Постанова

від 10.02.2020 по справі 918/605/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року Справа № 918/605/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Розізнана І.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНКГЛОБАЛ ЕР ВІ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30 жовтня 2019 року в справі №918/605/19

(суддя - Заголдна Я.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Чернявської Віти Володимирівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНКГЛОБАЛ ЕР ВІ"

про стягнення 88 056 грн 09 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Чернявська Віта Володимирівна (надалі - Позивач) звернулась в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Сінкглобал Ер Ві (надалі -Відповідач) про стягнення з Відповідача боргу в сумі 95 919 грн, який виник у зв`язку із неналежним виконанням Договору про надання інформаційно-консульативних послуг № 4/30102018 від 30 жовтня 2018 року, а також та трьох відсотків річних в розмірі 1761 грн, інфляційних в розмірі 4168 грн та 21059 грн пені.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на невиконання Відповідачем укладеного договору № 4/31105018 від 31 жовтня 2018 року.

Позивачем до Господарського суду Рівненської області 16 жовтня 2019 року було подано заяву про зменшення суми позовних вимог, на підставі котрої, Позивач просив стягнути 53 339 грн заборгованості по Договору станом на 16 жовтня 2019 року, трьох відсотків річних в розмірі 2241 грн, інфляційних в розмірі 5579 грн та пені в розмірі 26896 грн.

28 жовтня 2019 року на адресу місцевого господарського суду надійшло клопотання від Позивача про виправлення описки, в котрому Позивач просив суд вважати правильним зміст прохальної частини заяви про зменшення позовних вимог по справі № 918/605/19 від 16 жовтня 2019 року викладений у наступній редакції:

Стягнути з Відповідача на користь Позивача суму боргу, яка виникла у зв`язку із неналежним виконанням Договору про надання інформаційно - консультативних послуг №4/31102018 від 31 жовтня 2018 року: 34 717 гривень - сума штрафних санкцій за весь період прострочення; 53 339 гривень - заборгованість за Договором станом на 16 жовтня 2019 року.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30 жовтня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 53 339 грн 09 коп. основного боргу, 1 917 грн 88 коп. трьох відсотків річних, 649 грн 32 коп. - інфляційних втрат та 20 192 грн 87 коп. - пені.

Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921 грн та 2 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката. В решті заявлених позовних вимог відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні судом, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами статтей 75-79, 86 ГПК України, місцевий господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову та про стягнення з Відповідача на користь Позивача 53339 грн 09 коп. основного боргу.

Окрім того місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що перевіривши наявність підстав для нарахування річних та інфляційних втрат, виходячи із фактичних обставин справи, здійснивши власний розрахунок встановив, що розрахунок заборгованості та здійснивши на неї нарахування поданий Позивачем є не вірним, а саме: 1917 грн 88 коп. при заявлених 2 224 грн - 3% річних; 649 грн 32 коп. при заявлених 5 579 грн інфляційних втрат; 20 192 грн 87 коп. при заявлених 26 896 грн пені.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 119-121), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач, зокрема виходив з того, що рішення місцевого господарського суду є необґрунтованим , таким, що прийнято не відповідно до обставин та матеріалів справи. Як зазначає Відповідач судом при винесенні оспорюваного рішення було порушено норми процесуального права, а саме було прийнято заяву про виправлення описки, в якій Позивач просив вважати правильним зміст прохальної частини позовної заяви про зменшення позовних вимог в редакції зазначеній у даній заяві. Однак на переконання Відповідача суд не повинен брати до уваги дану заяву оскільки насправді відбулася зміна предмету позову, уже після початку проведення першого судового засідання, що є порушенням статті 46 ГПК України. Також, апелянт зазначив, що судом першої інстанції не було застосовано вимоги частини 6 статті 232 ГПК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року справу №918/605/19 було прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Філіпова Т.Л., суддя Розізнана І.В.. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа № 918/605/19 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", з 1 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 1762 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 176 199 грн 99 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 11 грудня 2019 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи №918/605/19 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 10 лютого 2020 року включно.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати частково в частині задоволення позову щодо стягнення 0 грн 09 коп. заборгованості та в частині стягнення пені, річних та інфляційних втрат, а також змінити в частині розподілу судових витрат (в тому числі щодо витрат на правничу допомогу адвоката) шляхом викладення резолютивної частини рішення в редакції зазначеній в резолютивній частині даної постанови.

