Рішення

від 30.01.2020 по справі 910/15796/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2020Справа № 910/15796/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМУН-СЕРВІС"

до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва"

про стягнення 1 546 355, 59 грн.

Представники:

від позивача: Фернега І.В.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМУН-СЕРВІС" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 1 546 355, 59 грн, з яких 341 164, 43 грн - заборгованість за жовтень 2018, 104 499, 00 грн. - пеня, 12 077, 21 грн. - інфляційні втрати, 8 945, 04 грн. - 3 % річних нараховані на суму 341 164, 43 грн. та 815 835, 57 грн - заборгованість за листопад 2018, 222 532, 97 грн. - пеня, 22 190, 71 грн. - інфляційні втрати, 19 110, 66 грн. - 3 % річних нараховані на суму - 815 835, 57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 30/01-11-01ПСК про надання послуг від 30.01.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.12.2019.

11.12.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав заяву про укладення мирової угоди, в якій, з метою врегулювання спору та закриття провадження у справі, просить суд затвердити мирову угоду та додану до заяви редакцію мирової угоди.

Також, 11.12.2019 відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого визнає позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних та заперечує проти позовних вимог в частині стягнення пені, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача 1 157 000, 00 грн. - заборгованості за договором, 28 055, 70 грн - 3 % річних та 34 267,92 грн - інфляційних втрат та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 327 031,20 грн.

Крім того, 11.12.2019 відповідач подав клопотання, в якому просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/15796/19 призначено на 30.01.2020.

30.01.2020 позивач через відділ автоматизованого документообігу суду подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що відповідач належить до державного сектору економіки, а тому підлягають нарахуванню штрафні санкції у вигляді пені.

Також, 30.01.2020 позивач подав клопотання, в якому просить суд стягнути з відповідача витрати на надання правової допомоги у розмірі 75 390, 66 грн.

Крім того, 30.01.2020 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач у зв`язку зі зміною банківських реквізитів Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМУН-СЕРВІС" вважає за необхідне уточнити свої позовні вимоги.

У цьому судовому засіданні розглянувши заяву позивача про уточнення позовних вимог, суд не приймає її до розгляду, оскільки наразі справа розглядається по суті, а відповідні заяви подаються до закінчення підготовчого провадження згідно ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, при цьому, суд повідомляє представнику позивача, що банківські реквізити сторін, а саме рахунки не зазначаються у резолютивній частині рішення суду.

Крім того, розглянувши подану відповідачем заяву про укладення мирової угоди, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 192 Господарського процесуального кодексу України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спір, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов`язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов`язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Враховуючи, що подана заява про затвердження мирової угоди та її редакція підписана лише з боку відповідача, зокрема, її затвердження у подальшому заперечується повноважним представником позивача, відповідно суд у її задоволенні відмовляє.

Також, у цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, через відділ автоматизованого документообігу суду подав клопотання, в якому у зв`язку із зайнятістю представника відповідача в іншій справі, просить суд перенести розгляд справи по суті на іншу дату.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про перенесення розгляду справи, суд відзначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Проте, юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, у разі неможливості взяти участь у судовому засіданні одного представника відповідач може вжити інших заходів щодо забезпечення свого правового захисту в судовому засіданні, а саме направити у судове засідання, зокрема директора підприємства, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про перенесення розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 30.01.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.01.2018 між Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМУН-СЕРВІС" (далі - виконавець) укладено договір № 30/01-11-01ПСК про надання послуг, умовами якого передбачено, що виконавець зобов`язується в період з 01.02.2018 по 31.12.2018 включно надавати послуги з прибирання під`їздів, сходових площадок та маршів (код за ДК 021:2015 - 90911000-6 Послуги з прибирання житла, будівель і миття вікон) (далі - послуги), відповідно до кількісного та адресного переліку, згідно додатку № 1 до цього договору, а замовник прийняти і оплатити фактично надані послуги.

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна цього договору встановлюється в національній валюті та становить 11 940 275, 66 грн з ПДВ. Ціна цього договору визначена відповідно до тендерної пропозиції виконавця, що обраховувалась на період надання послуг з 01.02.2018 по 31.12.2018 включно.

Згідно п. 4.1. договору, розрахунки за надані послуги здійснюються замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, щомісяця після 25 числа наступного місяця за розрахунковим на протязі 20 робочих днів, згідно рахунку, який складається на підставі підписаних між замовником та виконавцем актів виконаних робіт, засвідчених підписами та печатками сторін.

Строк надання послуг: з 01.02.2018 по 31.12.2018 включно (п.5.1. договору).

За умовами п. 6.1.1 п. 6.1. договору, замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати плату за фактичні надані виконавцем послуги.

Цей договір діє з 01.02.2018 по 31.12.2018 року включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по даному договору (п. 10.1. договору).

Додатком № 1 до договору № 30/01-11-01ПСК про надання послуг від 30.01.2018 сторони погодили дислокацію будинків з прибиральними площами.

Додатком № 3 до договору № 30/01-11-01ПСК про надання послуг від 30.01.2018 сторони визначили перелік, періодичність, структуру надання послуг з прибирання у житлових будинках.

Додатком № 4 до договору № 30/01-11-01ПСК про надання послуг від 30.01.2018 сторони погодили час надання послуг та режим роботи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору були надані послуги на загальну суму 1 706 707, 62 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000151 за жовтень 2018 на суму 4 267, 10 грн, № ОУ-0000147 за жовтень 2018 на суму 201 506, 17 грн, № ОУ-0000148 за жовтень 2018 на суму 220 154, 96 грн, № ОУ-0000149 за жовтень 2018 на суму 222 135, 77 грн, № ОУ-0000150 за жовтень 2018 на суму 242 808, 05 грн, № ОУ-0000153 за листопад 2018 на суму 220 154, 96 грн, № ОУ-0000154 за листопад 2018 на суму 222 129,62 грн, № ОУ-0000156 за листопад 4 267, 10 грн, № ОУ-0000152 за листопад 2018 на суму 123 016, 04 грн, № ОУ-0000155 за листопад 2018 на суму 246 267, 85 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств (копія у матеріалах справи).

Проте, відповідач за надані послуги розрахувався частково, шляхом перерахуваня коштів у розмірі 549 707, 62 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 322694 від 30.10.2019, № 322865 від 30.09.2019, № 322717 від 31.07.2019, № 322670 від 23.07.2019, № 322755 від 27.06.2019, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 1 157 000, 00 грн.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг, внаслідок чого за Комунальним підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" утворилась заборгованість у розмірі 1 157 000, 00 грн., яка складається із заборгованості за жовтень 2018 у розмірі 341 164, 43 грн та заборгованості за листопад 2018 у сумі 815 835, 57 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 104 499, 00 грн. - пені за період з 22.12.2018 по 05.11.2019, 12 077, 21 грн. - інфляційні втрати за період з грудня 2018 по серпень 2019, 8 945, 04 грн. - 3 % річних за період з 22.12.2018 по 05.11.2019 нараховані на суму 341 164, 43 грн. та 222 532, 97 грн. - пені за період з 25.01.2019 по 05.11.2019, 22 190, 71 грн. - інфляційні втрати за період з січня 2019 по серпень 2019, 19 110, 66 грн. - 3 % річних за період з 25.01.2019 по 05.11.2019 нараховані на суму - 815 835, 57 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 30/01-11-01ПСК від 30.01.2018, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв. Згідно п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, надав передбачені договором послуги на загальну суму 1 706 707, 62 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000151 за жовтень 2018 на суму 4 267, 10 грн, № ОУ-0000147 за жовтень 2018 на суму 201 506, 17 грн, № ОУ-0000148 за жовтень 2018 на суму 220 154, 96 грн, № ОУ-0000149 за жовтень 2018 на суму 222 135, 77 грн, № ОУ-0000150 за жовтень 2018 на суму 242 808, 05 грн, № ОУ-0000153 за листопад 2018 на суму 220 154, 96 грн, № ОУ-0000154 за листопад 2018 на суму 222 129,62 грн, № ОУ-0000156 за листопад 4 267, 10 грн, № ОУ-0000152 за листопад 2018 на суму 123 016, 04 грн, № ОУ-0000155 за листопад 2018 на суму 246 267, 85 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств (копія у матеріалах справи).

Проте, відповідач за надані послуги розрахувався частково, шляхом перерахування коштів у розмірі 549 707, 62 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 322694 від 30.10.2019, № 322865 від 30.09.2019, № 322717 від 31.07.2019, № 322670 від 23.07.2019, № 322755 від 27.06.2019, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 1 157 000, 00 грн., яка складається із заборгованості за жовтень 2018 у розмірі 341 164, 43 грн та заборгованості за листопад 2018 у сумі 815 835, 57 грн.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Згідно п. 4.1. договору, розрахунки за надані послуги здійснюються замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, щомісяця після 25 числа наступного місяця за розрахунковим на протязі 20 робочих днів, згідно рахунку, який складається на підставі підписаних між замовником та виконавцем актів виконаних робіт засвідчених підписами та печатками сторін.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи п. 4.1. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату наданих послуг після 25 числа наступного місяця за розрахунковим на протязі 20 робочих днів, тож за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000151 за жовтень 2018 на суму 4 267, 10 грн, № ОУ-0000147 за жовтень 2018 на суму 201 506, 17 грн, № ОУ-0000148 за жовтень 2018 на суму 220 154, 96 грн, № ОУ-0000149 за жовтень 2018 на суму 222 135, 77 грн, № ОУ-0000150 за жовтень 2018 на суму 242 808, 05 грн строк оплати настав 21.12.2018, починаючи з 22.12.2018 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання, за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000153 за листопад 2018 на суму 220 154, 96 грн, № ОУ-0000154 за листопад 2018 на суму 222 129,62 грн, № ОУ-0000156 за листопад 4 267, 10 грн, № ОУ-0000152 за листопад 2018 на суму 123 016, 04 грн, № ОУ-0000155 за листопад 2018 на суму 246 267, 85 грн. строк оплати настав 24.01.2019, починаючи з 25.01.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК України).

Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 30/01-11-01ПСК від 30.01.2018 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 157 000, 00 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 104 499, 00 грн. - пені за період з 22.12.2018 по 05.11.2019 нараховані на суму 341 164, 43 грн. та 222 532, 97 грн. - пені за період з 25.01.2019 по 05.11.2019, нараховані на суму - 815 835, 57 грн.

Так, статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (стаття 547 Цивільного кодексу України)

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов`язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Оскільки між сторонами угода щодо стягнення пені не укладена, а частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено обмеження нарахування пені за весь час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 104 499, 00 грн. нарахованої на суму 341 164, 43 грн. за період з 22.12.2018 по 05.11.2019 та у сумі 222 532, 97 грн. нарахованої на суму - 815 835, 57 грн. за період з 25.01.2019 по 05.11.2019, задоволенню не підлягають.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на п. 7.2. договору, оскільки останнім передбачено нарахування пені у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань за договором виконавцем, тобто позивачем.

Крім того, як на підставу заявлених вимог про стягнення пені позивач посилається на частину 2 статті 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд зазначає, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливе за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання , пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Однак, у справі, що розглядається, має місце порушення зобов`язання щодо оплати наданих послуг за договором № 30/01-11-01ПСК від 30.01.2018, яке за своєю правовою природою є грошовим зобов`язанням (оскільки зводиться до сплати грошей).

Як зазначено судом вище, неустойка (пеня та штраф) є договірною санкцію, розмір якої визначається за домовленістю сторін, якщо інше не визначено законом. В свою чергу, укладений сторонами договір про надання послуг не містить умов, які б передбачали нарахування замовнику неустойки за порушення грошового зобов`язання, а саме прострочення оплати наданих послуг, а тому правові підстави для стягнення з відповідача пені відсутні.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 у справі №926/2733/16 та від 14.02.2018 у справі №904/1858/16, а також з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 20.12.2010 у справі №3-41гс10, від 28.02.2011 у справі №3-11гс11, від 04.02.2014 у справі №903/610/13.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 077, 21 грн. - інфляційних втрат за період з грудня 2018 по серпень 2019, 8 945, 04 грн. - 3 % річних за період з 22.12.2018 по 05.11.2019 нараховані на суму 341 164, 43 грн. та 22 190, 71 грн. - інфляційних втрат за період з січня 2019 по серпень 2019, 19 110, 66 грн. - 3 % річних за період з 25.01.2019 по 05.11.2019, нараховані на суму - 815 835, 57 грн., суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні розміру нарахування інфляційних втрат, при цьому сума 3 % річних вирахувана позивачем вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума інфляційних втрат у загальному розмірі 23 116, 20 грн. (9262,77 грн + 13 853, 43 грн), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за періоди з грудня 2018 по серпень 2019 нарахована на суму боргу 341 164, 43 грн. та за січень 2019 - серпень 2019, нарахована на суму боргу 815 835, 57 грн. і сума 3 % річних у загальному розмірі 28 055, 71 грн. (8945, 04 грн +19110,66 грн) за періоди з 22.12.2018 по 05.11.2019, нарахована на суму боргу 341 164, 43 грн. та з 25.01.2019 по 05.11.2019, нарахована на суму боргу 815 835, 57 грн., а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

Так, 05.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМУН-СЕРВІС" та Адвокатом Фернега Іриною Володимирівною укладено договір № К-5/11/19 про надання правової допомоги, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та встановленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання а обсязі та на умовах, визначених договором.

08.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМУН-СЕРВІС" та Адвокатом Фернега Іриною Володимирівною укладено додаткову угоду № 2 до договору № К-5/11/19 про надання правової допомоги від 05.11.2019, відповідно до якої за надання правничої допомоги за даною додатковою угодою здійснюється на оплатній основі, шляхом виплати на банківський рахунок адвоката додаткового гонорару клієнтом у розмірі 3 % від суми позову - 1 546 355, 59 грн у справі № 910/15796/19 та яка складає 46 392, 66 грн.

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМУН-СЕРВІС" та Адвокатом Фернега Іриною Володимирівною складено та підписано акти здачі-прийняття наданих послуг № 1 від 12.12.2019, № 2 від 29.01.2020, № 3 від 29.01.2020, звіти про проведу роботу за договором № К-5/11/19 про надання правової допомоги від 05.11.2019 відповідно до яких загальна вартість наданих адвокатом послуг складає 75 390, 66 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено оплату послуг адвоката згідно договору № К-5/11/19 про надання правової допомоги від 05.11.2019, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 629 від 18.11.2019, № 632 від 30.01.2020, № 631 від 30.01.2020.

Однак, з огляду на те, що такі витрати у сумі 75 390, 66 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченими ними часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 37 695, 33 грн. витрат на послуги адвоката.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМУН-СЕРВІС" задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" (провулок Мар`яненка 7, м. Київ, 01021, ідентифікаційний код - 35692211) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМУН-СЕРВІС" (вул. В. Васильківська, 69, офіс 410, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код - 33739962) 1 157 000 (один мільйон сто п`ятдесят сім тисяч) грн. 00 коп. - заборгованості, 28 055 (двадцять вісім тисяч п`ятдесят п`ять) грн. 71 коп. - 3 % річних, 23 116 (двадцять три тисячі сто шістнадцять) грн. 20 коп. - інфляційних втрат, 18 122 (вісімнадцять тисяч сто двадцять дві) грн 59 коп. - судового збору та 37 695 (тридцять сім тисяч шістсот дев`яносто п`ять) грн 33 коп. - витрат на правову допомогу адвоката.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 10.02.2020

Суддя С.О. Щербаков