Рішення

від 11.02.2020 по справі 640/9720/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2020 року м. Київ № 640/9720/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомСільськогосподарського виробничого кооперативу "МОЛОКО-КРАЇНА" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області провід 07.05.2019 №ДН1701/1511/АВ/ТД/ФС/431 про накладення штрафу у сумі 2 003 040, 00 грн

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарський виробничий кооператив "Молоко-Країна" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови від 07.05.2019 №ДН1701/1511/АВ/ТД/ФС/431 про накладення штрафу у сумі 2 003 040, 00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2019 відкрито загальне провадження у справі та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019 закінчено підготовче провадження у справі та призначено до розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі акта інспекційного відвідування від 16.04.2019 №ДН1701/1511/НП/АВ винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу на Сільськогосподарський виробничий кооператив "Молоко-Країна". Так, в акті перевірки зазначено, що СВК МОЛОКО-КРАЇНА 2018-2019 роках допущено до роботи 16 працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що порушує вимоги ст. 24 КЗпП України та свідчить про відсутність офіційного працевлаштування шістнадцяти найманих працівників. Не погоджуючись з висновком наведеним у акті, позивачем було надіслано зауваження, які не були прийняті відповідачем до уваги, у зв`язку із пропуском строку для подачі зауважень. Так, позивач зазначив, що останнім укладалися не трудові договори з працівниками, а цивільно-правові договори, які в подальшому були достроково припинені.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не надав, у зв`язку з чим, суд відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу за наявними матеріалами. У той же час, представник відповідача заперечив проти задоволення адміністративного позову у судовому засіданні, посилаючись на те, що під час перевірки контролюючим органом було проаналізовано умови договорів доручення, які свідчать про те, що останнім регулюється процес трудової діяльності, який вимагає укладення саме трудових договорів. Крім того, укладення позивачем саме цивільно-правового договору із працівниками, позбавляє останніх від права на одержання щорічної відпустки і гарантій в сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У судовому засіданні, призначеному на 23.01.2020 суд перейшов до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі ч.3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Згідно наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 25.03.2019 №356-1 та направлення від 25.03.2019 №73 на підставі інформації, наданої листом Головного Управління ПФУ в Дніпропетровській області від 27.02.2014 №4715 05-05 26 щодо працівників які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року, в період з 26.03.2019 по 16.04.2019 інспектором праці Шаповаловою Світланою Миколаївною відповідно до ст. 250 Кодексу законів про працю України, ч.. 3 ст. 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , пунктів 19,31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 здійснено інспекційне відвідування юридичної особи - Представництва "Днєпр" Сільськогосподарського Виробничою Кооперативу "Молоко-Країна", яка використовує найману працю.

Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності Представництва "Днєпр" СВК "Молоко-Країна" є розведення великої рогатої худоби молочних порід (КВЕД 01.41).

Відповідно до положення Представництво "Днєпр" СВК є структурним підрозділом Сільськогосподарського Виробничого Кооперативу Молоко-Країна" (код ЄДРПОУ 37120679).

Перевіркою встановлено, що головою СВК Молоко - Країна у 2018-2019 роках фактично було допущено до роботи 16 працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що є порушенням вимог ст. 24 КЗпП України та свідчить про відсутність офіційного працевлаштування 16 найманих працівників.

Так, 11.05.2018 між СВК Молоко-Країна та ОСОБА_1 (інн НОМЕР_1 ) укладено договір доручення № 180511 /2-ЦПД.

Згідно пункту 1.1. довіритель доручає повіреному, а повірений зобов`язується за винагороду, від імені за рахунок Довірителя , з використанням виробничих потужностей довірителя, вчинити дії щодо забезпечення процесу виробництва молока в кооперативі та його зберігання та надання СВК Молоко - Країна послуг з тимчасового зберігання молока від індивідуальних виробників.

В акті перевірки відповідач зробив висновок, що власник підприємства, зобов`язується забезпечувати умови праці для повіреного шляхом надання виробничих потужностей необхідних для виконання зазначеної у договорі роботи.

Так, за умовами п. п. 1.2.4-1.2.13 договору довіритель уповноважує повіреного забезпечувати належне зберігання прийнятого молока (за кількістю та якістю) з моменту прийняття під члена кооперативу до моменту відвантаження визначеному довірителем перевізнику/покупцю; забезпечувати належне зберігання прийнятого молока (за кількістю та якістю) з моменту прийняття від індивідуального виробника до моменту відвантаження власнику молока, або визначеному власником перевізнику. Під власником в цьому договорі розуміється юридична особа, яка здійснює купівлю молока у індивідуальних виробників та яка уклала договір надання послуг по зберіганню молока з СВК Молоко -Країна ; оформлення спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини повинно здійснюватися повіреним відповідно до Інструкції щодо заповнення Спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма N 1-ТН (МС)) (Наказ Мінагрополітики та продовольства України від 01.12.2015 N 457); отримувати в касі довірителя грошові кошти під звіт для подальшого проведення розрахунків по виплаті від імені довірителя кооперативних виплат третім особам - членам сільськогосподарського кооперативу, згідно з наданою повіреним платіжною відомістю; отримувати в касі довірителя грошові кошти під звіт для подальшого проведення розрахунків з третіми особами - власниками майна, згідно з наданою довірителем платіжною відомістю по виплаті орендної плати та інших виплат за договорами оренди майна, укладеними між довірителем та власниками майна; власноруч здійснювати підпис в графі "одержав" у видатковому касовому ордері, підтверджувати факт отримання грошових коштів повіреним в касі довірителя; здійснювати виплати третім особам - членам кооперативу та/або власникам майна згідно платіжними відомостями довірителя; власноруч здійснювати підпис в графі "видав" в платіжних відомостях, що підтверджує факт видачі грошових коштів повіреним третім особам - членам кооперативу та/або власникам майна; не пізніше наступного дня з дня отримання грошових коштів надавати до бухгалтерії довірителя авансові звіти з обов`язковим додаванням оригіналів відповідних платіжних відомостей, що обов`язково повинні містити особистий підпис кінцевого отримувача грошових коштів - члена кооперативу та/або власника майна; вчиняти будь-які інші дії. необхідні для виконання визначеного цим договором доручення.

Отже, з аналізу , змісту п. 1.2.4-1.2.13 договору доручення відповідач зробив висновок, що договором регулюється процес трудової діяльності повіреного та організація його праці. Разом з тим, у даному випадку довіритель сплачує повіреному за робочий процес, також повірений частково виконує обов`язки касира.

Також пунктом 4 договору для повіреного передбачена матеріальна відповідальність та часткове виконання обов`язків комірника.

Відповідно до п.6.1 договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 02 січня 2018 до 31 грудня 2018.

З аналізу вищевикладених умов, інспектором праці зроблено висновок, що договором передбачено для повіреного, як для штатного працівника виконання робіт постійного характеру.

Крім того, відповідно до умов п. 6.3 договору сторона має право розірвати даний договір, шляхом подачі письмового повідомлення за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до очікуваної дати дострокового розірвання.

Тобто, договором для повіреного (як для штатного працівника) передбачено порядок звільнення з роботи.

Аналогічного договори щодо забезпечення процесу виробництва молока були укладені між СВК Молоко - Країна та ОСОБА_2 (інн НОМЕР_2 ), договір від 02.01.2018 № 180102/86-ЦПД, з ОСОБА_3 (іпн НОМЕР_3 ) від 02.01.2018 № № 190102/115-ЦПД, з ОСОБА_4 (інн НОМЕР_4 ) від 2.01.2018 №180102/83-ЦПД, з ОСОБА_5 (інн НОМЕР_5 ) від 02.01.2019 № 190102/113-ЦПД, ОСОБА_6 (інн НОМЕР_6 ) від 02.01.2019 № 190102/110-ЦПД, з ОСОБА_7 (інн НОМЕР_7 ) від 02.01.2019 № 190102/111-ЦПД, з ОСОБА_8 (інн НОМЕР_8 ) від 02.01.2019 № 190102/112-ЦПД, з ОСОБА_9 (інн НОМЕР_9 ) від 02.01.2019 № 190102/114-ЦПД, з ОСОБА_10 (інн НОМЕР_10 ) від 02.01.2018 № 180101 /85-ЦПД; з ОСОБА_11 (інн НОМЕР_11 ) від 02.01.2019 № 190102/117-ЦПД; ОСОБА_12 (інн НОМЕР_12 ) від 02.01.2019 № 190102/118- ЦПД, ОСОБА_13 (інн НОМЕР_13 ) від 02.01.2019 № 190102/116-Ц; з ОСОБА_14 (інн НОМЕР_14 ) від 01.06.2018 № 180601/1-ЦПД; з ОСОБА_15 (інн НОМЕР_15 ) від 02.01.2019 № 190102/119-ЦПД; з ОСОБА_16 (інн НОМЕР_16 ) від 07.11.2018 № 181107/1-ЦПД.

Таким чином, предметом укладених договорів між Сільськогосподарським виробничим кооперативом Молоко-Країна з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Крім того, на думку відповідача, у вказаних договорах не визначено обсяг виконуваної роботи; робота носить постійний характер, а саме частково виконання обов`язків касира (код за класифікатором професій - 4211) та комірника (код ш класифікатором професій - 9411) до обов`язків якого відносяться роботи, зазначені у договорах); праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності представництва "Днєпр" СВК "Молоко-Країна. Крім того, договори доручення укладені від імені Голови Кооперативу ОСОБА_17 , Сільськогосподарського виробничого кооперативу Молоко-Країна . У той же час, акти виконаних робіт складені представництвом "Днєпр" СВК "Молоко-Країна, звіти форми №Д4 також складено та подано представництвом "Днєпр" СВК "Молоко-Країна; регламентовано процес праці та фізичну особу зобов`язано дотримуватися внутрішніх документів Сільськогосподарського виробничого кооперативу Молоко-Країна , який згідно з ч.1 ст.21 КЗпП є угодою між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку.

18.04.2019 Сільськогосподарським виробничим кооперативом Молоко-Країна викладено зауваження (заперечення) до акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи, яка використовує найману працю, в якому позивач зазначив, що інспектором протиправно не враховано, що п. 1.3 Договору, повірений самостійно організовує надання послуг та виконує їх на власний ризик і не підпадає під дію внутрішніх правил. Також, заявник посилався на те, що законодавство не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а у яких - цивільно-правові.

До того ж, довіритель не сплачує повіреному за робочий процес, умовами вказаних договорів визначено лише оплату за надані послуги. З-поміж іншого, позивач посилався на те, що повірений не є касиром, а є лише підзвітною особою.

Згідно вимог цивільного законодавства, підрядник зобов`язаний вживати усіх дій для схоронності майна, у зв`язку з чим, умови договору містять відповідальність для повіреного. Також, згідно умов вказаного договору, передбачено лише перелік послуг, які повірений надає довірителю протягом строку дії договору, що не може вважатися виконанням робіт постійного характеру. Крім того, позивач посилався на те, що повірений не підпорядковується внутрішнім правилам трудового розпорядку, а самостійно організовує свою роботу, виконуючи її на власний ризик.

25.04.2019 Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області винесено припис про усунення виявлених порушень, яким зобов`язано позивача проінформувати у строк до 06.05.2019 про усунення виявлених порушень.

03.05.2019 позивачем подано скаргу на припис та зазначено, що цивільно-правові договори, які були предметом інспекційної перевірки на момент такої перевірки були достроково припинені на момент такої перевірки.

07.05.2019 Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області на підставі акту інспекційного відвідування винесено постанову про накладення штрафу №ДН11701/1511/НП/АВ/ТД-ФС/431, якою накладено на Сільськогосподарський виробничий кооператив Молоко-Країна штраф у сумі 2 003 040, 00 грн.

Вважаючи вказану постанову про накладення штрафу протиправною, а своє право порушеним, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на працю в Україні реалізують переважно шляхом укладання трудового договору між працівником та роботодавцем.

Відповідно до ч.1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04. 2007 (далі - Закон №877-V).

Дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, як зазначено в ч. 1 ст. 2 вказаного Закону.

Як передбачено ч. 1 ст. 4 Закону №877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 7 ст. 7 Закону №877-V на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 265 КЗпП України).

Відповідно до частини четвертої статті 265 Кодексу законів про працю України та частини дев`ятої статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2013 року № 509 затвердив Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

Пунктом 1 Порядку № 509 визначено, що цей Порядок визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення".

Штрафи накладаються на підставі: акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, за результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування № ДН1701/1511/НП/АВ від 16.04.2019. Акт інспекційного відвідування підписаний із зауваженнями.

Згідно акту зафіксовано порушення вимог ч. 1 ст. 21 КзпП, ч.1-3, ст. 24 КзпП щодо укладання трудових відносин.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно вимог ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).

Характерними ознаками трудових відносин є систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 Класифікатор професій , затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 р. № 327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації з урахуванням Закону України Про охорону праці тощо.

В окремих випадках робота може виконуватися не за трудовим договором, а на іншій юридичній підставі. Зокрема, можливе виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем в особі голови кооперативу Лимарем О.В., як довірителем, та громадянами України було укладено 16 однотипних договорів Доручення, за умовами якого довіритель доручає, а повірений зобов`язується, з використанням виробничих потужностей довірителя вчинити дії щодо забезпечення виробничого процесу довірителя.

Виходячи зі змісту норм статті 626 Цивільного кодексу України, цивільно-правовим договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторонами трудового договору є працівник і роботодавець (власник або уповноважений ним орган), а цивільно-правового - замовник і виконавець.

За умовами ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Статтею 1001 Цивільного кодексу України передбачено, що договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Згідно із ст. 1002 Цивільного кодексу України повірений має право на плату за виконання свого обов`язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними(ст. 1003 Цивільного кодексу України).

Крім того, ст. 1007 Цивільного кодексу України передбачені обов`язки довірителя, зокрема: забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення.

Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 по справі №?350/403/16-ц.

Як вбачається зі змісту п. п. 1.2.4-1.2.13 наявних у справі договорів доручення, відповідач зробив висновок, що договорами регулюється процес трудової діяльності повіреного та організація його праці.

Проаналізувавши вказані умови договору, суд дійшов висновку, що предметом вказаних договорів є безпосередньо процес праці, а не її кінцевий результат, фізичні особи повинні були виконувати у вигляді доручення систематичні й однотипні трудової функції в інтересах одного і того ж довірителя.

Крім того, вказані доручення, у свою чергу, характеризуються організацією трудової діяльності повіреному, так в п. 1.1 Договору визначено, що повірений зобов`язується використовувати виробничі потужності довірителя, вчинити дії щодо забезпечення процесу виробництва молока в кооперативі.

Отже, з вищевказаного вбачається, що довіритель забезпечував для своїх повірених обладнання для виконання роботи/надання послуг, що є елементом найманої праці.

Крім того, судом встановлено ознаки підпорядкування фізичних осіб правилам внутрішнього трудового розпорядку, так у п. 1.2.4 Договору вказано, що повірений зобов`язаний щоденно здійснювати первинний облік виробленого кооперативом молока, що у свою чергу свідчить про те, що повірений підпорядковується визначеному трудовому графіку, тобто виконував функції у визначений повіреним час, а не виконує роботу в рамках гнучкого графіка, який притаманний саме цивільно-правовим відносинам.

Також позивачем не було надано суду звітів фізичних осіб про хід виконання вказаних договорів доручення, переліку наданих повіреними послуг із зазначенням їх обсягу, що фактично свідчить, що відповідачем не здійснювався облік та контроль виконуваної вищевказаними особами роботи, тобто, робота була спрямована не на кінцевий результат, а зосереджувалася на процесі праці.

Крім того, як вбачається зі змісту п. 3.1.3 Договору, повірений зобов`язується самостійно проходити медичний огляд відповідно до вимог законодавства.

Так, за умовами ч. 1 ст.1006 Цивільного кодексу України повірений зобов`язаний: повідомляти довірителю на його вимогу всі відомості про перебіг виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення, а також виправдувальні документи, якщо це вимагається умовами договору та характером доручення.

Як вбачається згідно вимог ст. 21 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб 06.04.2000 № 1645-ІІІ працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов`язана з обслуговуванням населення, зобов`язані проходити профілактичні медичні огляди з метою уникнення поширення інфекційних хвороб.

Виходячи із суті договірних відносин за договором доручення, суд приходить до висновку, що основною метою такого договору є - вчинення певних юридичних дій повіреним від імені та за рахунок довірителя. Це можуть бути дії, пов`язані з укладанням або виконанням договорів, а також процесуальні дії, складання актів, тощо.

У той же час, зобов`язання повіреного проходити медичний огляд за своє суттю, є зобов`язанням працівника, зайнятого на роботі, яка вимагає проходження такого медичного огляду (робота в сфері харчування) вчинити дії не від імені довірителя, а від імені повіреного, що в свою чергу суперечить суті правовідносин доручення, крім того, зобов`язання такого характеру не узгоджується із обов`язками повіреного, згідно вимог Цивільного кодексу України.

Фактично зобов`язання проходити медичний огляд розцінюється судом, як соціальна гарантія для працівника, яку, в свою чергу, повинен дотримуватися роботодавець.

Крім того, з аналізу пунктів 4.1 -4.4 договорів вбачається відповідальність повіреного за порушення умов договору.

Згідно вимог ст. 611 Цивільного Кодексу України порушення зобов`язання тягне за собою певні правові наслідки, передбачені законом або договором, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від нього, якщо це встановлено договором чи законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Так, збитками у розумінні вимог ст. 22 Цивільного Кодексу України є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У той же час, відповідачем було розцінено вказаний вид відповідальності, як матеріальну відповідальність працівника перед роботодавцем.

Однак, суд в цій частині не може погодитися із відповідачем, з огляду на те, що за умовами ст. 130 КзпП при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Таким чином матеріальна відповідальність стягується у розмірі середнього місячного заробітку, в даному ж випадку, повірений зобов`язується відшкодувати заподіяний збиток за власні кошти, що не може розцінюватися судом, як вид матеріальної відповідальності працівника.

Крім того, посилання відповідача на те, що договір регулює припинення трудових відносин між позивачем та працівниками не приймається судом до уваги з огляду на те, що сторони договору не позбавлені права достроково припинити договірні зобов`язання.

У той же час, позивач, обґрунтовуючи протиправність дій відповідача, посилався на те, що договори доручення на момент проведення перевірки були достроково припинені, а відтак, позивач не міг усунути виявлені порушення, у зв`язку з чим, вимоги припису із незалежних від волі позивача обставин не були виконані.

Оцінивши вказані пояснення та докази, суд зазначає наступне.

Відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачена абзацом 2 ч. 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Аналіз вказаних норм права свідчить, що підставою притягнення підприємця до відповідальності є виявлення контролюючим органом факту фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Таким чином, суд приходить до висновку, що дострокове закінчення договорів доручення не може слугувати підставою для звільнення позивача від відповідальності за порушення норм Кодексу законів про працю України.

Також в акті інспекційного відвідування відповідачем зроблено висновок, що повірені частково виконували функції касира та комірника на підприємстві.

Заперечуючи проти вказаного позивач посилався на положення ст. 6 Цивільного кодексу України, за умовами якого сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Таким чином, сторони, не порушуючи положень цивільного законодавства, на власний розсуд дійшли істотних умов договору .

Крім того, на думку, позивача, слід розмежовувати поняття касира (оператора) та підзвітної особи.

Так, згідно п. 1.2.6 - 1.2.9 договору вбачається, що довіритель уповноважує повіреного протягом дії договору вчиняти від імені довірителя наступні дії, зокрема: повірений зобов`язується оформлювати спеціалізовану товарну накладну на перевезення молочної сировини повинно, яке повинно здійснюватися повіреним відповідно до Інструкції щодо заповнення Спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма N 1-ТН (МС)) (Наказ Мінагрополітики та продовольства України від 01.12.2015 N 457); отримувати в касі довірителя грошові кошти під звіт для подальшого проведення розрахунків по виплаті від імені довірителя кооперативних виплат третім особам - членам сільськогосподарського кооперативу, згідно з наданою повіреним платіжною відомістю; отримувати в касі довірителя грошові кошти під звіт для подальшого проведення розрахунків з третіми особами - власниками майна, згідно з наданою довірителем платіжною відомістю по виплаті орендної плати та інших виплат за договорами оренди майна, укладеними між довірителем та власниками майна; власноруч здійснювати підпис в графі "одержав" у видатковому касовому ордері, підтверджувати факт отримання грошових коштів повіреним в касі довірителя; здійснювати виплати третім особам - членам кооперативу та/або власникам майна згідно платіжними відомостями довірителя.

У той же час, згідно п. 19 розд. ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , затвердженого постановою Правління НБУ від 29.12.2017 № 148 готівка під звіт або на відрядження видається суб`єктами господарювання підзвітним особам відповідно до законодавства України.

Готівка видається під звіт: на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини на строк не більше 10 робочих днів; на закупівлю брухту чорних металів і брухту кольорових металів - на строк не більше 30 робочих днів від дня видачі готівки під звіт; на всі інші виробничі (господарські) потреби - на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівки під звіт.

Пунктом 20 розділу II Положення №148 визначено, що фізичні особи - довірені особи установ/підприємств - юридичних осіб, які відповідно до законодавства України одержали готівку з поточного рахунку із застосуванням корпоративного електронного платіжного засобу або особистого електронного платіжного засобу, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі.

Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії установи/підприємства звіт про використання готівки разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з поточного рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала) разом з невитраченим залишком готівки.

У той же час, позивачем не надано суду жодних доказів того, що довірені особи подавали до бухгалтерії підприємства звіти про використання готівкових коштів.

Так, згідно зі ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Як вбачається з умов договору, на повіреного було покладено обов`язок на проведення розрахунків із третіми особами.

З одного боку вказане зобов`язання не суперечить природі цивільно-парових угод, а з іншого боку, вказані доручення носили систематичний характер, виконувалися у приміщенні та за рахунок обладнання, яке належить довірителю, а обсяг виконуваної роботи збігається із обсягом обов`язків за відповідною посадою, що передбачена Національним класифікатором професій України, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що правовідносини, які виникли між позивачем та фізичними особами, за характером містять ознаки трудових відносин, які не було оформлено відповідно до вимог статті 24 КЗпП України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, натомість відповідач, за наслідками проведеного інспекційного заходу, дійшов вірних висновків про порушення позивачем норм КЗпП України, у зв`язку з чим, постанова про накладення штрафних санкцій є законною та прийнятою в межах законних повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності до п. 1,3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В

У задоволенні позовних вимог Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Молоко-Країна" відмовити.

Судові витрати покласти на позивача

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур