Постанова

від 10.02.2020 по справі 463/4875/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/4875/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В.

Провадження № 22-ц/811/2982/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:84

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м.Львова від 16 липня 2019 року, постановлену в складі головуючого судді Нор Н.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третіх осіб Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про демонтаж самовільно збудованого будинку, -

в с т а н о в и л а:

20 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 , треті особи Львівська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про демонтаж самовільно збудованого будинку.

21 жовтня 2016 року у справі відкрито провадження.

05 червня 2018 року Личаківським районним судом м. Львова постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи на 06 липня 2018 року.

09 листопада 2018 року до закінчення підготовчого провадження ОСОБА_1 звернулась в суд із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , третіх осіб Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсною заяви про поділ земельної ділянки, визнання недійсним договору міни земельних ділянок, скасування державної реєстрації права власності.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 16 липня 2019 року у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , третіх осіб Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсною заяви про поділ земельної ділянки, визнання недійсним договору міни земельних ділянок, скасування державної реєстрації права власності до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третіх осіб Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про демонтаж самовільно збудованого будинку - відмовлено.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , третіх осіб Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсною заяви про поділ земельної ділянки, визнання недійсним договору міни земельних ділянок, скасування державної реєстрації права власності - повернуто заявнику.

Не погоджуючись з даною ухвалою, ОСОБА_1 оскаржила таку в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає, що дана ухвала перешкоджає подальшому провадженню в справі, є незаконною, необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими є недоведені, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вимог покликається на те, що позивач ОСОБА_2 не є власником земельної ділянки 0, 1000 га по АДРЕСА_1 відповідно до Акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 911436, виданого на підставі ухвали Львівської міської ради № 1815 від 15.05.2008 року, оскільки така ухвала в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,1000 га є скасована постановою Апеляційного суду Львівської області від 05.07.2018 року в справі № 463/1873/16, Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 911436 визнано недійсним. Як з`ясувалось в подальшому, 15 серпня 2016 року ОСОБА_2 посвідчила в приватного нотаріуса Цибко Т.Б. заяву про поділ земельної ділянки площею 0, 1000 га, що по АДРЕСА_1 . Внаслідок такого поділу за ОСОБА_2 було зареєстровано дві земельних ділянки, площею 0, 0617 га з кадастровим номером 4610137200:08:011:0118 та земельну ділянку, площею 0, 0383 га з кадастровим номером 4610137200:08:011:0119.

18.11.2016 року ОСОБА_2 уклала з відповідачем ОСОБА_7 договір міни земельних ділянок, за умовами якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0383 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4610137200:08:011:0119, а ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 0383 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4610137200:08:011:0117. На підставі такого договору міни земельних ділянок відбулася державна реєстрація права власності на ці земельні ділянки.

Зазначає, що спірними правочинами порушується її право на користування земельною ділянкою для обслуговування будинку, що по АДРЕСА_2 , співвласником якої є вона, оскільки частина такої земельної ділянки протиправно увійшла до складу земельної ділянки площею 0, 0617 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610137200:08:011:0118, та земельної ділянки площею 0, 0383 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610137200:08:011:0119.

Таким чином, вважає, що первісний та зустрічний позови виникли з одних і тих же правовідносин, а саме з права на спірну земельну ділянку. Висновок суду про те, що первісні та зустрічні вимоги стосуються різних предметів спору, що виключає їх спільний розгляд є помилковим і суперечить вимогам ст. 193 ЦПК України.

Просить ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 16 липня 2019 року, яка перешкоджає подальшому провадженню скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який постановив ухвалу, що оскаржується.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається ухвала про повернення позовної заяви, відповідно до вимог ст.ст. 368, 369 ЦПК України розглядаються судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення . До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. 193 ЦПК України та відмовляючи в прийнятті зустрічної позовної заяви і повертаючи таку ОСОБА_1 , виходив з того, що ОСОБА_1 фактично заперечує правомірність дій ОСОБА_2 , які остання вчиняє для захисту своїх прав. Крім того, вважав, що первісні та зустрічні вимоги стосуються різних предметів позову, до правовідносин підлягає застосуванню відмінне законодавство, при цьому, оскільки в зустрічній заяві йдеться про визнання недійсною заяви про поділ земельної ділянки, визнання недійсним договору міни земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності, а це тягне за собою залучення до участі в справі відповідача, який не є стороною у справі за первісним позовом, також задоволення зустрічного позову не може виключити задоволення первісного позову. В сукупності ці обставини вказують на відсутність правових процесуальних підстав для прийняття зустрічного позову, оскільки їх сумісний розгляд в одному провадженні ускладнить та затягне вирішення спору.

Такими чином, оскільки вимоги зустрічного позову не є взаємопов`язаними, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в прийнятті такого позову та вирішив повернути його заявнику.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За приписами ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно ст. 12 цього ж Кодексу, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Крім цього, за приписами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена,а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно ст. 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами:

1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;

2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;

3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.

Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог. Про об`єднання справ в одне провадження, роз`єднання позовних вимог, про відмову в об`єднанні справ в одне провадження, роз`єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу. Справи, що перебувають у провадженні суду, в разі об`єднання їх в одне провадження передаються на розгляд судді, який раніше за інших суддів відкрив провадження у справі. Якщо провадження у справах було відкрито в один день, справи, в разі об`єднання їх в одне провадження, передаються на розгляд судді, який першим прийняв рішення про їх об`єднання. Справи, об`єднані в одне провадження, роз`єднанню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України, відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. У випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

З матеріалів справи вбачається, що 20 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернулась в суд з первісним позовом до ОСОБА_1 , треті особи Львівська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про демонтаж самовільно збудованого будинку.

21 жовтня 2016 року у справі відкрито провадження та призначено судове засідання.

05 червня 2018 року, після набрання чинності ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року, Личаківським районним судом м. Львова постановлено про прийняття справи до провадження судді, здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначення підготовчого судового засідання з повідомленням учасників справи на 06 липня 2018 року. Цією ж ухвалою визначено 15-дениий строк для подання відзиву на позовну заяву.

06 липня 2018 року, 03 серпня 2018 року, 10 жовтня 2018 року було проведено підготовче судове засідання з участю представників відповідача.

09 листопада 2018 року, тобто з тривалим пропуском строку для подання відзиву, передбаченого ухвалою суду від 05 червня 2018 року, від ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява, в той час як за приписами ч. 1 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третіх осіб Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про демонтаж самовільно збудованого будинку.

А ОСОБА_1 , у свою чергу звернулась в суд із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , третіх осіб Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсною заяви про поділ земельної ділянки, визнання недійсним договору міни земельних ділянок, скасування державної реєстрації права власності .

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пункті 15 Постанови Пленуму ВСУ від 12.06.2009 року №2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції , позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову.

При аналізі вказаних вище норм закону колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції при здійсненні розгляду справи в межах заявлених підстав та предмету позову зобов`язаний повно та всебічно з`ясувати предмет, підстави позову і обставини, на які посилався позивач у позовній заяві, як предмет доказування, а, також і ті обставини та правовідносини, які мали місце між сторонами та стосуються предмету доказування у справі. При цьому головуючий суддя у справі наділений дискреційними повноваженнями, що стосується надання можливості сторонам представити свою справу, свої аргументи та доводи, а також докази на підтвердження заявлених позовних вимог їх заперечень та обраних способів захисту.

Такі повноваження головуючого судді по справі при вчиненні певних процесуальних дій можуть бути перевірені судами вищих інстанцій у певних випадках (що має місце у даному випадку), однак виключно у певних межах, зокрема, у частині дотримання порядку встановленого законом щодо вчинення певної процесуальної дії, не допущення свавільності при їх вчиненні, тощо.

Як вказано у згаданій ст. 193 ЦПК України, прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним не є обов`язком суду, що розглядає справу, а навпаки відноситься до його дискреційних повноважень, при цьому сам суд першої інстанції визначає взаємопов`язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі.

Відповідно, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що предмети первісного та зустрічного позовів є різними (демонтаж будинку за первісним позовом і земельна ділянка за зустрічним позовом), відсутня взаємопов`язаності позовів, зокрема, виникнення їх із одних правовідносин, а також про те, що задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, та про недоцільність їх спільного розгляду. А відтак, за відсутності порушення при розгляді даного питання норм процесуального права та свавільності суду у порядку розгляду цього питання, колегія суддів не вбачає за можливе втручатися в згадану дискрецію суду першої інстанції.

Тому висновки суду першої інстанції про те, що у прийнятті зустрічної позовної заяви слід відмовити та повернути таку позивачу - є вірними та такими, що відповідають як нормам матеріального, так і нормам процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до приписів ч. 1 п.1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за наслідками розгляду скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Оскаржувана ухвала постановлена судом на підставі наявних у справі доказів з додержанням вимог закону. З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали відсутні.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даної постанови складено 10 лютого 2020 року.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 16 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 лютого 2020 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.