Постанова

від 10.02.2020 по справі 909/914/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

---

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" лютого 2020 р.                                                                   Справа № 909/914/19 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: Головуючого (судді-доповідача)                                        Якімець Г.Г., Суддів:                                                                      Бойко С.М.,                                                                                                                        Матущак О.І., в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СВ.КОМ”, вих.№151119/1 від 15 листопада 2019 року на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29 жовтня 2019 року (підписане 29.10.2019 року), суддя Неверовська Л.М. у справі № 909/914/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ферозіт”, м. Теребовля, Тернопільська область до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “СВ.КОМ”, м. Івано-Франківськ про стягнення заборгованості в сумі 75 185,69 грн. в с т а н о в и в : 22 серпня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Ферозіт” звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “СВ.КОМ” про стягнення 75   324,23 грн., з яких: 44   469,88 грн. – основний борг за договором №РЕ/ІФ/141/18 поставки товарів від 30 січня 2018 року, 8   893,98 грн. – штраф, 11   311,19 грн. – пеня, 8   937,84 грн. – 28% річних та 1   711,34 грн. – інфляційні втрати. З урахуванням заяви від 26 вересня 2019 року позивач просив суд стягнути з відповідача 75   185,69 грн., з яких: 44   469,88 грн. – основного боргу, 8   893,98 грн. – штрафу, 11   311,19 грн. – пені, 8   937,84 грн. – 28% річних та 1   572,80 грн. – інфляційних втрат (арк. справи 111). Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29 жовтня 2019 року у справі №909/914/19 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “СВ.КОМ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ферозіт” 44   469,88 грн. – заборгованості, 8   893,98 грн. – штрафу, 7   938,79 грн. – пені за період з 01.12.2018 року по 31.05.2019 року, 8   937,84 грн. – 28% річних та 1   572,80 грн. – інфляційних втрат. В частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 3   372,40 грн. – суд відмовив. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано наявність основного боргу з оплати поставленого товару за договором №РЕ/ІФ/141/18 поставки товарів від 30 січня 2018 року в сумі 44   469,88 грн. Поряд з тим, встановивши прострочення виконання зобовязання з боку відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача передбачених договором штрафних санкцій (штрафу, пені), а також відсотків річних та інфляційних втрат, на підставі ст.625 ЦК України. При цьому, судом здійснено перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України. Частково не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю “СВ.КОМ” звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29 жовтня 2019 року у справі №909/914/19 в частині стягнення 8   893,98 грн. – штрафу, 11   311,19 грн. – пені та 8   937,84 грн. – 28% річних, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині. Зокрема, зазначає, що відповідач не підписував договір поставки в редакції, поданій позивачем, поряд з тим, наголошує, що ним підписано два примірники договору поставки, в яких були відсутні пункти 5.2, 5.3, 5.5 та 5.6, якими передбачено відповідальність сторін, в тому числі сплата штрафу, пені, процентів річних, а також трирічна позовна давність щодо стягнення штрафних санкцій. За словами скаржника, вказані примірники з підписом директора та печаткою підприємства на кожній сторінці договору надіслано позивачу та не повернуто останнім на адресу відповідача. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 листопада 2019 року справу №909/914/19 розподілено колегії суддів у складі: Якімець Г.Г. (головуючий суддя), судді: Бойко С.М. та Матущак О.І. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СВ.КОМ” залишено без руху. Ухвалою суду від 10 грудня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі №909/914/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “СВ.КОМ”. Ухвалою суду від 20 грудня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч.10 ст.270 ГПК України. Ухвала суду від 20 грудня 2019 року отримана сторонами – 23 грудня 2019 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. В апеляційній скарзі відповідач у прохальній частині (п.5) просив суд здійснювати засідання за участю його представника, однак, не навів будь-яких підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Колегія суддів, враховуючи складність справи, зважаючи на ціну позову, не знайшла підстав для розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін. 16 грудня 2019 року від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (б/н від 13.12.2019 року), в якому останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Зокрема, зазначає, що текст договору поставки викладено на одному аркуші, який підписаний представником відповідача, а його підпис скріплено печаткою товариства. Наголошує, що підписавши договір саме в такій редакції, оригінал якого долучено до матеріалів справи, відповідач погодив умови щодо відповідальності сторін, в тому числі і п.