ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
22.01.2020Справа № 910/11704/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І. , при секретарі судового засідання Гарашко Т.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ АГРО" (вул. Городецького, 9 А, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 35918573)
до 1)Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (вул. Бориса Грінченка,буд.1, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 41037901)
2)Товариства з обмеженою відповідальністю "СОІЛ Компані ЛТД" (вул.Олексія Терьохіна буд.8-А, оф. 4, м.Київ, 04080, код ЄДРПОУ 42922179)
3)Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" (вул. Заводська, буд.3, м.Одеса, код ЄДРПОУ 00206539)
треті особи , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, 1)Товариство з обмеженою відповідальністю "ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕНЕРГО КОМПАНІЯ" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 2, БЦ "ПАРУС", код ЄДРПОУ 37403141), 2)Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЗОТОРГОВА КОМПАНІЯ" (01014, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 13-15, пов. 8, каб. 18, код ЄДРПОУ 39201974)
про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити дії
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засіданні
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Агро" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 31.07.2019 року до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "СОІЛ Компані ЛТД" (відповідач-2), Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" (відповідач-3), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу Активів № 3 від 18 квітня 2019 року, укладений між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, як продавцем, і Товариством з обмеженою відповідальністю "СОІЛ Компані ЛТД", як покупцем;
- зобов`язати кожного окремо - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Товариство з обмеженою відповідальністю "СОІЛ Компані ЛТД", Публічне акціонерне товаристо "Одеський припортовий завд" вчинити дії з повернення карбаміду вагою 1000 тон в біг-бегах, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ВВ Агро" на підставі договору постачання карбаміду на внутрішній ринок України № 22.10/18-1 від 11.10.2018 та перебуває на складах Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод"".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального провадження, підготовче засідання призначено на 08.10.2019.
23.09.2019 через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про витребування доказів, відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечує та вказує, що відповідно до вимог ст.21, 100, 170-174, 533 КПК України, ст.1, 9, 19-21 Закону, винесення ухвали Печерського районного суду міста Києва від 01.02.2019 у cправі № 757/4821/19-виключає можливість перебування у правовому режимі майна, переданого Національному агентству в управління, окрім як спосіб, встановлений ст.100 КПК України, ст.19,21 Закону та визначає обов`язок Національного агентства щодо здійснення заходів з реалізації Активів. Однією з підстав для задоволення позову є право власності на частину активів, проте, викладене свідчить про незгоду позивача з ухвалами Печерського районного суду м.Києва про накладення арешту та передачі в управління Національному агентству, що свідчить про обрання невірного способу захисту позивачем. Національне агентство не реалізовує цивільну правоздатність, що виключає застосування наслідків визначених ст.215 ЦК України, на підставах відсутності у Національного агентства цивільної правоздатності.
01.10.2019 через відділ діловодства суду відповідачем 3 подано відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечує та вказує право власності на виготовлену продукцію за договором №20/СН-244 на переробку давальницької сировини від 21.12.2017 належало ТОВ ВЕК , відвантаження виробленої продукції здійснюється у відповідності до умов договору на підставі укладених між ТОВ ВЕК та АТ ОПЗ додаткових угод. Станом на час розгляду справи на складах АТ ОПЗ відсутній карбамід належний ТОВ ВВ Агро .
Також відповідачем 3 подано заяву про залучення до участі у справі третіх осіб.
08.10.2019 через відділ діловодства суду відповідачем 1 подано клопотання про об`єднання справ.
Ухвалою суду від 08.10.2019 відкладено підготовче засідання на 22.10.2019.
18.10.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про витребування доказів.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 продовжено строки підготовчого провадження на 30 днів, та відкладено підготовче засідання на 20.11.2019, а також, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕНЕРГО КОМПАНІЯ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЗОТОРГОВА КОМПАНІЯ" до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, у задоволенні клопотання про об`єднання справ відмовлено, клопотання сторін про витребування доказів задоволено частково.
01.11.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про доручення до матеріалів справи.
20.11.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про розгляд справи у розумні строки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 постановлено проводити підготовче провадження по справі у розумні строки, відкладено підготовче засідання на 05.12.2019.
22.11.2019 через відділ діловодства суду від Національного антикорупційного бюро України надійшла відповідь на відзив.
03.12.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив.
Ухвалою від 05.12.19 року у справі 910/11740/19 підготовче засідання відкладено на 18.12.2019.
Через канцелярію суду 18.12.2019 року надійшли пояснення від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Ухвалою від 18.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.01.20.
Представник позивача та третьої особи 2 в судовому засіданні 22.01.2020 підтримав позовні вимоги, представник відповідача 1, 3 заперечив проти задоволення позовних вимог.
Відповідач 2 своїх представників у засідання суду не направив, письмового відзиву на позов у визначеному порядку не надав, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, докази повідомлення відповідача про розгляд справи, згідно повідомлення про вручення, були надіслані на адресу відповідача , вказану у позовній заяві та витягу з ЄДРПОУ та повернені до суду із зазначенням причини повернення за закінченням терміну зберігання , тому суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи по суті, та вважає за можливе розглядати справу за наявними матеріалами.
Представник третьої особи 1 в засідання суду не прибув, 04.12.2019 через відділ діловодства суду подано клопотання про розгляд справи без участі представника та пояснення по справі.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У судовому засіданні 22.01.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
ВСТАНОВИВ:
11.10.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВ Агро" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська Енерго Компанія" (надалі - продавець) укладено договір постачання карбаміду на внутрішній ринок України № 22.10/18-1 (надалі - договір), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця карбамід, а покупець оплатити і прийняти продукцію на умовах EXW "Правил ІНКОТЕРМС-2010" (п. 1 договору).
В п. 2.1. договору визначено, що кількість продукції, переданої продавцем покупцю становить 1000 тон в біг-бегах.
Згідно з п. 4.3. договору, умови оплати - на протязі двох банківських днів з моменту отримання кожної партії продукції. На підставі рахунку, виставленого продавцем, оплата здійснюється шляхом прямого банківського переказу на поточний рахунок продавця.
Додатковою угодою від 03.01.2019 року до договору сторони дійшли згоди викласти п. 4.3. договору у редакції, умови оплати - покупець здійснює оплату товару продавцю у розмірі 80% вартості товару протягом двох банківських днів після завантаження товару в повному обсязі на транспорт покупця, про який покупець зобов`язаний письмово повідомити продавця до моменту відвантаження товару, інші 20% вартості товару після реєстрації продавцем податкової накладної. Оплата здійснюється на підставі рахунку, виставленого продавцем, шляхом прямого банківського переказу на поточний рахунок продавця. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок продавця. Факт відвантаження підтверджується оформленим сторонами письмовим документом про відвантаження товару.
На підставі видаткової накладної № 614 від 11.10.2018 року продавець передав, а покупець прийняв товар - карбамід (марки Б) у кількості 1000 тон на загальну суму 10 080 000,00 грн.
Як стверджує позивач, з моменту підписання видаткової накладної № 614 від 11.10.2018 позивач набув право власності 1000 тон карбаміду.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.12.2018 року у справі № 757/62069/18-к накладено арешт на виготовлений за договором укладеним між АТ "Одеський припортовий завод" та ТОВ "Всеукраїнська Енерго Компанія" карбамід навалом у кількості 0,331 тонн, керамід в біг-бегах у кількості 4 475,200 тон та розсипи карбаміду 34,412 тон, який фактично знаходиться на складах АТ "Одеський припортовий завод" відповідно до листа №3873 від 05.12.2018 та перебуває у власності ТОВ Всеукраїнська Енерго Компанія та АТ Одеський припортовий завод , заборонено службовим особам та працівникам ТОВ Всеукраїнська Енерго Компанія та АТ Одеський припортовий завод їх представникам та будь-яким іншим особам відчужувати, розпоряджатись та/або користуватися вищезазначеним майном, зобов`язано слідчого/прокурора у кримінальному провадженні передавати ухвалу особі, на майно якої, накладено арешт.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 1 лютого 2019 року у справі № 757/4821/19-к передано Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в управління з метою реалізації у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19-21 Закону України Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів , майно, а саме: карбамід навалом - 0.331 тон., карбамід в біг-бехаг - 4 475.2 тон., розсипи карбаміду - 34.412 тон, який фактично знаходиться на складах ПАТ Одеський припортовий завод та перебуває у власності ТОВ Всеукраїнська Енерго Компанія та ПАТ Одеський припортовий завод , на яке ухвалою слідчого судді Печерського районного сулу міста Києва від 14 грудня 2018 по справі № 757/62059/18-к, накладено арешт у номінальному провадженні № 42017000000004215 від 17 листопада 2017 року.
Позивач зазначає, що з вказаного обсягу майна - карбаміду у кількості 1000 тон належить ТОВ "ВВ Агро" на підставі вищезазначеного договору № 22.10/18-1 від 11.10.2018 року, укладеного між ТОВ "ВВ Агро" та ТОВ "Всеукраїнська Енерго Компанія".
Як стверджує позивач, 11.04.2019 року Державним підприємством "Сетам" були проведені електронні торги (протокол електронних торгів № 398295), на яких було без інформування та погодження з ТОВ "ВВ Агро", як власника майна, що реалізовувалось, реалізовано лот № 341343- карбамід навалом 0,331 тон., керамід в біг-бегах у кількості 4475,2 тон., розсипи карбаміду 34,412 тон., що зберігається на складі ПАТ "Одеський припортовий завод" за ціною 8 117 897,40 грн.
Тобто, позивач стверджує, що належний йому карбамід було реалізовано за ціною 1800 грн. за одну тону карбаміду, що є у понад 6 разів нижче ринкової ціни на це майно, оскільки ТОВ "ВВ Агро" було придбано карбамід у ТОВ "Всеукраїнська Енерго Компанія" за 10800 грн. за одну тону карбаміду.
Згідно протоколу електронних торгів № 398295 від 11.04.2019 року переможцем електронних торгів визнано ТОВ "СОІЛ Компані ЛТД".
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що 18 квітня 2019 року між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) та ТОВ "СОІЛ Компані ЛТД" укладено договір купівлі-продажу Активів № 3 за умовами якого АРМА зобов`язалося передати, а ТОВ Соіл Компані ЛТД прийняти у власність керамід навалом 0,331 тон., керамід в біг-бегах у кількості 4475,2 тон., розсипи карбаміду 34,412 тон. та сплати за нього 8 117 897,40 грн.
Проте, АРМА було здійснено продаж належного позивачу майна - карбаміду за відсутності належних на те правових підстав, тоді як позивач з моменту набуття права власності на вказаний карбамід неодноразово звертався до ПАТ "Одеський припортовий завод" з вимогами про забезпечення схоронності придбаного ТОВ "ВВ Агро" карбаміду, неперешкоджання ТОВ "ВВ Агро" у реалізації його права власності на набутий у власність карбамід.
На думку позивача, здійснення АРМА продажу належного йому майна - карбаміду вагою 1000 тон в біг-бегах, за оскаржуваним договором суперечить вимог ст.ст. 203, 655, 658 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 19, 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", п.п. 2, 22 Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 року № 719, за відсутності належних повноважень на продаж вказаного майна, тобто, за відсутності необхідної правоздатності в АРМА на вчинення дій з реалізації належного ТОВ "ВВ Агро" майна та укладення оскаржуваного договору.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як вже зазначалося вище, 11.10.2018 року між позивачем, як покупцем, та ТОВ "Всеукраїнська Енерго Компанія", як продавцем, укладено договір постачання карбаміду на внутрішній ринок України № 22.10/18-1, за умовами якого продавець взяв на себе обов`язок передати у власність покупця карбамід, а покупець оплатити і прийняти продукцію на умовах EXW "Правил ІНКОТЕРМС-2010".
З наявних в матеріалах справи видаткової накладної № 614 від 11.10.2018 року вбачається, що продавець передав, а покупець прийняв товар - карбамід (марки Б) у загальній кількості 1000 тон на загальну суму 10 080 000,00 грн.
За умовами вищезазначеного договору № 22.10/18-1 від 11.10.2018 року (в редакції додаткових угод від 12.10.2018, 03.01.2019 року) покупець здійснює оплату товару продавцю у розмірі 80% вартості товару протягом двох банківських після завантаження товару в повному обсязі на транспорт покупця, про який покупець зобов`язаний письмово повідомити продавця до моменту відвантаження товару, інші 20% вартості товару після реєстрації продавцем податкової накладної. Оплата здійснюється на підставі рахунку, виставленого продавцем, шляхом прямого банківського переказу на поточний рахунок продавця. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок продавця.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України).
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України).
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч. 3 ст. 319 Цивільного кодексу України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з даним позовом позивач не надав доказів на підтвердження факту оплати товару - карбаміду (марки Б) у загальній кількості 1000 тон на загальну суму 10 080 000,00 грн.
Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді або в електронній формі. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до п. 8 наказу Міністерства фінансів України від 22.09.2014 року № 957, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 за №1235/26012 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу отримувача (покупця) цих товарів/послуг. У разі відмови постачальника (продавця) товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних отримувач (покупець) таких товарів/послуг має право в порядку, передбаченому пунктом 201.10 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника (продавця).
Крім того, виходячи з умов п. 4.3. договору № 22.10/18-1 від 11.10.2018 року, в редакції додаткових угод, остаточний розрахунок за товар повинен був бути здійснений позивачем після реєстрації продавцем податкової накладної, оскільки податкова накладна є підставою для відображення у бухгалтерському обліку підприємства факту вчинення господарської операції, згідно відповідного первинного документу, яка також позивачем надана не була.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що з наданих позивачем доказів не вбачається набуття позивачем права власності на товар - карбамід (марки Б) у загальній кількості 1000 тон і, як наслідок, не доведено факту вибуття зазначеного товару з володіння позивача за наслідками укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу Активів № 3.
Таким чином, судом встановлено, а позивачем не доведено, з урахуванням положень Цивільного кодексу України, наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.
Згідно ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Таким чином, майном у розумінні Цивільного кодексу є речі та майнові права і обов`язки.
Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.
За приписами ст. 184 Цивільного кодексу України речі можуть бути з родовими ознаками та з індивідуальними. Зазначеною нормою визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.
Також, судом не вбачається за можливе встановити, що предметом електронних торгів, оформлених протоколом № 398295 з продажу майна - карбаміду навалом 0,331 тон., керамід в біг-бегах у кількості 4475,2 тон., розсипи карбаміду 34,412 тон. І сплати за нього 8 117 897,40 грн., переданий позивачу згідно видаткової накладної № 614 від 11.10.2018 року, що виключає можливість його ідентифікації та індивідуалізації.
Водночас, суд відмічає, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння шляхом звернення до суду з віндикаційним позовом.
Так, в ході досудового розслідування, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду від 01.02.2019 у справі № 757/4821/19, яка набрала законної сили, активи передано Національному агентству в управляння, з метою реалізації, у порядку та на умовах визначених ст.ст.1,9,19-21 Закону. Правомочності права власності позивача обмежене та встановлено єдиний порядок реалізації майна, що свідчить про неможливість порушених прав позивача та обрання невірного способу захисту.
Заперечення відповідача 3, що ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна, та позивачем невірно визначено розмір сплати судового збору не приймаються судом до уваги, оскільки позивачем сплачено судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у встановленому законом порядку та розмірі.
Пояснення третьої особи 2, щодо рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/937/18 від 08.07.2019, яким визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Газоторгова компанія" право власності на карбамід (ДСТУ 7312:2013 марка Б вищий сорт) обсягом 9 777,8 тонн, що зберігається на складі Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод", а договір купівлі-продажу активів від 18.04.2019 №3 укладено з порушенням вимог ст. 658 ЦК України, не приймаються судом до уваги. Позивачем у поданій позовній заяві визначено інші підстави позовних вимог, на підставі яких судом здійснювався розгляд справи не виходячі за межі позовних вимог.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Згідно ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 передбачено, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Проаналізувавши положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в зв`язку з їх безпідставністю та недоведеністю.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 03.02.2020
Суддя Н.І. Ягічева
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 22.01.2020 |
Оприлюднено | 11.02.2020 |
Номер документу | 87456328 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Ягічева Н.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні