат ( витяг з договору про надання правової допомоги №27/09/19-1 Г від 27.09.2019).

Судові процедури

У судових засіданнях представникам сторін роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Сторони, за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином у встановленому законом порядку.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Плутос Агро", м. Київ звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Груп ЛТД-Захід", смт. Залізці, Зборівський район, Тернопільська область про стягнення заборгованості у розмірі 485 462,73 грн, з яких: 448 247,50 грн - основний борг, 29 294,76 грн - пеня, 2541,51 грн - 3% річних, 5378,96 грн - інфляційні втрати.

Відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 27.08.2019 відкрито провадження у справі №921/528/19 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 19.09.2019.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначене на 19.09.2019.

Ухвалою суду від 19.09.2019 підготовче засідання відкладалося на 10.10.2019 з підстав, викладених у відповідній ухвалі.

У підготовчому засіданні - 10.10.2019 оголошувалася перерва до 22.10.2019 про, що відображено у протоколі судового засідання від 10.10.2019.

Відповідно до частини 4 статті 233 ГПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Протокольними ухвалами від 22.10.2019 та від 07.11.2019 підготовче засідання відкладалося відповідно на 07.11.2019 та на 21.11.2019, про що повідомлено учасника справи, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

Відповідно до статті 177 ГПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Ухвалою суду від 22.10.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/528/19.

Також, ухвалою суду від 22.10.2019 продовжено строк відповідачу на подання відзиву на 10 днів у справі №921/528/19, на задоволення клопотання представника, відповідача (вх. № 19125 від 22.10.2019).

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 21.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/528/19 до судового розгляду по суті на 09.12.2019.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні - 09.12.2019 розпочато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 09.12.2019 оголошувалась перерва до 23.12.2019, про що зазначено у протоколі судового засіданні від 09.12.2019.

Ухвалою суду від 23.12.2019 відкладено розгляд справи №921/528/19 на 09.01.2020. Розгляд справи №921/528/19 по суті почато спочатку.

У судовому засіданні 09.01.2020 оголошувалась перерва до 21.01.2020, про що зазначено у протоколі судового засіданні від 09.01.2020.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово та заперечення на позов представника відповідача, його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 21.01.2020, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, проведення судових дебатів, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Інші процесуальні дії.

21.01.2020 представник відповідача через канцелярію суду подав клопотання про долучення додаткових документів (доказів) у справі №921/528/19 ( вх. №472).

Розглянувши клопотання (вх. №472 від 21.01.2020) представника відповідача про долучення додаткових документів (доказів), суд зазначає наступне:

Розгляд справи №921/528/19 здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Завданням підготовчого провадження є зібрання відповідних доказів ( стаття 177 ГПК України).

Відповідно до вимог статті 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, процесуальним законом визначено чіткі та граничні терміни для подання відповідних заяв та доказів.

Судом встановлено, що ТОВ "Вест Груп ЛТД-Захід" як відповідачу, встановлено строк для подання відзиву на позов ( ухвала суду від 27.08.2019).

Також, ухвалою суду від 22.10.2019 продовжено строк відповідачу на подання відзиву на 10 днів у справі №921/528/19, на задоволення клопотання представника, відповідача (вх. № 19125 від 22.10.2019).

Однак, відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду документів у строк, встановлений для подання доказів, а саме разом з поданням відзиву на позов.

Згідно з частиною 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Так, відповідачем додаткові докази подано - 21.01.2020 вже під час розгляду справи по суті, тобто з порушенням строку, встановленого товариству для подання доказів та без обґрунтування поважності причин неподання у зазначений строк, як визначено у статті 80 ГПК України .

Як визначено статтею 194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів.

Отже, судом клопотання про долучення додаткових документів (доказів) не приймається та залишається без розгляду.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови договору поставки продукції №27/05 від 27.05.2019, в частині оплати за товар.

У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Представник відповідача в судове засідання 21.01.2020 з"явився, проти позову заперечує з підстав , викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №20699 від 14.11.2019), просить суд відмовити у задоволенні позову.

