Рішення

від 06.02.2020 по справі 573/2233/19

БІЛОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 573/2233/19

Номер провадження 2/573/45/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

06 лютого 2020 року Білопільський районний суд Сумської області у складі:

головуючої судді Терещенко О.І.,

з участю секретаря Кислої Ю.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білопіллі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу культури і туризму Білопільської районної державної адміністрації, Білопільської районної державної адміністрації про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

29 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезезначеним позовом.

Свої вимоги позивачка мотивує тим, що з 25 лютого 2003 року працювала у відділі культури і туризму Білопільської РДАна посаді бухгалтера. 31 жовтня 2019 року її звільнено у зв`язку з виходом на пенсію відповідно до ст. 38 КЗпП України. При звільненні їй не виплачена вихідна допомога у розмірі трьохмісячного середнього заробітку, що передбачена п.7.3.3 Колективного договору. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просить стягнути з відділу культури і туризму Білопільської районної державної адміністрації18180,38 грн вихідної допомоги, 2000 грн моральної шкоди, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення, а також пенесені судові витрати.

19 грудня 2019 року у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено її до розгляду на 16 січня 2020 року.

16 січня 2020 року розгляд справи відкладено за клопотанням відповідача на 06 лютого 2020 року.

27 січня 2020 року за клопотанням позивача залучено співвідповідачем у даній справі Білопільську районну державну адміністрацію.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Дорожинець Н.Г. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача Білопільської районної державної адміністраціїв судове засідання не з`явився, т.в.о. голови Білопільської РДА Нікітенко О.В. надала суду заперечення, в яких зазначено, що позов необґрунтований, оскільки відділ культури і туризму Білопільської районної державної адміністрації є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби. Відділ утримується за рахунок коштів державного бюджету. Згідно з розпорядженнями голови Білопільської РДА від 03 грудня 2019 року №212-ОД Про ліквідацію структурних підрозділів районної державної адміністрації та від 09 грудня 2019 року №216-ОД відділ культур і туризму Білопільської РДА припинено шляхом ліквідації без визначення правонаступника. Тому Білопільська РДА не несе відповідальності за зобов`язаннями відділу(а. с. 141-156 ).

Представник відповідача відділу культури і туризму Білопільської районної державної адміністраціїу судове засідання не з`явився, начальник відділу Лукова С.В. надала суду заперечення, у якому позов не визнала повністю, посилаючись на положення ч. 1 ст. 44 КЗпП України. Вважає, що підставою для виплати вихідної допомоги при звільненні за ст. 38 КЗпП України є порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору. Вказала, що оскільки вихідна допомога не входить до структури заробітної плати, посилання позивача на норми ст. ст. 116-117 КЗпП України є безпідставними. Із цих же підстав просить застосувати місячний строк позовної давності звернення до суду з моменту отримання наказу про звільнення та трудової книжки, тобто з 28 жовтня 2019 року. Також заперечує проти стягненя моральної шкоди та судових витрат, важає їх безпідставними та необґрунтованими (а. с. 87-89).

Заслухавши пояснення позивачки, її представника, дослідивши матеріали цивільної справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25 лютого 2003 року ОСОБА_1 призначено на посаду бухгалтера другої категорії централізованої бухгалтерії відділу культури Білопільської РДА, який 04 липня 2005 року реорганізовано у відділ культури і туризму, 19 жовтня 2012 року перейменовано у відділ культури Білопільської РДА, 27 червня 2014 року його перейменовано в сектор культури Білопільської РДА та 17 жовтні 2017 року сектор перейменовано у відділ культури і туризму Білопільської РДА (а. с. 14, 12-13).

31 жовтня 2019 року позивачку звільнено з роботи відповідно до ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію (а. с. 15).

Згідно з п. 7.3 Колективного договору відділу культури і туризму Білопільської районної державної адміністрації на 2018-2023 роки, зареєстрованого Управлінням соціального захисту населення Білопільської РДА за №15 від 22 березня 2019 року (далі - Колективний договір) працівник має право на виплату вихідної допомоги у разі звільнення згідно зі ст. 44 КЗпП України, розмір якої залежить від підстав звільнення працівника (а. с. 21).

Відповідно пп. 7.3.3 Колективного договору у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, розмір вихідної допомоги повинен складати не менше тримісячного середнього заробітку (а. с. 21 та з. а. с. 21).

Згідно з п. п. 1.3, 1.5 розділу І Колективного договору положення цього договору є обов`язковими для виконання сторонами. Його дія поширюється на працівників сфери культури, на осіб, що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною, непрпацюючих пенсіонерів, останнім місцем роботи яких було підприємство, установа, організація чи заклад культури (з. а. с. 16 ).

Статтею 5 Закону України Про колективні договори і угоди передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх підписали.

Заперечення представника відповідача відносно того, що відповідно до ч. 1 ст. 44 КЗпП України підставою для виплати вихідної допомоги при звільненні за ст. 38 КЗпП України є порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору суд не приймає до уваги, оскільки згідно з ч. 3 ст.7 Закону України Про колективні договори і угоди колективний договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги, зокрема щодо дитячого оздоровлення та придбання новорічних подарунків для дітей працівників тощо.

Згідно з довідкою від 27 листопада 2019 року №387 середньомісячна заробітна плата позивачки за два останні місяці перед звільненням становить 6060,20 грн. Тому при звільненні відповідач, у відповідності до вимог пп. 7.3.3 Колективного договору,зобов`язаний був виплатити позивачці вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що становить 18180,60 грн (6060,20 х 3 = 18180,60) (а. с. 55).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08 лютого 1995 року(далі -Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. п. 3, 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітникам-почасовикам; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місця не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни №13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування законодавства про оплату праці судам роз`яснено, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно з п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридичне значимі обставини, як невиплата належних працівникові при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу (далі - Рішення КСУ №4-рп/2012) роз`яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у стоки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача із займаної посади, відповідач не провів виплату всіх належних сум, а саме не виплатив вихідну допомогу при виході на пенсію.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з розрахунком відділу культури і туризму Білопільської РДА розмір середньоденної заробітної плати позивачки на час звільнення становить 281,87 грн (а. с. 55).

Враховуючи, що сумарне число робочих днів за період з 01 листопада 2019 року (перший робочий день відділу культури і туризму Білопільської районної державної адміністраціїпісля звільнення позивача) по 06 лютого 2020 року (день ухвалення судового рішення) згідно з графіком роботи відділу культури і туризму Білопільської РДА, становить 67 робочих дні (листопад 2019 року - 21 робочий день; грудень 2019 року - 21 робочий день; січень 2020 року - 21 робочий днень; лютий 2020 року - 4 робочих дні), тому з відповідача на користь позивачки за затримку розрахунку при звільненні з роботи підлягає стягненню середній заробіток в розмірі 18885,29 грн (67 робочих днів х 281,87 грн середньоденного заробітку = 18885,29 грн).

Так як позивач звільнена з роботи 31 жовтня 2019 року, їй не виплачені всі належні суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, повного розрахунку проведено не було, тому суд дійшов висновку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день винесення рішення у сумі 18885,29 грн з послідуючим утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Підлягають частковому задоволенню і вимоги щодо стягнення моральної шкоди. Суд виходить з того, що відповідачем у зв`язку з невиплатою вихідної допомоги при виході на пенсію було порушено права позивачки та спричинено їй моральну шкоду.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України (п.2.3 Рішення КСУ № 4-рп/2012), яка педбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 № 212/3631/15-ц, від 13 травня 2019 року № 212/6985/16-ц.

Як встановлено матеріалами справи, непроведенням повного розрахунку при звільненні, порушено права позивачки, передбачені ст.ст. 47, 116 КЗпП України.

Заперечення відділу культури і туризму Білопільської РДА щодо ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди є безпідставними.

Разом із тим, заслуговують на увагу доводи представника відповідача з приводу розміру спричиненої моральної шкоди.

