Рішення

від 11.02.2020 по справі 917/1678/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2020 Справа № 917/1678/19

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., при секретарі судового засідання Сілаєвій О. Ф., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Селянського (фермерського) господарства "Бублик"

до Спільного підприємства "Полтавське обласне управління по закупівлях та збуту сільгосппродуктів"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Абазівська сільська рада

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Українська універсальна біржа

Полтавський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області

про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно

За участю представників позивача: Явір О. Г., Євграфова О. О.;

від інших учасників справи: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Полтавської області надійшов позов Селянського (фермерського) господарства "Бублик" до Спільного підприємства "Полтавське обласне управління по закупівлях та збуту сільгосппродуктів" про визнання дійсним договору купівлі-продажу ТП-17 виробничого будинку-арочного ангару від 22.09.2000р.; про визнання права власності на виробничий будинок (ангар), що являє собою конструкцію арочного ангару (металеву) - збірне складське приміщення розміром 15х30х6 м., що знаходиться за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с. Абазівка, вул. Білоуська, буд. 8-А, а саме: ангар (А-1), загальною площею 863 кв.м.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, оскільки відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

Відповідач відзив на позов не надав.

Інші заяви по суті справи від сторін до суду не надходили.

У даній справі були вчинені наступні процесуальні дії.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2019р., справа передана на розгляд судді Безрук Т. М. (а.с.1).

За ухвалою господарського суду від 01.10.2019. було залишено позовну заяву без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Позивач у встановлений судом строк виправив вказані недоліки (а.с.2-3, 71-83).

За даним позовом ухвалою Господарського суду Полтавської області 21.10.2019 відкрито провадження у справі № 917/1678/19, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовче засідання та встановлено сторонами строки для подання заяв по суті справи (а.с.84-85).

Ухвалою від 21.11.2019р. суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів (а.с. 117-118).

За ухвалою від 28.01.2020р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті (а.с.170-172).

Всі ухвали суду у даній справі, надіслані відповідачу на адресу: вул. Дмитра Коряка, буд.3, м. Полтава, 36000, повернулися до суду з відміткою поштового відділення: "організація вибула".

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Спільне підприємство "Полтавське обласне управління по закупівлях та збуту сільгосппродуктів" зареєстроване за адресою: вул. Червоноармійська, буд. 3, м. Полтава, 36000 (а.с.64).

Згідно розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації за №207 від 20.05.2016 "Про перейменування топонімічних назв, демонтаж меморіальних дощок та зображень комуністичної символіки у місті Полтаві" перейменовано вулицю Червоноармійська на вулицю Дмитра Коряка (а.с.109-110).

Отже, ухвали направлялися на адресу реєстрації місцезнаходження відповідача. На дату цього судового засідання ця адреса не змінилася.

Крім того, про дані судові засідання відповідач у справі повідомлявся шляхом розміщення відповідного оголошення від 21.11.2019, від 29.01.2020 на офіційному веб-сайті Господарського суду Полтавської області.

Суд також намагався повідомити відповідача телефонограмою, проте вказані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засоби зв`язку відповідача не відповідали (а.с.133).

Суду зазначає, що сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, відповідач належно повідомлений про час та місце розгляду даної справи у відповідності до ст. ст. 120, 242 ГПК України.

Суд вчинив всі можливі дії для належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази та пояснення, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 11.02.2020р. судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно з ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази та письмові пояснення, заслухавши пояснення представників, суд встановив наступне.

Згідно протоколу № 2 проведення прилюдних торгів, затвердженого директором Української універсальної біржі 22.09.2000р., Фермерське господарство Бубулик (позивач) було визнано переможцем прилюдних торгів з продажу лота Конструкція арочного ангару (металевий) - збірне складське приміщення, розмір - 15x30x6 (м), що розташоване: с. Абазівка, Полтавський район, Полтавська область (а.с.19).

22.09.2000р. начальником відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції Дем`яновим В. А., на підставі наказу №16/46 від 30.03.2000р Полтавського районного суду про стягнення на заставне майно - ангар арочний (збірне складське приміщення), що належить Абазівському Сіль-коопзаготпромторгу (Полтавський район, с.Абазівка, вул. Білоуська, 6) та стягнення за його рахунок на користь АБ Укрсоцбанк , згідно акту опису та арешту майна від 14.05.1999 року та заявки на продаж майна згідно договору від 5 вересня 2000р., складено акт від 22.09.2000 проведення прилюдних торгів на Українській універсальній біржі описаного майна: Ангар арочний (збірне складське приміщення), в якому визначено, що переможцем прилюдних торгів стало: Фермерське господарство Бублик (а.с.18).

22 вересня 2000 року між Фермерським господарством Бублик (позивачем, покупцем) та Абазівським сількоопзаготпромторгом с. Абазівка Полтавського району, від імені якого, на підставі Наказу арбітражного суду Полтавської області за № 16/46 від 30.03.2000 року діяв Відділ державної виконавчої служби Полтавського району управління юстиції (продавцем), на Українській універсальній біржі було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу ТП-17, відповідно до умов якого покупець - Фермерське господарство Бублик купив конструкцію арочного ангару (металеву) - збірне складське приміщення розміром 15x30x6 м., що знаходиться у с. Абазівка Полтавського району Полтавської області.

Враховуючи вказані докази суд прийшов до висновку, що спірне майно було передано на реалізацію Відділом державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції при здійсненні виконавчого провадження з виконання наказу суду.

Надалі, рішенням двадцятої сесії четвертого скликання Абазівської сільської ради від 22.07.2005 р. для об`єкту нерухомості арочного ангару металевого було присвоєно адресу: вул. Білоуська, буд. 8-А, с. Абазівка (а.с.163).

Відповідно до листа Головного управління статистики у Полтавській області 06.08.2019 року за № 03.3-21/458-19 Абазівський сількоопзаготпромторг с. Абазівка, Полтавського району мав статус відокремленого підрозділу Спільного підприємства "Полтавське обласне управління по закупівлях та збуту сільгосппродуктів" та ліквідований 25.03.2009 року (а.с.26).

Отже, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та інформації Головного управління статистики у полтавській області від 06.08.2019та від 16.09.2019 встановлено, що Абазівський сількоопзаготпромторг с. Абазівка Полтавського району був відокремленим підрозділом Спільного підприємства Полтавське обласне управління по закупівлях та збуту сільгосппродуктів - відповідача (а.с.26-27).

На замовлення позивача Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району виготовило 27.06.2007р. технічний паспорт на виробничий будинок - ангар (Літер А-1), розташованого по вул. Білоуська, буд.8а, с.Абазівка (а.с.20-25).

05 липня 2019 року голова Селянського (фермерського) господарства Бублик звернувся до державного реєстратора Полтавської районної державної адміністрації з заявою про проведення державної реєстрації права власності на виробничий будинок (ангар), що розташований за адресою: Полтавська область, Полтавський район , с. Абазівка , вул. Білоуська, будинок 8-А.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно винесено рішення від 11 липня 2019 року № 47738998 про відмову Селянському (фермерському) господарству Бублик у державній реєстрації права власності на вказане майно з тих підстав, що подані документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: надано договір купівлі-продажу від 22.09.2000 року, зареєстрований на Українській універсальній біржі, який нотаріально не посвідчений (а.с.28).

Листом від 13.08.2019 позивач звертався до відповідача із пропозицією нотаріально посвідчити укладений з відокремленим підрозділом, Абазівським сількоопзаготпромторгом с. Абазівка, Полтавського району, договір купівлі-продажу виробничого будинку (ангару) (а.с.29-30). Відповідач відповіді на зазначену пропозицію не надав.

Позивач у позові посилається на те, що:

- селянське (фермерське) господарство Бублик використовує придбане майно у своїй господарській діяльності, це майно відображене у його балансі, проте позивач не може реалізувати своє право на належне оформлення своїх майнових прав та провести державну реєстрацію виробничого будинку (ангару) у зв`язку з відмовою реєстратора у вчиненні реєстраційної дії з огляду на невідповідність спірного договору, що посвідчує право власності, вимогам чинного законодавства України;

- договір купівлі-продажу на момент укладення не був нотаріально посвідчений, оскільки за умовами договору та згідно зі ст. 15 Закону України Про товарну біржу (в редакції від 16.02.1993 року) вказаний договір було зареєстровано на Українській універсальній біржі і він не підлягав нотаріальному посвідченню;

- умови здійснення біржової операції та форма договору відповідно до ст. 15 Закону України Про товарну біржу від 10.12.1991 року були чітко дотримані: біржова операція являла собою купівлю-продаж, була належним чином зареєстрована на біржі.

Враховуючи викладене, позивач прохає визнати дійсним договір ТП-17 купівлі-продажу виробничого будинку - арочного ангару, що укладений від 22.09.2000 року між Фермерським господарством Бублик та Абазівським сількоопзаготпромторгом с. Абазівка Полтавського району, від імені якого, на підставі Наказу арбітражного суду Полтавської області за № 16/46 від 30.03.2000 року діяв Відділ державної виконавчої служби Полтавського району Управління юстиції в особі начальника Дем`янова Віталія Анатолійовича на Українській універсальній біржі.

При вирішенні спору в цій частині суд зазначає наступне.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення цього правочину.

На час укладання договору купівлі - продажу від 22.09.2000 року діяв Цивільний кодекс Української РСР від 30.10.1999 року (далі за текстом - ЦК УРСР).

За змістом ст. ст. 4, 151 ЦК УРСР цивільні права та обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством України, зокрема з передбачених законодавством угод, а також із угод, які йому не суперечать.

Таким чином, договір купівлі-продажу від 22.09.2000 мав відповідати вимогам законодавства, які існували на час його укладання, зокрема вимогам встановленим ЦК УРСР для договорів купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

В ч. 1 ст. 42 ЦК УРСР встановлено, що угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній)

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 44 ЦК УРСР угоди повинні укладатись у письмовій формі:

- угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР;

- угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Згідно зі ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин . Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Тобто, для укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна, сторонами за яким були юридичні особи, відповідно до законодавства що діяло в 2000 році, достатнім було надання договору простої письмової форми, а його нотаріальне посвідчення не вимагалося.

Форма договору купівлі-продажу від 22.09.2000 року, укладеного між Фермерським господарство "Бублик" та Абазівським сількоопзаготпромторгом с.Абазівка Полтавського району, відповідала вимогам законодавства, яке існувало на час його укладання, що визнає і сам позивач.

Надалі, з 01 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-ІV (далі - ЦК України).

В ст. 657 ЦК України вказано, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Отже, вказані вимоги щодо обов`язкового нотаріального посвідчення всіх договорів купівлі-продажу нерухомого майна з`явилися у законодавстві починаючи з 01.01.2004 року, тобто коли договір купівлі-продажу від 22.09.2000 року вже діяв.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, лише той факт, що внаслідок зміни законодавства, форма діючого договору перестала відповідати новим вимогам, встановленим до форми договорів такого виду, автоматично не призводить до нікчемності договору з підстав недодержання нотаріальної форми угоди, а, отже, і не породжує відповідні правові наслідки.

Крім того, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності та не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи (ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначений кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, його положення застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, вже зі змісту вказаної правової норми вбачається, що вона врегульовує порядок застосування ЦК України до прав і обов`язків діючого договору, які продовжують існувати, а не до положень, яким мала відповідати форма договору на час його укладання.

Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що до договорів, які були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Згідно із ст. 15 Закону України Про товарну біржу (в редакції від 16.02.1993 року) чинним на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Як свідчить, наданий договір купівлі-продажу ТП-17 від 22.09.2000 року даний договір був зареєстрований на Українській універсальній біржі, що підтверджено відміткою на ньому, засвідченою підписом директора та печаткою Української універсальної біржі (а.с.17).

В Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998р. за №399/2839 (яка діяла на дату укладення спірного договору від 22.09.2000р.), був визначений перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна, до яких, зокрема, відносилися договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржою, та договори відчуження між юридичними особами недержавної форми власності (п.9 та п.10 вказаного Переліку).

Позивач у позові прохає визнати спірний договір дійсним на підставі ч. 2 ст.220 ЦК України.

Стаття 220 ЦК України (яка діє з 01.01.2004) регулює правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З огляду на вказану норму, визнання договору дійсним у судовому порядку передбачено лише для договорів, щодо яких не було додержано вимоги закону про їх нотаріальне посвідчення.

В даній справі законодавства, що діяло на дату укладення спірного договору від 22.09.2000р., не містило вимоги про обов`язкове нотаріальне посвідчення такого виду договорів, який є предметом спору.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для визнання спірного договору дійсним. Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Позивач у позові також прохає визнати за ним право власності на виробничий будинок (ангар), що являє собою конструкцію арочного ангару (металеву) - збірне складське приміщення розміром 15x30x6м., що знаходиться за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с. Абазівка, вул. Білоуська, буд.8-А, а саме: ангар (А-1) згідно з технічним паспортом КП Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району , інвентаризаційна справа №2-558-07 від 27.06.2007 року загальною площею 863кв.м.

В обґрунтування цієї вимоги позивач посилається на те, що позивачем повністю виконано умови договору купівлі-продажу, сплачено за придбане майно грошові кошти, СФГ Бублик фактично володіє та користується об`єктом нерухомості, угода купівлі-продажу не визнавалась недійсною, на підставі ст. ст. 128,153 ЦК УРСР і ст. 49 Закону України Про власність ним було набуте право власні спірний об`єкт нерухомості і воно перебуває у його правомірному володінні та користуванні. Проте, позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на державну реєстрацію права власності на нерухоме майно з огляду на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, а отже змушений звертатися до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на це майно.

При розгляді цієї позовної вимоги суд зазначає наступне.

Позивач прохає визнати за ним право власності на витребуваний будинок (ангар) загальною площею 863 кв.м.

Проте, за спірним договором йому було продано приміщення розміром 15х30х6 (450 кв.м.), а за технічним паспортом від 27.06.2007р. площа будівлі становить 453,0 кв.м., ця ж площа вказана і у звіті визначення оціночної (ринкової) вартості від 28.05.2019 (стор.11 звіту); (а.с.17, 20-25, 40-54).

Таким чином, позивачем не доведено належними доказами наявності прав на будівлю загальною площею 863 кв.м.

Також, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Відповідно до статті 392 ЦК власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом цієї норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними документами (за умови відсутності іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права), підлягає сумніву, оспорюється іншими особами або не визнається ними (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права).

В даному випадку відповідач жодним чином не порушує прав позивача на придбаний ним виробничий будинок (ангар).

Позивачем не надано суду також доказів того, що відповідач оспорює права позивача на спірне майно.

Посилання позивача на те, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення спірного договору купівлі-продажу від 22.09.2000р., не свідчить про порушення відповідачем прав позивача на спірне майно, оскільки, як було встановлено вище судом, вказаний договір не підлягав нотаріальному посвідченню згідно вимог законодавства, діючих на дату його укладення.

Таким чином, позивачем не доведено належними доказами оспорювання відповідачем на дату подачі позову у цій справі прав позивача на нерухоме майно, розташоване за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с.Абазівка, вул. Білоуська, буд. 8-А.

Суд прийшов до висновку, що фактично позов виник не в зв`язку з порушенням чи невизнанням відповідачем права позивача на спірне майно, а через відмову державних органів провести реєстрацію цього права. Проте, відмова органу державної реєстрації прав щодо проведення цієї реєстрації може бути оскаржена позивачем у судовому порядку.

Наведені позивачем обставини і подані докази не свідчать про наявність у позивача підстав для звернення до суду з позовом у порядку статті 392 ЦК. На думку суду, в цій частині позов не відповідає належному способу захисту порушеного права, тому не підлягає задоволенню.

Отже, у позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив :

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Полтавської області).

Дата складення повного судового рішення: 12.02.2020.

Суддя Т. М. Безрук