Рішення

від 29.01.2020 по справі 904/4579/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2020м. ДніпроСправа № 904/4579/19

Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Новікова Р.Г., за участю секретаря судового засідання Барабанова Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області смт. Дніпровське

до Приватного акціонерного товариства Дніпровський крохмале-патоковий комбінат смт. Дніпровське

про стягнення збитків в розмірі 106287грн.12коп.

Представники:

від позивача: Кордупа М.В., довіреність №879-02-15 від 12.11.2019р.;

від відповідача: Федорко О.О., ордер серія ДП №49/006 від 25.10.2019р., адвокат.

СУТЬ СПОРУ: Дніпровська селищна рада Верхньодніпровського району Дніпропетровської області смт. Дніпровське звернулась до Приватного акціонерного товариства Дніпровський крохмале-патоковий комбінат смт. Дніпровське з позовом про стягнення збитків в розмірі 106287грн.12коп.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та ухилення від пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту; рішення Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області від 03.10.2012 Про пайову участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Дніпровської територіальної громади ; внесення недостовірних відомостей до декларації про готовність об`єкту до експлуатації №ДП 142161540686 щодо відсутності обов`язку у забудовника сплачувати пайовий внесок; ігнорування відповідачем листів позивача щодо укладення договору про пайову участь.

Позивач зазначає, що неправомірна бездіяльність відповідача щодо участі в створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту позбавила позивача права отримати пайовий внесок в розмірі 106287грн.12коп.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2019 прийнято позов до розгляду, відкрите провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.11.2019.

У відзиві, наданому до суду 04.11.2019, відповідач не погодився із заявленими вимогами та наполягав на їх необґрунтованості, оскільки:

- частина 2 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлює обов`язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, якщо будівництво відбувається на території відповідного населеного пункту.

Згідно листа Відділу у Верхньодніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №БП-49/0-115/6-16 від 05.02.2016 земельна ділянка з кадастровим номером 1221055400:01:006:0051 знаходиться за межами населеного пункту. Аналогічну відповідь містить лист Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №29-4-0.221-7875/2-19 від 18.10.2019.

Станом на день введення об`єкту в експлуатацію та на день складання відзиву, земельна ділянка, на якій розташований об`єкт, знаходиться за межами будь-якого населеного пункту.

- декларація про готовність об`єкта до експлуатації зареєстрована органом державного архітектурно-будівельного контролю без жодних зауважень. Тому твердження позивача про недостовірні відомості в декларації не підтверджені.

- відповідно до пункту 12 частини 4 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції на момент подання позову) до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості.

На момент звернення у липні 2019року позивача до відповідача з вимогою щодо укладання договору про пайову участь, нормами пункту 12 частини 4 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності відповідача було звільнено від сплати пайового внеску.

Також відповідач заявив клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Відповідач зазначає, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації, який належить до І-ІІІ категорії складності, №ДП142161540686 від 02.06.2016 була зареєстрована 03.06.2016.

У позові не зазначено, коли позивач дізнався про введення в експлуатацію об`єкта будівництва - Реконструкція існуючої дільниці відвантаження паток в автотранспорт . До позову долучено заяву фізичної особи ОСОБА_1 від 03.06.2019 на адресу селищного голови про надання інформації щодо укладання договору про сплату пайового внеску з Приватним акціонерним товариством Дніпровський крохмале-патоковий комбінат .

Відповідач наполягає на тому, що позивачу було відомо у травні 2011 та квітні 2012 про намір підприємства здійснити реконструкцію існуючої дільниці відвантаження паток в автотранспорт. Таким чином, з середини 2011року позивачу стало відомо про проведення реконструкції існуючої дільниці відвантаження паток в автотранспорт.

На офіційному сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України у вільному доступі наявна інформація про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ДП142161540686. Позивач знав про проведення будівельних робіт на об`єкті, тому він міг дізнатись раніше про введення в експлуатацію об`єкту.

Відповідач також заявив клопотання про витребування від позивача - копію діючого на сьогоднішній день Генерального плану смт. Дніпровське Верхньодніпровського району Дніпропетровської області та копію проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж смт. Дніпровське Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, виготовленого ПП "Артар Проект".

На адресу суду надійшло клопотання позивача про відкладення на іншу дату підготовчого засідання, призначеного на 13.11.2019р. Представник позивача у судове засідання від 13.11.2019р. не з`явився.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2019 відкладено підготовче засідання на 04.12.2019.

У відповіді на відзив, наданій до суду 19.11.2019, позивач вказав, що Державний акт на право постійного користування від 08.04.1997 виданий Дніпровською селищною радою народних депутатів Верхньодніпровського району. Земельна ділянка надана в постійне користування на підставі рішення Дніпровської селищної ради №5 від 12.01.1996.

Враховуючи положення статей 9, 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на 12.01.1996), надана відповідачу в постійне користування земельна ділянка є такою, що надана із земель селища.

На спростування інформації відповідача про розташування земельної ділянки за межами населеного пункту, позивач послався на лист Управління архітектури та будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації №251/0/253-17 від 07.04.2017 та лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №18-28-0.21-3387/2-17 від 10.03.2017 про відсутність встановлених меж селища Дніпровське Верхньодніпровського району та невнесення до Державного земельного кадастру меж селища Дніпровське Верхньодніпровського району.

В пункті 13 декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ДП142161540686 вказано, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видавались виконавчим комітетом Дніпровської селищної ради.

Згідно Генерального плану смт. Дніпровське, розробленого у 1971році та визнаного актуальним рішенням Дніпровської селищної ради від 23.08.2012, об`єкт будівництва відповідача розташований в межах населеного пункту.

Пайова участь є обов`язком замовника та не є заходом відповідальності, що скасовується на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності .

У запереченнях на відповідь на відзив, наданих до суду 29.11.2019, відповідач вказав, що:

- правомірність рішення Дніпровської селищної ради №5 від 12.01.1996 не є предметом спору

- надання земельної ділянки на підставі рішення Дніпровської селищної ради не може свідчити про розміщення цієї ділянки саме на території населеного пункту. Згідно статті 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на 12.01.1996) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ. Вказана норма не містить застереження про те, що вказані земельні ділянки мають знаходитись лише на території населеного пункту.

Знаходження земельної ділянки на території селищної ради не свідчить про її знаходження на території населеного пункту.

- згідно даних Науково-технічної документації з формування території Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області , розробленого Дніпропетровською філією Інституту землеустрою Української академії агарних наук, відповідач має в користуванні земельну ділянку площею 157,1га в межах Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району, з них в населеному пункті - 0га.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1211539642019 від 22.11.2019 місцем розташування (адміністративно - територіальна одиниця) земельної ділянки з кадастровим номером 1221055400:01:006:0051 є Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, Дніпровська селищна рада. Власником земельної ділянки є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Аналогічна інформація міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно Інформаційної довідки №189840126 від 22.11.2019.

Відповідно до пунктів 2, 7 частини1 статті 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності генеральний план - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Таким чином, генеральний план не є документом, що встановлює межі відповідного населеного пункту.

Згідно статті 173 Земельного кодексу України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.

У письмових поясненнях, наданих до суду 04.12.2019, позивач зазначив, що не міг отримати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ДП142161540686, тому що є суб`єктом владних повноважень і не може отримувати інформацію інакше, ніж відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації .

Розміщення Державною архітектурно-будівельною інспекцією інформації про реєстрацію декларації не є фактом обізнаності позивача про порушення його права. Про порушення права позивачу стало відомо після звернення фізичної особи.

Щодо клопотання відповідача про витребування документів, відповідач зазначив наступне.

Витребуваний відповідачем генеральний план смт. Дніпровське наданий разом з відповіддю на відзив. Проект встановлення (зміни) меж смт. Дніпровське, виготовлений ПП Артар Проект , перебуває в стадії погодження, не затверджений, тому не може вважатись документом, який містить інформацію про предмет доказування.

Водночас позивач просив витребувати від відповідача докази визначення будівництва.

В судовому засіданні від 04.12.2019 представник позивача пояснив, що вказані документи необхідні для встановлення правильності розрахунку розміру пайового внеску. Представник відповідача вказав, що не оспорює правильність розрахунку розміру пайового внеску, визначеного позивачем. Враховуючи це, позивач не наполягав на задоволенні заявленого ним клопотання про витребування документів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2019 продовжений строк підготовчого провадження на тридцять днів, відкладене підготовче засідання до 16.12.2019, частково задоволено клопотання відповідача та витребувано від позивача для огляду у судовому засіданні від 16.12.2019 проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж смт. Дніпровське Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, виготовлений ПП Артар Проект .

У підготовчому судовому засіданні від 16.12.2019 на виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2019 представник позивача просив долучити до матеріалів справи копії договору та додаткових угод до нього.

Представник позивача зазначив, що згідно додаткової угоди №2 від 20.11.2019 до договору на надання послуг №78 від 24.06.2019 Дніпровська селищна рада Верхньодніпровського району Дніпропетровської області та ПП Артар Проект за взаємною згодою розірвали зазначений договір з розроблення проекту землеустрою. Проект землеустрою є інтелектуальною власністю розробника, тому позивач не має можливості надати цей проект до суду для огляду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2019 закрите підготовче провадження та призначений розгляд справи по суті на 13.01.2020.

В судовому засіданні від 13.01.2020 відкрито розгляд справи по суті, представники сторін виступили зі вступним словом.

Представник позивача у судовому засіданні від 13.01.2020 заявив про наявність поважних причин пропуску позовної давності та його поновлення судом, оскільки позивач отримав декларацію лише у червні 2019 року внаслідок обмеженого доступу до інформації щодо декларації, а публікації в 2011 році стосувались початку будівництва, а не введення його в експлуатацію.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2020 проголошено перерву в судовому засіданні до 29.01.2020.

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, заслухавши пояснення учасників справи, суд установив таке.

Позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача збитків (упущеної вигоди) в розмірі 106287грн.12коп., заподіяних неправомірною бездіяльністю відповідача щодо участі в створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Предметом доказування у справі є розмір збитків позивача, наявність вини відповідача у заподіянні збитків позивачеві, неправомірність дій або бездіяльності відповідача, внаслідок чого позивачу заподіяні збитки, причинно-наслідковий зв`язок між діями або бездіяльністю відповідача та збитками позивача, початок строку позовної давності, наявність поважних причин для поновлення пропущеного строку.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 14.03.2012 було зареєстровано декларацію Публічного акціонерного товариства Дніпровський крохмале-патоковий комбінат про початок виконання будівельних робіт. Об`єкт будівництва - реконструкція існуючої дільниці відвантаження паток в автотранспорт, категорія складності ІІ.

В газеті Придніпровський комунар №25 від 18.05.2011 та №26 від 10.04.2012 публікувалось оголошення підприємства про намір провести реконструкцію існуючої дільниці відвантаження паток в автотранспорт.

Листом №359-02-12 від 16.05.2012 Дніпровська селищна рада Верхньодніпровського району Дніпропетровської області повідомила відповідача про відсутність зауважень з боку громадськості щодо проведення реконструкції об`єкту після публікації заяви підприємства в газеті Придніпровський комунар №26 від 10.04.2012.

Декларація про готовність до експлуатації об`єкту, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстрована Центром надання адміністративних послуг Дніпропетровської міської ради 03.06.2016.

В пункті 20 цієї декларації вказано, що кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією становить 2657178грн.

Листами №508-02-15 від 02.07.2019 та №582-02-15 від 30.07.2019 позивач повідомив відповідача про те, що селищній раді стало відомо про будівництво та завершення об`єкта Реконструкція існуючої дільниці відвантаження паток в автотранспорт з декларацій про початок виконання будівельних робіт №ДП08212037706 та про готовність до експлуатації об`єкту, який належить до І-ІІІ категорії складності.

Позивач вказав, що підприємством внесені недостовірні відомості щодо відсутності обов`язку зі сплати пайового внеску, та пропонував звернутись до Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області для вирішення питання щодо укладання договору про пайову участь. Лист №582-02-15 від 30.07.2019 відповідач отримав, але відповіді на нього не надав.

На підставі Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Дніпровської територіальної громади, затвердженої рішенням Дніпровської селищної ради №135-22/VI від 03.10.2012, позивач вирахував розмір пайового внеску: 2657178 х 4%=106287грн.12коп.

Оскільки договір про пайову участь між сторонами не був укладений, позивач просить стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі пайового внеску, а саме 106287грн.12коп.

Відповідач не заперечував проти правильності розрахунку, але заперечував наявність підстав сплати такого внеску.

Відповідно до положень статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції станом на момент реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт - 10.03.2012) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Аналогічні положення щодо обов`язку замовника(забудовника) взяти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту містились в статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (станом на момент реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації - 03.06.2016).

Крім того, на момент реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації категорія об`єкта будівництва була відсутня серед переліку, наведеного в частині 4 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Зі змісту статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності випливає, що у наведених у цьому законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом України Про регулювання містобудівної діяльності для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

Суд відхиляє посилання відповідача на виключення статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності №132-ІХ від 20.09.2019, оскільки спірні відносини між сторонами виникли раніше. Крім того, участь замовника (забудовника) в розвитку інфраструктури населеного пункту не є заходом відповідальності.

Пунктом 12 частини 4 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності дійсно передбачено, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості. Разом з тим, вказана норма була внесена на підставі Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів №2628-VІІІ від 23.11.2018 та набрала чинності з 01.01.2019, тобто після виникнення спірних відносин між сторонами.

Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача, що визначальною підставою виникнення обов`язку зі сплати пайового внеску є забудова земельної ділянки, розташованої на території населеного пункту.

Згідно з Витягом №НВ-1211539642019 від 22.11.2019 від 22.11.2019 з Державного земельного кадастру відносно земельної ділянки з кадастровим номером 1221055400:01:006:0051, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; цільове призначення - 11.02. Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання земельної ділянки - для обслуговування проммайданчика.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату рішення Дніпровської селищної ради про надання земельної ділянки в постійне користування 12.01.1996) до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Стаття 19 Земельного кодексу України (в редакції станом на 12.01.1996) визначає, що сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Таким чином, селищні ради мали повноваження надавати земельні ділянки у користування із земель селищ для всіх потреб, за межами селищ - лише для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Стаття 64 Земельного кодексу України (в редакції станом на 12.01.1996) встановлювала, що до земель селища міського типу належать усі землі в межах селища. Землі селища міського типу перебувають у віданні селищної Ради народних депутатів.

Межі селищ міського типу встановлюються і змінюються обласною Радою народних депутатів або за її дорученням відповідною районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів.

Використання земель селища міського типу здійснюється відповідно до проектів планіровки та забудови селища міського типу і планів земельно-господарського устрою території.

Аналогічні положення містились в статтях Земельного кодексу Української РСР (в редакції на момент розробки Генерального плану смт. Дніпровське у 1971році).

Відповідно до пункту 10 статті 9 Земельного кодексу Української РСР обласні Ради народних депутатів, їх виконавчі комітети в межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, на території області вирішують питання про віднесення сільських населених пунктів до перспективних для дальшого розвитку, встановлюють і змінюють їх межі, а також межі селищ міського типу.

