Постанова

від 06.02.2020 по справі 910/9028/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" лютого 2020 р.           Справа№ 910/9028/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого:           Куксова В.В. суддів:            Яковлєва М.Л.           Шаптали  Є.Ю.   при секретарі        Даниленко Т.О. за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 06.02.2020. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 (повний текст складено 11.11.2019) у справі №910/9028/19 (суддя Стасюк С.В.) за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури №4 до 1) Київської міської ради     2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,   ВСТАНОВИВ: Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №4 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідача-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" (далі - відповідач-2) в якому просить суд: - визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 06.12.2018 № 313/6364 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об'єктів дорожнього сервісу на вул. Петра Вершигори у Дніпровському районі м. Києва"; - визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 13.03.2019 площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т. М. та зареєстрований в реєстрі за № 123.   В обґрунтування заявлених вимог прокурор стверджує, що вказане рішення Київської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на те, що земельна ділянка площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040) була передана відповідачу-2 з порушенням вимог земельного законодавства не на конкурентних засадах. Зважаючи на те, що площа земельної ділянки (0,4168 га) значно перевищує площу нерухомого майна, що знаходиться на ній, прокурор зазначив, що на підставі спірного рішення Київської міської ради Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" може набути на не конкурентних засадах право користування земельною ділянкою площею, не більшою за площу розташованого на ній нерухомого майна (76,2 кв. м), а решту частини земельної ділянки особа має право набути виключно на конкурентних засадах, відповідно до положень ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України. Крім того, у зв`язку з тим, що на підставі незаконного рішення між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки від 13.03.2019 № 123, зазначений договір підлягає визнанню недійсним. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 у позові – відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, заступник прокурора міста Києва звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 у справі № 910/9028/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що оскаржуване рішення є безпідставним, необґрунтованим та винесеним в наслідок неправильного установлення обставин, які мають значення для справи, а також неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Зазначаючи при цьому, що розпорядження землями комунальної власності на території м. Києва відбулося з порушенням порядку, передбаченого Земельним кодексом України. Скаржник зазначає, що площа земельної ділянки, яка надана в оренду, майже у 55 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване, що становить менше 2 % від площі земельної ділянки. Оскільки право власності чи право користування на спірну земельну ділянку площею 0,4168 га не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, тому в подальшому не могло виникнути переходу такого права, визначеного приписами ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані". Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2019 апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 у справі №910/9028/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 11.01.2020) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 у справі №910/9028/19. Призначено справу до розгляду на 29.01.2020. 27.12.2019 від відповідача-2 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначаючи при цьому, що посилання прокурора на ст. 120 Земельного кодексу України є невірними, оскільки не відповідають дійсності, оскільки, процедура про передачу земельної ділянки в оренду була ініційована в порядку ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України. В судовому засіданні 29.01.2010 оголошено перерву на 06.02.2020. В судовому засіданні 06.02.2020 представник прокуратури підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 у справі № 910/9028/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В судовому засіданні 06.02.2020 представник відповідача-1 заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 у справі №910/9028/19 залишити без змін. В судовому засіданні 06.02.2020 представник відповідача-2 заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 у справі №910/9028/19 залишити без змін. В судовому засіданні 06.02.2020 представник третьої особи заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 у справі №910/9028/19 залишити без змін. В судовому засіданні 06.02.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника прокуратури, відповідача-1, відповідача-2, третьої особи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судовою колегією, рішенням Київської міської ради від 06.12.2018 № 313/6364 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об'єктів дорожнього сервісу на вул. Петра Вершигори у Дніпровському районі м. Києва" відповідно до статей 9, 79-1, 83, 93, 116, 120, 123, 124, 186 Земельного кодексу України, статті 35 Закону України "Про землеустрій", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані", за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об'єктів дорожнього сервісу на вул. Петра Вершигори, 2 у Дніпровському районні міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.02.2017 №  18900395, № 18908922 (категорія земель – землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ – 12.04, заява ДЦ від 30.08.2017 № 63019-002140707-031-03, справа А-23979).   На виконання рішення Київської міської ради від 06.12.2018 між Київською міською радою як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" як орендарем 13.03.2019 укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т. М. та зареєстрований в реєстрі за № 123 (надалі по тексту - Договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 06.12.2018 за № 313/6364 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим Договором, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об'єктів дорожнього сервісу, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва строком на 15 років. Згідно із пунктом 2.1 Договору, об'єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 06.12.2018 за № 313/6364 та цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: кадастровий номер 8000000000:66:010:0040; місце розташування – вулиця Петра Вершигори, 2 у Дніпровському районі міста Києва; цільове призначення – 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства; категорія земель – землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання – для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об'єктів дорожнього сервісу; розмір (площа) – 0,4168 га. Спір у справі виник у зв'язку із тим, що на думку прокурора прийняте рішення Київської міської ради від 06.12.2018 № 313/6364 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки порушено вимоги статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України. При цьому, оскільки договір про оренду земельної ділянки укладено на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, такий договір підлягає визнанню недійсним в судовому порядку. Приймаючи рішення у даній справі про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд керувався тим, що будівлі, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" знаходяться в протилежних кутах спірної земельної ділянки, що перешкоджає їх відведенню єдиним масивом, відмінним від конфігурації, що визначена в оскаржуваному рішенні Київської міської ради, а отже, враховуючи особливості земельної ділянки та прилеглої території передача земельної ділянки в меншому розмірі (виключно під будівлями) ніж вона була передана є неефективним використанням земель міста Києва, оскільки інших землекористувачів не було. Розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Отже, в розумінні приписів наведених норм господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. У поданій суду позовній заяві прокурор зазначає, що неправомірна передача земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом.   При цьому, судом встановлено, що в обґрунтування наявності права на звернення до суду у якості позивача прокурор зазначив в позовній заяві, що відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), не наділено повноваженнями на звернення до суду з позовами про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, отже даний позов заявлено прокурором як позивачем. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Враховуючи, що поняття "інтереси держави" є оціночним, а прокурором визначено в чому на його думку полягає порушення державних інтересів, судова колегія приходить до висновку, що наведені прокурором обставини, якими мотивовано необхідність звернення до суду з даним позовом за висновками суду є обґрунтованими, отже згідно з нормами чинного законодавства прокурор є органом, уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах. Згідно із  статтею 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України. Частиною першою  статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»  встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені  Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до частини першої  статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»  територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Таким чином, з аналізу наведених правових норм вбачається, що реалізуючи надані  Конституцією України  та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин, Рада зобов'язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності. Частиною другою  статті 124 Земельного кодексу України  (далі -  ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою  статті 134 цього Кодексу. Згідно з частиною першою і другою  статті 134 ЗК України  земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. Судовою колегією встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" на праві приватної власності, у зв'язку із внесенням до статутного фонду товариства, належать об'єкти нерухомого майна: гараж, загальною площею 25,8 кв. м. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33759898 від 08.02.2017) та гараж загальною площею 50,4 кв. м. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33759083 від 08.02.2017) за спільною адресою: м. Київ, вулиця Петра Вершигори, 2. Право власності на вказані об'єкти нерухомого майна підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.02.2017 копії яких, разом із технічними паспортами наявні в матеріалах справи. Частинами першою і другою  статті 120 ЗК України  передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Згідно з пунктом 2.12  постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»  відповідно до частини другої  статті 120 ЗК України  у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог згаданих  Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень»  і  статті 125 ЗК України, яка пов'язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права. З огляду на викладене внаслідок набуття Товариством права власності на нерухоме майно загальною площею 76,2 кв. м, що розташоване за адресою: місце розташування – вулиця Петра Вершигори, 2 у Дніпровському районі міста Києва, до Товариства перейшло право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться дане майно, в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Натомість, оскаржуваним рішенням Ради було вирішено передати Товариству в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об'єктів дорожнього сервісу на вул. Петра Вершигори, 2 у Дніпровському районі м. Києва і земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку із переходом права власності на нерухоме майно площею 76,2 кв. м. Тобто фактично Радою було передано Товариству земельну ділянку, яка майже в 55 разів перевищує площу земельної ділянки, право користування якою було набуте Товариством. Судова колегія звертає увагу, що оскаржуване рішення Київської міської ради від 06.12.2018 №313/6364 про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ «Інтерлайт Компані» прийнято на підставі ст. 120 Земельного кодексу України, тобто у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно. З аналізу положень ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України вбачається, що попереднім землекористувачем є особа, яка здійснила державну реєстрацію свого права користування. Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до рішення Київської міської ради від 06.12.2018 спірна земельна ділянка відведена Товариству за рахунок земель комунальної власності територіальної громади м. Києва. При постановленні оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні позову, судом першої інстанції не враховано, що оскільки у даному випадку право власності чи право користування на спірну земельну ділянку площею 0,4168 га не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права до ТОВ «Інтерлайт Компані». Вищевикладене підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-8000596562017 від 25.07.2017, з якого вбачається, що інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:010:0040, яка розташована по вулиці Петра Вершигори, 2 у Дніпровському районі міста Києва – відсутня. Копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-8000596562017 від 25.07.2017 наявна в матеріалах справи. Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла до висновку, що земельна ділянка, яка відводиться за рахунок земель, не наданих у власність чи користування, не відноситься до земель, які згідно з приписами ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, не може передаватись в оренду інакше, як із земельного аукціону. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г. Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами відповідача-2 стосовно наявності у останнього права отримати в оренду земельну ділянку для обслуговування придбаного нею майна без проведення аукціону, передбаченого  статтею 134 Земельного кодексу України. Проте, надання земельної ділянки загальною площею 0,4168 га без проведення аукціону свідчить про порушення як Радою, так і Товариством положень статей  122,  124,  134 Земельного кодексу України. Посилання відповідача-1, не те що враховуючи особливості земельної ділянки та прилеглої території передача земельної ділянки в меншому розмірі (виключно під будівлями) ніж вона була передана є неефективним використанням земель міста Києва, оскільки інших землекористувачів не було, судовою колегією залишаються поза увагою з огляду на необґрунтованість та безпідставність, оскільки без проведення аукціону на вільну від об'єктів, на які Товариство набуло право власності земельну ділянку, стверджувати про відсутність інших землекористувачів не вбачається за можливе. Посилання суду першої інстанції на добросовісне використання відповідачем-2 земельної ділянки протягом тривалого часу та на те, що до спірної земельної ділянки не передбачено заїзди та виїзди для інших землекористувачів, як на підставу відмови у позові, судова колегія визнає передчасним, оскільки добросовісне використання земельної ділянки не спростовує факту передання спірної земельної ділянки відповідачу-2 у користування із порушенням чинного законодавства Відповідно до  статті 21 Цивільного кодексу України  суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Згідно з пунктом 1  роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 №02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»  акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. При цьому, у пункті 2 зазначеного  роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Оскільки на момент прийняття Київською міською радою рішення №313/6364 від 06.12.2018 спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Києва, судова колегія дійшла до переконання, що порушення процедури передачі такої земельної ділянки в оренду свідчить про наявність порушеного права власника такої земельної ділянки - територіальної громади міста Києва. У зв'язку із вищевикладеним, судова колегія дійшла до висновку, що позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 06.12.2018 №313/6364, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтерлайт Компані» із земель комунальної власності передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об'єктів дорожнього сервісу на вул. Петра Вершигори, 2 у Дніпровському районі міста Києва підлягають задоволенню. Що ж до вимог прокуратури стосовно визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 13.03.2019 площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерлайт Компані», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №123, судова колегія зазначає наступне. Згідно із  статтею 215 Цивільного кодексу України  (далі -  ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою  статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до частин першої і другої  статті 203 ЦК України  зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Отже, оскільки судовою колегією рішення Ради №313/6364 визнано незаконним, то і відповідно Договір оренди земельної ділянки від 13.03.2019, укладений на виконання вказаного рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним. Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), №  37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідачів. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва – задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 у справі №910/9028/19 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 06.12.2018 №313/6364, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтерлайт Компані» із земель комунальної власності передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об'єктів дорожнього сервісу на вул. Петра Вершигори, 2 у Дніпровському районі міста Києва. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 13.03.2019 площею 0,4168 га (кадастровий номер 8000000000:66:010:0040), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерлайт Компані», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №123. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул.  Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) 1921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну гривню) судового збору за подання позовної заяви, 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну гривню) 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" (04208, м. Київ, просп. Правди, 66-а, оф. 2, код ЄДРПОУ 40390011) на користь прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) 1921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну гривню) судового збору за подання позовної заяви, 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну гривню) 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва. Матеріали справи №910/9028/19 повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Повний текст складено 11.02.2020. Головуючий суддя                                                            В.В. Куксов Судді                                                                                М.Л. Яковлєв                                                                                 Є.Ю. Шаптала