Постанова

від 04.02.2020 по справі 759/4747/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/431/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2020 року місто Київ

справа №759/4747/16-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

за участю секретарів судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Журибеди О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами ІФК про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами ІФК про встановлення факту припинення шлюбних відносин та визнання права особистої приватної власності,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив:

визнати спільною сумісною власністю подружжя, набутою під час перебування у шлюбі, майнові права на об`єкт будівництва згідно з інвестиційним договором № 6268/039-8-B3 від 30 липня 2014 року про будівництво об`єкта нерухомого майна, укладеним з ТОВ Компанія з управління активами ІФК ПЗНВІФ Аргос (2 кімнатна квартира, будівельний номер НОМЕР_1 на 6 поверсі, що знаходиться в житловому будинку за будівельним №8 черги №3, загальною площею 71,43 кв.м, у складі комплексу житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення по АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_1 ), на загальну суму 918591,80 грн.;

здійснити поділ боргових вимог за інвестиційним договором № 6268/039-8-B3 від 30 липня 2014 року про будівництво об`єкта нерухомого майна, укладеного з ТОВ Компанія з управління активами ІФК ПЗНВІФ Аргос (2 кімнатна квартира, будівельний номер НОМЕР_1 на 6 поверсі, що знаходиться в житловому будинку за будівельним №8, черги №3, загальною площею 71,43 кв.м, у складі комплексу житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення по АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_1 ) між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 ;

визнати за ним майнове право на 1/2 частину об`єкта будівництва згідно з інвестиційним договором №6268/039-8-B3 від 30 липня 2014 року про будівництво об`єкта нерухомого майна, укладеного з ТОВ Компанія з управління активами ІФК ПЗНВІФ Аргос (2 кімнатна квартира, будівельний номер НОМЕР_1 на 6 поверсі, що знаходиться в житловому будинку за будівельним №8, черги №3, загальною площею 71,43 кв.м, у складі комплексу житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення по АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_1 );

визнати за ОСОБА_2 майнове право на 1/2 частину об`єкта будівництва згідно з інвестиційним договором № 6268/039-8-B3 від 30 липня 2014 року про будівництво об`єкта нерухомого майна, укладеного з ТОВ Компанія з управління активами ІФК ПЗНВІФ Аргос (2 кімнатна квартира, будівельний номер НОМЕР_1 на 6 поверсі, що знаходиться в житловому будинку за будівельним №8, черги №3, загальною площею 71,43 кв.м, у складі комплексу житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення по АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_1 );

визнати недійсним право власності на квартиру АДРЕСА_3 , яке зареєстровано на ОСОБА_2 , шляхом укладення договору купівлі-продажу серії та номер 973, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І. від 20 квітня 2018 року.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що 29 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, від якого сторони мають доньку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказував, що з моменту народження доньки, він з відповідачем прийняли рішення про придбання нерухомості в місті Києві.

Зазначав, що знайшовши пропозицію, яка їх влаштувала, він надав письмову згоду дружині, на укладення в інтересах сім`ї інвестиційного договору від 30 липня 2014 року № 6268/039-8-B3 між ОСОБА_4 та ТОВ Компанія з управління активами ІФК , яке діє від імені, в інтересах та за рахунок Пайового закритого не диверсифікованого венчурного Інвестиційного фонду Аргос , предметом якого була 2-кімнатна квартира, будівельний номер №3 на 6 поверсі, що знаходиться в житловому будинку за будівельним №8, черги №3, загальною площею 71,43 кв.м, в складі комплексу житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення по АДРЕСА_1 .

Зауважував, що змоменту укладення вищезазначеного договору, усі платежі за ним, йшли з сімейних заощаджень, так само, оплачувалися і ремонтні роботи в середині квартири.

Вказував, що ОСОБА_7 . набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 (спірна квартира), шляхом укладення договору купівлі-продажу серії та номер 973, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І.

Посилався на те, що про порушення своїх прав йому стало відомо лише 21 травня 2018 року.

У червні 2016 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням зміни предмету позову просила:

встановити факт припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 з нею з 30 квітня 2014 року;

визнати її особистою приватною власністю об`єкт інвестування - двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 проживав з нею у квартирі АДРЕСА_4 . Працював відповідач не постійно, і при цьому працевлаштовувався лише на нетривалий час.

Вказувала, що за час шлюбу ОСОБА_1 не надавав будь-яких грошових коштів для формування спільного бюджету, мотивуючи це тим, що він не працює. Вона повністю забезпечувала сім`ю за рахунок тих коштів, які заробляла.

Зазначала, що поведінка ОСОБА_1 в сім`ї, небажання працювати і матеріально утримувати дружину і дитину, ставлення до дружини як до жінки, приховані подробиці його минулого життя вплинули на рішення відповідача припинити будь-які стосунки з позивачем.

Посилалася на те, що 30 квітня 2014 року ОСОБА_1 забрав свої речі і виїхав з квартири, тобто з цього часу вони разом не проживали, не були пов`язані спільнимпобутом, не вели разом спільне господарство, не мали спільного бюджету.

Вказувала, що після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 , бажаючи забезпечити кращими житловими умовами себе та дочку, вона уклала 30 липня 2014 року інвестиційний договір №6268/039-8-B3.

Розмір загального інвестиційного внеску, що складав вартість об`єкту на момент укладення договору становив 918591,80 грн.

Зазначала, що на придбання об`єкту інвестування - квартири були витрачені її особисті кошти, а також кошти, які вона запозичила. Ремонт у квартирі також був проведений повністю за рахунок її коштів.

Вказувала, що 20 квітня 2018 року на виконання умов інвестиційного договору нею було укладено договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , жилою площею 28,9 м.кв, загальною площею 72,6 кв.м з ТОВ Компанією з правління активами ІФК .

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив рішення суду першої інстанції за його позовом скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що він 21 травня 2018 року подав до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій вже залучив ТОВ Компанія з управління активами ІФК в якості відповідача, проте, суд, прийнявши його заяву про збільшення позовних вимог не залучив до участі у справі в якості відповідача ТОВ Компанія з управління активами ІФК .

Вказував, що відповідач ОСОБА_7 . 20 квітня 2018 року умисно та свідомо уклала з ТОВ Компанія з управління активами ІФК договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 та, як наслідок, набула права власності на вищевказану квартиру, з метою уникнення її розподілу в судовому порядку, чим порушила його право на справедливий законний поділ майна подружжя.

Вважає, що висновки суду першої інстанції про його необізнаність щодо сум оплати за кредит, дат сплати, наявності ремонту в квартирі не відповідають дійсним обставинам справи.

Зазначав, суд не прийняв до уваги покази свідків з його сторони, які є сусідами по будинку, не дав правової оцінки наданим доказам які містяться в матеріалах справи, а саме: що відповідно до розписок від 25 липня 2014 року, 20 січня 2015 року та 17 вересня 2014 року ним було взято в борг грошові кошти у розмірі 780000 грн. для інвестування коштів в спірну квартиру та не взяв до уваги факт того, що він отримував дохід від здачі належної йому на праві власності квартири.

Зауважував, що якщо додати всі суми грошових коштів які зазначені в боргових розписках, договорах про надання дизайнерських послуг, які були наданні ОСОБА_9 , то вказаних сум коштів не буде достатньою для того, щоб придбати спірну квартиру.

Вказував, що суд першої інстанції не врахував та не взяв до уваги той факт, що на момент сплати коштів за інвестиційним договором ОСОБА_10 мала боргові зобов`язання перед банком та сплачувала кошти за договором іпотеки від 24 жовтня 2006 року на загальну суму 36430,41 доларів США.

Посилався на те, що вказані обставини та надані суду докази, свідчать про те, що спірна квартира була придбана у шлюбі, за спільні кошти та є спільною сумісною власністю подружжя.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив:

змінити рішення суду першої інстанції в частині зазначення підстав для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, зазначивши підставою у відмові в задоволенні позовних вимог - недоведеність позивачем обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог;

скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та ухвалити в цій частині нове рішення яким:

- встановити факт припинення шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 30 квітня 2014 року;

- визнати за ОСОБА_11 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 .

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що позивачем ОСОБА_1 , у порушення ч.3 ст.12, ч.ч.1, 5 ст.81 ЦПК України не доведено належними, достовірними та допустимими доказами обставини, на які він посилався в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, а тому вважає, що у задоволенні його позову повинно було бути відмовлено у зв`язку зїх безпідставністю, а не у зв`язку з тим, що обраний спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права, на що вказав суд першої інстанції.

Вказував, що висновки суду першої інстанції щодо наявності подружніх відносин між позивачем та відповідачем в період після 30 квітня 2014 року, які суд вважав підтвердженими, за наявності сумісного відпочинку, проведення позивачем часу з дитиною та наявність фотокарток з сумісного відпочинку з дитиною у літній період 2015 року є помилковими.

Зазначав, що місцевим судом необгрунтовано не прийнято до уваги акт ТОВ Індустріальний будівельний холдинг від 01 березня 2016 року, тому як зазначені в ньому фактичні обставини, підтверджуються іншими доказами у справі, які суд першої інстанції поклав в обґрунтування свого рішення, зокрема: довідку від 25 березня 2016 року, в якій зазначено, що в квартирі АДРЕСА_4 проживають дві особи - ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , а також показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , які в судовому засіданні пояснили, зокрема, що сторони проживали разом з 2012 року по травень 2014 року.

Посилався на те, що встановивши на підставі належних, допустимих, достовірних, достатніх та взаємно пов`язаних доказах обставини, що відносини щодо інвестування, укладення, угод, сплати періодичних платежів, проведення ремонтних робіт, та інші дії виконувались безпосередньо ОСОБА_21 , встановивши, що свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 в судовому засіданні підтвердили факт запозичення відповідачем за первісним позовом грошових коштів задля придбання квартири, суд першої інстанції не прийняв до уваги зазначені встановлені та доведені обставини під час ухвалення оскаржуваного рішення та на їх думку помилковозазначив в мотивувальній частині, що позовні вимоги за зустрічним позовом є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та помилково відмовив позивачу ОСОБА_2 у задоволенні її вимог.

На адресу Київського апеляційного суду від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в якому останній вказував на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав, проти доводів апеляційної скарги представника відповідача заперечував, просив її залишити без задоволення.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_11 підтримали, просили її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечували.

ТОВ Компанія з управління активами ІФК в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку. А

А відтак, колегія суддів вважає за можливе розглядати справи у відсутність ТОВ Компанія з управління активами ІФК відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 29 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який зареєстровано у Відділі реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції в м. Києві, актовий запис №2332.

Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

30 липня 2014 року між ОСОБА_4 та ТОВ Компанія з управління активами ІФК , в інтересах та за рахунок Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду Агрос , укладено інвестиційний договір №6268/039-8-В3, згідно п. 2.6 якого, сторони укладають договір купівлі-продажу об`єкта на умовах, передбачених цим договором, не пізніше 3 (трьох) місяців із дня отримання замовником сертифіката, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом будинку проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації, здійснення інвестором повної оплати усіх інвестиційних внесків за цим договором (в тому числі із врахуванням платежів згідно з п.4.5 - 4.6 розділу 4 цього договору). оформлення (в тому числі - реєстрації) права власності Фонду на об`єкт та отримання Фондом документів, що є необхідними для укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу об`єкта. Про дату підписання договору купівлі-продажу об`єкта Фонд повідомляє інвестора письмово не менше ніж за 7 календарних днів до такої дати.

20 квітня 2018 року на виконання умов інвестиційного договору ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , житловою площею 28,9 м.кв, загальною площею 72,6 кв.м з ТОВ Компанія з правління активами ІФК (а.с. 37-39 т. 3).

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту, не відповідає змісту його порушеного права, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справами або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що інвестиційний договір був укладений під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , кошти сплачені за об`єкт інвестування були спільними, а тому просив визнати спільною сумісною власністю подружжя, набутою під час перебування у шлюбі, майнові права на об`єкт будівництва згідно з інвестиційним договором № 6268/039-8-B3 від 30 липня 2014 року про будівництво об`єкта нерухомого майна, укладеним з ТОВ Компанія з управління активами ІФК ПЗНВІФ Аргос (2 кімнатна квартира, будівельний номер НОМЕР_1 на 6 поверсі, що знаходиться в житловому будинку за будівельним №8 черги №3, загальною площею 71,43 кв.м, у складі комплексу житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення по АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_1 ), на загальну суму 918 591,80 грн.; здійснити поділ боргових вимог за інвестиційним договором №6268/039-8-B3 від 30 липня 2014 року про будівництво об`єкта нерухомого майна, укладеного з ТОВ Компанія з управління активами ІФК ПЗНВІФ Аргос між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 ; визнати за ним майнове право на 1/2 частину об`єкта будівництва згідно з інвестиційним договором №6268/039-8-B3 від 30 липня 2014 року про будівництво об`єкта нерухомого майна, укладеного з ТОВ Компанія з управління активами ІФК ПЗНВІФ Аргос ; визнати за ОСОБА_5 майнове право на 1/2 частину об`єкта будівництва згідно з інвестиційним договором №6268/039-8-B3 від 30 липня 2014 року про будівництво об`єкта нерухомого майна, укладеного з ТОВ Компанія з управління активами ІФК ПЗНВІФ Аргос (2 кімнатна квартира, будівельний номер НОМЕР_1 на 6 поверсі, що знаходиться в житловому будинку за будівельним №8, черги №3, загальною площею 71,43 кв.м, у складі комплексу житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення по АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_1 ).

Будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги визнаються майновими.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відповідно до частини 2 статті 190 ЦК України майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Майнові права на нерухомість - об`єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, а також не вважаються правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) - квартира - не існує на момент укладення договору, а тому не може існувати і право власності на нього.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 грудня 2012 року, який рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2016 року було розірвано.

30 липня 2014 року між ОСОБА_4 та ТОВ Компанія з управління активами ІФК , в інтересах та за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду Аргос , укладено інвестиційний договір № 6268/039-8-В3, предметом якого є інвестиційна участь інвестора у будівництві будинку.

Згідно п.1.1.2 інвестиційного договору, об`єкт - житлова квартира в будинку, будівельний НОМЕР_2, поверх 6, кількість кімнат 2, загальна проектна площа 71,43 кв.м.

Відповідно до п.4.2. інвестиційного договору, розмір загального інвестиційного внеску, що складає вартість об`єкта на момент укладення договору, становить 918 591,80 грн., без ПДВ. Вказаний розмір загального інвестиційного внеску підлягає коригуванню Фондом, у несплаченій Інвестором частині, на момент оплати в порядку, встановленому п.4.3. розділу 4 цього договору. Після повної сплати Інвестором загального інвестиційного внеску (повної оплати вартості об 'єкта) відповідно до умов цього договору, вартість об`єкта не може бути змінена Фондом крім випадку, передбаченого п. 4.5 договору.

ОСОБА_1 у формі заяви надав згоду на укладення та підписання ОСОБА_4 , з ТОВ КУА ІФК ПЗНВІФ Аргос інвестиційного договору щодо інвестування 2 кімнатної квартири будівельний НОМЕР_1 на 6 поверсі, що знаходиться в житловому будинку за будівельним №8, черги №3, в складі комплексу житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення по АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва, а також додатків, додаткових договорів до вказаного договору, на умовах на її розсуд. (т.1 а.с. 10).

Згідно довідки від 03 лютого 2015 року №170/0302-15с, ОСОБА_4 , на виконання інвестиційного договору від 30 липня 2014 року сплатила суму коштів у розмірі 1 030625,08 грн., що відповідає 71,43 кв.м загальної площі квартири, будівельний НОМЕР_2, черги №3 в складі комплексу житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення по АДРЕСА_5 Святошинському районі міста Києва. На дату видачі цієї довідки зобов`язання інвестора щодо сплати грошових коштів за договором є виконаними повністю та належним чином.

26 травня 2015 року Фонд закінчив будівництво Комплексу житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення на АДРЕСА_5 , Третя черга, перший пусковий комплекс , що підтверджується Сертифікатом введення в експлуатацію серії ІУ №165151470374.

20 квітня 2018 року на виконання умов інвестиційного договору ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , жилою площею 28,9 м.кв, загальною площею 72,6 кв.м з Товариством з обмеженою відповідальністю Компанією з правління активами ІФК ,

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_3 , жилою площею 28,9 м.кв, загальною площею 72,6 кв.м зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2

Тобто 20 квітня 2018 року спірне майно, яке підлягало поділу змінило свій правовий статус.

Проте, позивачем позовні вимоги в цій частині не були змінені.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає порушеному його праву, оскільки станом на день звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя, квартира була добудована, під час розгляду справи ОСОБА_5 на виконання умов інвестиційного договору уклала договір купівлі-продажу квартири та зареєструвала право власності на квартиру, та враховуючи, що фактично позивач вважає порушеним та не визнаним його право на частину квартири, тоді як вимог про визнання квартири спільною сумісною власністю та в порядку її поділу визнати за ним право власності на частину квартири - не заявляв.

При цьому, Цивільним Кодексом України не передбачена можливість визнати недійсним право власності, тому такі вимоги не ґрунтуються на нормах права.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він 21 травня 2018 року подав до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій вже залучив ТОВ Компанія з управління активами ІФК в якості відповідача, проте, суд, прийнявши його заяву про збільшення позовних вимог не залучив до участі у справі в якості відповідача ТОВ Компанія з управління активами ІФК , колегія суддів вважає необхідним зазначити. що дійсно саме позивач визначає коло відповідачів і подавши заяву про уточнення позовних вимог останній зазначив ТОВ Компанія з управління активами ІФК в якості відповідача.

При цьому вимог до ТОВ Компанія з управління активами ІФК позивачем не заявлялося.

Разом з тим, судом першої інстанції направлялися судові повістки на адресу ТОВ Компанія з управління активами ІФК , які були нею отримані, отже, остання була обізнана про розгляд справи, а відтак не зазначення в рішенні суду ТОВ Компанія з управління активами ІФК в якості відповідача не випливає на правильність висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги позивача, що відповідач ОСОБА_23 20 квітня 2018 року умисно та свідомо уклала з ТОВ Компанія з управління активами ІФК договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 та, як наслідок, набула права власності на вищевказану квартиру, з метою уникнення її розподілу в судовому порядку, чим порушила його право на справедливий законний поділ майна подружжя, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані апелянтом обставини не позбавляють його права на звернення до суду з позовом за захистом свого порушеного та/або невизнаного права про поділ вказаної квартири.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що висновки суду першої інстанції про його необізнаність щодо сум оплати за кредит, дат сплати, наявності ремонту в квартирі не відповідають дійсним обставинам справи, не спростовують висновку суду першої інстанції про невідповідність обраного позивачем способу захисту його порушеного права.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги за зустрічним позовом не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Звертаючись з зустрічним позовними вимогами, з урахуванням зміни предмету позову, ОСОБА_2 просила встановити факт припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 з 30 квітня 2014 року та визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 , жилою площею 28,9 кв.м загальною площею 72,6 кв.м.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 вказувала на те, що починаючи з квітня 2014 року фактично було припинені з ОСОБА_1 шлюбно-сімейні відносини, договір інвестування був укладений 30 липня 2014 року тобто після припинення шлюбних відносин, кошти за вказаним договором, що були сплачені, належали їй особисто.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об 'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об 'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до абзацу 1 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з 'ясовувати джерело і час його придбання.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв 'язок доказів у їх сукупності.

Перевіряючи доводи ОСОБА_4 про те, що починаючи з квітня 2014 року сторони разом не проживали, не були пов`язані спільним побутом, не вели разом спільного господарства, не мали спільного бюджету, судом встановлено, що позивач та відповідачка періодично підтримували стосунки, спільно відпочивали та проводили час в літній період 2015 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи фотокартками та довідкою від 07 липня 2016 року №42, виданою ТОВ База відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якої на території відпочинкового комплексу ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою АДРЕСА_6 , а саме у корпусі 2, у період з 3.08.15-11.08.15 року проживали у готельному номері: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 (а.с. 104 - 116 т. 1).

Рішенням Шевченківським районним судом м. Києва від 14 березня 2016 року про розірвання шлюбу між сторонами не встановлено з якого часу фактично були припинені шлюбно-сімейні відносини. При цьому, звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу позивач не зазначила про те, що вони з відповідачем проживають окремо, та в позові як своє місцем проживання, так і місце проживання відповідача зазначила: АДРЕСА_9 (т.2 а.с. 48)

Більше того, згідно пояснень викладених у постанові про закриття кримінального провадження від 29 квітня 2016 року, ОСОБА_4 пояснила, що з чоловіком ОСОБА_1 , вона не проживає протягом декількох місяців.

Таким чином, доводи ОСОБА_4 про те, що починаючи з квітня 2014 року шлюбно-сімейні відносини з позивачем були фактично припинені, є безпідставними, оскільки не підтверджені доказами, а висновки суду першої інстанції про вказані обставини є вірними.

Як вбачається з пояснень сторін, наданих в судовому засіданні апеляційного суду як позивач так і відповідач офіційно не працюють та останні пояснили, що вони на придбання спірної квартири брали кошти у борг, що підтверджується розписками.

Разом з тим, беззаперечних доказів на підтвердження того, що саме значені кошти були витрачені на придбання квартири матеріали справи не містять.

А відтак, не знайшли свого підтвердження посилання ОСОБА_4 на те, що квартиру придбано за її власні кошти, оскільки сама по собі наявність у відповідача коштів, отриманих від третіх осіб у борг не може бути беззаперечним підтвердженням того, що спірна квартира була придбана саме за ці кошти.

Щодо доводів відповідача про те, що ОСОБА_1 не підписував заву про надання згоди на укладення договору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст.77 ЦПК України)

Згідно з ст.78 ЦПК Українисуд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 2 статті 53 ЦПК України в редакції чинній на час складання та подачі висновку експерта визначено, що як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України Про судову експертизу , і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Відповідно до частини 4 статті 147 ЦПК України в редакції 2004 року, яка була чинна на час подачі висновку експерта до суду першої інстанції, визначено у висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Частинами 1, 2, 5, 6 статті 106 ЦПК України визначено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Статтею 1 Закону України Про судову експертизу визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Законодавство України про судову експертизу складається із цього Закону, інших нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено законодавством України про судову експертизу, застосовуються правила міжнародного договору України. (стаття 2 Закону України Про судову експертизу ).

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження. (стаття 3 Закону України Про судову експертизу ).

Відповідно до п. 1.2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08 жовтня 1998 року почеркознавча експертиза віднесена до криміналістичних експертиз.

Згідно з ст.7 Закону України Про судову експертизу виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Як вбачається з висновку почеркознавчого дослідження підпису та почерку від імені ОСОБА_1 від 03 червня 2016 №1759 за заявою ОСОБА_4 , проведення дослідження доручено експерту Кривошеїній О.П., яка має вищу юридичну освіту (диплом НОМЕР_3, виданий 26 лютого 1993 року Вищою слідчою школою МВС РФ), кваліфікацію юриста, експерта-криміналіста з правом проведення криміналістичних видів судових експертиз, (підтверджено ЕКК МВС України 06 жовтня 2008 року, свідоцтво № 475, ЕКК КНДІСЕ МЮ України 30 березня 2011 року, свідоцтво № 44-11 спеціальності 1.1. - дослідження почерку і підписів, 2.1 - дослідження реквізитів документів, 2.3 - дослідження друкарських форм та інших засобів виготовлення документів) та стаж експертної роботи з 1993 року.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.10 Закону України Про судову експертизу судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно з ст.9 Закону України Про судову експертизу атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з реєстру атестованих судових експертів, свідоцтво експерта Кривошеїної О.П. №475, видане ЕКК МВС України 06 жовтня 2008 року є недійсним; свідоцтво №44-11, видане ЕКК КНЕДІСЕ МЮ України 30 березня 2011 року, з терміном дії до 30 березня 2016 року є недійсним.

Разом з тим, як вбачається з висновку почеркознавчого дослідження підпису та почерку від імені ОСОБА_1 від 03 червня 2016 №1759 за заявою ОСОБА_4 він був складений експертом Кривошеїною О.П. 03 червня 2016 року, коли свідоцтво експерта Кривошеїної О.П. №44-11, видане ЕКК КНЕДІСЕ МЮ України 30 березня 2011 року було недійсним.

Таким чином, зазначене дає підстави дійти висновку, що експерт Кривошеїна О. П . не мала відповідних повноважень на здійснення експертного дослідження та відповідно почеркознавчої експертизи.

Крім того, відповідно до п.п.1.1 п.1 розділу 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та судових досліджень, Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Цією експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукопису під впливом будь-яких (природних, штучних) збиваючих факторів; у незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням почерку іншої особи; визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо). Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Підпунктом 1.3 п.1 розділу 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та судових досліджень визначено, що для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

При цьому, як вбачається з висновку експертного почеркознавчого дослідження від 19 липня 2018 року, на дослідження надано електрокопію заяви від 30 липня 2014 року, складену від імені ОСОБА_1 , про згоду на укладення та підписання його дружиною з ТОВ КУА ІФК ПЗНВІФ Агрос інвестиційного договору щодо інвестування 2-кімнатної квартири; зразки почерку та підпису ОСОБА_1 в електрофотокопії його паспорта, в акті виконаних робіт від 12 червня 2013 року, в електрофотокопії останньої сторінки позовної заяви від 16 березня 2016 року, в електрофотокопії останньої сторінки позовної заяви від 28 березня 2016 року, на 3-х аркушах паперу з буквено-цифровими записами.

Тобто вказаний висновок експертного дослідження проведено в порушення вищезазначеної методи без наданих на дослідження оригіналів документів.

А відтак колегія суддів відхиляє висновок почеркознавчого дослідження підпису та почерку від імені ОСОБА_1 від 03 червня 2016 №1759, який не можна визнати належним доказам на підтвердження того, що ОСОБА_1 не підписував заяву про згоду на укладення та підписання його дружиною з ТОВ КУА ІФК ПЗНВІФ Агрос інвестиційного договору.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, встановивши обставини справи, що мають значення для її вирішення, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт припинення шлюбних відносин з позивачем з 30 квітня 2014 року та оскільки спірна квартира була придбана за кошти, набуті під час шлюбу, і ОСОБА_2 не надала беззаперечних доказів на підтвердження придбання її за особисті кошти, а відтак зазначене нерухоме майно є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, а отже відсутні підстави для визнання за нею права особистої приватної власності на квартиру.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги відповідача, що позивачем ОСОБА_1 у порушення ч.3 ст.12, ч.ч.1, 5 ст.81 ЦПК України не доведено належними, достовірними та допустимими доказами обставини, на які він посилався в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, а тому вважає, що у задоволенні його позову повинно було бути відмовлено у зв`язку зїх безпідставністю, а не у зв`язку з тим, що обраний спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права, на що вказав суд першої інстанції, відхиляються судом апеляційної інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що місцевим судом необгрунтовано не прийнято до уваги акт ТОВ Індустріальний будівельний холдинг від 01 березня 2016 року, тому як зазначені в ньому фактичні обставини, підтверджуються іншими доказами у справі, які суд першої інстанції поклав в обґрунтування свого рішення, зокрема: довідкою від 25 березня 2016 року, в якій зазначено, що в квартирі АДРЕСА_4 проживають дві особи - ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , а також показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , які в судовому засіданні пояснили, зокрема, що сторони проживали разом з 2012 року по травень 2014 року, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Так, в матеріалах справи наявний акт ТОВ Індустріальний будівельний холдинг від 01 березня 2016 року про не проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_4 у період з травня 2014 року по теперішній час, який був складений комісією у складі: майстра т/д ОСОБА_25 , майстра т/д ОСОБА_26 та бригадира т/д ОСОБА_27 .

Разом з тим, в матеріалах справи наявний інший акт ТОВ Індустріальний будівельний холдинг від 10 січня 2017 року, складений комісією у складі: майстра т/д ОСОБА_25 , майстра т/д ОСОБА_28 та бригадира т/д ОСОБА_27 , згідно якого було встановлено, що за адресою: АДРЕСА_9 ОСОБА_1 проживав з грудня 2012 року по січень 2016 року.

А відтак, суд першої інстанції підставно не взяв до уваги вказані акти, оскільки вони встановлюють взаємовиключні обставини.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2019 року ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарги.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 10 лютого 2020 року.

Головуючий:

Судді: