Постанова

від 05.02.2020 по справі 640/3514/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3514/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,

при секретарі - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого підприємства "Промкомплекс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Малого підприємства "Промкомплекс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2019 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.11.2018 року:

№ 6052615147, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 116 667,00 грн. за основним платежем та на 58 333,00 грн. за штрафними санкціями;

№ 6062615147, відповідно до якого на позивача на підставі п/п. 54.3.3. і п. 121.1. ПК України накладено штраф у розмірі 510 грн. (код платежу 21081103) у зв`язку із встановленням порушення позивачем п. 44.6., п. 85.2. ПК України (ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у задоволені позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що вироком Солом`янського районного суду м. Києва встановлено, що підприємство-контрагент позивача зареєстровано на підставну особу, яка не мала наміру та не здійснювала фактичної господарської діяльності (дій) та будь-яких операцій від імені вказаного контрагента, свої повноваження як керівник вказана особа не реалізовувала, договори та первинні документи не складав та не підписував. Підкреслив, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод. Зауважив, що під час перевірки не було надано доказів вилучення документів, а відтак, відповідач правомірно виходив з тих обставин, що склалися, тобто проведення контрольних заходів на підставі наявної податкової інформації та враховуючи вирок суду, який набрав законної сили.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що придбання послуг підтверджено договорами, податковими накладними, актами виконаних робіт за ф. КБ-2в, довідками про вартість виконаних робіт та витрат ф. КБ-3. Однак, первинні документи були вилучені у товариства на підставі ухвали слідчого судді, про що товариство неодноразово інформувало контролюючий орган. Звертає увагу на те, що при перевірці було проігноровано повідомлення товариства про те, що підприємство готове надати докази вилучення оригіналів документів. Підкреслює, що під час перевірки були використані матеріали досудового розслідування, а також є посилання на вирок суду від 03 квітня 2018 року по справі № 760/20771/17, однак, з даної інформації неможливо встановити, що господарська діяльність контрагента проводилась без настання правових наслідків. Зауважив, що платник податків, за умови його необізнаності, не може нести відповідальність за недобросовісні дії свого контрагента.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС у м. Києві проведено планову виїзну перевірку МП "Промкомплекс" у формі ТОВ (код ЄДР 21615705) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з низкою суб`єктів господарювання за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 19 жовтня 2018 року № 269/26-15-14-07-02-10/21615705 (далі - Акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що копія наказу від 03 жовтня 2018 року № 14778 про проведення перевірки вручено під розписку 05 жовтня 2018 року. З направленням на проведення перевірки 05 жовтня 2018 року також ознайомлений головний бухгалтер. В журналі реєстрації перевірок вчинено запис від 05 жовтня 2018 року. Перевірка проводилась з 05 жовтня 2018 року по 11 жовтня 2018 року.

Встановлено, що у період, який перевірявся, позивач був платником податку на додану вартість.

Крім іншого зазначено, що під час перевірки головному бухгалтеру товариства вручено запит від 10 жовтня 2018 року № 1 про надання пояснень та їх документального підтвердження відносно проведених у наведений вище період господарських операцій. У разі вилучення документів, надати завірені копії ухвал суду та протоколів обшуку (вилучення) документів. Поштою 11 жовтня 2018 року направлено повторний запит. Надано картку рахунку 631, оборотно-сальдову відомість по рахунку 631.

Інші документи до перевірки не надано, про що складено акти від 09 жовтня 2018 року, від 10 жовтня 2018 року, 11 жовтня 2018 року.

Зазначається також, що від товариства надійшли листи від 09 жовтня 2018 року, від 11 жовтня 2018 року, згідно яких надано інформацію про те, що документи фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Профбудкомплекс" (код ЄДР 40028021) вилучені слідчим відділом Оболонського УП ГУ НП у м. Києві 22 березня 2018 року.

Однак, на підтвердження наведеного не надано відповідних документів.

За червень 2016 року сформовано податковий кредит у сумі 163 489,00 грн. Перевіркою встановлено його завищення на 116 667,00 грн. за відносинами з ТОВ "Профбудкомплекс".

Відносно наведеного за наявною податковою інформацією сформовано п/н № 299 від 30 червень 2016 року (дата реєстрації 08 липня 2016 року; а.с. 100) на загальну суму 700 000 грн. з ПДВ 116 666,67 грн.

Номенклатура поставки - "Комплекс робіт з підтримання технічного стану ліфтового обладнання за червень 2016 року ".

Податкова накладна підписана із зазначенням директора - Бабича В.В.

Однак, як вже зазначалося, до перевірки не надано документів за відносинами позивача із вказаним товариством.

За наявною податковою інформацією фінансові звіти за 1 квартал, 9 місяців тік 2016 року контрагентом не подавалися.

Форми 1 ДФ за 1 кв., 9 місяців та 2016 року рік контрагентом не подані. Згідно з формою 1 ДФ за 1 кв. 2016 року - 22 квітня 2016 року на роботу прийнято 3 чоловіка і жінка із заробітною платою 2 000 грн. та 1300 грн.

Остання звітність подана за вересень 2016 року.

Основні види діяльності: оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням та кормами для тварин.

Крім іншого, зазначено про наявність вироку суду від 03 квітня 2018 року у справі № 760/20771/17, який набрав законної сили 03 травня 2018 року, щодо придбання/перереєстрації у період 21 квітня 2016 року - 25 квітня 2016 року ОСОБА_1 товариства з обмеженою відповідальністю "Профбудкомлекс" для прикриття незаконної діяльності, що полягає у безготівковому переведенні безготівкових коштів у готівку. Вказаним вироком затверджено угоду від 27.09.2017 про визнання винуватості.

Враховуючи те, що операції з контрагентом не могли здійснюватися та не здійснювались, беручи до уваги статус контрагента як фіктивного, нелегального підприємства та, як наслідок, несумісність такого статусу з легальною підприємницькою діяльністю, контролюючий орган вважає, що позивач не набув права на спірні суми податкових вигод.

Відтак, контролюючий орган у висновках акту перевірки зазначив про порушення позивачем п. 44.1., п. 198.2, п. 198.3., п. 198.6. ПК України внаслідок чого занижено ПДВ за червень 2016 року на 116 667,00 грн., а також про порушення п. 44.6., п. 85.2. ПК України.

На підставі висновків Акту перевірки прийнято оскаржувані рішення.

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки досліджених доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на з`ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку про відповідність фактичним обставинам та нормам податкового законодавства висновків Акту перевірки та, відповідно, оскаржуваних рішень, а відтак підстав для визнання противними та скасування оскаржуваних рішень не має.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи п. 135.1 ст. 135 ПК України визначають, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За правилами п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з`ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження обставин існування фінансово-господарських взаємовідносин між МП ТОВ "Промкомплекс " і ТОВ "Профбудкомплекс" позивачем до суду подані копії: податкової накладної №299 від 10 червня 2016 року, картки розрахунку № 631, оборотно-сальдової відомості по рахунку 631, виписок по рахунку.

Проте, зазначені документи не розкривають у повній мірі сутність наданих послуги, їх кількість та зміст.

При цьому, посилання апелянта на те, що останній повідомляв контролюючий орган про відсутність оригіналів первинних документів та інших документів внаслідок їх вилучення, колегією суддів оцінюється критично з огляду на наступне.

Відповідно до п. 85.2. ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Відповідно до п. 85.9. ПК України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов`язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Разом з тим, як було вірно зазначено судом першої інстанції, з наявних матеріалів, у т.ч. скарг, звернень позивача до контролюючого органу та до органів оскарження, з переліків зазначених в них документів, не вбачається надання позивачем цим органам під час перевірки доказів вилучення первинних документів за відносинами з контрагентом.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що посилання позивача на неврахування контролюючим органом цих обставин, є безпідставним, оскільки дійсно, під час перевірки не було надано доказів вилучення документів, а відтак, відповідач правомірно виходив з тих обставин, що склалися, тобто проведення контрольних заходів на підставі наявної податкової інформації та враховуючи вирок суду, який набрав законної сили.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

У свою чергу, відповідно до положень ч. 4. ст. 165 КПК України на вимогу володільця особою, яка пред`являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, має бути залишено копію вилучених оригіналів документів. Копії документів, які вилучаються або оригінали яких вилучаються, виготовляються з використанням копіювальної техніки, електронних засобів володільця (за його згодою) або копіювальної техніки, електронних засобів особи, яка пред`являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції по те, що позивач мав всі можливості отримати копії документів, які вилучалися, і відповідно пред`явити їх під час перевірки.

Крім іншого, відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 03 квітня 2018 року у справі № 760/837/18 засновника та головного бухгалтера контрагента позивача-ТОВ Профбудкомплекс ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 205 КК України та за ч. 2 ст. 205-1 КК України. Вказаним вироком було встановлено, що зазначене вище підприємство-контрагент позивача зареєстровано на підставну особу, яка не мала наміру та не здійснювала фактичної господарської діяльності (дій) та будь-яких операцій від імені вказаного контрагента, свої повноваження як керівник вказана особа не реалізовувала, договори та первинні документи не складав та не підписував.

При цьому, судовою колегією враховується, що первинні документи, виписані від імені підприємства та від особи, яка, по-перше, заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, по-друге, не мала можливості їх підписати, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів/робіт/послуг.

Наведена позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 14 березня 2019 року у справі № 825/2042/14 та у справі № 808/2159/17.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 також міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

У контексті наведених у вироку Солом`янського районного суду м. Києві від 03 квітня 2018 року обставин колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду України від 26 січня 2016 року у справі № 21-4781а15 та у подальшому підтримано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 826/6986/14, від 18 квітня 2018 року у справі № 2а/0470/14206/12, від 08 травня 2018 року у справі № 802/3954/15-а, від 15 травня 2018 року у справі № 815/5318/17, від 15 травня 2018 року у справі № 826/10170/17.

Таким чином, беручи до уваги викладене, а також той факт, що ТОВ Профбудкомплекс створене з метою здійснення удаваних (безтоварних) операцій та незаконного одержання доходів, що встановлено вироком суду, який набрав законної сили, судова колегія приходить до висновку про відсутність реальності здійснення господарських операцій МП ТОВ Промкомплекс із вказаним контрагентом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправними висновків акту перевірки відносно МП ТОВ Промкомплекс та приходить до висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Малого підприємства "Промкомплекс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено 10 лютого 2019 року.