Ухвала

від 02.07.2020 по справі 910/4993/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/4993/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Шпорт В.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю СОФА ЛТД - не з`явився,

відповідача - акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю ОЛІМП ОЙЛ - не з`явився,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю СОФА ЛТД

на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2019 (суддя Приходько І.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 (колегія суддів: Зубець Л.П. (головуючий), Калатай Н.Ф., Мартюк А.І.)

зі справи № 910/4993/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю СОФА ЛТД (далі - ТОВ СОФА ЛТД )

до акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК (далі - АТ Комерційний банк ПРИВАТБАНК ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю ОЛІМП ОЙЛ (далі - ТОВ ОЛІМП ОЙЛ ),

про розірвання договору поруки,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ СОФА ЛТД у квітні 2019 року звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до АТ Комерційний банк ПРИВАТБАНК про розірвання з 03.11.2016 договору поруки від 25.10.2016 № 4О15080И/П, який укладений між сторонами спору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ Комерційний банк ПРИВАТБАНК не виконало свого зобов`язання за договором поруки від 25.10.2016 № 4О15080И/П щодо передачі прав вимог до боржника - ТОВ ОЛІМП ОЙЛ за кредитним договором від 16.12.2015 № 4О15080И після виконання ТОВ СОФА ЛТД як поручителем зобов`язання боржника за кредитним договором. Зазначене, за твердженням позивача, не дало змоги використати права вимоги до боржника в якості можливого забезпечення, у тому числі, і зобов`язань самого ТОВ СОФА ЛТД , й призвело до суттєвого погіршення його фінансово - майнового стану, тобто, до спричинення зі сторони АТ Комерційний банк ПРИВАТБАНК суттєвої шкоди позивачу. Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про істотне порушення відповідачем умов договору поруки та підтверджують заподіяння позивачу суттєвої шкоди.

Відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2019 зі справи № 910/4993/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що: матеріали справи не містять доказів того, що заборгованість ТОВ ОЛІМП ОЙЛ перед Банком за кредитним договором складала 738 507 904,33 грн., які сплачені позивачем як поручителем на користь відповідача, відповідно, позивачем не доведено виконання зобов`язання боржника за кредитним договором у повному обсязі; Цивільним кодексом України не передбачено спеціального порядку передачі прав від кредитора до поручителя, відповідно, має місце їх автоматичний перехід від кредитора до поручителя в момент виконання останнім обов`язку боржника; позивачем не доведено того, що виконання відповідачем зобов`язань з передання копій документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, завдало йому шкоди і значною мірою позбавило того, на що поручитель розраховував при укладення договору поруки, що є необхідною умовою для задоволення вимоги про розірвання такого договору, у зв`язку з істотним порушенням умов договору; позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, що є достатньою підставою для відмови в позові безвідносно до інших обставин справи.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх судових інстанцій у справі, 02.03.2020 ТОВ СОФА ЛТД звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило судові рішення зі справи скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 03.06.2020, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ СОФА ЛТД , розгляд касаційної скарги призначено на 02.07.2020.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

У доводах касаційної скарги (з урахуванням заяви про усунення недоліків), скаржник вказує на те, що предметом розгляду господарської справи є укладені договори поруки, які за своєї змістом, де - факто, є договорами про відступлення права вимоги, за якими позивач мав сплатити відповідачу утворені за зобов`язаннями боржників борги, отже, така справа, з метою правильного застосування норм права, має бути розглянута Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу АТ Комерційний банк ПРИВАТБАНК просило залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з огляду на безпідставність її доводів.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/4993/19 на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах , порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Так, у постановах Верховного Суду у справах між тими ж сторонами щодо розірвання інших договорів поруки, укладених між ними , викладені такі висновки:

Згідно з вимогами частин першої, другої статті 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Правовий аналіз частини другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов`язання. Цей висновок узгоджується з положенням частини першої статті 512 ЦК України, яка передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем)…

При цьому, у разі повного виконання обов`язку боржника новий кредитор має право вимагати від первісного кредитора виконання обов`язку з передачі документів, які підтверджують вимоги до боржника ;

…Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона ;

…Саме лише невиконання первісним кредитором обов`язку з передачі документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, не свідчить про відсутність у нового кредитора права вимоги до боржника… ;

… Саме виконання позивачем свого обов`язку перед відповідачем є тим юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення цивільних прав та обов`язків між позивачем як новим кредитором та боржником, при цьому виникнення цих цивільних прав та обов`язків не обумовлено настанням такої обставини як вручення позивачу документів, тому відсутні підстави вважати, що невиконання відповідачем обов`язку передати документи є істотним порушенням умов договору поруки, внаслідок якого позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні цього договору .

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.12.2019 зі справи № 910/5001/19, від 22.01.2020 зі справи № 910/4997/19, від 12.03.2020 зі справи № 910/4994/19, від 07.05.2020 зі справи № 910/5027/19, і суд апеляційної інстанції у справі № 910/4993/19 переглянув судове рішення відповідно до таких висновків щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах . Касаційний господарський суд у розгляді касаційної скарги зі справи № 910/4993/19 не вбачає підстав для відступу від таких висновків.

Крім того, у постановах Верховного Суду зі справ № 910/5016/19, 910/4996/19 між тими ж сторонами щодо розірвання інших договорів поруки, укладених між ними, зазначено, зокрема, про те, що:

Задоволення вимоги (про розірвання договору поруки з дати, до якої, за доводами позивача, Банк мав передати ТОВ СОФА ЛТД належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором) у будь - якому разі не є можливим з огляду на положення частини третьої статті 653 ЦК України і частини п`ятої статті 188 ГК України, які пов`язують розірвання договору в судовому порядку і припинення зобов`язань за ним саме з моментом набрання законної сили відповідним рішенням суду. Наведене було достатнім для відмови в позові безвідносно до інших обставин справи ;

Касаційний господарський суд зазначає про неефективність обраного позивачем способу захисту своїх прав: якби договір поруки було розірвано, Товариство не мало б можливості ні повернути сплачені ним Банку кошти (в силу положення частини четвертої статті 653 ЦК України), ні вимагати у Банку надіслання відповідних документів (оскільки таке зобов`язання Банку за договором поруки припинилося б з розірванням цього договору), а, відповідно, не могло б і вимагати сплати йому (Товариству) коштів боржником… .

Судом апеляційної інстанції у розгляді справи № 910/4993/19 враховані наведені висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і Касаційний господарський суд у розгляді касаційної скарги зі справи № 910/4993/19 не вбачає підстав для відступу від таких висновків.

Суд зазначає про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах Ейрі проти Ірландії , п.24, Series A № 32, та Гарсія Манібардо проти Іспанії , заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

У зв`язку з тим, що Верховний Суд у своїх постановах викладав висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі і Верховний Суд не вбачає підстав відступати від таких висновків, суд касаційної інстанції згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ СОФА ЛТД на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 910/4993/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю СОФА ЛТД на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 910/4993/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова