Постанова

від 29.01.2020 по справі 307/2093/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

місто Київ

справа № 307/2093/17

провадження № 61-4499св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6,

відповідачі: ОСОБА_7, Нижньоапшанська сільська рада Тячівського району Закарпатської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кожуха О. А., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 у серпні 2017 року звернулися до суду із позовом до ОСОБА_7, Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, у якому просили визнати незаконним та скасувати рішення Нижньоапшанської сільської ради від 12 грудня 2013 року № 4 про надання ОСОБА_7 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0, 25 га, розташованої у АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування житлового будинку.

В обґрунтування позову посилалися на те, що 18 грудня 2015 року Тячівський районний суд Закарпатської області ухвалив рішення у справі

№ 307/2130/15-ц, у якому визнав право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований на АДРЕСА_1, за ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, по 1/7 частині за кожним. Право власності позивачів на зазначений житловий будинок зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою від 12 лютого 2016 року № 53141023. Зазначили, що присадибна земельна ділянка, площею 0, 15 га, з кадастровим номером 2124482401:01:001:0030, розташована на АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (далі - земельна ділянка) належала ОСОБА_8 (батьку позивачів, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1) на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 25 травня 2010 року, серії ЯИ № 222690. ОСОБА_8 продав ОСОБА_9 та ОСОБА_10 земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 11 серпня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М. Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 4970. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М. Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 917, ОСОБА_1 став власником земельної ділянки. У липні 2017 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що рішенням Нижньоапшанської сільської ради надано дозвіл ОСОБА_7 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак позивачі не подавали заяви про добровільну відмову від права власності чи права користування земельною ділянкою до Нижньоапшанської сільської ради. На час розгляду заяви ОСОБА_7 Нижньоапшанська сільська рада не володіла жодними графічними матеріалами, які підтверджують розмір і місце розташування земельної ділянки, або документами, що підтверджують погодження власника земельної ділянки. Позивачі вважали, що рішення сільської ради прийнято всупереч вимогам земельного законодавства, тому підлягає скасуванню.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 12 грудня 2013 року № 4 про надання ОСОБА_7 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0, 25 га, розташованої на АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що власниками земельної ділянки з 25 травня 2010 року до прийняття рішення сільської ради були ОСОБА_8, потім ОСОБА_9 і ОСОБА_10, а на час розгляду справи - позивачі, які не подавали заяв про добровільну відмову від права власності на земельну ділянку чи від права на користування нею до Нижньоапшанської сільської ради. Тому суд вважав, що позивачі довели факт порушення з боку відповідачів прав користування та розпоряджання своїм майном.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_7 звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою.

24 січня 2019 року Закарпатський апеляційний суд постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції скасував, а провадження у справі закрив.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності (користування) на земельну ділянку. Проте отримання такого дозволу не гарантує особі набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією рішення сільської ради, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб. Під час ухвалення зазначеного рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах. Суд зазначив, що спір як щодо рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, так і з приводу оскарження дій суб'єкта владних повноважень щодо надання чи відмови у наданні такого дозволу є публічно-правовим.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку у лютому 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням апеляційним судом норм процесуального права. Заявник зазначає, що пЂ­позивачі звернулись до суду у порядку цивільного судочинства з позовом, поданим на захист права власності на земельну ділянку. Рішення суб'єкта владних повноважень оспорюється з мотивів його законності, а вимога про визнання рішення незаконним розглядається в порядку цивільного судочинства, оскільки за результатами реалізації такого рішення ОСОБА_7 порушено права позивачів на землю. Спір у цій справі має приватноправовий характер, оскільки пов'язаний із порушенням приватного права позивачів рішенням сільської ради.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 05 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року цивільну справу № 307/2093/17 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області про визнання незаконним та скасування рішення Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга подана, зокрема з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 грудня 2019 року повернула справу на розгляд колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з тих підстав, що Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала позицію щодо юрисдикції суду у подібних до справи № 307/2093/17 правовідносинах, зокрема, відповідний правовий висновок вже викладений у справі № 729/608/17.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суд першої інстанції встановив, що позивачі на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 грудня 2015 року є власниками житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого на АДРЕСА_1, по 1/7 частині кожен.

Право власності позивачів на житловий будинок підтверджується також інформаційною довідкою з Державного речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 12 лютого 2016 року за № 53141023.

Згідно з інформаційною довідкою право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований на АДРЕСА_1, за позивачами зареєстровано 08 лютого 2016 року.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 25 травня 2010 року, серії ЯИ № 222690, власником земельної ділянки, площею 0, 15 га, розташованої на АДРЕСА_1, кадастровий номер 2124482401:01:001:0030, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, значився ОСОБА_8

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М. Ю. та зареєстрованого у реєстрі за № 917, ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_9 та ОСОБА_10 приватизовану земельну ділянку, розміром 0, 15 га, яка розташована на території Нижньоапшанської сільської ради, а саме АДРЕСА_1, кадастровий номер 2124482401:01:001:0030 за 76 095, 00 грн.

Встановлено, що на підставі заяви відповідача ОСОБА_7 від 12 листопада 2013 року рішенням Нижньоапшанської сільської ради від 12 грудня 2013 року № 4 ОСОБА_7 надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на АДРЕСА_1, площею 0, 25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV,

далі - ЦПК України 2004 року) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Водночас відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Відповідно до аналізу наведених процесуальних норм до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників, суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Позивачі у поданому в порядку цивільного судочинства позові просили визнати незаконним та скасувати рішення Нижньоапшанської сільської ради від 12 грудня 2013 року № 4 про надання ОСОБА_7 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, речові права на яку належать позивачам.

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України 2004 року та статті 17 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.

Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування як суб'єкта владних повноважень поглинається спором про речове, приватне право, яке могло належати особі як до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України 2004 року) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Вимоги позивачів у зазначеній справі про скасування рішення органу місцевого самоврядування пов'язані із захистом речового права на земельну ділянку .

З урахуванням наведених норм процесуальних законів можна зробити висновок, що здійснення захисту цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 (провадження № 14-648цс18). Підстав відступити від зазначеного висновку судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи зазначене, Верховний Суд вважає ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права, та такою, що підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 24 січня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко