Постанова

від 04.02.2020 по справі 910/4993/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" лютого 2020 р.           Справа№ 910/4993/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого:           Зубець  Л.П. суддів:            Калатай Н.Ф.           Мартюк  А.І.   секретар судового засідання: Пастернак О.С. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 04.02.2020 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СОФА ЛТД” на рішення    Господарського суду міста Києва від                   30.10.2019 (повний текст складено 06.11.2019) у справі          №910/4993/19 (суддя – Приходько І.В.) за позовом     Товариства з обмеженою відповідальністю “СОФА ЛТД” до                    Акціонерного товариства                       “Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача – Товариство з обмеженою відповідальністю “ОЛІМП ОЙЛ” про                  розірвання договору поруки від №4О15080И/П від 25.10.2016 ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Софа ЛТД” (надалі – ТОВ “Софа ЛТД”, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку “ПРИВАТБАНК” (надалі – АТ КБ “ПРИВАТБАНК”, відповідач) про розірвання з 03.11.2016 договору поруки №4О15080И/П, укладеного 25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФА-ЛТД" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк". В обгрунтування позовних вимог, позивач, посилаючись на ст.ст. 509, 526, 530, 610, 627 Цивільного кодексу України, зазначив про те, що відповідачем у порушення умов спірного договору поруки не було передано поручителю належним чином завірених копій документів, які підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, внаслідок чого позивач фактично був позбавлений можливості використовувати необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржника, що призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану. Відповідач проти позову заперечував, з тих підстав, що позивач не доводить належними та допустимими доказами власні вимоги, а також не обґрунтовує одночасної наявності чотирьох умов визначених в ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин. У процесі розгляду справи, судом першої інстанції залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача – Товариство з обмеженою відповідальністю “ОЛІМП ОЙЛ” (надалі – ТОВ “ОЛІМП ОЙЛ”). Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі №910/4993/19 у задоволенні позову відмовлено. Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що позивачем не наведено жодного обґрунтування в чому саме полягає завдана йому шкода, який її розмір, який причинно-наслідковий зв'язок існує між такою шкодою та порушеннями умов договору поруки (що мали місце виключно на переконання позивача), або хоча б того, яким саме чином позивач зазнав такої шкоди, з огляду на відсутність з його боку будь-яких спроб фактично "отримати очікуване ним за договором". Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі №910/4993/19 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване судове рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими. Відтак, оскаржуване рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги аналогічні тим, які викладені в позовній заяві. При цьому, позивач стверджує, що при винесенні оскаржуваного рішення, Господарський суд міста Києва неправильно визначився із характером спірних правовідносин, не застосував закон, який підлягає застосуванню, зокрема, пункти 5, 6 ч.1 ст.3, п.1 ч.1 ст.611, ст.638, ч. 2 ст.651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 188 Господарського кодексу України у зв'язку з чим ухвалив помилкове рішення, яке підлягає скасуванню. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2019 апеляційну скаргу ТОВ “СОФА ЛТД” передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Алданової С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/4993/19 за апеляційною скаргою ТОВ “СОФА ЛТД” на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 та призначено до розгляду на 28.01.2019. Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України своїм правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду не подав. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 виправлено допущену описку у пункті другому резолютивної частини ухвали Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №910/4993/19, а саме замість дати та часу розгляду справи “28.01.2020 о 10 год. 30 хв.” ухвалено вважати вірною дату та час розгляду справи - “04.02.2020 об 11 год. 05 хв.”. У зв'язку з перебуванням судді Алданової С.О., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2020, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді Калатай Н.Ф., Мартюк А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 прийнято справу №910/4993/19 за апеляційною скаргою ТОВ “СОФА ЛТД” на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів. У судове засідання 04.02.2020 з`явилися представники сторін. Третя особа у судове засідання 04.02.2020 представників не направила, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи. Так, у судовому засіданні 04.02.2020 представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд залишити оскаржуване рішення – без змін. Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У судовому засіданні 04.02.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 25.10.2016 між ТОВ "Софа Лтд" (надалі - Позичальник) та ПАТ КБ "Приватбанк" (надалі - Банк) укладено кредитний договір №4С16102Г за умовами якого Банк зобов'язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 350 000 000,00 грн. з ціллю фінансування поточної діяльності ТОВ "Софа Лтд" в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначених цим договором розмірах та терміни. На виконання зобов'язань за кредитним договором №4С16102 між ТОВ "Софа Лтд" (надалі - Поручитель) та ПАТ КБ "Приватбанк" (надалі - Кредитор) 25.10.2016 укладено договір поруки №4О15080И/П (надалі - Договір) предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ “ОЛІМП ОЙЛ” своїх зобов'язань за кредитним договором: №4О15080И від 16.12.2015, а саме, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 1 Договору). Пунктом 2 Договору передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору. Поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений (п. 3 Договору). Згідно п. 4 Договору у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору. У випадку невиконання боржником пункту 1 договору поруки кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання  (п. 5 Договору). Сторони дійшли згоди, що поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору (п. 6 Договору). Пунктом 7 Договору встановлено, що у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 договору поруки, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору. До поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 Договору). Пунктом 9 Договору передбачено, що у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 договору поруки, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором. Згідно з п. 10 Договору кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 Договору). Пунктом 17 Договору передбачено, що цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної сторонами. Позивач стверджує, що ним були виконані зобов'язання ТОВ “ОЛІМП ОЙЛ” за кредитним договором №4О15080И від 16.12.2015 перед ПАТ КБ "ПриватБанк", а саме: з повернення кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 738 507 904, 33 грн (плітжне доручення №362 від 26.10.2016, том 1 аркуш справи 35). Також позивач зазначає, що на аналогічних умовах, 25.10.2016 сторонами укладено договори поруки №4Б15111И/П, №4Ф15102И/П, №4А15116И/П, №4К14363И/П, №4М14367И/П, №4С13268И/П, №4Т14209И/П, №4Т12029И/П, №4В13010И/П та №4Я13815И/П, по яким позивач також виконав зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування на загальну суму 3 566 611 409, 72 грн. Позивач вважає, що: - хоча в тексті договору і не міститься посилань на взаємопов'язаність Кредитного договору №4С16102 від 25.10.2016 та вищевказаних договорів поруки, однак, це підтверджується тим, що розділ 2 Кредитного договору встановлює зобов'язання Банку надати кредит у розмірі 4 350 000 000 грн шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів ТОВ "Софа Лтд". Тобто, отримання кредиту передбачає поступово поповнення рахунку позичальника грошовими коштами; - відкриття банком кредитної лінії та поповнення одним платежем всієї суми у розмірі 4 305 119 314, 05 грн, свідчить про обізнаність відповідача про подальше використання позивачем грошових коштів, а саме – сплата за договорами поруки, що укладені між Товариством та Банком, загальна сума за якими складає 4 305 119 314, 05 грн; - укладенню вищезазначених договорів поруки та істотною умовою їх укладення взагалі, передувало надання до ТОВ "Софа Лтд" відомостей, щодо існування в АТ КБ "Приватбанк" сукупних залогових прав, що забезпечують права вимоги за кредитним зобов'язанням ТОВ “ОЛІМП ОЙЛ” у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, а саме, угоди про наявні майнові права на отримання товару на загальну суму 786 414 000, 00 грн. Позивач зазначає, що загальна сума забезпечення виконання зобов'язань по всім договорам поруки становила 12 261 126 000, 00 грн; - суттєвою умовою, що передувало укладенню договорів поруки з боку ТОВ "Софа Лтд" стало надання відомостей про існування договорів застави з боку третіх осіб, які надали в якості засобу щодо виконання низкою юридичних осіб по укладеним договорам поруки №4А15116И/П, №4Б15111И/П, №4Ф15102И/П, №4К14363И/П, №4М14367И/П, №4015080И/П, №4С13268И/П, №4Т14209И/П, №4Т12029И/П №4В13010И/П та №4Я13815И/П від 25.10.2016 своїх зобов'язань за кредитними договорами шляхом надання в заставу корпоративних прав на загальну суму 4 040 457 013, 00 грн. Також надання позивачу відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов'язань, а саме: при загальній сумі зобов'язань в 4 305 119 314, 05 грн – загальна сума забезпечення зобов'язань складала 16 301 583 013, 00 грн; - суттєвість положення договорів поруки полягає саме в тому, що до ТОВ "Софа Лтд" мають перейти саме всі права, а для переходу саме всіх прав мають бути надані від відповідача до позивача належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, які до теперішнього часу не надані; - відповідач повинен був передати позивачу до 03.11.2016 належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором №4О15080И від 16.12.2015, однак, такі документи передані не були. Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що невиконання відповідачем свого зобов'язання за Договором поруки щодо передачі прав вимог до боржників не дало змоги використовувати ці права у якості можливого забезпечення, в тому числі, і зобов'язань самого позивача і призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану, тобто, до спричинення з боку відповідача суттєвої шкоди позивачу. Наведені обставини, які, на думку позивача, свідчать про істотне порушення відповідачем умов оскаржуваного договору та підтверджують завдання Товариству суттєвої шкоди, стали підставою для звернення останнього до суду з позовом про розірвання договору поруки. Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, оскільки встановив, що позивачем у встановленому законом порядку не було обґрунтовано правових підстав розірвання спірного договору з дати, що передує зверненню до суду з даним позовом. Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України). Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України – надалі ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частина 1 ст. 553 ЦК України встановлює, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно з ч. 2 ст. 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Частиною 1 ст. 556 ЦК України встановлено, що після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. Згідно з ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. За правилами п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). У постановах від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі №6-932цс15 Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором. Згоду з вказаною правовою позицією висловив Верховний Суд у постанові від 05.07.2018 у справі №910/20312/17. Так з матеріалів справи вбачається, що з метою виконання зобов'язань за кредитним договором №4С16102 між ТОВ "Софа Лтд" та ПАТ КБ "Приватбанк" 25.10.2016 був укладений договір поруки №4О15080И/П предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ “ОЛІМП ОЙЛ” своїх зобов'язань за кредитним договором: №4О15080И від 16.12.2015, а саме, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Позивач, звертаючись з позовною заявою надав платіжне доручення №362 від 26.10.2016, з цільового призначення якого вбачається сплата коштів згідно договору поруки №4О15080И/П на суму 738 507 904, 33 грн. При цьому відповідач не заперечує отримання коштів згідно наданого позивачем платіжного доручення та зарахування їх на виконання зобов'язань за договором поруки. Разом з цим матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що 26.10.2016 заборгованість ТОВ “ОЛІМП ОЙЛ” перед АТ КБ "ПриватБанк" за Кредитним договором становила саме 738 507 904, 33 грн. Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом має довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов'язання за Кредитним договором, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, за Кредитним договором. Враховуючи викладене, за відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за Кредитним договором та того, що за рахунок коштів в розмірі 738 507 904, 33 грн було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника – ТОВ “ОЛІМП ОЙЛ” за Кредитним договором, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що позивачем не доведено факту виконання зобов'язання боржника за вказаним кредитним договором в повному обсязі. Крім того, суд апеляційної інстанції наголошує, що позивачем документально не підтверджено, яким чином останнім визначено суму, яка має бути сплачена за боржника, зі змісту договору поруки також неможливо встановити суму заборгованості за Кредитним договором. Слід зазначити, що згідно приписів ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Тобто, законом безпосередньо закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов'язку за боржника. Підтвердженням цього є також норма ч. 1 ст. 512 ЦК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, серед яких передбачено і виконання обов'язку боржника поручителем. Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. При цьому слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням. Відтак, оскільки позивач, як він вважає, виконав вимоги договору поруки, а згідно ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, при цьому, спеціальний порядок передачі прав від кредитора до поручителя Цивільним кодексом України не передбачений, то відповідно можна зробити висновок про їх автоматичний перехід від кредитора до поручителя в момент виконання останнім обов'язку боржника. Отже, суд першої інстанції правомірно зазначив про необґрунтованість доводів позивача в частині твердження про неможливість реалізації ним своїх прав поручителя на стягнення відповідних коштів/майна з боржника, оскільки доказів того, що позивачем вчинялися фактичні спроби реалізації таких прав матеріали справи не містять. Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 14 Договору передбачено, що дострокове розірвання договору здійснюється за письмовою згодою сторін. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Враховуючи, що позивачем не доведено, що зі сплатою ним 738 507 904, 33 грн у відповідача виник обов'язок щодо передачі позивачу копій документів, які підтверджують повне виконання зобов'язання третьої особи перед відповідачем за кредитним договором №4С16102Г від 25.10.2016, невчинення таких дій не може вважатися порушенням Договору поруки. Частиною 2 ст. 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Щодо правовідносин, унормованих ст. 651 ЦК України, у постанові від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13 Верховний Суд України виклав правову позицію, відповідно до якої оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що позивачем не наведено жодного обґрунтування, в чому саме полягає завдана йому шкода, який її розмір, який причинно-наслідковий зв'язок існує між такою шкодою та порушеннями умов договору поруки (що мали місце виключно на переконання позивача), або хоча б того, яким саме чином позивач зазнав такої шкоди з огляду на відсутність з його боку будь-яких спроб фактично “отримати очікуване ним за договором”. Що стосується посилань позивача щодо очікування ним досягнення позитивного господарського результату, який мав, на думку позивача, полягати у отриманні ним як поручителем, що виконав кредитні зобов'язання, від боржника коштів/майна у обсязі більшому, ніж витрати позивача на виконання відповідних кредитних зобов'язань за боржника, то колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі очікування позивача не обґрунтовані жодними об'єктивними факторами, а навпаки – суперечать як самій, визначеній ст. 553-557 ЦК України, правовій природі договору поруки, який є способом забезпечення виконання основного зобов'язання та метою якого є саме забезпечення виконання боржником зобов'язання, а не отримання поручителем прибутку, так і відповідним нормам Глави 49 ЦК України, Закону України “Про заставу” та Закону України “Про іпотеку”, виходячи з яких, позивач в будь якому випадку не мав би правових підстав претендувати на отримання за рахунок забезпечень коштів/майна в обсязі більшому, ніж обсяг реальних та законних вимог за відповідними зобов'язаннями боржника. Отже, позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язки третьої особи за кредитним договором, завдало йому шкоди і значною мірою позбавило того, на що він розраховував при укладенні Договору поруки, що є необхідною умовою для задоволення вимог про розірвання такого договору в зв'язку з істотним порушення умов договору. Крім того, слід зазначити про те, що позивач у розгляді цієї справи наполягає, у тому числі в апеляційній скарзі, на розірванні Договору поруки, укладеного 25.10.2016, саме з 03.11.2016 (дати, до якої, за доводами позивача, відповідач мав передати позивачу належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки третьої особи  за спірним кредитним договором). Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Згідно з ч. 5 ст. 188 ГК України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Задоволення зазначеної вимоги у будь-якому разі не є можливим з огляду на наведені положення ч. 3 ст. 653 ЦК України та ч. 5 ст. 188 ГК України, які пов`язують розірвання договору в судовому порядку і припинення зобов`язань за ним саме з моментом набрання законної сили відповідним рішенням суду. Наведене є достатнім для відмови в позові безвідносно до інших обставин справи. Крім того, слід зазначити і про неефективність обраного позивачем способу захисту своїх прав: якби Договір поруки було розірвано, позивач не мав б можливості ні повернути сплачені ним відповідачу кошти (в силу положень ч. 4 ст. 653 ЦК України згідно з якою сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом), ні вимагати у відповідача надіслання відповідних документів (оскільки таке зобов`язання відповідача за Договором поруки припинилося б з розірванням цього договору), а, відповідно, не міг би і вимагати сплати йому коштів боржником – третьою особою. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.12.2019 у справі №910/5016/19 яка прийнята за наслідками розгляду позовних вимог позивача до відповідача про розірвання договору №4Я13815И/П від 25.10.2016 (вказаний договір, за твердженнями самого позивача, укладений на аналогічних умовах, а підстави, яким позивач обґрунтовує вимоги щодо його розірвання, є повністю тотожними заявленим ним у цій справі №910/4994/19). Слід зазначити і про те, що позивачем не надано жодного документального доказу на підтвердження того, що саме для реалізації Договору поруки він був вимушений залучити кредитні кошти та сплачувати проценти за кредитом, а також залучити додаткове забезпечення кредиту, в зв'язку з чим зазнав значних збитків, адже зі змісту наданого позивачем кредитного договору №4С16102Г вказаного не слідує, а в його тексті міститься посилання на те, що кредит надається для фінансування поточної діяльності. Отже, позивачем не доведено наявність підстав для розірвання з 03.11.2016 укладеного між сторонами договору поруки №4О15080И/П від 25.10.2016 з підстав істотного порушення відповідачем умов вказаного договору, а також не доведено наявність порушеного суб'єктивного права, на захист якого подано позов, а тому заявлені позивачем вимоги про розірвання договору поруки №4О15080И/П від 25.10.2016, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України” (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути  належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати  обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ТОВ “Софа ЛТД” задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі №910/4993/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України всі судові витрати по справі, в тому числі і за звернення з апеляційною скаргою, покладаються на позивача. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на скаржника (ТОВ “Софа ЛТД”). Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СОФА ЛТД” на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі №910/4993/19 залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі №910/4993/19 залишити без змін. 3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю “СОФА ЛТД”. 4. Матеріали справи №910/4993/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено - 12.02.2020. Головуючий суддя                                                            Л.П.  Зубець Судді                                                                                Н.Ф. Калатай                                                                                 А.І.  Мартюк