Постанова

від 07.02.2020 по справі 471/87/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

07.02.20

22-ц/812/140/20

Провадження №22-ц/812/140/20

Категорія 23

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2020 року м. Миколаїв

справа № 471/87/19

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Данилової О.О., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання Лівшенко О.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про розірвання договору оренди землі, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області, ухвалене 28 жовтня 2019 року під головуванням судді Кірімової О.М. у приміщенні цього суду, повний текст судового рішення складений 31 жовтня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , Братської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації.

Позивач зазначала, що її батько ОСОБА_3 був власником земельної ділянки площею 9,1199 га, що розташована в межах території Новоолександрівської сільської ради Братського району Миколаївської області, із цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Після смерті свого батька вона отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вищезазначену земельну ділянку, після чого уповноважила довіреністю ОСОБА_2 на укладання договору оренди земельної ділянки строком на 10 років, за що відповідач сплатив їй наперед 110 000 грн. в рахунок орендної плати за 10 років оренди, про що нею була складена розписка.

Між тим, 03 грудня 2012 року від її імені було укладено договір оренди земельної ділянки з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 строком на 49 років. Зазначений договір на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було зареєстровано в Братському районному управлінні юстиції Миколаївської області 21 лютого 2015 року.

Як вказала позивач спірний договір вона не підписувала та державна реєстрація його відбулась без її відому та згоди Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила визнати недійсним укладений між нею та ОСОБА_2 договір оренди та скасувати державну реєстрацію права оренди відповідача на цю земельну ділянку.

Згодом ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила розірвати укладений сторонами договір оренди земельної ділянки замість вимоги про визнання цього договору недійсним, посилаючись на невиконання ОСОБА_2 зобов`язань щодо сплати орендної плати за 2011 -2018 роки. Також ОСОБА_1 просила скасувати державну реєстрацію права оренди відповідача на цю земельну ділянку, посилаючись на її незаконність.

Ухвалами Арбузинського районного суду Миколаївської області суду від 05 вересня 2019 року та від 17 жовтня 2019 року за заявою представника позивачки позовні вимоги в частині визнання договору оренди недійсним та скасування державної реєстрації договору оренди були залишені без розгляду.

Остаточно представник ОСОБА_1 просив суд розірвати договір оренди спірної земельної ділянки площею 9,1199 га, кадастровий номер 4821483000:02:000:0015, що розташована в межах території Новоолександрівської сільської ради Братського району Миколаївської області, із цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належить їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 817304 від 17 січня 2012 року, зареєстрований в Братському районному управлінні юстиції Миколаївської області державним реєстратором Червонищенко О.І на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19517314 від 21 лютого 2015 року.

Відповідач ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що орендна плата за спірним договором оренди землі була сплачена ним наперед. ОСОБА_1 власноручно у день підписання договору оренди землі, написала розписку про отримання нею 110000грн., як сплату наперед грошових коштів за договором оренди землі, тому підстав для розірвання договору оренди землі немає. Вказану суму грошей позивач отримала на її прохання. Також вказав, що спірною земельною ділянкою користується на підставі договору оренди землі з весни 2013 року та щороку сплачує податки.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір оренди землі без номеру від 03 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 21 лютого 2015 року державним реєстратором Братського районного управління юстиції Миколаївської області Червонищенко О.І. за № 19517314. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт зазначає, що суд всупереч ст. 89 ЦПК України не надав належної оцінки доказу сплати ним орендної плати авансовим платежем в розмірі 110 000грн., що підтверджується розпискою підписаною власноруч позивачкою, не врахував, що відповідач як орендар сплачував по ОСОБА_1 податок на суму нарахованого їй доходу виходячи з розміру належної їй орендної плати. Також посилається на правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає, що судом першої інстанції належним чином оцінені всі надані докази.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції представник позивачки - адвокат Бурлака С.А. - просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги з викладених у відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу підстав.

Відповідач та третя особа до суду не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.

Переглянувши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на викладене.

Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закону України "Про оренду землі".

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За положеннями частини першої статті 24 вказаного Закону орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина перша статті 32 зазначеного Закону).

Стаття 141 ЗК України визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, такою підставою відповідно до пункту "д" частини першої цієї статті є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що несплата орендної плати може бути підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки, але така несплата має бути систематичною.

Судом першої інстанції встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 817304 від 17 січня 2012 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 9.1199 га, кадастровий номер 4821483000:02:000:0015, що розташована на території Новоолександрівської сільської ради Братського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а.с. 39). 03 грудня 2012 року ОСОБА_1 уклала з ФОП ОСОБА_2 договір оренди належної їй земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстровано 21 лютого 2015 року державним реєстратором Братського районного управління юстиції Миколаївської області Червонищенко О.І. за № 19517314 (т. 1 а.с. 91-92, 101-118).

Відповідно до умов вказаного договору сторони домовились, що орендар набув право на особисте використання об`єкта оренди за призначенням (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) строком на 49 років, орендар ОСОБА_2 зобов`язаний сплачувати орендодавцю ОСОБА_1 орендну плату у розмірі 2 754 грн. 94 коп., що становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, у строк до 31 грудня кожного року (пункти 9, 11 Договору).

Пунктом 38 Договору передбачено, що його дія припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу одної із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Нотаріально посвідченою довіреністю від 12 лютого 2015 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси з питань Державної реєстрації речових прав на належну їй земельну ділянку (т. 1 а.с.93). 21 лютого 2015 року відбулася державна реєстрація договору оренди землі, укладеного між орендарем ОСОБА_2 та орендодавцем ОСОБА_1 строком на 49 років на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень № 19517314 від 21.02.2015 року (т. 1 а.с. 101-118).

Судом першої інстанції також встановлено і сторонами не заперечувалося, що спірна земельна ділянка була передана відповідачу після укладення договору оренду землі, про що маються підписи сторін договору оренди в акті прийому-передачі земельної ділянки до договору оренди від 03 грудня 2012 року (т. 1 а.с. 114).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із недоведеності ОСОБА_2 факту виплати ОСОБА_1 орендної плати з 2013 року та наступні роки, по 2018 рік, що свідчить про істотне порушення умов договору оренди від 03 грудня 2012 року і наявність передбачених цим договором та законом підстав для його розірвання. При цьому суд вважав, що розписка про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошей у сумі 110 000 грн. (т.1 а.с. 33) не може бути розцінена як належний доказ про отримання позивачкою орендної плати за договором оренди земельної ділянки, оскільки сплата орендної плати авансовим платежем умовами укладеного сторонами договору не передбачена, а з огляду на зміст розписки не можна з впевненістю сказати, що вона стосується договору оренди від 03 грудня 2012 року та може свідчити лише про те, що зазначені кошти могли бути сплачені у рахунок майбутньої купівлі-продажу земельної ділянки, що з врахуванням призначення землі, робить таку угоду нікчемною.

Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Приписами першої та другої частин статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

У первісній позовній заяві ОСОБА_1 зазначено, що у сторін була домовленість про передачу земельної ділянки позивачки в оренду відповідачу строком на 10 років, за що відповідач передав позивачу наперед гроші в сумі 110 000 грн. в розрахунок орендної плати за 10 років, при цьому розрахувався за оренду земельної ділянки згідно домовленості про оренду землі строком на 10 років. Під диктовку відповідача позивачем була написана розписка про отримання грошей в сумі 110 000 грн. в розрахунок орендної плати за 10 років, але відповідач продиктував, щоб написав позивач нібито за продаж земельної ділянки , а не за оренду даної земельної ділянки (т. 1 а.с. 4-5).

На підтвердження цих обставин саме позивачкою до позовної заяви була прикладена копія зазначеної розписки (т. 1 а.с. 33).

Отже, позивачкою визнавався факт отримання нею орендної плати за спірним договором оренди земельної ділянки авансовим платежем за 10 років оренди відповідачем належної позивачці земельної ділянки, а тому цей факт не підлягає доведенню з огляду на приписи ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Із заявою про відмову від визнання вказаних обставин, ані позивачка, ані її представник до суду не зверталися, а тому ухвали про прийняття такої відмови суд не постановляв. На те, що визнання зазначених обставин відбулось внаслідок істотної помилки, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або зловмисної домовленості її представника з другою стороною позивачка не посилалася, не зазначав про це і її представник, зокрема в судовому засіданні при дослідженні оригіналу розписки ОСОБА_1 .

Викладене, на думку колегії суддів, свідчить, про досягнення сторонами згоди щодо отримання позивачкою орендної плати за укладеним сторонами 03 грудня 2012 року договором оренди за перші десять років користування орендарем земельною ділянкою шляхом авансового платежу у розмірі 110 000грн.

Заборон щодо такого розрахунку укладений сторонами договір оренди не містить.

За таких обставин колегія суддів вважає встановленим, що станом на час судового розгляду справи відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати не порушено.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Про необхідність застосування судом цього принципу добросовісності зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17.

Отже, при вирішенні даної справи колегія суддів враховує, що дії позивачки, яка під час розгляду справи неодноразово змінювала як підстави, так і предмет позову, суперечать її попередній поведінці, зокрема, щодо визнання нею факту отримання авансом орендної плати за 10 наступних років користування відповідачем переданою йому в оренду земельною ділянкою.

За таких обставин, оскільки апеляційним судом не встановлено наявності у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за укладеним сторонами договором оренди від 03 грудня 2012 року за період з цієї дати і по 03 грудня 2022 року, то і відсутні підстави для розірвання цього договору в зв`язку із істотним порушенням орендарем умов договору оренди щодо сплати орендної плати, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Не можуть бути прийняті до уваги посилання ОСОБА_1 на порушення відповідачем податкової звітності при розрахунку доходу позивачки виходячи з розміру щорічної орендної плати, оскільки це не має правового значення для вирішення даного спору.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання позивачки у відзиві на апеляційну скаргу на те, що поновлення апеляційним судом ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження буде порушувати принцип юридичної визначеності, оскільки оскаржуване рішення суду набрало законної сили та 18 грудня 2019 року державним реєстратором було внесено відомості до Державного реєстру речових прав про розірвання спірного договору.

Так, приписами статті 354 ЦПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 28 жовтня 2019 року було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення. Повний текст судового рішення було складено 31 жовтня 2019 року, про що зазначено у резолютивній частині цього рішення. Як вбачається з поштового штампу на конверті з апеляційною скаргою ОСОБА_2 , дана скарга була направлена ним до апеляційного суду 28 листопада 2019 року (т.1 а.с. 215).

Частиною 6 статті 124 ЦПК України встановлено, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

За таких обставин, встановивши, що апеляційна скарга була подана ОСОБА_2 у передбачений законом строк на апеляційне оскарження судового рішення, питання про поновлення такого строку апеляційним судом не вирішувалося.

Відповідно до ч. 1 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Отже, враховуючи, що відповідачем була подана апеляційна скарга до закінчення строку на апеляційне оскарження рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2019 року, то вказане рішення не набрало законної сили, а тому посилання ОСОБА_1 , на порушення принципу юридичної визначеності є хибними.

Інші зазначені у відзиві на апеляційну скаргу доводи позивачки ОСОБА_1 також не свідчать про наявність підстав для задоволення її позову з огляду на вищевикладену у мотивувальній частині даної постанови позицію колегії суддів.

Таким чином, рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2019 року відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частин 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи викладене з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню відшкодування судового збору за апеляційну скаргу в розмірі 1152грн. 40коп.

Керуючись ст. ст. 367 , 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування судового збору за апеляційну скаргу в розмірі 1152грн.40коп. (одна тисяча сто п`ятдесят дві гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий В.В Коломієць

Судді: О.О. Данилова

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 12 лютого 2020 року