Ухвала

від 11.02.2020 по справі 826/9150/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 лютого 2020 року

Київ

справа №826/9150/17

адміністративне провадження №К/9901/1863/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Георгій до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Георгій" звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 квітня 2017 року №0002321402, №0002341402, №0002331402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року, адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 27 квітня 2017 року №0002321402, №0002341402, №0002331402; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

24 грудня 2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на адресу Верховного Суду направлено касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року, у якій відповідач просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2020 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишено без руху та запропоновано скаржнику у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали надати суду касаційної інстанції належні докази, які б підтверджували наведені у клопотанні обставини щодо неможливість своєчасного вчинення процесуальної дії зі звернення до суду касаційної інстанції зі скаргою у строк, визначений законом, або вказати інші підстави для поновлення цього строку та надати документ про сплату судового збору.

Вказану ухвалу Верховного Суду вручено представнику відповідача 1 лютого 2020 року, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення.

10 лютого 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла заява Головного управління ДФС у м. Києві про усунення недоліків касаційної скарги, в якій скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження та продовжити строк усунення недоліків касаційної скарги в частині сплати судового збору.

Клопотання про продовження строку усунення недоліків обґрунтоване тим, що у скаржника як державного органу бюджетного асигнування відсутні можливості оплатити судовий збір за подання касаційної скарги у даній справі у встановлений ухвалою суду строк у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках.

Водночас належних та допустимих доказів на підтвердження наведених в клопотанні обставини не надано.

Розглянувши вказане клопотання, Суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981№ R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Згідно з положеннями Закону України "Про судовий збір" органам фіскальної служби не надано пільг щодо сплати судового збору.

Органи доходів і зборів є державними органами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та мають право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.

Проте, скаржником не надано жодних доказів які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій спрямованих на дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги.

З огляду на викладене, Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги.

Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтовується тим, що вперше касаційна скарга Головним управлінням ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року подана 5 липня 2019 року, проте ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року повернута скаржнику, оскільки недотримано вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги. Крім того, відповідач в клопотанні зазначає про те, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлює два строки звернення до суду з касаційною скаргою, протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом одного року з дня складання повного тексту судового рішення, якщо скарга не подана протягом тридцяти днів з поважних причин.

Відповідно до частини другої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду.

Оцінюючи доводи, викладені у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження та усунення недоліків касаційної скарги, суд зазначає таке.

Статтею 129 Конституції України визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт сьомий частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано главою 2 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 329 якого встановлено строк для подання касаційної скарги.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Так, у п. 40 та у п. 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".

В контексті наведеного, зважаючи на положення вказаних правових норм законодавства, невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Скаржник, як на поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження посилається на вчасне звернення з первинною касаційною скаргою, відсутність належного фінансування, яке б забезпечувало своєчасне перерахування коштів зі сплати судового збору та повторне звернення без суттєвих затримок і зволікань.

Однак, скаржником не надано належних доказів на підтвердження відсутності фінансування державного органу в частині сплати судового збору за наведений в період, як і не надано доказів на підтвердження того, що за вказаний період взагалі не здійснювалась сплата судового збору за подання позовних заяв, апеляційних або касаційних скарг. Крім того, повернення касаційної скарги через її неналежне оформлення, не є поважною причиною пропуску строку на оскарження, оскільки не є такою, що залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу та не надає особі права у будь-який необмежений час після спливу строку касаційного оскарження реалізовувати своє право на оскарження судових рішень.

Зважаючи на викладене, підстави, наведені в клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження, не можуть бути визнані поважними.

За змістом пункту 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки наведені скаржником підстави для поновлення такого строку є неповажними.

На підставі вищенаведеного та керуючись частиною третьою статті 3, пунктом 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Головного управління ДФС у м. Києві про продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги відмовити.

Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДФС у м. Києві про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Георгій до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач (підпис) Н.Є. Блажівська

Судді (підпис) О.В. Білоус

(підпис) І.Л. Желтобрюх