Також, 21.01.2020 представник відповідача через канцелярію суду подав клопотання про долучення додаткових документів (доказів) у справі №921/528/19 ( вх. №472).

Фактичні обставини, встановлені судом.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення, доводи представника позивача та заперечення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

27 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Плутос Агро" (надалі, Постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вест Груп ЛТД Захід" (надалі, Покупець/відповідач) укладено договір поставки продукції №27/05, відповідно до умов якого, Постачальник зобов"язується в порядку та на умовах визначених цим Договором, поставити передати у власність Покупця зернові культури, включаючи похідні від цих культур, продукти їх переробки, субпродукти, тощо (надалі, Продукція), а Покупець зобов"язується в порядку та на умовах визначених цим Договором прийняти і оплатити поставлену Продукцію ( п.1.1 Договору).

Пунктом 1.2 Договору визначено, що загальна кількість Продукції, що є предметом поставки за цим Договором, її дольове співвідношення за видами та кількістю, визначається додатковими угодами або специфікаціями, що укладаються сторонами протягом дії цього Договору та які після підписання уповноваженими представниками сторін є невід"ємними частинами даного Договору.

Асортимент (вид) Продукції, що є предметом поставки за цим договором, визначається у додаткових угодах, що укладаються сторонами упродовж дії цього договору і є невід"ємними частинами ( п.2.1 Договору).

Згідно п.3.1, п.3.2, п.3.3 Договору Поставка продукції здійснюється Постачальником за власний рахунок. Постачальник зобов"язується постачати Покупцеві Продукцію узгодженими партіями та згідно укладених сторонами додаткових угод до цього Договору. Право власності на товар переходить до Покупця в момент видачі видаткової накладної Продавцем. Місце поставки та розвантаження Продукції: Караванське МПЛ вул. Заводська, 23 м. Люботин, Харківська область.

Ціна продукції, що поставляється за цим Договором встановлюється у додаткових угодах, видаткових накладних або специфікаціях, що укладаються сторонами протягом дії цього Договору, які після підписання уповноваженими представниками Сторін є невід"ємними частинами такого Договору. Розрахунки за поставлений товар Покупець здійснює по факту поставки Товару або в інші строки обумовлені додатково. Форма оплати: платіжне доручення ( п.4.1, п.4.2, п.4. 3 Договору).

Пунктом 8.1. Договору визначено, що даний Договір набирає чинності з часу його підписання сторонами і діє в частині виконання зобов"язань - до повного їх виконання.

Також, 27.05.2019 між сторонами підписано Специфікацію товару №1, якою погодили постачання товару - кукурудзи в кількості - 150,000 тонн на суму 637 500,00 грн.

Даною Специфікацією сторони узгодили умови поставки ( п.2) та строки поставки: з 17.05.2019 по 15.06.2019 включно ( п.3).

Вказані Договір та Специфікація товару №1, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток юридичних осіб.

На виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар ( назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у видаткових накладних) на загальну суму 723 775,00 грн, про що свідчать видаткові накладні №33 від 29.05.2019 на суму 137 657,50 грн, № 34 від 29.05.2019 на суму 137 870,00 грн, №35 від 06.06.2019 на суму 152 915,00 грн, №36 від 07.06.2019 на суму 147 985,00 грн, №37 від 13.06.2019 на суму 147347,50 грн,

та товарно-транспортні накладні №000001408 від 29.05.2019, №000001409 від 29.05.2019, №000001410 від 06.06.2019, №000001411 від 07.06.2019, №000001412 від 13.06.2019, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Крім того, виконання умов договору позивачем свідчать виставлені рахунки на оплату товару №15 від 29.05.2019, №17 від 07.06.2019, №18 від 13.06.2019 та податкові накладні № 10 від 29.05.2019, №11 від 29.05.2019, №1 від 06.06.2019, №2 від 07.06.2019 та №3 від 13.06.2019.

Продукція отримана відповідачем відповідала стандарту якості, ДСТУ 4525:2006, про що свідчить Сертифікат якості від 27.06.2019, виданий ТОВ "Вест Груп ЛТД-Захід".

Однак, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав лише частково у розмірі 545 527,50 грн, про що свідчать платіжні доручення №152 від 30.05.2019 на суму 175 527,50 грн, №156 від 30.05.2019 на суму 100 000,00 грн, №161 від 31.05.2019 на суму 100 000,00 грн та № 162 від 31.05.2019 на суму 170 000,00 грн та виписки банку.

Проте, 03.06.2019 ТОВ "Вест Груп ЛТД - Захід" звернулося із листом №3 до ТОВ "Плутос Агро" з проханням повернути кошти помилково перераховані на рахунок ТОВ "Плутос Агро" згідно платіжних доручень № 161 від 31.05.2019 на суму 100 000,00 грн та № 162 від 31.05.2019 на суму 170 000,00 грн.

На виконання вказаного листа, ТОВ "Плутос Агро" здійснило перерахування коштів на рахунок ТОВ "Вест Груп ЛТД - Захід" на загальну суму 270 000,00 грн, про що свідчить платіжне доручення №77 від 03.06.2019.

Також, 16.07.2019 позивач звертався до відповідача з вимогою за №16/07 щодо оплати заборгованості за договором поставки №27/05 від 27.05.2019 в добровільному порядку .

Однак, зазначена вимога відповідачем залишена без задоволення.

Отже, як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору поставки щодо строків оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 448 247, 50 грн (на момент звернення з даним позовом до суду).

Позивачем, у зв"язку з порушенням строків оплати, нараховано відповідачу пеню за період з 30.05.2019 по 16.08.2019 у розмірі 29 294, 76 грн.

Також, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано 3% річних в розмірі 2541,51 грн та інфляційні втрати в розмірі 5378,96 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з укладенням договору поставки продукції № 27/05 від 27 травня 2019 року, який за правовою природою є договором поставки.

Норми права, які застосував суд.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України, зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

В силу приписів статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 625 Цивільного кодексу України зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (П.п. 3.1., 3.2.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Мотивована оцінка судом аргументів наведених учасниками справи.

Аргументи та докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, з огляду на наступне.

Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором поставки та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору поставки продукції № 27/05 від 27 травня 2019 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов"язався в порядку та на умовах визначених цим Договором, поставити передати у власність Покупця зернові культури, включаючи похідні від цих культур, продукти, їх переробки, субпродукти, тощо, а Покупець зобов"язався в порядку та на умовах визначених цим Договором прийняти і оплатити поставлену Продукцію ( п.1.1 Договору).

Пунктом 1.2 Договору визначено, що загальна кількість Продукції, що є предметом поставки за цим Договором, її дольове співвідношення за видами та кількістю, визначається додатковими угодами або специфікаціями, що укладаються сторонами протягом дії цього Договору та які після підписання уповноваженими представниками сторін є невід"ємними частинами даного Договору.

Асортимент (вид) Продукції, що є предметом поставки за цим договором, визначається у додаткових угодах, що укладаються сторонами упродовж дії цього договору і є невід"ємними частинами ( п.2.1 Договору).

Згідно п.3.1, п.3.2, п.3.3 Договору Поставка продукції здійснюється Постачальником за власний рахунок. Постачальник зобов"язується постачати Покупцеві Продукцію узгодженими партіями та згідно укладених сторонами додаткових угод до цього Договору. Право власності на товар переходить до Покупця в момент видачі видаткової накладної Продавцем. Місце поставки та розвантаження Продукції: Караванське МПЛ вул. Заводська, 23 м. Люботин, Харківська область.

Так, 27.05.2019 між сторонами підписано Специфікацію товару №1 , якою погодили постачання товару - кукурудзи в кількості - 150,000 тонн на суму 637 500,00 грн. Даною Специфікацією сторони узгодили умови поставки ( п.2) та строки поставки: з 17.05.2019 по 15.06.2019 включно ( п.3).

Вказані Договір та Специфікація товару №1, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток юридичних осіб.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар ( назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у видаткових накладних) на загальну суму 723 775,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №33 від 29.05.2019 на суму 137 657,50 грн, № 34 від 29.05.2019 на суму 137870,00 грн, №35 від 06.06.2019 на суму 152 915,00 грн, №36 від 07.06.2019 на суму 147 985,00 грн, №37 від 13.06.2019 на суму 147347,50 грн,

та товарно-транспортними накладними №000001408 від 29.05.2019, №000001409 від 29.05.2019, №000001410 від 06.06.2019, №000001411 від 07.06.2019, №000001412 від 13.06.2019, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб (містяться в матеріалах справи).

Факт виконання умов договору позивачем підтверджується виставленими рахунками на оплату товару №15 від 29.05.2019, №17 від 07.06.2019, №18 від 13.06.2019 та податковими накладними № 10 від 29.05.2019, №11 від 29.05.2019, №1 від 06.06.2019, №2 від 07.06.2019 та №3 від 13.06.2019.

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов`язань, та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Саме таким вимогам і відповідають видаткові накладні, які засвідчують встановлений факт здійснення господарської операції.

Так, представник відповідача у відзиві на позов заперечуючи щодо позовних вимог, зокрема, посилаючись на те, що у видаткових накладних №35 від 06.06.2019, №36 від 07.06.2019, №37 від 13.06.2019 в графі "отримала " вказана відповідальна особа від Покупця " ОСОБА_1 ". Зазначає, що вказані накладні містять підпис особи ОСОБА_1 , який звільнений з посади директора ТОВ "Вест Груп ЛТД-Захід", тобто дані накладні є неактуальними. Вказує, що ОСОБА_1 був керівником до 03.06.2019, а з 03.06.2019 є керівником ТОВ "Вест Груп ЛТД-Захід" інша особа - ОСОБА_2 , тому ОСОБА_1 не мав права приймати товар.

Суд, вважає такі доводи відповідача необґрунтованими та спрямованими виключно на ухилення від виконання своїх зобов`язань з оплати отриманого товару, з огляду на наступне.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

При цьому судом встановлено, що видаткові накладні №35 від 06.06.2019, №36 від 07.06.2019, №37 від 13.06.2019 містять всі необхідні реквізити, визначені у статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", посвідчені печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що у спірних видаткових накладних №35 від 06.06.2019, №36 від 07.06.2019, №37 від 13.06.2019 в графі "отримала " вказана "відповідальна особа від Покупця" (ОСОБА_1), а не "директор" ТОВ "Вест Груп ЛТД-Захід".

Отже, твердження представника відповідача щодо підписання видаткових накладних директором товариства спростовуються вищенаведеним.

Також, видаткові накладні містять відбиток печатки ТОВ "Вест Груп ЛТД-Захід". Суд зазначає, що відповідно до приписів чинного законодавства відповідальність та контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств.

Підприємство несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах за відсутності доказів втрати печатки (Правова позиція висвітлена в постанові Вищого господарського суду України від 02.08.2016 у справі №910/26108/14 ).

Наявність відтиску печатки відповідача на видатковій накладній, з огляду на відсутності доказів втрати печатки відповідача, дає змогу дійти висновку про відповідність видаткових накладних вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, видаткові накладні у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України не є правочинами, а посвідчують факт здійснення купівлі - продажу (поставки) товару та відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Наявність печатки відповідача на договорі, специфікації до нього, на видаткових накладних в графі про отримання товару, часткова оплата товару відповідачем, відсутність підтвердженої інформації про викрадення печатки відповідача чи зловживання службовим становищем працівників відповідача щодо використання печатки товариства за оцінкою суду в сукупності, свідчать про наявність події укладення договору і його часткового виконання сторонами.

Товар, зазначений у видаткових накладних прийнято відповідачем у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Окрім того, продукція отримана відповідачем відповідала стандарту якості, ДСТУ 4525:2006, що підтверджується Сертифікатом якості від 27.06.2019, виданий ТОВ "Вест Груп ЛТД-Захід" відповідно до вимог п. 2.2. Договору (знаходиться в матеріалах справи).

Отже, товар вважається прийнятим покупцем.

За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна продукції, що поставляється за цим Договором встановлюється у додаткових угодах, видаткових накладних або специфікаціях, що укладаються сторонами протягом дії цього Договору, які після підписання уповноваженими представниками Сторін є невід"ємними частинами такого Договору. Розрахунки за поставлений товар Покупець здійснює по факту поставки Товару або в інші строки обумовлені додатково. Форма оплати: платіжне доручення. ( п.4.1, п.4.2, п.4.3 Договору).

Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до п.4.2. Договору, зокрема: по факту поставки товару.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як слідує із матеріалів справи, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав лише частково у розмірі 545 527,50 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №152 від 30.05.2019 на суму 175 527,50 грн, №156 від 30.05.2019 на суму 100 000,00 грн, №161 від 31.05.2019 на суму 100 000,00 грн та № 162 від 31.05.2019 на суму 170 000,00 грн та виписками банку.

Проте, 03.06.2019 ТОВ "Вест Груп ЛТД - Захід" звернулося із листом №3 до ТОВ "Плутос Агро" з проханням повернути кошти помилково перераховані на рахунок ТОВ "Плутос Агро" згідно платіжних доручень № 161 від 31.05.2019 на суму 100 000,00 грн та № 162 від 31.05.2019 на суму 170 000,00 грн.

На виконання вказаного листа, ТОВ "Плутос Агро" здійснено перерахування коштів на рахунок ТОВ "Вест Груп ЛТД - Захід" на загальну суму 270 000,00 грн, про що свідчить платіжне доручення №77 від 03.06.2019.

Отже, основний борг відповідача перед позивачем становить 448 247, 50 грн.

Також, 16.07.2019 позивач звертався до відповідача з вимогою за №16/07 щодо оплати заборгованості за договором поставки №27/05 від 27.05.2019 в добровільному порядку.

Однак, зазначена вимога відповідачем залишена без задоволення.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 448 247,50 грн, який неоплачений станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.

Одночасно, заперечення відповідача суд оцінює критично, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, крім того відповідачем не надано належних доказів, які б беззаперечно підтверджували наведені обставини.

Безпідставними є також твердження відповідача щодо посилання на норми Цивільного кодексу України , які регулюють правовідносини сторін, які виникли на підставі договору про перевезення вантажів та Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки, судом встановлено, що правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором поставки та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 2541, 51 грн, суд зазначає наступне:

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати товару, у зв`язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору поставки нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2541,51 грн.

Судом, перевірено розрахунок, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", 3% річних за період з 30.05.2019 по 16.08.2019 в розмірі 2541,51 грн та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 2541,51 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 5378, 96 грн, суд зазначає наступне:

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Так, відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем за неналежне виконання умов Договору поставки нараховано інфляційні втрати, таким чином:

- згідно видаткової накладної №33 від 29.05.2019 на суму 137 657,50 грн, дата поставки - 29.05.2019, оплату здійснено - 30.05.2019, нарахування інфляційних втрат за період з 30.05.2019 по 30.05.2019;

- згідно видаткової накладної №34 від 29.05.2019 на суму 137 870,00 грн, дата поставки - 29.05.2019, оплату здійснено - 30.05.2019, нарахування інфляційних втрат за період з 30.05.2019 по 30.05.2019;

- згідно видаткової накладної №35 від 06.06.2019 на суму 152 915,00 грн, дата поставки - 06.06.1019, оплату не здійснено, нарахування інфляційних втрат за період з 07.06.2019 по 16.08.2019;

- згідно видаткової накладної №36 від 07.06.2019 на суму 147 985,00 грн, дата поставки - 07.06.2019, оплату не здійснено, нарахування інфляційних втрат за період з 08.06.2019 по 16.08.2019;

- згідно видаткової накладної №37 від 13.06.2019 на суму 147 347,50 грн, дата поставки - 13.06.2019, оплату не здійснено, нарахування інфляційних втрат за період з 14.06.2019 по 16.08.2019,

та заявлено до стягнення на загальну суму 5378,96 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Проте, наведене позивачем при нарахуванні інфляційних втрат враховано не було.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом, здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга" та встановлено, що під час його проведення позивачем, вірно визначено суми заборгованості, але періоди нарахування інфляційних втрат зазначені невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Щодо видаткових накладних №33 від 29.05.2019 на суму 137 657,50 грн та №34 від 29.05.2019 на суму 137 870,00 грн, оплата яких проведена - 30.05.2019, то суд дійшов висновку, що безпідставним є нарахування позивачем втрат від інфляції за травень 2019 року, оскільки прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становило менше місяця.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, а також вказані вище вимоги щодо порядку розрахунку інфляційних втрат, здійснивши власний їх розрахунок, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною на суму 152 915,00 грн, дата поставки - 06.06.1019, строк оплати - 06.06.2019, товар не оплачено; отже, правомірним є нарахування інфляційних втрат за липень 2019 року, які за розрахунком суду складають -917,49 грн (мала місце дефляція);

- за видатковою накладною на суму 147 985,00 грн, дата поставки - 07.06.2019, строк оплати - 07.06.2019, товар не оплачено; отже, правомірним є нарахування інфляційних втрат за липень 2019 року, які за розрахунком суду складають -887,91 грн (мала місце дефляція);

- за видатковою накладною на суму 147 347,50 грн, дата поставки - 13.06.2019, строк оплати - 13.06.2019, товар не оплачено; отже, правомірним є нарахування інфляційних втрат за липень 2019 року, які за розрахунком суду складають -884,08 грн (мала місце дефляція) ( розрахунок додається).

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, враховуючи наявність дефляції (як показник інфляції менше 100) у визначений період нарахування, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат не підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 29 294,76 грн, суд зазначає наступне:

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити уразі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Судом, досліджено умови договору поставки №27/05 від 27.05.2019 та встановлено, що сторони не визначили та не погодили умовами даного договору відповідальності Покупця у випадку порушення своїх зобов"язань щодо невиконання чи неналежного виконання в частині строків оплати за товар, а саме: нарахування пені, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 29 284,76 грн, не підлягають до задоволення.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи викладене, суд позовні вимоги визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення. В решті позову слід відмовити.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову , а саме: стягнути з відповідача на користь позивача - 448 247 грн 50 коп. боргу та 2541 грн 51 коп. 3 % річних. В решті позову, слід відмовити.

Судові витрати.

Щодо судового збору у розмірі 7 281, 95 грн.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".

Частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2.2.1 п. 2.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом судового розгляду у справі №921/528/19 на день подання позовної заяви є вимога майнового характеру: стягнення заборгованості у розмірі 485 462,73 грн, за яку належить до сплати 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та становить 7281,94 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7281,95 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 110 від 14.08.2019. Таким чином, сума зайво сплаченого судового збору становить 0,01 грн.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Для повернення зайво сплаченого судового збору у розмірі 0,01 грн позивачу необхідно звернутися до суду із відповідним клопотанням.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 7281,94 грн покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 520,11 грн покласти на позивача та 6761,83 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Груп ЛТД-Захід", вул. Шевченка, 48, смт. Залізці, Зборівський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 42408968 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Плутос Агро", вул. М. Конєва, буд. 10/1, кв. 147 , Голосіївський район, м. Київ, код ЄДРПОУ 42573630 - 448 247, 50 грн боргу, 2541, 51 грн 3% річних, 6761,83 грн судового збору.

4. В решті позовних вимог, відмовити.

5. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Примірник рішення надіслати учасникам справи, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Плутос Агро", вул. М. Конєва, буд. 10/1, кв. 147 , Голосіївський район, м. Київ.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вест Груп ЛТД-Захід", вул.. Шевченка, 48, смт. Залізці, Зборівський район, Тернопільська область.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "07" лютого 2020 року.

Суддя Я.Я. Боровець