Рішення від 06.02.2020 по справі 914/1751/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2020 справа № 914/1751/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Гутьєвої В.В.,

при секретарі Пукач М.В.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали справи за позовом: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м. Львів

до відповідача: Львівського комунального підприємства "Вулецьке", м. Львів

про стягнення 8 489,98 грн. заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача: Негря Г.Ю. - юрисконсульт

від відповідача: Волошина Д.О. - представник

ВСТАНОВИВ:

Суть справи: Позов заявлено Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго" до відповідача: Львівського комунального підприємства "Вулецьке" про стягнення 8 489,98 грн. заборгованості.

Ухвалою суду від 19.09.2019 відкрито провадження у справі № 914/1751/19 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 07.10.2019.

В судовому засіданні 07.10.2019 оголошено перерву до 17.10.2019.

Ухвалою від 17.10.2019 суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 914/1751/19 за правилами загального позовного провадження, розгляд справи розпочато зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 19.11.2019.

В судовому засіданні 19.11.2019 оголошено перерву до 09.12.2019.

Ухвалою від 09.12.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/1751/19 на тридцять днів. Підготовче засідання відкладено на 13.01.2020.

Ухвалою від 13.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 06.02.2020.

06.02.2020 представник позивача в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, поданому на адресу суду 15.10.2019 та поясненнях, наданих в судовому засіданні, просив суд позов задоволити повністю та стягнути з відповідача 6 607,93 грн. - основного боргу, 299,34 грн. - 3% річних, 932,77 грн. - втрат від інфляції, 649,94 грн. - пені та 1 921,00 грн. судового збору.

06.02.2020 представник відповідача в судове засідання з`явився, позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та поясненнях, наданих в судовому засіданні, просив суд у задоволені позову відмовити повністю.

03.10.2020 відповідачем подано на адресу суду відзив на позовну заяву (за вхідн. № 40952/19 від 03.10.2020). До відзиву відповідача долучено рішення Франківського районного суду м. Львова у справі № 465/2592/17 від 14.08.2017, наказ Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" № 487, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 01.10.2019, довідку за формою № 2 з місця проживання про склад сім`ї і прописки.

Позиції учасників справи.

Позовні вимоги позивача обґрунтовуються тим, що 28.05.2012 між Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго" та Львівським комунальним підприємством Вулецьке було укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 1392 Ф. Відповідно до умов вказаного договору ЛМКП "Львівтеплоенерго" зобов`язувалось постачати теплову енергію в гарячій воді, а відповідач зобов`язувався її отримувати і оплачувати за встановленими тарифами на умовах і в терміни, що передбачені договором, своєчасно і в повному обсязі. Відповідно до додатку № 1 до договору № 1392 Ф від 28.05.2012 - обсяги постачання теплової енергії, постачання теплової енергії здійснювалося в службові приміщення ЛКП Вулецьке - м. Львів, АДРЕСА_1

Згідно з п. 6.3. договору № 1392 Ф від 28.05.2012 про постачання теплової енергії в гарячій воді, споживач зобов`язаний до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачувати енергопостачальній організації вартість спожитої теплової енергії в розрахунковому періоді. Відповідач свої договірні зобов`язання по оплаті теплової енергії не виконав. Відтак, за період з 01.08.2017 до 30.11.2017 виникла заборгованість в розмірі 6 607,93 грн. згідно з розрахунком боргу, який долучено до позовної заяви. Пунктом 7.2.3 договору № 1392 Ф від 28.05.2012 про постачання теплової енергії в гарячій воді передбачено сплату споживачем пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення у разі несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію. На підставі ст. 232 ГК України, ст. 625 Цивільного кодексу України та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань ЛМКП Львівтеплоенерго нараховано відповідачу втрати від інфляції в розмірі 932,77 грн., 3% річних в розмірі 299,34 грн. та пеню в розмірі 649,94 грн. на суму простроченого грошового зобов`язання. Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає до стягнення з відповідача станом на дату подачі позовної заяви становить 8 489,898 грн.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог долучено до матеріалів справи договір № 1392 Ф від 28.05.2012, додаток № 1 до договору № 1392 Ф від 28.05.2012 - обсяги постачання теплової енергії, додаток 2 до договору № 1392 Ф від 28.05.2012 - схема розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності між Теплопостачальною організацією та споживачем, додаток № 3 до договору № 1392 Ф від 28.05.2012 - умови припинення постачання теплової енергії, акт про включення системи теплоспоживання від 10.10.2007, акт про включення системи теплоспоживання від 11.10.2016, дані про проведення нарахування по об`єкту - службове приміщення ЛКП "Вулецьке".

Відповідач у поданому відзиві посилається на те, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно сформованої 01.10.2019 вбачається, що квартира АДРЕСА_1 знаходиться у спільній сумісній власності наступних осіб, а саме: 1. ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2. ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 3. ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 4. ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 5. ОСОБА_5 , ІПН НОМЕР_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї, яка видана ЛКП Вулецьке та долучена до матеріалів справи ця інформація підтверджується. Підставою виникнення права власності на квартиру є виданий ордер Львівською міською радою № 0004639 від 01.07.2016 року на 5 осіб, який відповідачем долучено до матеріалів справи.

Відповідач у поданому відзиві зазначає про те, що 10.10.2003 - нежитлове приміщення за адресою по АДРЕСА_1 передано ОСОБА_6 на зберігання для ОСОБА_7 (строк зберігання до 10.10.2010); 15.02.2008 укладено договір оренди нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики ЛМР та ЛКП Вулецьке ; 04.05.2011 - між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено додаткову угоду, якою приміщення передається у власність ОСОБА_7 ; вересень 2011 - ОСОБА_6 помер, єдиний спадкоємець дружина - ОСОБА_8 . 13.03.2013 р. ОСОБА_7 звернувся у Франківський районний суд м. Львова з позовною заявою до ОСОБА_8 про визнання права власності на нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1; 25.04.2013 - рішенням Франківського районного суд м. Львова у справі № 465/2569/13-ц приміщення за адресою АДРЕСА_1 (площа 58 м. кв. ) передано від ОСОБА_8 для ОСОБА_7 . 19.06.2013 - ОСОБА_7 продав приміщення ОСОБА_9 (договір купівлі - продажу № 3-1370). 01.08.2013 р. - ЛКП Вулецьке розірвано договір оренди приміщення між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики ЛМР та укладено акт приймання-передачі на баланс ЛКП Вулецьке . 29.04.2014 - Постійною комісією житлової політики Львівської міської ради громадянину ОСОБА_3 надано нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 (протокол № 97). 18.08.2014 - рішенням Львівської міської ради № 641 громадянину ОСОБА_3 надано дозвіл на перепланування приміщення на АДРЕСА_1 під житлову квартиру. 27.07. 2014 р. - на адресу ЛКП надійшли матеріали позовної заяви про стягнення боргу за опалення приміщень на АДРЕСА_1 за період з 07.2013 до 05.2014. 22.05.2015 - Львівською міською радою подано апеляцію на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19.06.2013. 15.07.2015 - справу направлено до Апеляційного суду Львівської області. 08.02.2016 - ухвалою Апеляційного суду Львівської області провадження закрито з причин помилкового відкриття.

06.07.2016 ОСОБА_10 (дружина ОСОБА_3 ) звернулася до ЛКП Вулецьке з проханням зареєструвати ордер від 01.07.2016 № 0004639 на користування квартирою в„– АДРЕСА_1. Вказане нежитлове приміщення, яке ЛКП Вулецьке (об`єднане на базі ЖЕК -203 та ЖЕК) - фактично перестало використовувати відповідно до ухвали Львівської міської ради № 1440 від 31.01.2002 р. Про створення Львівських комунальних підприємств на базі ЖЕК Франківського району м. Львова . ЖЕК - 203 і ЖЕК -205 реорганізовано в ЛКП Вулецьке , яке використовувалося для ведення своєї господарської діяльності, і надалі ЛКП Вулецьке розташоване за адресою м. Львів, вул. Бр. Тимошенків, 2а. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 14.08.2017 № 465/2592/17 судом вирішено зобов`язати ЛМКП Львівтеплоенерго зменшити нарахування ЛКП Вулецьке заборгованості за теплову енергію стосовно приміщення за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.06.2014 до 01.08.2017 у розмірі 68 823,98 грн.; розірвати договір № 1392/Ф про надання теплової енергії в гарячій воді, укладений між ЛМКП Львівтеплоенерго та ЛКП Вулецьке . Зважаючи на рішення Франківського районного суду м. Львова від 14.08.2017 договір № 1392 Ф від 28.05.2012 про постачання теплової енергії в гарячій воді був розірваний, то і договірних відносин між позивачем та відповідачем надалі стосовно приміщення, яке вже є квартирою АДРЕСА_1 не має.

Обставини, встановлені судом.

28.05.2012 між Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго" (за договором теплопостачальна організація) та Львівським комунальним підприємством Вулецьке (за договором споживач) укладено договір № 1392 Ф про постачання теплової енергії в гарячій воді. За цим договором теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Додатком № 1 до договору № 1392 Ф від 28.05.2012 про постачання теплової енергії в гарячій воді встановлено, що постачання теплової енергії проводилося в службове приміщення ЛКП Вулецьке за адресою: АДРЕСА_1. Вказане нежитлове приміщення ЛКП Вулецьке використовувало у своїй господарській діяльності відповідно до договору оренди № Ф-6003-8 від 15 лютого 2008 року, укладеного між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та ЛКП Вулецьке . Проте, 01 серпня 2013 року ЛКП Вулецьке відмовилося від оренди нежитлових приміщень, про що було складено акт приймання-передачі між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Львівським комунальним підприємством Вулецьке . Відповідно до Закону України Про житлово-комунальні послуги балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (надалі балансоутримувач) власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Таким чином, між орендарем та балансоутримувачем майна існує істотна відмінність, а отже орендар користується нежитловим приміщенням, а балансоутримувач здійснює утримання будинку, де знаходиться нежитлове приміщення. Отже, на початок опалювального сезону вказане приміщення було вільним (у ньому не проводилася жодна господарська діяльність) та перебувало на балансі та утриманні Львівської міської ради в особі управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 у м. Львові станом на 19.06.2013 виступав Ковалик Любомир Іванович. Підставою виникнення права власності на дане нежитлове приміщення є договір купівлі-продажу № 3-1370 від 19.06.2013, виданий П`ятою Львівською державною нотаріальною конторою. Станом на 01.10.2019 квартира АДРЕСА_1 знаходиться у спільній сумісній власності наступних осіб, а саме: 1. ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2. ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 3. ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 4. ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 5. ОСОБА_5 , ІПН НОМЕР_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказана інформація підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї, яка видана ЛКП Вулецьке та долучена до матеріалів справи. Підставою виникнення права власності на квартиру є виданий ордер Львівською міською радою № 0004639 від 01.07.2016 року на 5 осіб, який відповідачем долучено до матеріалів справи. Отже, вказане приміщення перебувало у приватній власності і заборгованість жодним чином не повинна погашатися ЛКП Вулецьке , оскільки нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 не використовувалися і не могли використовуватися як службові з 2013 року, а постачання теплової енергії в гарячій воді згідно з додатком № 1 до договору № 1392/Ф від 28.05.2012 проводилося в службове приміщення ЛКП Вулецьке . Крім того, відповідно до п. 6.3 договору № 1392 Ф від 28.05.2012 про постачання теплової енергії в гарячій воді споживач - ЛКП Вулецьке здійснює розрахунок за фактично спожиту теплову енергію, проте як вбачається з матеріалів справи, відповідач не отримував та не користувався послугами позивача з постачання теплової енергії в гарячій воді.

Відсутність постачання теплової енергії ЛКП Вулецьке з 2014 року встановлена рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14.08.2017 у справі № 465/2592/17. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14.08.2017 у справі № 465/2592/17 судом вирішено зобов`язати ЛМКП Львівтеплоенерго зменшити нарахування ЛКП Вулецьке заборгованості за теплову енергію щодо приміщення за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.06.2014 до 01.08.2017 в розмірі 68 823 грн. 98 коп.; розірвати договір від 28.05.2012 № 1392/Ф про постачання теплової енергії в гарячій воді, укладений між ЛМКП Львівтеплоенерго та ЛКП Вулецьке . Відтак, договір № 1392 Ф від 28.05.2012 про постачання теплової енергії в гарячій воді, укладений між Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго" та Львівським комунальним підприємством Вулецьке на підставі якого позивачем здійснено нарахування заборгованості за спожиту теплову енергію розірваний рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14.08.2017 у справі № 465/2592/17. Відповідно до даних Єдиного реєстру судових рішень вказане рішення Франківського районного суду м. Львова від 14.08.2017 є чинним, не скасоване в апеляційному порядку. Відповідачем долучено до матеріалів справи наказ ЛМКП Львівтеплоенерго за № 487, де вказано про необхідність зменшення нарахувань ЛКП Вулецьке за теплову енергію щодо приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.06.2014 до 01.08.2017 в розмірі 68 823,98 грн.; внести відповідні зміни до договору № 1392 Ф від 28.05.2012, укладеного між ЛМКП Львівтеплоенерго та ЛКП Вулецьке ; юридично-претензійному відділу встановити фактичного власника приміщення по АДРЕСА_1; вжити заходів щодо укладення з ним договору про постачання теплової енергії в гарячій воді та звернутися до суду про стягнення заборгованості за фактично надані послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності .

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , відповідно до якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Інші доводи позивача, викладені ним у позові та поясненнях, суд вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства України, спростовуються матеріалами та встановленими обставинами справи.

Саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з`ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Позивач не подав суду належних та допустимих доказів (у розумінні статі 73 ГПК України) наявності обставин та підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши представника позивача та представника відповідача, cуд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити

Судовий збір покладається на позивача відповідно до вимог ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і в строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складений 12.02.2020.

Суддя Гутьєва В.В.