Рішення

від 11.02.2020 по справі 420/7654/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 року м. Одеса Справа №420/7654/19

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області про визнання незаконною та скасування відмови щодо надання дозволу для розробки проекту землеустрою та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області (далі - Писарівська сільська рада) про визнання незаконною та скасування відмови Писарівської сільської ради у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , що викладена в листі від 02.08.2019 №Ш-30; зобов`язання Писарівської сільської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Писарівської сільської ради (за межами села).

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 03.07.2019 року звернулася до Писарівської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, на території Писарівської сільської ради (за межами населеного пункту), та до вказаного клопотання долучено всі необхідні документи. За наслідками розгляду клопотання на черговій сесії, яка відбулася 31.07.2019 року, позивач отримала лист №Ш-30 від 02.08.2019 року, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки депутатами сільської ради рішення не прийнято, щоб забезпечити правомірний підхід до раціонального використання земель та уникнення надання переваг одному громадянину перед іншим. А також позивача повідомлено, що відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Писарівської сільської ради можливо після завершення інвентаризації земель для здійснення організації землеустрою відповідно до ст.12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та ст.ст.25, 35 Закону України Про землеустрій . Позивач наголошує на тому, що нею виконано всі вимоги передбачені законодавством для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою та вважає, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою чітко визначений, та не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗУ України, а тому відмова є неправомірною та підлягає скасуванню. За таких обставин, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач відзив на позов не надав.

Ухвалою суду від 23.12.2019 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а також витребувано від Писарівської сільської ради належним чином засвідчені копії документів, які стали підставою для направлення на адресу ОСОБА_1 відповіді вих.№Ш-30 від 02.08.2019 року про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ухвалою суду від 07.02.2020 року позивачу повернено заяву про забезпечення позову без розгляду.

Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 03.07.2019 року звернулася до Писарівської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сількогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, яка розташована на території Писарівської сільської ради (за межами населеного пункту) (а.с.29).

До поданого клопотання позивач додала наступні документи: копію паспорта громадянина України; копію картки платника податків; викопіювання з публічної кадастрової карти України із зображенням орієнтовного місця розташування земельної ділянки на яку претендує для ведення особистого селянського господарства.

Питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства на території Писарівської сільської ради (за межами населеного пункту) громадянам України жителям с. Писарівка розглядалось 31.07.2019 року на пленарному засіданні тридцять другої сесії Писарівської сільської ради VII скликання (пункт 12 порядку денного) та згідно протоколу сесії за результатами голосування рішення не прийнято ( за проголосувало 3 депутата; проти -7; утримались - 0) (а.с.34-39).

Листом від 02.08.2019 року №Ш-30 Писарівська сільська рада повідомила ОСОБА_1 , що за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 03.07.2019 року в його задоволенні було відмовлено, оскільки необхідно забезпечити правомірний підхід до раціонального використання земель та уникнення надання переваг одному громадянину перед іншим та повідомлено, що відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Писарівської сільської ради можливо після завершення інвентаризації земель для здійснення організації землеустрою відповідно до ст.12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та ст.ст.25, 35 Закону України Про землеустрій (а.с.30).

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України.

Частиною 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, зокрема.

Відповідно до ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

З огляду на це, позивач, який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до пунктів а, б ч.1 ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Стаття 122 Земельного кодексу України визначає, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Статтею 118 ЗК України визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена зокрема в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року по справі №545/808/17, від 24.04.2018 року по справі №814/1961/17.

Судом встановлено, що позивач у клопотанні від 03.07.2019 року зазначила цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додала графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто вимоги ч.6 ст.118 ЗК України щодо таких клопотань позивачем дотримано. Викопіювання з схеми розташування бажаної земельної ділянки містить посилання на адресу цієї земельної ділянки, на зазначеній схемі виділено її місце розташування.

З огляду на зазначене, позивач при зверненні до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.

Однак, Писарівська сільська рада листом №Ш-30 від 02.08.2019 року повідомила позивача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, так як за результатами розгляду клопотання на пленарному засіданні тридцять другої сесії Писарівської сільської ради VII скликання 31.07.2019 року депутатами сільської ради рішення не прийнято, оскільки незавершена інвентаризації земель, розташованих на території Писарівської сільської ради, необхідно забезпечити правомірний підхід до раціонального використання земель та уникнення надання переваг одному громадянину перед іншим. При цьому, у визначеному ЗК України переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відсутня підстава, що вказана відповідачем.

Таким чином відповідач фактично відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав, не передбачених нормами ЗК України.

Принцип юридичної визначеності, який є елементом принципу верховенства права, має на меті, крім іншого, дотримання принципів доброго врядування і належної адміністрації (встановлення процедури і її дотримання).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Таким чином, позивач мав обґрунтовані очікування на прийняття відповідачем рішення за його клопотанням у відповідності до вимог законодавства.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч.3 ст.26 Закону №280/97-ВР).

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (ч.12 ст.46 Закону №280/97-ВР).

Відповідно до ч.1, 2 ст.59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадку, передбаченому частинами сьомою та восьмою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні (ч.16 ст.46 Закону №280/97-ВР).

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності сільської ради, останньою має прийматися відповідне рішення, яке приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу. При цьому, листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову у його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення сільської ради. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Разом з тим, на сесії сільської ради рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не прийнято, та не містить інформації про наявність підстав для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, які визначені вимогами ч.7 ст.118 ЗК України, а тому відмова відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у формі листа не відповідає вимогам чинного законодавства.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 року у справі №800/426/17, під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Отже, суд доходить висновку, що відсутність рішення Писарівської сільської ради про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання ОСОБА_1 , не зважаючи на надсилання позивачу листа про розгляд клопотання, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен прийняти за законом. За таких обставин має місце протиправна бездіяльність відповідача як суб`єкта владних повноважень стосовно розгляду поданого позивачем клопотання.

Водночас, оскільки Писарівська сільська рада не прийняла жодного передбаченого законом рішення за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 , а лише надіслала позивачу лист, у якому повідомило про відсутність підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, такий документ не є рішенням суб`єкта владних повноважень (індивідуальним актом) у розумінні п.19 ч.1 ст.4, ч.1 ст.19 КАС України, відтак не може бути предметом судового розгляду.

Таким чином, суд вважає, що відповідач, у даному випадку, не вчиняв дій щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, натомість допустив протиправну бездіяльність, не прийнявши жодного з передбачених ст.118 ЗК України рішень.

При цьому суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року по справі №420/5288/18.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га, яка розташована на території Писарівської сільської ради (за межами села).

В Рекомендації R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційним повноваженням розуміються повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі та важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Писарівська сільська рада має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності.

Адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не мають втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Також суд враховує, що відсутність рішення Писарівської сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову в цьому саме у формі рішення сільської ради свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був прийняти за законом.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені статтею 118 ЗК України, у визначений законом строк, та враховуючи, що вищезазначеними нормами права не закріплено за суб`єктом владних повноважень права утримуватись від прийняття відповідного рішення за результатом розгляду питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Писарівської сільської ради повторно розглянути на черговій сесії клопотання ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення організаційно-розпорядчого характеру у формі рішення сільської ради, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Враховуючи обставини щодо неприйняття відповідного рішення станом на час розгляду справи, що свідчать про відсутність підстав у суду зобов`язувати відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою, у зв`язку чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Водночас, суд враховує, що у встановлений судом строк Писарівська сільська рада не надала відзиву на позовну заяву та не надала, у встановлений судом строк, витребувані документи ухвалою суду від 23.12.2019 року, та враховує положення ч.4 ст. 159 КАС України, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Приписами ч.1 ст.382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки судом зобов`язано Писарівську сільську раду повторно розглянути на черговій сесії клопотання ОСОБА_1 від 03.07.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га, за рахунок земель сількогосподарського призначення комунальної власності на території Писарівської сільської ради (за межами населеного пункту), та прийняти за результатами його розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі рішення сільської ради, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні, суд вважає за можливе зобов`язати Писарівську сільську раду подати до суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем до суду надано квитанції про сплату судового збору за подання адміністративного позову №77 від 12.11.2019 року у розмірі 768,40 грн. та квитанцію №78 від 12.11.2019 року у розмірі 768,40 грн.

Судом встановлено, що позивачем заявлено одну немайнову вимогу, з врахуванням того, що вимога щодо зобов`язання відповідача надати дозвід на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є похідною. Тобто позивач за подання даного позову повинна була сплатити судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на її користь суму сплаченого нею судового збору у розмірі 384,20 грн. відповідно до квитанції №77 від 12.11.2019 року з Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області.

Разом з тим, щодо переплаченого позивачем судового збору у розмірі 768,40 грн. суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про судовий збір» , у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Відповідно до пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що позивачем при поданні адміністративного позову у справі №420/7654/19 надмірно сплачено судовий збір відповідно до квитанції №78 від 12.11.2019 року у розмірі 768,40 грн., суд доходить висновку, про необхідність його повернення позивачу.

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 134, 139, 159, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зобов`язати Писарівську сільську раду Кодимського району Одеської області повторно розглянути на черговій сесії клопотання ОСОБА_1 від 03.07.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га, за рахунок земель сількогосподарського призначення комунальної власності на території Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області (за межами населеного пункту), та прийняти за результатами його розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі рішення сільської ради, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Зобов`язати Писарівську сільську раду Кодимського району Одеської області подати до суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Стягнути з Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області (66031, Одеська область, Кодимський район, Писарівка, вул. Перемоги, 38, код ЄДРПОУ 05582121) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 384,20 грн. сплачені за квитанцією позову №77 від 12.11.2019 року.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6, код ЄДРПОУ 38016923) повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн. відповідно до квитанції №78 від 12.11.2019 року за подання адміністративного позову у справі №420/7654/19.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Е.А. Іванов

.