Рішення

від 30.01.2020 по справі 914/1612/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ           30.01.2020                                                                    справа № 914/1612/19 Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С. розглянув матеріали справи за позовом Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради, Львівська обл., м.Дрогобич до відповідача Дрогобицького меблевого підприємства «Карпати» Українського товариства глухих, Львівська обл., м.Дрогобич про стягнення 473434,92 грн за участю представників: від позивача: Федишин В.І.; від відповідача: не з'явився Обставини розгляду справи.      На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради до Дрогобицького меблевого підприємства «Карпати» Українського товариства глухих про стягнення 473434,92 грн. Ухвалою суду від 14.08.2019 р. позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу 10-денний строк з дня вручення цієї ухвали на виправлення допущених недоліків шляхом надання суду відомостей про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви; попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. 29.08.2019 р., тобто в межах встановленого судом строку, Комунальне підприємство «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради на виконання вимог ухвали надіслало заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх.№36061/19 від 02.09.2019 р.), до якої долучило виправлену позовну заяву із зазначенням в ній відомостей, запитаних судом. Ухвалою суду від 16.09.2019 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.10.2019 р. Ухвалою суду від 16.10.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 16.10.2019 р., відкладено підготовче засідання на 04.11.2019 р. Ухвалою суду від 04.11.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 04.11.2019 р., продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 09.12.2019 р. Ухвалою суду від 09.12.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 09.12.2019 р., закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 13.01.2020 р. В судове засідання з розгляду справи по суті 13.01.2020 р. сторони явку повноважних представників не забезпечили. Ухвалою суду від 13.01.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 13.01.2020 р., судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 22.01.2020 р. 22.01.2020 р. позивач подав клопотання (вх.№3598/20) з долученим розрахунком тепловтрат трубопроводів теплових мереж, копіями додатку №2 до договору про постачання теплової енергії, рішень виконавчого комітету Дрогобицької міської ради та доказами надання відповідачеві примірника клопотання з додатками. Оскільки в ході підготовчого провадження у справі з'ясувалось, що до позовної заяви помилково не було долучено одного з додатків до договору, а рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, копії яких додано до клопотання, є публічно доступними актами, враховуючи при цьому і те, що відповідачу беззаперечно відомо про існування даних доказів, суд вважає за можливе прийняти такі докази до розгляду. Крім того, при розгляді справи в суду виникло питання стосовно причин відмінності обсягів спожитої теплової енергії, зазначених у відомостях про споживання, від обсягів, вказаних у виставлених на підставі відомостей рахунків. Відповідно до ч.5 ст.161 Господарського процесуального кодексу України, суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним. В судовому засіданні представник позивача обгрунтував існуючу різницю між згаданими значеннями тепловтратами трубопроводів теплових мереж, поясненням об'ємів яких є подані ним розрахунки тепловтрат по кожному з рахунків. Як визначено статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін. На переконання суду, в даному випадку подані позивачем докази та пояснення повинні враховуватись при ухваленні рішення, так як їх подання не могло призвести до порушення прав відповідача, а неприйняття їх до розгляду судом свідчило би про надмірний формалізм, що не відповідає завданню господарського судочинства – справедливому розгляду і вирішенню справи. Ухвалою суду від 22.01.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 22.01.2020 р., судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 30.01.2020 р. 30.01.2020 р. позивачем було подано клопотання (вх.№248/19) про зменшення розміру заборгованості в частині основного боргу на 80000 грн. у зв'язку зі сплатою відповідачем цієї суми після відкриття провадження у справі з доданими до клопотання платіжними дорученнями. Стосовно наведеного суд зазначає наступне. Так, п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України передбачає право позивача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Проаналізувавши зміст викладених у клопотанні тверджень, суд прийшов до висновку, що воно є клопотанням про зменшення розміру позовних вимог. У зв'язку з тим, що процесуальний закон визначає для зменшення розміру позовних вимог строк, який обмежений підготовчим провадженням, суд позбавлений права прийняти до розгляду дане клопотання. Разом з тим, суд вважає за можливе прийняти додані до клопотання докази часткової сплати заборгованості після відкриття провадження у справі та ухвалити рішення у справі з їх врахуванням. В судове засідання 30.01.2020 р. з'явився представник позивача. Відповідач в судове засідання явку повноважного представника не забезпечив. Відправлення на адресу відповідача ухвали суду про виклик в судове засідання з розгляду справи по суті на 30.01.2020 р. підтверджується списком рекомендованих листів та списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів від 23.01.20120 р. Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, а відповідач мав достатньо часу для виконання вимог ухвал суду щодо встановленого строку на подання відзиву на позов, однак таким правом не скористався. Відповідно до ч.9     ст.165 ГПК України     у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. В судовому засіданні 30.01.2020 р. суд продовжив розгляд справи по суті, заслухав вступне слово представника позивача, дослідив докази, після чого перейшов до проведення судових дебатів. В ході проголошення заключного слова позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задоволити. Після судових дебатів, проаналізувавши зібрані у справі докази та у зв'язку із відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення. В судовому засіданні 30.01.2020 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суть спору та правова позиція учасників справи.      В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання теплової енергії, на виконання умов якого позивач поставляв відповідачеві теплову енергію, зокрема в періоді з листопада 2017 р. по квітень 2019 року включно на загальну суму 420763,77 грн, проте відповідач в порушення умов договору оплату поставленої енергії здійснив лише частково та без дотримання встановлених договором строків. У зв'язку з цим, позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 396954,13 грн основного боргу, 31023,08 грн пені, 33119,75 грн інфляційних втрат та 12337,96 грн 3% річних. В процесі розгляду справи позивач заявив про сплату відповідачем 80000грн основного боргу, на підтвердження чого подав відповідні платіжні доручення. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне. 02.01.2007 р. між Дрогобицьким меблевим підприємством «Карпати» Українського товариства глухих (споживач, відповідач у справі) та Комунальним підприємством «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради (енергопостачальна організація, позивач у справі) було укладено договір про постачання теплової енергії №25. З преамбули договору вбачається, що договір стосується постачання теплової енергії для потреб опалення виробничих приміщень та гуртожитку. Відповідно до розділу 1 договору, енергопостачальна організація зобов'язується постачати споживачеві теплову енергію в обсягах, що передбачені проектними тепловими навантаженнями даної будівлі чи споруди з урахуванням кількості споживачів гарячої води, а споживач зобов'язується оплачувати за спожиту теплову енергію за встановленими тарифами (цінами), що зазначені в цьому договорі. Згідно з п.11.1. договору, він набрав чинності з дня його підписання та діє протягом року з дня укладання до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць кожного року однією із сторін не буде письмово заявлено про його припинення (п.11.2 договору). Як передбачено п.2.1. договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах, що вказані в додатку 1 до цього договору. В додатку №1 до договору визначено обсяги постачання теплової енергії споживачу по місяцях, зазначено, що обладнана приладами обліку опалювальна площа становить 1444 кв.м., а також вказано, що при обліку за лічильником-тепломіром до показника кількості спожитої теплової енергії додаються тепловтрати на ділянці від границі розмежування до вузла обліку, враховуючи стан її ізоляції, згідно додатку 2 Відповідно до п.2.2. договору, подача теплоносія споживачеві проводиться після складання останнім, за результатами спільного обстеження з енергопостачальною організацією, щорічного акту-допуску, (до 30 вересня), щодо готовності внутрішніх систем опалення (ремонт, промивання, гідровипробування), належного стану будівельних конструкцій та теплової ізоляції трубопроводів системи опалення на горищах та в підвальних приміщеннях і стану вузлів управління та обліку теплової енергії, згідно з вимогами «Правил технічної експлуатації систем теплопостачання комунальної енергетики». Форму акту розробляє енергопостачальна організація. Актами пуску теплоносія зафіксовано, що подачу теплової енергії на об'єкт «УТОГ «Карпати» (гуртожиток) В.Великого, 80» було проведено 01.11.2017 р. та 23.11.2018 р. Згідно з п.5.2. договору, влаштування приладів обліку теплової енергії проводиться на межі балансової належності теплових мереж споживача та енергопостачальної організації згідно з додатком 2. В разі встановлення приладів обліку теплової енергії не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, що визначена за фактичними показниками приладів обліку, додаються втрати на ділянках тепломережі, що є на балансі споживача (від межі балансової належності до місця встановлення приладу обліку), згідно з розрахунком в додатку 1. Пунктом 6.7. договору сторони погодили, що у випадку обліку спожитої теплової енергії або гарячої води по лічильнику, оплата за надані послуги проводиться споживачем до 5-го числа наступного за поточним місяцем, згідно з «Відомості обліку спожитої теплової енергії», яка складається щомісячно представниками сторін з ініціативи споживача до 20-го числа поточного місяця. З наявних в матеріалах справи копій відомостей споживання теплової енергії по житловому будинку УТОГ «Карпати» (гуртожиток), підписаних представниками сторін, вбачаються такі обсяги спожитої теплової енергії: 18 Гкал – за листопад 2017 року, 35,51 Гкал – за грудень 2017 року, 14,57 Гкал – за січень 2018 року, 33,19 Гкал – за лютий 2018 року, 16,83 Гкал – за березень 2018 року, 11,40 Гкал – за квітень 2018 року, 17,90 Гкал – за грудень 2018 року, 37,70 Гкал – за січень 2019 року, 21,40 грн – за лютий 2019 року, 18 Гкал – за березень 2019 року, 7,70 Гкал – за квітень 2019 року. Згідно з п.6.1. договору, тариф за 1 Гкал (1,16 МВт, 4,19 ГДж) встановлений, виходячи з повного (100%) повернення мережної води з об'єкту теплоспоживання. В разі виявлення втрат теплоносія або розбіжностей між показниками масових витрат лічильників на подаючій та зворотній ділянці вузла обліку споживачеві проводять додаткові нарахування за втрачений теплоносій. Відповідно до здійснених за Керівним технічним матеріалом КТМ 204 Україна 244-94 «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» розрахунками тепловтрат трубопроводів теплових мереж, які знаходяться на балансі УТОГ «Карпати» по вул.В.Великого, 80, втрати тепла становили: 0,25 Гкал – за листопад 2017 року (включено до рахунку за грудень 2017 року), 0,26 Гкал – за грудень 2017 року (включено до рахунку за січень 2018 року), 0,26 Гкал – за січень 2018 року (включено до рахунку за лютий 2018 року), 0,23 Гкал – за лютий 2018 року (включено до рахунку за березень 2018 року), 0,26 Гкал – за березень 2018 року (включено до рахунку за квітень 2018 року), 0,07 Гкал – за листопад 2018 року (включено до рахунку за грудень 2018 року), 0,26 Гкал – за грудень 2018 року (включено до рахунку за січень 2019 року), 0,26 Гкал – за січень 2019 року (включено до рахунку за лютий 2019 року), 0,23 грн – за лютий 2019 року (включено до рахунку за березень 2019 року), 0,26 та 0,04 Гкал – за березень-квітень 2019 року (включено до рахунку за квітень 2019 року). Згідно з п.6.5. договору, оплата послуг споживачем здійснюється помісячно в сумі, передбаченій в додатку 3 до даного договору. При зміні тарифів на теплопостачання енергопостачальна організація направляє споживачу новий додаток 3, що враховує нові тарифи та час вступу їх в дію. Рішенням Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 14.09.2017 р. №211 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послугу з централізованого опалення для потреб населення, бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради» з 01.10.2017 р. Комунальному підприємству «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради встановлено тариф на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для потреб населення на рівні 1447,92 грн/Гкал (без ПДВ). Рішенням Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 28.12.2017 р. №299 було внесено зміни до вищезгаданого рішення та встановлено Комунальному підприємству «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради з 01.10.2017 р. тариф на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для потреб населення на рівні 1336,27 грн/Гкал (без ПДВ), а рішенням Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 13.11.2018 р. №253 – внесено зміни до рішення від 28.12.2017р. №299 та встановлено Комунальному підприємству «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради тариф на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для потреб населення на рівні 1634,13 грн/Гкал (без ПДВ). З врахуванням затверджених тарифів, які діяли у відповідні періоди (з додаванням суми ПДВ), на підставі відомостей споживання теплової енергії та розрахунків тепловтрат трубопроводів теплових мереж споживачеві було виставлено рахунки на оплату: №3141 від 27.11.2017 р. на суму 31275 грн (за 18 Гкал у листопаді 2017 року); №3246 від 19.12.2017 р. на суму 62133 грн (за 35,76 Гкал у грудні2017 року); №76 від 25.01.2018 р. на суму 16580,40 грн (за 10,34 Гкал у січні 2018 року); №184 від 23.02.2018 р. на суму 53637,74 грн (за 33,45 Гкал у лютому 2018 року); №270 від 27.03.2018 р. на суму 27356,05 грн (за 17,06 Гкал у березні 2018 року); №365 від 23.04.2018 р. на суму 26194,72грн (за 11,69 Гкал у квітні 2018 року); №561 від 20.12.2018 р. на суму 35238,45 грн (за 17,97 Гкал у грудні 2018 року); №47 від 28.01.2019 р. на суму 74438,04 грн (за 37,96 Гкал у січні 2019 року); №141 від 25.02.2019 р. на суму 42474,39 грн (за 21,66 Гкал у лютому 2019 року); №209 від 26.03.2019 р. на суму 35748,30грн (за 18,23 Гкал у березні 2019 року); №294 від 24.04.2019 р. на суму 15687,68 грн (за 8 Гкал у квітні 2019 року). Загальна сума виставлених за період з листопада 2017 року по квітень 2019 року включно рахунків становить 420763,77 грн. Вказані рахунки були отримані представниками споживача, що підтверджується відповідними відмітками на них. З долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості по договору вбачається, що позивач зазначив про сплату відповідачем 23809,64 грн з вищезазначеної вартості теплової енергії. В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 396954,13 грн заборгованості за поставлену та неоплачену енергію. В процесі розгляду справи Дрогобицьке меблеве підприємство «Карпати» Українського товариства глухих сплатило Комунальному підприємству «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради 80000 грн за теплову енергію згідно рахунку №147 від 28.01.2019 р., що підтверджується платіжним дорученням №119 від 26.11.2019 р. на суму 50000 грн та платіжним дорученням №129 від 23.12.2019 р. на суму 30000 грн. Будь-які інші докази щодо здійснення споживачем оплати енергії, поставленої протягом листопада 2017 року – квітня 2019 року включно, суд не отримував, а сторони не заявляли про існування таких доказів. Згідно з п.7.2.3. договору, за несвоєчасну оплату наданих послуг з теплопостачання, згідно з умов та термінів, що передбачені в р.6 цього договору, споживач сплачує пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу у відповідності до Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за спожиті комунальні послуги…». Позивач нарахував відповідачеві 31023,08 грн пені за період з 06.01.2019р. по 05.08.2019 р. включно. Також відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, позивач просив стягнути з відповідача 12337,96 грн 3% річних за період з 06.12.2017 р. по 31.07.2019 р. включно та 33119,75 грн інфляційних втрат за період з грудня 2017 року по червень 2019 року включно. При прийнятті рішення суд виходив з такого. Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини. Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать. Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього     Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). Частинами першою та другою статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі – енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у національних стандартах або технічних умовах. (ч.ч.1, 3 ст. 275 ГК України). Відповідно до ч.1 ст.276 ГК України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. Частиною 6 ст.276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Як визначено статтею першою Закону України «Про теплопостачання», тариф (ціна) на теплову енергію – це грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. До основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належить, в тому числі і встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством (ч.1 ст.13 Закону). Згідно з ч.ч.1– 3 ст.20 Закону, тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством. Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. №1198, встановлено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. З врахуванням вищевикладених норм законодавства, суд вважає, що у споживача існує обов'язок оплачувати теплову енергію за тарифами, встановленими енергопостачальній організації органом місцевого самоврядування, оскільки такі тарифи є регульованими та підлягають до застосування навіть за відсутності в договорі умови про конкретну вартість однієї одиниці виміру теплової енергії. Крім того, суд, беручи до уваги умови договору, зокрема умови пунктів 5.2., 6.1. договору та додатку №1 до договору, погоджується з позивачем в тому, що виставлені до сплати рахунки підставно стосувались оплати як вартості фактично спожитої теплової енергії, так і вартості тепловтрат. Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього     Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Пунктом 6.7. договору сторони встановили, що оплата має бути здійснена споживачем до 5-го числа наступного за поточним місяця. З врахуванням того, що загальна вартість поставленої теплової енергії становила 420763,77 грн, при цьому сам позивач вказав на її часткову оплату на суму 23809,64 грн, а відповідач не подав будь-яких доказів сплати заборгованості до моменту звернення позивача з позовом, суд визначив, що у відповідача існувала заборгованість в сумі 396954,13 грн. Стаття 599 ЦК України     вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст.612 ЦК України     визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до п.2 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Дослідивши подані позивачем платіжні доручення, з яких вбачається факт сплати відповідачем в процесі розгляду справи 80000 грн заявленої до стягнення заборгованості (за теплову енергію, поставлену в січні 2019 року), суд прийшов до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю в частині стягнення 80000 грн основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині. За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення боргу за теплову енергію в сумі, яка залишилась несплаченою станом на дату прийняття цього рішення, тобто в сумі 316954,13 грн. Як визначено частиною першою     статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до ч.ч.1– 3     ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим     Господарським кодексом України. Так, згідно з ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч.1 ст.231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Пунктом 7.2.3. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату наданих послуг з теплопостачання, згідно з умов та термінів, що передбачені в р.6 цього договору, споживач сплачує пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу у відповідності до Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за спожиті комунальні послуги…». (суд вважає, що мова йде про Закон України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій»). Статтею 1 Закону встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу. Отже, для можливості застосування встановленого даним Законом розміру пені (у випадку несвоєчасності розрахунків за комунальні послуги) необхідною умовою є не лише наявність у боржника статусу суб'єкта підприємницької діяльності, який, на переконання суду, наявний у ДМП «Карпати» УТОГ як підприємства об'єднання громадян, а й використання ним теплової енергії для провадження саме підприємницької діяльності в нежилому будинку або приміщенні. Натомість, пояснення представника позивача та матеріали справи, зокрема акти пуску теплоносія і відомості споживання теплової енергії, свідчать про те, що теплова енергія постачалась виключно для опалення гуртожитку за адресою: м.Дрогобич, вул.В.Великого, 80, тобто не використовувалась для опалення нежитлового будинку чи з метою здійснення підприємницької діяльності. Підтвердженням наведеного слугує також і те, що вартість поставленої енергії у виставлених рахунках розраховувалась позивачем виходячи з тарифів, встановлених для потреб населення, а не для потреб інших споживачів, до категорії яких належать всі інші юридичні особи, крім бюджетних установ та релігійних організацій. Таким чином, суд вважає, що положення Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» не можуть бути застосовані до існуючих правовідносин щодо постачання теплової енергії для опалення приміщень гуртожитку, тобто конкретно визначені правовідносини, що склались між сторонами, не підпадають під дію цього Закону, як і будь-якого іншого чинного законодавчого акту, який встановлює імперативний розмір штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань. Отже, в даному випадку слід керуватися ч.4 ст.231 ГК України, відповідно до норм якої, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Суд переконаний, що пункт 7.2.3. договору крім посилання на Закон України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» містить також і чітку та однозначну вказівку на погоджені сторонами розмір і базу нарахування пені – 1% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. На думку суду, конструкція згаданої умови договору свідчить про те, що сторони мали на меті встановити наслідки прострочення споживачем оплати та зафіксувати диспозитивний розмір штрафних санкцій за таке порушення, при цьому відсилання до норм Закону не має вирішального впливу на зміст п.7.2.3. договору, оскільки згаданий Закон у випадку наявності для цього відповідних підстав міг би застосовуватись навіть без згадки про нього в договорі, тобто дублювання його норм не було необхідним. Натомість, при укладенні договору сторонам було відомо про те, що теплова енергія постачається для опалювання гуртожитку, отже мало би бути відомо і про те, що енергопостачальна організація не зможе нараховувати пеню споживачеві у випадку прострочення оплати, не визначивши її розмір в договорі. Суд вважає, що шляхом зазначення в пункті 7.2.3. договору конкретного розміру пені сторони забезпечили можливість кредитора вимагати від боржника сплати санкцій у всіх випадках прострочення виконання зобов'язання, а не лише в разі передбачуваного прострочення при провадженні споживачем підприємницької діяльності, що відповідає принципам справедливості і розумності, а також у встановлений спосіб забезпечує зобов'язання та стимулює боржника до належного виконання своїх обов'язків. Крім того, частиною другою статті першої Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» також встановлено, що обов'язковою умовою договорів про надання комунальних послуг та утримання прибудинкових територій є забезпечення виконання зобов'язань відповідно до чинного законодавства України. З цього випливає, що в договорі про постачання теплової енергії сторони обов'язково мали погодити умови щодо порядку і розміру нарахування неустойки (або встановити інші види забезпечення) за всі випадки неналежного виконання зобов'язань, в тому числі і зобов'язань, які стосуються надання комунальних послуг, проте не підпадають під дію абз.2 ч.1 ст.1 Закону. Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення. Зі всього вищенаведеного суд робить висновок про те, що договором про постачання теплової енергії сторони передбачили розмір пені (розмір відсотків штрафних санкцій), який підлягає застосуванню за прострочення оплати за договором, і при цьому такий розмір слід застосовувати у випадку розрахунку суми пені за несвоєчасну оплату відповідачем наданих за договором послуг з теплопостачання приміщення гуртожитку, так як законодавство не встановлює імперативного розміру пені саме щодо такого зобов'язання. Разом з тим Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»     регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності. Статтями 1 та 3 згаданого Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, розмір пені, який не визначений спеціальними нормами законодавства, а встановлений в договорі за згодою сторін, підлягає обмеженню подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. В межах існуючих правовідносин сторін, що склались за договором про постачання теплової енергії, при нарахуванні пені слід застосувати дане обмеження, оскільки встановлений у договорі розмір пені (1% від суми заборгованості за кожний день прострочення) перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, яка в розрахунку на один день за заявлений позивачем період становить в середньому лише близько 0,1%. Позивач в позовній заяві здійснив деталізований розрахунок пені за прострочення виконання зобов'язань з оплати рахунків за грудень 2018 року, січень-квітень 2019 року в цілому за період з 06.01.2019 р. по 05.08.2019 р. включно, застосувавши при розрахунку розмір подвійної облікової ставки НБУ та дотримуючись при здійсненні розрахунку положень ч.6 ст.232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. З проведених позивачем розрахунків вбачається, що при їх здійсненні позивач враховував суми заборгованості за кожним з рахунків лише в цілих числах сум коштів, тобто в гривнях без копійок. Вказане, проте, не порушує прав відповідача, так як такі суми є меншими, ніж ті, які підлягали б врахуванню, а суд приймає рішення у справі не інакше, як в межах заявлених позивачем вимог. Виходячи з положень ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), суд встановив, що насправді прострочення по рахунку за грудень 2018 року розпочалося 09.01.2019 р. і по рахунку за квітень 2019 року – 07.05.2019 р., а не 06.01.2019 р. та 06.05.2019 р. відповідно, як вважає позивач. В решті ж наведений в позовній заяві розрахунок пені здійснений арифметично вірно, в повній відповідності до норм законодавства, умов договору та фактичних обставин справи. Суд здійснив власний розрахунок щодо заборгованості по рахунках за січень 2019 року та квітень 2019 року відповідно до реальних дат виникнення заборгованості, які є пізнішими від дат, визначених позивачем – ((35238 грн х 36% / 365 днів х 107 днів (з 09.01.2019 р. по 25.04.2019 р. включно)) = 3718,82грн) та (15687 грн х 35% / 365 днів х 73 дні (з 07.05.2019 р. по 18.07.2019 р. включно)) = 1098,09 грн), внаслідок чого встановив, що сума пені за відповідні періоди має бути меншою на 104,26 грн (3823,08 грн, нарахованих позивачем, – 3718,82 грн, розрахованих судом) та 15,04 грн (1113,13 грн, нарахованих позивачем, – 1098,09 грн, розрахованих судом) відповідно, тобто стягненню з відповідача підлягає 30903,78 грн пені (31023,08 грн – 104,26 грн – 15,04 грн). Частиною 2     статті 625 ЦК України     передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд, з врахуванням наведених вище обставин стосовно початку прострочення за рахунками за січень 2019 року та квітень 2019 року, а також дослідивши, що дійсною датою початку прострочення за рахунком за квітень 2018 року є 08.08.2018 р., а не 06.05.2018 р., здійснив розрахунок 3% річних по кожній з сум, оплата яких була прострочена, – Сума боргу (грн) Розмір процентів річних Кількість днів в році Кількість днів прострочення Період простроченняЗагальна сума процентів річних (грн) 312753 %36560306.12.2017 – 31.07.20191550,04 621333 %36557206.01.2018 – 31.07.20192921,10 16580,403 %36554106.02.2018 – 31.07.2019737,26 53637,743 %36551306.03.2018 – 31.07.20192261,60 27356,053 %36548206.04.2018 – 31.07.20191083,75 26194,723 %36545008.05.2018 – 31.07.2019968,85 35238,453 %36520409.01.2019 – 31.07.2019590,85 74438,043 %36517606.02.2019 – 31.07.20191076,80 42474,393 %36514806.03.2019 – 31.07.2019516,67 35748,303 %36511706.04.2019 – 31.07.2019343,77 15687,683 %3658607.05.2019 – 31.07.2019110,89 Всього12161,58 та прийшов до висновку, що дійсною сумою 3% річних є 12161,58 грн. Відповідно до п.3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно,     якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Інформаційний лист ВГСУ від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»). Здійснюючи перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат окремо по кожній з сум заборгованості, що існували в період, визначеному позивачем, суд прийшов до висновку, що стягненню з відповідача підлягає 30816,41 грн інфляційних втрат – Сума боргу (грн) Період нарахування (включно)Сукупний індекс інфляції за період (визначений шляхом множення індексів інфляції за місяці періоду нарахування між собою)Інфляційне збільшення суми боргу (грн) 31275грудень 2017 –червень 2019 114,9%4659,98 62133січень 2018 – червень 2019113,8%8574,35 16580,40лютий 2018 –червень 2019112,1%2006,23 53637,74березень 2018 –червень 2019111,1%5953,79 27356,05квітень 2018 –червень 2019 109,9%2708,25 26194,72травень 2018 –червень 2019 109%2357,52 35238,45січень 2019 – червень 2019 103,6%1268,58 74438,04лютий 2019 –червень 2019 102,6%1935,39 42474,39березень 2019 –червень 2019 102,1%891,96 35748,30квітень 2019 –червень 2019 101,2%428,98 15687,68травень 2019 –червень 2019 100,2%31,38 Всього30816,41 Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 316954,13 грн основного боргу, 30903,78 грн пені, 12161,58 грн 3% річних та 30816,41 грн інфляційних втрат. Провадження у справі в частині стягнення 80000 грн основного боргу підлягає закриттю, а в задоволенні 119,30грн пені, 176,38 грн 3% річних та 2303,34 грн інфляційних втрат слід відмовити. Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат. Згідно з п.2 ч.1     ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне покласти судовий збір на відповідача в розмірі, пропорційному розміру позовних вимог, які підлягали б задоволенню у випадку якби судом не було закрито провадження щодо сплаченої в процесі розгляду справи суми, тобто в розмірі, який відповідає позовним вимогам, в задоволенні яких не було відмовлено. Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 231, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1.          Закрити провадження у справі в частині стягнення з Дрогобицького меблевого підприємства «Карпати» Українського товариства глухих на користь Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради 80000 грн основного боргу. 2.          Позов задоволити частково. 3.          Стягнути з Дрогобицького меблевого підприємства «Карпати» Українського товариства глухих, Львівська обл., м.Дрогобич, вул.Індустріальна, буд.1 (ідентифікаційний код 03972658) на користь Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради, Львівська обл., м.Дрогобич, вул.Індустріальна, буд.1, корп.А (ідентифікаційний код 05445563) 316954,13 грн основного боргу, 31023,08 грн пені, 12175,86 грн 3% річних, 30816,41 грн інфляційних втрат та 7064,54 грн судового збору. 4.          В задоволенні решти позову відмовити. Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. В судовому засіданні 30.01.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 10.01.2020 р.                      Суддя                                                                                        Гоменюк З.П.