п.5.2, 5.3, 5.5 та 5.6 Договору. Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного: Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 30 січня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» (в тексті договору – постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ.КОМ» (в тексті договору – покупець) укладено договір №РЕ/ІФ/141/18 поставки товарів, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 постачальник зобов`язався постачати і передавати у власність покупцю будівельні матеріали (товар), для використання у господарській діяльності, а покупець – приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Згідно з п.п.1.2, 1.3 Договору асортимент товару, його кількість, дата поставки і ціна визначаються згідно видаткових накладних. Ціни на кожну наступну поставку встановлюються в накладних. Накладні мають силу протоколу узгодження ціни і є підставою для проведення розрахунків між сторонами. У п.п.4.1, 4.2 Договору сторони погодили, що розрахунки проводяться протягом 30 календарних днів від дати отримання товару уповноваженою особою покупця. Розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування суми вартості товару у безготівковому порядку в гривнях на поточний банківський рахунок постачальника. Загальна сума договору складає суму всіх накладних, на підставі яких здійснюється постачання продукції у відповідності з цим договором. Відповідно до п.5.2 Договору у випадку порушення строків, передбачених цим договором, винна сторона сплачує іншій пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки. Згідно з п.5.3 Договору у випадку прострочення оплати поставленого товару більше ніж на 30 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару. За прострочення оплати покупець сплачує постачальнику 28% річних від простроченої суми (п.5.5 Договору). З урахуванням п.5.6 Договору сторони домовилися, що спеціальна позовна давність щодо стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів річних, втрат від інфляції) встановлюється в три роки. У п.7.1 Договору сторони узгодили, що договір вступає в дію з дати його підписання і діє до 31 грудня 2018 року, а в частині розрахунків, нарахування пені, штрафу, процентів річних, інфляційних втрат – до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором. Договір №РЕ/ІФ/141/18 поставки товарів від 30 січня 2018 року підписаний представниками сторін, а їх підписи скріплені печатками юридичних осіб – сторін договору. Слід зазначити, що у матеріалах справи знаходиться оригінал вказаного договору на одному аркуші (арк. справи 119). При цьому, судом встановлено, що долучена до позовної заяви копія договору поставки відповідає наявному у матеріалах справи оригіналу. На виконання умов договору позивач поставив відповідачу за період з 30 січня 2018 року по 31 жовтня 2018 року товар на загальну суму 993 090,70 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких знаходяться у матеріалах справи (арк. арк. справи 17-57). Відповідач свої зобовязання за договором щодо оплати за поставлений товар виконав частково на загальну суму 948 620,82 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких знаходяться у матеріалах справи (арк. арк. справи 58-81). Відтак, у відповідача виникла заборгованість за договором поставки №РЕ/ІФ/141/18 поставки товарів від 30 січня 2018 року в розмірі 44 469,88 грн. Враховуючи наведене, у серпні 2019 року ТзОВ “Ферозіт” звернулося до суду з цим позовом про стягнення з ТзОВ “СВ.КОМ” 75   185,69 грн., з яких: 44   469,88 грн. – основного боргу, 8   893,98 грн. – штрафу, 11   311,19 грн. – пені за період з 01.12.2018 року по 19.08.2019 року, 8   937,84 грн. – 28% річних за період з 01.12.2018 року по 19.08.2019 року та 1   572,80 грн. – інфляційних втрат за період з грудня 2018 по серпень 2019 року (з урахуванням заяви позивача від 26 вересня 2019 року). Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України). Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Обов'язок покупця щодо оплати товару передбачено частиною 1 ст.692 ЦК України. В силу положень ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Поряд з тим, відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У п.4.1 Договору сторони погодили, що розрахунки проводяться протягом 30 календарних днів від дати отримання товару уповноваженою особою покупця. Слід зазначити, що відповідач визнав основний борг за договором поставки в сумі 44   469,88 грн. та в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржує. Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України). Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У п.5.5 Договору сторони погодили, що за прострочення оплати покупець сплачує постачальнику 28% річних від простроченої суми. Перевіривши розрахунки 28% річних та інфляційних втрат, долучених позивачем до позовної заяви, колегія суддів встановила, що такі є правильними, відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання  за кожен день прострочення виконання. У ч.6 ст.231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до п.5.2 Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків, передбачених цим договором, винна сторона сплачує іншій пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки. Крім того, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Вказаною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07 червня 2019 року у справі №910/23911/16 та від 22 серпня 2019 року у справі №914/508/17). Враховуючи викладене, надавши оцінку умовам договору №РЕ/ІФ/141/18 поставки товарів від 30 січня 2018 року, колегія суддів встановила, що вказаний договір не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, у зв`язку з чим, при нарахуванні пені в цьому випадку підлягає застосуванню строк, передбачений ч.6 ст.232 ГК України. Слід зазначити, що позивачем неправильно здійснено розрахунок пені, оскільки останнім не враховано вимог ч.6 ст.232 ГК України, у зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 7   938,79 грн. за період з 01.12.2018 року по 31.05.2019 року. Поряд з тим, у п.5.3 Договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати поставленого товару більше ніж на 30 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару, у зв'язку з чим, позивач правомірно нарахував відповідачу штраф в сумі 8   893,98 грн. В апеляційній скарзі відповідач просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу, пені та 28% річних, посилаючись на те, що ним не підписувався примірник договору в редакції, поданій позивачем, а відтак і не погоджувались умови договору, зазначені у п.п.5.2, 5.3, 5.5 та 5.6, якими передбачено відповідальність сторін у вигляді сплати штрафу, пені, 28% річних, а також трирічна позовна давність щодо стягнення штрафних санкцій. Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи знаходиться оригінал договору №РЕ/ІФ/141/18 поставки товарів від 30 січня 2018 року на одному аркуші, який підписаний представником відповідача – директором ТзОВ «СВ.КОМ» Співак В.О., а його підпис скріплено печаткою товариства. Одночасно, судом встановлено, що на аркуші договору, де знаходиться підпис представника відповідача також викладено умови щодо штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат, а саме: в п.7.1 Договору сторони погодили, що договір вступає в дію з дати його підписання і діє до 31 грудня 2018 року, а в частині розрахунків, нарахування пені, штрафу, процентів річних, інфляційних втрат – до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором. Відтак, колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про відсутність в договорі умов щодо сплати штрафних санкцій. При цьому, посилання апелянта на те, що ним підписано два примірники договору поставки, в яких були відсутні пункти 5.2, 5.3, 5.5 та 5.6, та які (примірники) з підписом директора та печаткою підприємства на кожній сторінці договору відповідач надіслав на адресу позивача та останній не повернув відповідачу, оскільки відповідач не довів вказану обставину належними та допустимими доказами та не подав суду докази надіслання вказаних примірників на адресу позивача. Такі докази відсутні і у матеріалах справи. Натомість позивачем доведено укладення між сторонами договору №РЕ/ІФ/141/18 поставки товарів від 30 січня 2018 року у редакції договору, оригінал та копія якого, знаходиться у матеріалах справи. Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України). Беручи до уваги наведені вище обставини, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 44 469,88 грн. – основного боргу за договором №РЕ/ІФ/141/18 поставки товарів від 30 січня 2018 року, 8 893,98 грн. – штрафу, 7 938,79 грн. – пені за період з 01.12.2018 року по 31.05.2019 року, 8 937,84 грн. – 28% річних та 1 572,80 грн. – інфляційних втрат. При цьому, доводи апеляційної скарги є безпідставними та такі не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні. Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги – без задоволення. Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника. Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, постановив: Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29 жовтня 2019 року у справі №909/914/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ.КОМ» – без задоволення. Матеріали справи №909/914/19 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України. Головуючий (суддя-доповідач)                                                  Якімець Г.Г.            Суддя                                                                                           Бойко С.М.           Суддя                                                                                          Матущак О.І.