При цьому, суд виходив з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 31 жовтня 2018 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір про надання інформаційно - консультативних послуг № 4/31102018 (надалі - Договір; а.с. 12-13).

Згідно умов пункту 1.1 Договору, за технічним завданням Відповідача, Позивач зобов`язався надати інформаційно - консультативні послуги, а Відповідач зобов`язався прийняти надані послуги та оплатити вартість наданих послуг на умовах, визначених даним Договором.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що обсяг, зміст замовлених Відповідачем послуг визначається за погодженням сторін та визначається технічним завданням, що є додатком № 1 до даного Договору.

Згідно пункту 2.2 Договору, загальна кінцева сума Договору становить сумарну вартість усіх технічних завдань, що будуть узгоджені сторонами та виконані Позивачем в період дії цього Договору.

У відповідності до пункту 2.4 Договору, оплата вартості послуг по кожному окремому технічному завданні здійснюється на умовах оплати вартості виконаних робіт, на підставі акту приймання - передачі наданих послуг, який складається сторонами по завершенні таких робіт по кожному окремому технічному завданні та підписанням сторонами акту приймання - передачі наданих послуг по кожному окремому технічному завданні.

31 жовтня 2018 року Позивачем та Відповідачем було сформовано технічне завдання № 1 на загальну суму 270 319 грн 09 коп. (а.с. 14).

20 грудня 2018 року сторонами Договору було підписано акт приймання - передачі наданих послуг, що свідчить про виконання Позивачем взятих на себе зобов`язань в повному обсязі (а.с. 15).

Відповідно до умов пункту 2.5 Договору, оплата вартості наданих послуг повинна бути проведена Відповідачем виключно в період, визначений технічним завданням, виключно не раніше дати початку періоду та не пізніше дати закінчення періоду визначених технічним завданням.

При цьому, Технічним завданням № 1 від 31 жовтня 2018 року, визначено, що Відповідач зобов`язаний сплатити суму 270 319 грн 09 коп. у період з 1 лютого 2019 року по 28 лютого 2019 року.

Як вбачається із заключної виписки від 12 серпня 2019 року поточного рахунку АТ КБ "ПРИВАТБАНК" НОМЕР_2 (а.с. 16-19) за період з 1 жовтня 2018 року по 12 серпня 2019 року (у визначений договором період) Відповідачем здійснено проплату на суму 15000 грн-28 лютого 2019 року; 14 березня 2019 року - 25000 грн; 22 березня 2019 року - 100000 грн.; 26 березня 2019 року - 35000 грн..

Отже, станом на 14 серпня 2019 року у Відповідача перед Позивачем наявна заборгованість по Договору на загальну суму 95 319 грн 09 коп..

З матеріалів справи вбачається, що 17 липня 2019 року Відповідачу була надіслана вимога із розрахунком заборгованості та проханням терміново її погасити, проте, остання залишена Відповідачем без відповіді та без задоволення (а.с. 20).

В той же час, як вбачається із заяви Позивача про зменшення позовних вимог та виски з поточного рахунку (а.с. 65-68) Відповідачем 2 вересня 2019 року перераховано Позивачу 41 981 грн.

Позивач посилаючись на те, що ним було надано на виконання умов Договору відповідні послуги, які частково залишився неоплаченими Відповідачем, звернувся до суду за захистом, порушеного на його думку, права з позовом до Відповідача (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 16 жовтня 2019 року) про стягнення заборгованості в сумі 53 339 грн 00 коп. та здійснених на неї нарахувань.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, як визначено приписами статті 629 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положенням частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що: якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України: зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України закріплено, що: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 631 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, як визначено приписами статті 629 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Північно-західний апеляційний господарський суд розглядаючи дану апеляційну справа в процесі дослідження всіх обставин справи та підтвердження їх доказами, долученими до матеріалів справи звертає увагу на наступні обставини.

Колегія суддів, зважаючи на основний довід апеляційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на порушення норм процесуального права судом першої інстанції, котре на переконання апелянта проявилося в безпідставному прийнятті заяви Позивача котрою ніби-то було змінено предмет позову, зазначає наступне.

28 жовтня 2019 року на адресу суду надійшло клопотання від Позивача про виправлення описки, в котрому Позивач просив вважати правильним зміст прохальної частини заяви про зменшення позовних вимог по справі № 918/605/19 від 16 жовтня 2019 року із зазначенням договору від 31 жовтня 2018 року за № 4/31102018 (а.с. 82-83).

Водночас, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що з описової та прохальної частини позовної заяви, так як і з доказів долучених до матеріалів справи, чітко вбачається, що такі позовні вимоги грунтуються саме на невиконанні Відповідачем умов Договору від 31 жовтня 2018 року (за №4/31102018), а не Договору від 30 жовтня 2018 року (за №4/30102018; як зазначено в прохальній частині заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 57-60). При цьому суд наголошує на тому, що в описовій частині заяви про зменшення позовних вимог також вказується договір саме від 31 жовтня № 4/31102018, що опосередковано вказує на не зміну позовних вимог Позивачем при подачі заяви про виправлення описки (а.с. 82-83), та про що говорить апелянт в апеляційній скарзі, а вказує саме на існування описки в прохальній частині заяви про зменшення позовних вимог, на виправлення і котрої (без зміни змісту позовних вимог) Позивачем і було направлено клопотання про виправлення описки.

Поряд з цим, суд констатує, що до матеріалів справи залучено копію саме договору № 4/31105018 від 31 жовтня 2018 року та відповідні докази (акт приймання - передачі, копія заключної виписки, тощо), саме із посиланням на договір № 4/31105018 від 31 жовтня 2018 року.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній, а Відповідачем не поданий будь-який інший примірник договору, що свідчить про існування будь-яких інших договірних відносин між сторонами (в тому числі не подано доказів існування між сторонами договірних відносин за іншим договором).

Також, колегія суддів звертає увагу Відповідача, що даний Договір по справі становить підставу позовних вимог, а не предмет позову по даній справі, як вказує Відповідач в своїй апеляційній скарзі, адже предметом є певна матеріально-правова вимога, а саме-стягнення заборгованості, а підставою те, чим позивач обгрунтовує свою матеріально-правову вимогу (в нашому випадку це Договір).

Враховуючи усе вищевказане, Північно-західний апеляційний господарський суд відхиляє вищевказані доводи апелянта і вважає за необхідне розглянути позовні вимоги саме в площинні зазначеного та долученого до матеріалів справи договору від 31 жовтня 2018 року за № 4/31102018, пред`явлених до Відповідача, з огляду на дослідження змістовного наповнення такої позовної заяви, виклад обставин, якими Позивач обґрунтовує її зміст та докази, долучені до матеріалів справи.

Відтак, з огляду на все вищевказане апеляційний господарський суд констатує, що дана позовна заява повністю відповідає вимогам статті 162 Господарського процесуального кодексу України та містить чітке висвітлення обставин з посиланням на підстави, з котрих вбачається що позовні вимоги пред`явленні до Відповідача за неналежне виконання умов Договору від 31 жовтня 2018 року (№4/31102018).

При цьому, апеляційний господарський суд констатує і факт того, що Позивачем для Відповідача надано послуги по Договору на загальну суму 270 319 грн 09 коп.

Дані послуги в свою чергу частково оплачені Відповідачем, а саме в сумі 216980 грн.

Відповідно, у Відповідача перед Позивачем за Договором існує заборгованість в розмірі 53 339 грн 09 коп..

Доказів сплати вказаної заборгованості Відповідачем, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надходило.

Водночас, як вбачається з позовних вимог, Позивач просить стягнути суд лише 53 339 грн 00 коп., відповідно суд обмежений при прийнятті рішенні вказаною сумою позовних вимог.

Зважаючи на усе вищеописане в даному судовому рішенні, в площинні відсутності доказів повного та належного виконання Відповідачем умов Договору, на основі статтей 526, 530, 625 Цивільного кодексу України колегія апеляційного господарського суду вважає позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості в сумі 53 339 грн 00 коп. підставними та обґрунтованими, а відтак задоволює їх у повному обсязі.

Водночас, суд першої інстанції не звернув увагу на вищевказане та задовільнив позов в сумі, що є більшою а ніж та яку просив Позивач, з огляду на що апеляційний господарський суд скасовує оспорюване судове рішення в частині стягнення 0 грн 09 коп. заборгованості. В решті суд залишає без змін оспорюване судове рішення.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення 26896 грн 00 коп. пені, то колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У відповідності до пункту 5.1 Договору, в разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 5.2. Договору, за прострочення терміну оплати Відповідач зобов`язаний додатково сплати на користь Позивача, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

Таким чином, розглядаючи дані позовні вимоги в площинні діючих умов Договору, колегія суддів констатує, що заявлені Позивачем вимоги щодо стягнення з Відповідача пені, є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного Договору (без врахування сум, що підлягають до стягнення про що вказано нижче).

Окрім того, не заслуговують на увагу доводи Відповідача, наведені в апеляційній скарзі відносно того, що місцевим господарським судом не було застосовано вимоги частини 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд констатує, що з поданого Позивачем та дослідженого колегією суддів розрахунку штрафних санкцій (а.с. 61-64), вбачається, що Позивачем було здійснено нарахування пені на суми боргу із їх подальшим зменшенням проведеного саме із врахуванням часткових оплат суми боргу Відповідачем.

Як зазначив суд першої інстанції в оспорюваному рішенні, перевіривши наявність підстав для нарахування трьох відсотків річних та інфляційних (в рішенні не вказано про перевірку сум пені; абзац останній сторінки 5 судового рішення - перший абзац сторінки 6 судового рішення; а.с. 103-104), встановив невірність розрахунків Позивача та вказав на суми, які суд визначив як вірні (річні, інфляційні та пеню). Разом з тим апеляційний господарський суд наголошує на тому, що а ні в оспорюваному рішенні, а ні в матеріалах справи не міститься жодний розрахунок, правильність котрого можна було б перевірити. Відповідно, колегія суду констатує факт того, що вказуючи в оспорюваному рішенні суми річних, інфляційних та пені що підлягають до стягнення, суд першої інстанції взагалі не обгрунтував підставність такого рішення.

Відповідно судом здійснено власний перерахунок суми пені (а.с 135). Здійснивши даний перерахунок суд звернув увагу і на той факт, що Позивачем здійснено нарахування пені за період, що перевищує шість місяців.

Водночас, згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно суд здійснюючи свій розрахунок обмежив період нарахування пені в термін шість місяців відповідно до вищевказаного законодавства.

Згідно здійсненого розрахунку (а.с. 135) сума пені, що підлягає до стягнення складає 20104 грн 25 коп..

З огляду на все вищевказане суд задоволює позов в частині стягнення пені в розмірі 20 104 грн 25 коп (при цьому така сума не відповідає сумі, визначеній місцевим господарським судом) з огляду на підставність та обгрунтованість позову в цій частині.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимоги в частині стягненні 6 791 грн 75 коп. пені.

Відповідно приймаючи таке рішенні, Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує оспорюване рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних в сумі 2241 грн 00 коп. та 5579 грн 00 коп. інфляційних втрат, то колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, зважаючи на положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів констатує, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки становлять способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким кредитор наділений з огляду на нормативне закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу (місяць), протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 липня 2019 року в справі №905/600/18, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року №921/212/18.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Окрім того, колегія суддів констатує, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з частиною 2 статті 232 Господарського кодексу України законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3 % річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями.

Дана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2019 року по справі № 912/2828/18.

Відтак, колегія суддів звертає увагу Позивача на невірне ототожнення ним та підведенням річних та інфляційних втрат (разом із заявленою пенею) до штрафних санкцій, з огляду на їх різну правову природу та спосіб нарахування, про що зазначено вище в даній судовій постанові.

