Постанова

від 10.02.2020 по справі 420/2837/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/2837/19 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Турецької І. О.,

суддів - Стас Л.В., Шеметенко Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року у справі за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Інскай про стягнення штрафних санкцій та пені

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2019 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду першої інстанції з позовом до ТОВ Інскай , в якому просило стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2018 року в розмірі 27 055 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 340,83 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач указував, що ТОВ Інскай у 2018 році не виконало нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а, отже, має сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання такого нормативу та пеню за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року, ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, у задоволенні позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції вказав, що у 2018 році відповідачем виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року №875-XII із змінами і доповненнями (далі - Закон №875-XII) та належним чином проінформовано центр зайнятості про наявність вільного одного робочого місця та потребу у направленні центром зайнятості інваліда для працевлаштування. Суд зазначив, що створене підприємством робоче місце для особи з інвалідністю було вакантним протязі 2017-2018 років, оскільки особа, яка б відповідала, заявленим роботодавцем вимогам, до центру зайнятості не зверталася та на обліку не перебувала.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить його скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що товариство на протязі 2018 року не подавало та не уточнювало звітність за формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , що свідчить про невжиття усіх передбачених законом заходів по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

У відзиві на апеляцію, представник відповідача Бондар О. М. зауважив, що чинним законодавством не встановлено періодичність подання звіту форми №3-ПН.

Вказав, що протягом 2017-2019 років Одеським обласним центром зайнятості жодного кандидата на вакантну посаду агент з продажу авіаквитків до ТОВ Інскай направлено не було.

У відповіді на відзив Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів зазначило матеріали справи підтверджують факт того, що товариством протягом 2018 року не в повному обсязі надано інформацію про попит на вакансії та не вжито усіх залежних від нього заходів, передбачених законом для виконання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Від представника товариства надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зроблено наголос, що усі обставини, на які посилається скаржник були предметом дослідження у суді першої інстанції і їм була надана обґрунтована правова оцінка.

Оскільки матеріали справи не містять клопотань від учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 березня 2019 року ТОВ Інскай подало звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма №10-ПІ).

Відповідно до вказаного звіту, у рядку 01 Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) вказано - 10; в рядку 02 середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) вказано - ; у рядку 03 Кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (осіб) - 1.

За результатами опрацювання вищезазначеного звіту Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів дійшло висновку про те, що відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не створив жодного, за що передбачена адміністративно-господарська відповідальність.

У зв`язку з нестворенням підприємством одного робочого місця для інваліда, позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій в розмірі 25 850,50 грн. та нараховано пеню в розмірі 340,83 грн. Дані платежі товариством в добровільному порядку не сплачені, що стало підставою звернення до суду з відповідним позовом.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Так, приписами ст. 18 Закону №875-ХІІ визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень ч. ч.1, 2, 3 ст. 19 цього ж Закону для підприємств установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 (одного) робочого місця.

При цьому, підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.

Крім того, ч.1 ст. 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

У відповідності до вимог п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМУ від 31 січня 2007 року №70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Також, частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

До того ж, слід зазначити, що за змістом ст.18-1 Закону №875-ХІІ, пошук підходящої роботи безпосередньо здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п.4 ч.3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення від 05 липня 2012 року № 5067-VІ (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд звертає увагу, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України Про зайнятість населення від 01 березня 1991 року №803-XII, який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів за формою №3-ПН не була регламентована законом.

Указане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 (далі - Наказ №316).

Згідно з Наказом №316 вказана форма звіту подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наказ №316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов`язок підприємств подавати звіт за формою №3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Тобто, на час спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати звіт за формою №3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов`язок підприємств одноразово подавати форму №3-ПН, а саме не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17 та від 12 липня 2019 року у справі №812/1126/18.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 25 квітня 2017 року подав до Одеського центру зайнятості звітність за формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , згідно якої вбачається попит на посаду агент з продажу авіаквитків . Вакансія була внесена до Єдиної інформаційно-аналітичної системи Державної служби зайнятості для здійснення підбору осіб з інвалідністю з метою її укомплектування.

Колегією суддів встановлено, що жодна особа, яка б відповідала заявленим роботодавцем вимогам до центру зайнятості не зверталася та на обліку не перебувала, тобто протягом 2017-2018 років вказане робоче місце постійно було відкрите (вакантне).

Таким чином, колегія суддів вважає, що з урахуванням змін щодо вимог подання звітів за формою №3-ПН, затверджених Наказом №316 від 31 травня 2013 року, у відповідача був відсутній обов`язок подавати у 2018 році звіт за формою №3-ПН, що спростовує головний довід апеляційної скарги.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Отже, з указаного вбачається, що відповідачем у 2018 році було вжито усіх необхідних заходів зі створення робочих місць для інвалідів та було належним чином повідомлено органи працевлаштування інвалідів про створення відповідних робочих місць.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо відмови Одеському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів у задоволенні позову.

Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Частина 1 статті 328 КАС України передбачає право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас п.2 ч.5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до п.10 ч.6 ст.12 КАС України до справ незначної складності відносяться інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Беручи до уваги, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі незначної складності, колегія суддів дійшла висновку, що оскарження рішення апеляційного суду можливо лише у випадках, перелічених вище.

Розподіл судових витрат, згідно вимог статті 139 КАС України, в даній справі не передбачений.

Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року у справі за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Інскай про стягнення штрафних санкцій та пені - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя Л.П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 10.02.2020 року.