Стаття 101 Земельного кодексу Української РСР встановлювала, що усі землі в межах селища перебувають у віданні селищних Рад народних депутатів. Положення статті 84, частини першої і частини третьої статті 85, статей 86, 87, 89-98 цього Кодексу поширюються на землі населених пунктів, віднесених у відповідності з законодавством Української РСР до категорії селищ міського типу.

Відповідно до статей 84, 85 Земельного кодексу Української РСР до земель міст належать всі землі, що розташовані в межах міста. Межа міста - зовнішня межа земель міста, яка відмежовує їх від інших земель єдиного державного земельного фонду і визначається на основі генерального плану або техніко-економічних основ розвитку міста.

Отже, межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж.

Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, межі селища міського типу Дніпровське не встановлені.

Разом з тим, відповідачем не оспорено рішення органу місцевого самоврядування №5 від 12.01.1996 про надання підприємству в постійне користування спірної земельної ділянки. Вказане рішення не визнано неправомірним в судовому порядку.

Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами позивача про наявність обов`язку відповідача як замовника (забудовника) приймати участь в розвитку інфраструктури населеного пункту.

Приписами статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції на момент виникнення спірних відносин) встановлений обов`язок замовника будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який реалізується шляхом укладення відповідного договору в порядку, визначеному Законом та деталізованому актом органу місцевого самоврядування. Правовий аналіз частин 8 та 9 у сукупності з іншими положеннями цієї статті Закону дозволяє дійти висновку про те, що обов`язок щодо ініціювання укладення такого договору покладено саме на замовника будівництва, оскільки пов`язується з його зверненням до органу місцевого самоврядування.

Такий договір має бути укладеним в обов`язковому порядку, в межах строку, встановленого ч. 9 ст. 40 Закону. Неукладення договору свідчить про недотримання вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади.

Як зазначалось вище, на момент здійснення робіт з реконструкції об`єкту діяли норми Закону, які зобов`язували замовника будівництва сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до введення об`єкта будівництва в експлуатацію, у зв`язку з чим відповідачі, як замовники будівництва, повинні були укласти з органом місцевого самоврядування відповідні договори про пайову участь у розвитку інфраструктури міста і сплатити пайові внески.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення вимог частин 2, 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не уклав з органом місцевого самоврядування договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, пайовий внесок не сплатив.

Це свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов`язкових дій щодо звернення до органу місцевого самоврядування з приводу укладення договору про пайову участь, укладення такого договору та є протиправною формою поведінки

Внаслідок цього (причинно-наслідковий зв`язок) селищна рада була позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, яка охоплюється визначенням "упущена вигода". При цьому наслідки у виді упущеної вигоди перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №908/312/16 від 22.03.2017 року).

Вина відповідача полягає в тому, що відповідач, не зважаючи на наявність у нього встановленого Законом України Про регулювання містобудівної діяльності обов`язку брати участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, не звернувся до органу місцевого самоврядування з приводу укладення договорів про пайову участь та не перерахував пайовий внески на створення та розвиток інфраструктури Дніпровської територіальної громади.

Таким чином наявні усі елементи складу правопорушення у діях відповідача: протиправної поведінки у вигляді бездіяльності у вчиненні передбачених законодавством обов`язкових дій, наявності у позивача збитків у вигляді упущеної вигоди, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками та вини відповідача.

Відповідач заявив про застосування наслідків пропуску позовної давності до заявлених позовних вимог.

Згідно статті 256 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Стаття 267 Цивільного кодексу України встановлює, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У випуску регіональної газети Придніпровський комунар №35 від 18.05.2011 року було розміщено публікацію про те що, ПАТ Дніпровський крохмале-патоковий комбінат має намір провести реконструкцію існуючої дільниці відвантаження паток в автотранспорт.

Про публікацію вищевказаного повідомлення було повідомлено Дніпровську селищну раду, що підтверджується відповіддю селищної ради №450-02-12 від 24.06.2011.

У випуску регіональної газети Придніпровський комунар №26 від 10.04.2012 вдруге розміщено публікацію про те що, ПАТ Дніпровський крохмале-патоковий комбінат має намір провести реконструкцію існуючої дільниці відвантаження паток в автотранспорт.

Про публікацію вищевказаного повідомлення було повідомлено Дніпровську селищну раду, що підтверджується відповіддю селищної ради №359-02-12 від 16.05.2012.

Таким чином, в цей час позивачу стало відомо про факт проведення реконструкції існуючої дільниці відвантаження паток в автотранспорт.

Декларація про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності №ДП 142161540686 від 02.06.2016 зареєстрована 03.06.2016.

На офіційному сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України у вільному доступі наявна інформація про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ДП 142161540686.

Оскільки позивач знав про проведення будівельних робіт на об`єкті Реконструкція існуючої дільниці відвантаження паток в автотранспорт , він міг знати (раніше дізнатися) про факт введення в експлуатацію вищевказаного об`єкту, оскільки інформація про зареєстровані декларації про готовність об`єктів до експлуатації наявна у вільному доступі на офіційному сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Таким чином, строк позовної давності про стягнення суми збитків сплинув 03.06.2019. Позивач звернувся до суду з позовом 08.10.2019, тобто поза межами строку позовної давності.

Позивач заявив усне клопотання про визнання поважними причини пропуску позовної давності. Суд відмовляє у задоволенні цього клопотання через недоведеність поважності причин пропуску строку позовної давності.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення збитків в розмірі 106287грн.12коп. не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Відповідач заявив про покладення на позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 10000грн.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відзиві на позовну заяву від 04.11.2019 відповідач вказав, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 10000грн.

На підтвердження факту несення витрат 29.01.2020 відповідач долучив до справи копії - договору про надання правової допомоги №02-02/01 від 02.02.2015, укладений між ПАТ Дніпровський крохмале-патоковий комбінат та Адвокатським об`єднанням Кулаков, Біднягін та Патнери , додаткової угоди №23/10 від 23.10.2019 до договору №02-02/01 від 02.02.2015, звіту про виконані роботи (надані послуги) №02-02/01 від 02.02.2015, акту №29/01 від 29.01.2020 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), детального опису розміру судових витрат у справі №904/4579/19, платіжного доручення №911120007 від 12.11.2019 на суму 30000грн., адвокатських запитів.

Представником відповідача в судових засіданнях був адвокат Адвокатського об`єднання Кулаков, Біднягін та Патнери Федорко О.О., відомості про якого розміщені в Єдиному реєстрі адвокатів України, що також підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДП №4481 від 16.09.2019, який діяв на підставі ордеру серії ДП №49/006 від 25.10.2019 на надання правової допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Клопотання про зменшення судових витрат не надходило, тому суд покладає на позивача витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 10000грн.

Керуючись нормами Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , статтями 4, 13, 14, 20, 41, 42, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 236 - 238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області смт. Дніпровське до Приватного акціонерного товариства Дніпровський крохмале-патоковий комбінат смт. Дніпровське про стягнення збитків в розмірі 106287грн.12коп. відмовити.

Стягнути з Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області смт. Дніпровське (ідентифікаційний код: 04338316; місцезнаходження: 51650, Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський район, смт. Дніпровське, вул. Шкільна, буд. 9) на користь Приватного акціонерного товариства Дніпровський крохмале-патоковий комбінат смт. Дніпровське (ідентифікаційний код: 00383372; місцезнаходження: 51650, Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський район, смт. Дніпровське, вул. Олександра Островського, буд. 11) витрати на правничу допомогу в розмірі 10000грн.

Видати накази після набрання чинності рішенням суду.

В судовому засіданні 29.01.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складений 10.02.2020р.

Суддя Р.Г. Новікова