Однак, зі змісту позовної заяви та розрахунку річних та інфляційних втрат вбачається проведення їх нарахувань відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, з огляду на що суд апеляційної інстанції досліджує законність і обгрунтованість даних позовних вимог (щодо стягнення річних та інфляційних).

Здійснюючи вказане, суд ще раз наголошує на тому, що суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог Позивача щодо стягнення річних та інфляційних втрат (як і пені, що вище описано) не навів свій розрахунок, а ні в оспорюваному рішенні, а ні окремим документом (котрий можна було б перевірити).

Відповідно, судом апеляційної інстанції здійснено власний перерахунок річних та інфляційних втрат (а.с. 133-134), згідно котрого обгрунтованими є позовні вимоги щодо стягнення річних в сумі 1669 грн 53 коп. та інфляційних втрат в розмірі 3 323 грн 19 коп..

З огляду на вищеописане Північно-західний апеляційний господарський суд задоволює позовні вимоги Позивача до відповідача частково, а саме: в частині стягнення річних в сумі 1 669 грн 53 коп.; в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 3323 грн 19 коп. (при цьому такі суми не відповідають сумам, зазначеним місцевим господарським судом в оспорюваному рішенні).

Відповідно апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимоги в частині стягнення 571 грн 47 коп. трьох відсотків річних та 2255 грн 81 коп. інфляційних втрат.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Окрім того, Позивачем заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 8000 грн витрат на послуги адвоката.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За змістом частини 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається із матеріалів справи, Позивач заявив до стягнення з Відповідача 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи ці вимоги, представник Позивач надав копію меморіальний ордер №@2PL223941 від 16 серпня 2019 року на суму 7000 грн (а.с. 92), копію акта приймання-передачі виконаної роботи від 28 жовтня 2019 року (а.с. 93), квитанцію №0.00.1497837437.1 від 18 жовтня 2019 року на суму 2000 грн (а.с. 94), копію договору про надання правової допомоги адвокатом № 16/08/2019 від 16 серпня 2019 року (а.с. 95).

В свою чергу, представник Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції усно заперечив проти стягнення із Відповідача витрат на професійну правничу допомогу, що було занесено до протоколу судового засідання.

Поряд з цим, вирішуючи питання щодо стягнення з Відповідача зазначених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, дослідивши зазначені докази і доводи сторін, надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, та зважаючи на часткове задоволення позовних вимог у вищезазначених сумах, судова колегія наголошує на тому, що з долучених Позивачем доказів фактично підтверджується витрати на професійну правничу допомогу адвоката Воронюк К.Ю. саме по даній справі лише витрати підтверджені квитанцією №0.0.149783743.0 від 18 жовтня 2019 року в сумі 2000 грн (в ній відображено призначення: згідно договору про надання первинної допомоги №16/08 від 16 серпня 2019 року; а.с. 94). При цьому суд констатує, що в даному договорі (а.с. 95) передбачено надання правничої допомоги по двом справам, в тому числі й по справі за договором про надання інформаційно-консультативних послуг №4/31102018 від 31 жовтня 2018 року в сумі 8000 грн (також передбачено надання правничої допомоги по іншим правовідносинам на суму 9000 грн).

Оцінюючи інші подані докази суд констатує, що судові витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об`єднанню стороною, котрою такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами, і якщо такі послуги надавались адвокатом, а не будь-яким представником.

Проте, із поданого меморіального ордеру №@2PL223941 від 16 серпня 2019 року на суму 7000 грн не вбачається платник, а в призначенні платежу (правнича допомога, Чернявська Віта Володимирівна) також не має посилання на відповідний договір про надання правової допомоги адвокатом.

Таким чином, колегією суддів відхиляється меморіальний ордер №@2PL223941 від 16 серпня 2019 року на суму 7000 грн, як доказ фактично понесених витрат Позивачем на професійну правову допомогу в межах даного провадження.

При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що прийняття і такого доказу оцінюється судом критично і з огляду на те, що при додаванні до вищевизначеної як належно доведеної оплати (в сумі 2000 грн) дана сума перевищить обумовлену сторонами в договорі суму оплат на правничу допомогу по справі за договором про надання інформаційно-консультативних послуг №4/31102018 від 31 жовтня 2018 року, що на думку суду є ще одним опосередкованим доказом, що дані оплати здійснені за іншим призначенням.

З огляду на все вищевказане, фактичні витрати Позивача на послуги адвоката мають своє підтвердження тільки у розмірі 2000 грн, оскільки їх фактична сплата вбачається за квитанцією №0.0.149783743.1 від 18 жовтня 2019 року на суму 2 000 грн.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Європейський суд з прав людини, зокрема, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Водночас, колегія суддів констатує, що частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції було частково задоволено позовні вимоги Позивача, колегія суддів у правовому полі дії частини 4 статті 129 ГПК України, вважає за необхідне частково задоволити заяву представника Позивача про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, а саме пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягує їх в сумі 1 781 грн 50 коп..

Підсумовуючи усе вищеописане в даній постанові Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи усе вищевстановлене в даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський прийшов до висновку, щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі з огляду на їх підставність та доведеність та відмову в задоволенні клопотання про зменшення суми штрафу.

Відповідно приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд задоволює апеляційну скаргу Відповідача частково та скасовує оспорюване рішення місцевого господарського суду частково в частині задоволення позову щодо стягнення 0 грн 09 коп. заборгованості та в частині стягнення пені, річних та інфляційних втрат, а також змінює в частині розподілу судових витрат (в тому числі щодо витрат на правничу допомогу адвоката) шляхом викладення резолютивної частини рішення в редакції зазначеній в резолютивній частині даної постанови.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та про неправильне застосування норм матеріального права, що в силу дії пунктів 1, 2 та 4 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Разом з тим, апеляційний господарський суд скасовує оспорюване рішення суду від 30 жовтня 2019 року по справі №918/605/19 та приймає нове рішення, яким частково задоволює позовні вимоги, та стягує з Відповідача на користь Позивача 53 339 грн 00 боргу, пені в розмірі 20 104 грн 25 коп., річних в сумі 1 669 грн 53 коп. та інфляційних втрат в розмірі 3323 грн 19 коп..

В той же час апеляційний господарський суд відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення в частині стягненні 0 грн 09 коп. боргу, 6 791 грн 75 коп. пені, 571 грн 47 коп. трьох відсотків річних та 2255 грн 81 коп. інфляційних втрат.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем з огляду на те, що за наслідками перегляду судового рішення першої інстанції з Відповідача за постановою апеляційного господарського суду стягнута більша сума ніж судом першої інстанції.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНКГЛОБАЛ ЕР ВІ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30 жовтня 2019 року в справі №918/605/19 - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 30 жовтня 2019 року в справі №918/605/19 - скасувати частково в частині задоволення позову щодо стягнення 0 грн 09 коп. заборгованості та в частині стягнення пені, річних та інфляційних втрат, а також змінити в частині розподілу судових витрат (в тому числі щодо витрат на правничу допомогу адвоката) шляхом викладення резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНКГЛОБАЛ ЕР ВІ" (33001, м. Рівне, вулиця Соборна,189 код ЄДРПОУ 42539542) на користь Фізичної особи - підприємця Чернявської Віти Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 53 339 грн 00 боргу, 20 104 грн 25 коп. пені, річних в сумі 1 669 грн 53 коп., інфляційних втрат в розмірі 3323 грн 19 коп. та 1781 грн 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНКГЛОБАЛ ЕР ВІ" (33001, м. Рівне, вулиця Соборна,189 код ЄДРПОУ 42539542) на користь Фізичної особи - підприємця Чернявської Віти Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1781 грн 50 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 0 грн 09 коп. боргу, 6 791 грн 75 коп. пені, 571 грн 47 коп. трьох відсотків річних, 2255 грн 81 коп. інфляційних втрат та 6 218 грн 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката - відмовити."

3. Доручити Господарському суду Рівненської області видати відповідний наказ.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку визначеному статтями 287-290 Господарського процесуального кодексу України.

6. Справу №918/605/19 повернути Господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Розізнана І.В.