Постанова

від 04.02.2020 по справі 349/399/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 349/399/19

Провадження № 22-ц/4808/183/20

Головуючий у 1 інстанції Лошак О. О.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів Фединяка В.Д., Девляшевського В.А.,

з участю секретаря Маслей А.М.,

сторін: представників ОСОБА_1 , представників Воскресинцівської сільської ради та ОСОБА_2 М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Воскресинцівської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок та приналежні будівлі в порядку спадкування за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі адвоката Гринчишина І.Я. на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2019 року під головуванням судді Лошак О.О. у м. Рогатин,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Воскресинцівської сільської ради про визнання права власності на будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.

Позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її сестра, яка за життя залишила заповіт, згідно з яким все належне їй майно заповіла у рівних частках позивачу, брату - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Окрім ОСОБА_1 ніхто не виявив бажання прийняти спадщину.

Позивач звернулась до приватного нотаріуса Рогатинського районного нотаріального округу з заявою про прийняття спадщини, проте отримала відмову.

В нотаріальній конторі позивачу пояснили, що видати свідоцтво про прийняття спадщини на майно, яке залишилось після смерті її сестри неможливо, оскільки даний будинок належним чином не зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки.

Просила визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, адвокат Гринчишин І.Я. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказано, що рішення ухвалено без всебічного та повного дослідження фактичних обставин у справі.

ОСОБА_1 є сестрою померлої ОСОБА_6 , яка проживала сама за адресою АДРЕСА_1 (особовий номер домогосподарства згідно по господарської книги № 478). За життя ОСОБА_6 заповіла все належне їй майно у рівних частках сестрі - ОСОБА_1 , братові - ОСОБА_4 , сину своєї сестри - ОСОБА_5 , проте ніхто, крім позивача, не виявив бажання прийняти спадщину.

З таких обставин, позивач як спадкоємець за заповітом має право на визнання за нею права власності на будинковолодіння (особовий номер домогосподарства згідно погосподарської книги № 478) право власності, на яке за життя її сестра не встигла оформити.

Апелянт вважає, що твердження відповідача про те, що станом на 01.07.1990 в спірному домоволодінні проживало троє людей, які не мають жодного відношення до спадкодавця не заслуговують на увагу, оскільки факт їх проживання не підтверджений даними погосподарської книги.

Апелянт зазначає, що станом на 15 квітня 1990 року в будинковолодінні № 478 ОСОБА_3 та ОСОБА_7 не проживали та були вписані в будинковолодіння лише 19 червня 1991, що підтверджується наданими відповідачем копіями по господарської книги.

Посилання на погосподарську книгу за 1991-1995 роки із зазначенням будинковолодіння АДРЕСА_2 як колгоспного двору є необґрунтованим, спірне домоволодіння не могло мати статусу колгоспного двору.

Посилання на довідку Воскресинцівської сільської ради про руйнування житлового будинку АДРЕСА_1 і подальше переселення ОСОБА_6 до сім' ї ОСОБА_8 (домогосподарство № 476 згідно погосподарської книги) апелянт також вважає необґрунтованим, оскільки окрім вказаної довідки доказів такої обставини немає.

Просить рішення суду скасувати.

Воскресинцівська сільська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Апелянтом не надано суду жодного документа, який підтверджує право власності ОСОБА_6 на спірне домоволодіння та помилково зазначає, що станом на 15.04.1991 в домоволодінні № АДРЕСА_3 ОСОБА_3 та ОСОБА_7 ще не проживали, а вписані лише 19.06.1991.

Натомість доказами, які містяться в матеріалах справи підтверджується, що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 постійно проживали та були зареєстровані у спірному домоволодінні до 19.06.1991, в тому числі і станом на 15.04.1991.

Виконавчий комітет Васючинської сільської ради (на той час село Воскресинці входило до складу Васючинської сільської ради) прийняв рішення, яким виписав ОСОБА_3 та ОСОБА_7 із спірного домоволодіння.

Проте вказані особи постійно по сьогоднішній день проживають у даному будинку.

Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, представників ОСОБА_1 , які підтримали доводи апеляційної скарги, представників Воскресинцівської сільської ради та Власової ОСОБА_9 , які проти таких доводів заперечили, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Згідно з копією заповіту від 21 травня 1988 року ОСОБА_6 все належне їй майно заповіла ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частинах.

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2016 року визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Позивач на підставі вказаного рішення подала приватному нотаріусу Клід О.Я. заяву про прийняття спадщини на спадкове майно ОСОБА_6 .

В матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_4 від 26.08.2016 про відмову від прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_6 (а.с. 15).

ОСОБА_5 згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 08 жовтня 2010 року помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки виконавчого комітету Воскресинцівської сільської ради № 169 від 05 вересня 2016 року ОСОБА_6 на день смерті проживала сама.

Приватний нотаріус Клід О.Я. 27 січня 2017 року видала позивачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з права на земельну частку (пай), що належала ОСОБА_6 .

Постановою приватного нотаріуса Клід О.Я. № 278/02-31 від 24.04.2017 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 у зв`язку із відсутністю документів, які підтверджують право власності спадкодавця - ОСОБА_6 на вказане нерухоме майно.

Згідно з копією технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 від 25 січня 2017 року та копією довідки № 34 від 20 лютого 2017 року, виданих ОКП Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації , до складу цього домоволодіння входять: житловий будинок (літ. А) загальною площею 44,9 кв. м, в т. ч. житловою площею 35,8 кв. м, стайня (літ. Б) загальною площею 17,6 кв. м, криниця № 1. Реєстрація права власності на це домоволодіння в ОКП Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації не проводилась.

Відповідно до довідки Воскресинцівської сільської ради № 344 від 26 вересня 2019 року та записів погосподарської книги 1991-1995 років, ОСОБА_6 проживала в господарстві з особовим рахунком № НОМЕР_3 , яке відносилося до суспільної групи колгоспні двори , разом з племінниками: ОСОБА_3 та ОСОБА_10 .

ОСОБА_3 та ОСОБА_10 вибули в господарство ОСОБА_8 , матері ОСОБА_3 , з особовим рахунком № НОМЕР_4 , відповідно до рішення Васючинської сільської ради народних депутатів № 32 від 04.07.1991 (Воскресинцівська сільська рада народних депутатів утворена тільки у 1993), яке було прийнято на підставі заяви ОСОБА_6 про відсутність її згоди на їхню приписку в її господарстві.

У довідці Воскресинцівської сільської ради № 344 від 26 вересня 2019 року також зазначено, що після того як житловий будинок ОСОБА_6 розвалився житло їй надала сім`я ОСОБА_8 .

Згідно з записами погосподарської книги 1991-1995 років по особовому рахунку 476 господарство відносилося до суспільної групи колгоспні двори , його головою була ОСОБА_8 і в ньому також проживали ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Запису про належність до членів цього колгоспного двору ОСОБА_6 немає.

Ухвалюючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довела, що житловий будинок АДРЕСА_1 та приналежні будівлі є майном колишнього колгоспного двору з особовим рахунком 478, членом якого була ОСОБА_6 .

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду з огляду на наступне.

За положеннями статті 120 ЦК Української РСР 1963 року колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності судам роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону України Про власність щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Згідно з вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року № 11215, визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі та відомостей щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладено саме на сільські ради.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Так, судом установлено, що відповідно до даних погосподарської книги у домоволодінні з особовим рахунком 476 проживали ОСОБА_8 , ОСОБА_3 ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

У матеріалах справи міститься довідка видана Воскресинцівською сільською радою від 31.01.2020 згідно з якою домоволодіння ОСОБА_6 , яке обліковувалось в погосподарській книзі за № 478 - зруйновано.

ОСОБА_6 проживала в господарстві ОСОБА_8 під особовим рахунком 476, якому рішенням двадцять першої сесії третього демократичного скликання від 14.12.2001 присвоєно адресу АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що ОСОБА_1 не довела, що житловий будинок АДРЕСА_1 є майном колишнього колгоспного двору з особовим рахунком 478, членом якого була ОСОБА_6 .

Суд, на підставі відомостей Воскресинцівської сільської ради про руйнування житлового будинку ОСОБА_6 , який обліковувався у погосподарських книгах під № 478, і її подальше переселення до сім`ї ОСОБА_8 , прийшов до обгрунтованого висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1 з приналежними господарськими спорудами в АДРЕСА_4 . Воскресинці є майном колишнього колгоспного двору з особовим рахунком 476, членом якого ОСОБА_6 не була і відповідно не мала права на частку у його майні.

За таких обставин, доводи ОСОБА_1 провизнання за нею права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після її сестри ОСОБА_6 є безпідставним.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обгрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Апеляційний суд приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлене судом першої інстанції з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Гринчишина І.Я. залишити без задоволення, а рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 лютого 2020 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: В.Д. Фединяк

В.А. Девляшевський