Рішення

від 15.01.2020 по справі 905/1695/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.01.2020 Справа № 905/1695/19

Суддя - Говорун О.В.

Секретар судового засідання - Бондаренко Ю.В.

Позивач - Фізична особа-підприємець Склярова Антоніна Сергіївна.

Відповідач - Маріупольська міська рада.

Про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради та визнання поновленим на тих самих умовах та на той самий строк договору оренди земельних ділянок.

Представники учасників справи:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився.

Фізична особа-підприємець Склярова Антоніна Сергіївна (далі - позивач) звернулась до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Маріупольської міської ради (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради, визнання поновленим на тих самих умовах та на той самий строк договору оренди земельних ділянок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 31.12.2013 між сторонами був укладений договір оренди землі. Позивач до закінчення строку дії договору оренди звернувся до відповідача з заявою про продовження строку договору оренди. Оскільки нею не було отримано рішення відповідача у встановлені законодавством строки, продовжила користування земельними ділянками, сплачуючи відповідну орендну плату. Позивач вважає, що нею виконані всі вимоги передбачені ч.ч.1-5 ст.33 Закону України "Про оренду землі" щодо реалізації нею свого переважного права на укладання договору оренди землі на новий строк. Враховуючи зазначене вище, а також з огляду на продовження користування позивачем земельними ділянками, вважає договір поновленим на той самий строк на тих самих умовах, які були передбачені договором оренди від 31.12.2013. Позивач також вважає, що п.п.1.1.7, 1.3.1 рішення відповідача від 26.11.2013 № 6/31-3945 "Про поновлення строків оренди ділянок для експлуатації об`єктів побутового обслуговування населення в Жовтневому, Іллічівському, Приморському районах міста фізичній особі - підприємцю Скляровій А.С." є дійсним впродовж всього періоду проведення АТО на території м.Маріуполь на підставі ст.5 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

03.10.2019 представником відповідача подано відзив на позов, у якому зазначив, що позивач, в порушення вимог ч.2,3 ст.33 Закону України "Про оренду землі", при зверненні до відповідача не додав проект додаткової угоди. Відповідач повідомляв позивача про відсутність наміру поновлювати договір оренди на тих самих умовах і на той самий строк. Рішення про відмову в поновленні договору оренди відповідачем було прийнято своєчасно. Зазначене унеможливлює застосування ч.ч.1-5 ст.33 Закону України "Про оренду землі". Крім того, до закінчення строку дії договору оренди землі, відповідач повідомив про відсутність наміру поновлювати дію зазначеного договору, що на думку відповідача виключає застосування ч.6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" до спірних відносин. Також відповідач вважає посилання позивача на Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення АТО" необґрунтованими, оскільки вимоги позивача стосуються поновлення договору оренди землі, а не рішення відповідача від 26.11.2013, договір оренди землі не є дозвільним документом. Крім того, власником нежитлової будівлі, що розташована на земельній ділянці за адресою: м.Маріуполь пр.Будівельників, 92 є ТОВ "Азовтенгрі". Відповідач звертався до позивача з листом від 01.11.2019, у якому було запропоновано Скляровій А.С. звернутись до міської ради з клопотанням про повернення безпідставно сплачених коштів за оренду вищезазначених земельних ділянок, якщо такі були сплачені вже після закінчення строку дії договору.

Представники сторін у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце були повідомлені належним чином.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

31.12.2013 між Маріупольською міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Скляровою Антоніною Сергіївною (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), за змістом п.п.1.1, 2.1, 3.1 якого, орендодавець, згідно з рішенням Маріупольської міської ради від 26.11.2013 №6/31-3945, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки, які знаходяться за адресою: ділянка №1 м.Маріуполь, пр.Будівельників, 92, у Жовтневому районі міста Маріуполя, (кадастровий номер 1412336300:01:001:0227); ділянка №2 м.Маріуполь, вул.Новоросійська, 2 у Приморському районі м.Маріуполя (кадастровий номер 1412337200:01:006:0386). В оренду передаються земельні ділянки площею - 0,0008 га та площею 0,0008 га (а.с.14-16).

Договір укладено на 5 (п`ять) років (з 26.11.2013 до 26.11.2018). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 (два) місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає (п.п. 3.2 договору).

Земельні ділянки передаються в оренду з метою та за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування населення (функціонування кіоску з ремонту мобільних телефонів без права будівництва капітальних споруд) (п.5.1 договору).

07.09.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою про продовження терміну оренди земельної ділянки (а.с.61).

18.09.2018 та 01.10.2018 позивачу були направлені листи, підписані головою Маріупольської міської ради, №26.6.5-49003-01 та №26-51896-01, відповідно до яких повідомлено про відсутність наміру поновлювати дію договору оренди землі від 31.12.2013, предметом якого є земельні ділянки, кадастрові номери - 1412336300:01:001:0227, 1412337200:01:006:0386 (а.с.108,110).

24.10.2018 відповідачем прийнято рішення "Про відмову в поновленні строку оренди земельних ділянок по просп.Будівельників, 92 в Центральному районі міста та по вул.Новоросійській, 2 в Приморському районі міста фізичній особі-підприємцю Скляровій А.С. "№7/36-3276, яким відмовлено у поновленні строку оренди земельних ділянок площею 0,0008 га (кадастровий номер 1412336300:01:001:0227) по просп. Будівельників, 92 га в Центральному районі міста та площею 0,0008 га (кадастровий номер 1412337200:01:006:0386) по вул. Новоросійській, 2 в Приморському районі міста для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (функціонування кіоску з ремонту мобільних телефонів без права будівництва капітальних споруд) фізичній особі-підприємцю Скляровій Антоніні Сергіївні (а.с.21).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За змістом ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В обґрунтування прийняття відповідачем рішення №7/36-3276 від 24.10.2018 зазначається, що позивачу відмовлено в поновленні договору оренди землі, оскільки наявні зауваження Головного управління містобудування та архітектури міської ради, відповідно до якого, спірні земельні ділянки відповідно до плану зонування території міста Маріуполя знаходяться у зоні ТР-2. Згідно з пояснювальною запискою плану зонування території міста Маріуполя у зоні ТР-2 дозволяється розміщувати тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності, які не мають фундаменту, зблоковані з зупинкою громадського пасажирського транспорту, загальною площею не більше 4 м 2 . Комплексною схемою розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Центрального та приморського районів міста Маріуполя не передбачено розміщення тимчасових споруд за вищевказаними адресами.

Однак, відповідачем до суду не було надано документів, які б свідчили про наявність зауважень Головного управління містобудування та архітектури міської ради, плану зонування міста Маріуполя, а також Комплексну схему розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Центрального та Приморського районів міста Маріуполя.

Отже, суд вважає недоведеним наявність підстав вказаних в рішенні про відмову в поновленні договору оренди землі.

Крім того, судом прийнято до уваги, що ані в рішенні відповідача "Про поновлення строків оренди земельних ділянок для експлуатації об`єктів обслуговування населення в Жовтневому, Іллічівському, Приморському районах міста фізичній особі-підприємцю Скляровій А.С." №6/31-3945 від 26.11.2013, ані в листах повідомленнях про відсутність наміру у орендодавця на поновлення договору оренди землі, про невідповідність розміщення тимчасової споруди плану зонування міста Маріуполя та Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Центрального та Приморського районів міста Маріуполя не зазначалось.

Також, відповідачем не доведено повідомлення позивача про невідповідність розміщення тимчасової споруди вказаним вище вимогам і протягом дії договору оренди земельних ділянок.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.09.2019, об`єкт нерухомості, який розташований за адресою: м . Маріуполь, пр. Будівельників, 92 , кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Азовтенгрі" на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2019 (а.с.118-120) .

Враховуючи, що відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України, яка кореспондується з ч.1 ст.120 Земельного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача), суд дійшов висновку про відсутність у позивача, станом на час звернення до суду, порушеного права прийнятим відповідачем рішення про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки розташованої за адресою м.Маріуполь, пр. Будівельників, 92, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227.

Таким чином, вимога позивача про визнання незаконним та скасування рішення відповідача №7/36-3276 від 24.10.2018 підлягає задоволенню частково.

Згідно з ст.1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Позивачем не доведено виконання зазначених вище вимог законодавства, зокрема, в частині надсилання орендодавцю проекту додаткової угоди.

Посилання позивача, що проект додаткової угоди не був наданий у зв`язку з відсутністю такого документу в переліку документів, необхідних для отримання адміністративної послуги - "Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку" судом до уваги не приймаються виходячи з наступного.

Вирішення питання про продовження строку договору оренди земельної ділянки не може вважатися адміністративною послугою в розумінні п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про адміністративні послуги". Так, адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону.

В той же час, повноваження відповідача щодо вирішення питання про продовження строку оренди земельної ділянки не пов`язані із здійсненням ним публічно-владних управлінських функцій, а спір, у разі недосягнення згоди щодо такого поновлення, є приватно-правовим, виходячи з того, що рішення відповідача про надання земельної ділянки в користування вичерпало дію після реалізації (укладання договору оренди землі), що зумовило виникнення у позивача цивільного права. Зазначені правовідносини засновані на юридичній рівності та не можуть ґрунтуватись на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні.

Позивач не був позбавлений можливості додатково до наданого пакету документів надати проект додаткової угоди (поштою або в будь-який інший спосіб).

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування.

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі", зазначеною нормою не вимагається. Суть поновлення договору оренди, згідно з цією частиною статті, саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема, у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Згідно з преамбулою до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (яким викладено в новій редакції статтю 33 Закону України "Про оренду землі"), закон спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Отже, системно проаналізувавши завдання, на виконання якого було направлено регулювання земельних відносин щодо поновлення договору оренди землі, у зв`язку з прийняттям вказаного вище закону, а також приймаючи до уваги, що викладення статті 33 Закону України "Про оренду землі", зокрема частини 6, спрямовано на лібералізацію та дерегуляцію відносин у сфері оренди землі, створення сприятливих умов ведення бізнесу, підвищення інвестиційної привабливості, суд вважає цілком очевидним безпідставність вимагати від суб`єктів господарювання вчинення ними будь-яких дій та надання документів, що не передбачені ч.6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а дії органів державної влади або місцевого самоврядування мають цілком відповідати закону, бути послідовними, передбачуваними та вчинені з дотриманням балансу як державних так і приватних інтересів.

Виходячи з викладеного, суд зазначає, що заперечення орендодавця щодо поновлення договору оренди землі, які викладені у відповідних листах, мають бути мотивовані, обґрунтованими і містити конкретні посилання на обставини які унеможливлюють поновлення договору оренди. Відсутність наміру поновлювати договір оренди землі не може бути обґрунтовано лише наявністю у органу місцевого самоврядування дискреційних повноважень у сфері земельних відносин.

Як було зазначено вище, 18.09.2018, 01.10.2018 відповідач повідомляв про відсутність наміру поновлювати договір оренди (а.с.108,110).

Однак, у вказаних повідомленнях не міститься посилання на підстави відсутності у орендодавця наміру поновлювати договір оренди. Не зазначено також в листах -повідомленнях і про обставини, які пізніше були зазначені в рішенні відповідача про відмову в поновленні договору оренди (зауваження Головного управління містобудування та архітектури та неможливість розміщення тимчасових споруд у зв`язку з невідповідністю Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Центрального та Приморського районів міста Маріуполя).

Після закінчення строку договору оренди земельної ділянки позивач продовжив користування нею, сплачуючи відповідну орендну плату. Відповідач приймав сплачену позивачем оренду плату після закінчення строку договору оренди землі. Лише після відкриття провадження в цій справі, відповідач повідомив позивача про можливість повернення безпідставно сплачених коштів за оренду спірних земельних ділянок після закінчення строку дії договору (а.с.159).

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що поновлення договору оренди землі в судовому порядку у передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами, як єдиної підстави продовження орендних правовідносин, що безпосередньо випливає зі змісту зазначеної правової норми.

Належним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, оскільки сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення, і не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді (частина 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Зазначена вище правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №905/174/18.

Отже, вимога позивача про визнання договору оренди землі поновленим задоволенню не підлягає.

Щодо доводів позивача про дійсність рішення відповідача від 26.11.2013 №6/31-3945, на підставі якого було укладено договір оренди від 31.12.2013, суд зазначає, що зазначене рішення відповідача у сфері земельних відносин має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, внаслідок укладання між сторонами договору оренди землі від 31.12.2013.

Між сторонами відсутній спір відносно недійсності зазначеного рішення.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача 2500 грн витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідач щодо стягнення зазначеної суми заперечує, оскільки витрати позивача на послуги адвоката не підтверджені належним чином.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження надання позивачу правничої допомоги до суду надано: договір на правничу допомогу №01/40 від 16.07.2019, додаток №4 до договору на правничу допомогу №01/40 від 16.07.2019, ордер серія ДН №029734, заява про очікуваний розмір судових витрат (62-64, 69).

Так, згідно додатку №4 до договору на правничу допомогу, вартість послуг складає 2500 грн.

Пунктом 1 вказаного додатку до договору, передбачені послуги, які надаються замовнику за договором.

В той же час, позивачем не надано детального опису отриманих послу здійснених адвокатом, необхідних для правничої допомоги, із зазначенням які саме послуги були надані позивачу, зокрема, які саме процесуальні документи були складені адвокатом, скільки часу було витрачено адвокатом для їх складання, кількість судових засідань в яких приймав участь адвокат, які документи були подані та отримані від імені Замовника адвокатом та чи пов`язані такі послуги з розглядом цієї справи тощо.

Отже, заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн є недоведеними та непідтвердженими належними доказами.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу.

З урахування часткового задоволення позову, суд, за приписами ст. 129 ГПК України, судовий збір покладає на обидві сторони

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 129, 236-238 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Маріупольської міської ради "Про відмову у поновленні строку оренди земельних ділянок по просп. Будівельників, 92 в Центральному районі міста та по вул. Новоросійській, 2 в Приморському районі міста Фізичній особі-підприємцю Скляровій А.С." № 7/36-3276 від 24.10.2018 в частині відмови в поновленні строку оренди земельної ділянки по вул.Новоросійській, 2 в Приморському районі міста Маріуполя, площею 0,0008 га, кадастровий номер 1412337200:01:006:0386.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, 70, ідентифікаційний код юридичної особи - 33852448) на користь Фізичної особи-підприємця Склярової Антоніни Сергіївни ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 960 (дев`ятсот шістдесят) грн 50 коп. витрат з оплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається в порядку встановленому ст. 257 ГПК України, з урахуванням п.п.17.5) п.п.17 п.1 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України, протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 27.01.2020.

Суддя О.В. Говорун