Так, відповідно до роз`яснень положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995, з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідачів та інших обставин, зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

Виходячи з цих обставин, суд беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань позивачки, тяжкості завданої моральної шкоди, вважає за необхідне зменшити заявлений розмір моральної шкоди до 500 гривень.

Доводи відділу культури і туризму Білопільської РДА про застосування місячного строку позовної давності, як то передбачено ст. 233 КЗпП України, є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже, чинним законодавством встановлено тримісячний строк звернення, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (Рішення КСУ № 4-рп/2012).

Тобто позивачка звернулася до суду в межах строків, установлених чинним законодавством.

Щодо ліквідації відділу культури і туризму Білопільської РДА суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно з ч. 5 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно розпоряджень голови Білопільської районної державної адміністрації від 03 грудня 2019 року №212-ОД Про ліквідацію структурних підрозділів районної державної адміністрації та від 09 грудня 2019 року №216-ОД відділ культур і туризму Білопільської районної державної адміністрації припинено шляхом ліквідації. Утворено ліквідаційну комісію відділу культури і туризму Білопільської районної державної адміністрації (а. с. 144-146).

Однак, згідно даних єдиного державного реєстру, станом на дату розгляду даної справи відділ культур і туризму Білопільської районної державної адміністрації перебуває в стані припинення (а.с. 157-158), тобто на даний час процедуру ліквідіції не завершено, отже, свою діяльність відділ не припинив.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення з відділу культури і туризму Білопільської РДА на користь ОСОБА_1 18180,60 грн. вихідної допомоги, 18885,29 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи з послідуючим утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів та 500 грн моральної шкоди.

Щодо стягнення коштів з Білопільської районної державної адміністрації, то суд приходить до висновку, що в цій частині позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до п. 1 Положення про відділ культури і туризму Білопільської РДА, затвердженого розпорядженням голови Білопільської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2017 року № 345-ОД (далі- Положення) відділ культури і туризму Білопільської РДА є структурним підрозділом Білопільської районної державної адміністрації, утворюється головою Білопільської районної державної адміністрації, підзвітний та підконтрольний голові Білопільської районної державної адміністрації та управлінню культури Сумської обласної державної адміністрації в межах, передбачених чинних законодавством.

Відділ утримується за рахунок коштів державного бюджету. Штатний розпис та кошторис відділу затверджуються в установленому чинним законодавством порядку (п. 12 Положення).

Згідно з п. 13 Положення відділ є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки.

Оскільки позивач ОСОБА_1 у трудових відносинах з Білопільською РДА не перебувала, а працювала і була звільнена з відділу культури і туризму Білопільської РДА, який є юридичною особою, тому Білопільська РДА є неналежним відповідачем у даній справі і позовні вимоги щодо стягнення з неї коштів задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відділу культури і туризму Білопільської РДА на користь позивачки необхідно стягнути 1475,33 грн. судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відділу культури і туризму Білопільської районної державної адміністрації (адреса знаходження: 41800, Сумська область, м. Білопілля, вул. Стропутивльська, буд. 39, код ЄДРПОУ 02230230), Білопільської районної державної адміністрації (адреса знаходження: 41800, Сумська область, м. Білопілля, вул. Старопутивльська, буд. 35, код ЄДРПОУ 04058120) про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з відділу культури і туризму Білопільської районної державної адміністрації Сумської області на користь ОСОБА_1 18180 (вісімнадцять тисяч сто вісімдесят) гривень 60 коп. вихідної допомоги, 18885 (вісімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят п`ять) гривень 29 коп. середнього заробітку з послідуючим утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, 500 (п`ятсот) гривень моральної шкоди.

Стягнути з відділу культури і туризму Білопільської районної державної адміністраціїна користь ОСОБА_1 1475 (одну тисячу сімдесят п`ять) гривень 33 коп. судового збору.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Білопільської районної державної адміністрації про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ЦПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складений 10 лютого 2020 року.

Суддя