Постанова

від 10.02.2020 по справі 482/1769/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

10.02.20

22-ц/812/309/20

Єдиний унікальний номер судової справи 482/1769/19

Номер провадження 22-ц/812/309/20

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

10 лютого 2020 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Локтіонової О.В.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі: представника відповідача - Ситовської О.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу, яка постановлена Новоодеським районним судом Миколаївської області 10 грудня 2019 року , під головуванням судді Демінської О.І., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Новопетрівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом ,

УСТАНОВИЛА :

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Новопетрівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після смерті чоловіка позивача - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 звернулась до Першої Миколаївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

24 травня 2005 року позивачем ОСОБА_1 отримано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка на належне йому за життя майно - акції, грошові внески з належними відсотками та компенсаціями, а також транспортні засоби.

Разом з тим, державним нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на належну ОСОБА_2 частку у житловому будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що позивачем не було надано належним чином оформлених правовстановлюючих документів про належність вищевказаного спадкового майна спадкодавцеві, що є обов`язковим.

На думку позивача, вказана ситуація склалася у зв`язку із тим, що право власності ОСОБА_2 на спірний будинок визнано рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 1995 року без визначення розміру належної йому частки, що, як наслідок, перешкоджає реєстрації рішення суду у встановлену законом порядку.

Посилаючись на викладені обставини, та зазначаючи, що спірний будинок ОСОБА_2 отримав у спадщину разом із сестрою ОСОБА_3 в рівних частках, а отже по 1/2 частки кожний, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою покладено обов`язок на ОСОБА_1 надати документи, що підтверджують право власності спадкодавця ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 в строк до 28 жовтня 2019 року.

На виконання вказаної ухвали суду, ОСОБА_1 надала до районного суду письмові пояснення, в яких повторно пояснила, що право власності її чоловіка на частку у спадковому будинку визнано рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 1995 року без зазначення часток, що унеможливлює реєстрацію судового рішення у встановленому законом порядку. Частку у розмірі 1/2 нею визначено виходячи з того, що спірний будинок отримано у спадщину померлим ОСОБА_2 та його сестрою ОСОБА_3 у рівних частках.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвала суду мотивована тим, що позивач у підготовче засідання повторно не з`явилася, відомостей про осіб прав та інтересів яких стосуються вирішення судом заявлених позовних вимог до судового розгляду не надала, в порушення вимог п.7 ч.2 ст.197 ЦПК України доказів належності спадкодавцю права власності на 1/2 частку житлового будинку на вимогу суду не подала, про причини їх неподання суд не повідомила. Вказане позбавляє суд можливості уточнити заявлені позовні вимоги та підстави звернення до суду із позовом, а також залучити до участі у справі всіх осіб.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просила ухвалу районного суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

За правилами частин сьомої-десятої ст.84 ЦПК України особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов`язку подати витребувані судом докази. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.

Системне тлумачення п.9 ч.1 ст.257 ЦПК України свідчить, що його слід застосовувати у взаємозв`язку із положеннями частин сьомої-десятої ст.84 ЦПК України.

Отже, для залишення позову без розгляду на підставі п.9 ч.1 ст.257 ЦПК України необхідно встановити сукупність таких умов: а) докази, необхідні для вирішення справи, б) суд витребував ці докази в порядку, визначеному процесуальним законом, в) позивач ці докази не подав без поважних причин.

Як вбачається з матеріалів справи, залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що позивач у підготовче засідання повторно не з`явилася, відомостей про осіб прав та інтересів яких стосуються вирішення судом заявлених позовних вимог до судового розгляду не надала, в порушення вимог п.7 ч.2 ст.197 ЦПК України доказів належності спадкодавцю права власності на 1/2 частку житлового будинку на вимогу суду не подала, про причини їх неподання суд не повідомила.

Разом з тим, обґрунтовуючи свою позовну заяву позивач посилалася на те, що право власності її померлого чоловіка на спірний будинок встановлено рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 1995 року. Саме через те, що цим рішенням не встановлено який саме розмір частки вищевказаного будинку належить померлому ОСОБА_2 , позивач і не може оформити спадщину, що і послугувало зверненню із вказаним позовом до суду.

На виконання вимог ухвали Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2019 року позивач надала до суду письмові пояснення, в яких повторно вказувала на те, що право власності її чоловіка на частку у спірному житловому будинку визнано рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 1995 року без зазначення часток, що унеможливлює реєстрацію права власності у встановленому законом порядку. Частку у розмірі 1/2 позивачем визначено виходячи з тих обставин, що спірний будинок отримано у спадщину померлим ОСОБА_2 та його сестрою ОСОБА_3 у рівних частках (а.с.61-62).

Постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції залишив поза увагою доводи позивача щодо причини неподання витребуваних доказів. При цьому, суд не звернув уваги, що у відповідності до вимог ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивач надала суду докази, які на її думку, є достатніми для розгляду справи по суті, а, відтак, у суду не було перешкод у розгляді справи на підставі поданих сторонами доказів, що також передбачено ч.10 ст.84 ЦПК України .

Однак, суд першої інстанції, не дивлячись на наданні позивачем письмові пояснення щодо неможливості надання витребуваних судом документів, а також на те, що ч.10 ст.84 ЦПК України надає суду право на розгляд справи за наявними в ній доказами, у разі не надання суду витребуваних доказів, безпідставно обрав найбільш обтяжливий для позивача варіант вирішення питання, чим фактично створив перешкоди позивачу у доступі до правосуддя, що є порушенням права на справедливий суд в розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Колегія суддів також враховує необхідність забезпечення права позивача на доступ до правосуддя, встановлене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч.4 ст.10 ЦПК України , суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Так у справі Делькур проти Бельгії ( Delcourt v. Belgium ) Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі Беллет проти Франції ( Bellet v. France ) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду ( Perez de Raela Cavaniles v. Spain , Beles and others v. the Czech Republic , RTBF v. Belgium ).

Також помилковим є висновок районного суду в оскаржуваній ухвалі щодо повторної неявки позивача в судове засідання, оскільки матеріали справи свідчать, що судове засідання, призначене на 28 жовтня 2019 року, не було проведене з об`єктивних причин (відрядження судді). За таких обставин, неявка позивача в судове засідання 10 грудня 2019 року не може вважатись повторною.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції на підставі положень ст.379 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 грудня 2019 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

О.В. Локтіонова

Повний текст судового рішення

складено 11 лютого 2020 року