Постанова

від 02.06.2020 по справі 640/9720/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9720/19 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.

при секретарі Кондрат Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооператива МОЛОКО-КРАЇНА на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2020 у справі за адміністративним позовом сільськогосподарського виробничого кооператива МОЛОКО-КРАЇНА до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення штрафу, -

В С Т А Н О В И В:

СВК МОЛОКО-КРАЇНА звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 07.05.2019 № ДН1701/1511/АВ/ТД/ФС/431 про накладення штрафу у сумі 2 003 040, 00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2020 у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 25.03.2019 № 356-1 та направлення від 25.03.2019 №73 на підставі інформації, наданої листом Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 27.02.2014 №4715 05-05 26 щодо працівників які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року, в період з 26.03.2019 по 16.04.2019 інспектором праці Шаповаловою Світланою Миколаївною відповідно до ст. 250 Кодексу законів про працю України, ч. 3 ст. 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , пунктів 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295, здійснено інспекційне відвідування юридичної особи - представництва "Днєпр" сільськогосподарського виробничою кооперативу "Молоко-Країна", яка використовує найману працю.

Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності Представництва "Днєпр" СВК "Молоко-Країна" є розведення великої рогатої худоби молочних порід (КВЕД 01.41).

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, представництво Днєпр СВК є структурним підрозділом сільськогосподарського виробничого кооперативу Молоко-Країна" (код ЄДРПОУ 37120679).

Перевіркою встановлено, що головою СВК Молоко - Країна у 2018-2019 роках фактично було допущено до роботи 16 працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що є порушенням вимог ст. 24 КЗпП України та свідчить про відсутність офіційного працевлаштування 16 найманих працівників.

Так, 11.05.2018 між СВК Молоко-Країна та ОСОБА_2 (інн НОМЕР_1 ) укладено договір доручення № 180511 /2-ЦПД.

Згідно пункту 1.1. довіритель доручає повіреному, а повірений зобов`язується за винагороду, від імені за рахунок Довірителя , з використанням виробничих потужностей довірителя, вчинити дії щодо забезпечення процесу виробництва молока в кооперативі та його зберігання та надання СВК Молоко - Країна послуг з тимчасового зберігання молока від індивідуальних виробників.

В акті перевірки відповідач зробив висновок, що власник підприємства, зобов`язується забезпечувати умови праці для повіреного шляхом надання виробничих потужностей необхідних для виконання зазначеної у договорі роботи.

Так, за умовами п. п. 1.2.4-1.2.13 договору довіритель уповноважує повіреного забезпечувати належне зберігання прийнятого молока (за кількістю та якістю) з моменту прийняття під члена кооперативу до моменту відвантаження визначеному довірителем перевізнику/покупцю; забезпечувати належне зберігання прийнятого молока (за кількістю та якістю) з моменту прийняття від індивідуального виробника до моменту відвантаження власнику молока, або визначеному власником перевізнику. Під власником в цьому договорі розуміється юридична особа, яка здійснює купівлю молока у індивідуальних виробників та яка уклала договір надання послуг по зберіганню молока з СВК Молоко -Країна ; оформлення спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини повинно здійснюватися повіреним відповідно до Інструкції щодо заповнення Спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма N 1-ТН (МС)) (Наказ Мінагрополітики та продовольства України від 01.12.2015 N 457); отримувати в касі довірителя грошові кошти під звіт для подальшого проведення розрахунків по виплаті від імені довірителя кооперативних виплат третім особам - членам сільськогосподарського кооперативу, згідно з наданою повіреним платіжною відомістю; отримувати в касі довірителя грошові кошти під звіт для подальшого проведення розрахунків з третіми особами - власниками майна, згідно з наданою довірителем платіжною відомістю по виплаті орендної плати та інших виплат за договорами оренди майна, укладеними між довірителем та власниками майна; власноруч здійснювати підпис в графі "одержав" у видатковому касовому ордері, підтверджувати факт отримання грошових коштів повіреним в касі довірителя; здійснювати виплати третім особам - членам кооперативу та/або власникам майна згідно платіжними відомостями довірителя; власноруч здійснювати підпис в графі "видав" в платіжних відомостях, що підтверджує факт видачі грошових коштів повіреним третім особам - членам кооперативу та/або власникам майна; не пізніше наступного дня з дня отримання грошових коштів надавати до бухгалтерії довірителя авансові звіти з обов`язковим додаванням оригіналів відповідних платіжних відомостей, що обов`язково повинні містити особистий підпис кінцевого отримувача грошових коштів - члена кооперативу та/або власника майна; вчиняти будь-які інші дії, необхідні для виконання визначеного цим договором доручення.

Отже, з аналізу змісту п. 1.2.4-1.2.13 договору доручення відповідач зробив висновок, що договором регулюється процес трудової діяльності повіреного та організація його праці. Разом з тим, у даному випадку довіритель сплачує повіреному за робочий процес, також повірений частково виконує обов`язки касира.

Також, пунктом 4 договору для повіреного передбачена матеріальна відповідальність та часткове виконання обов`язків комірника.

Відповідно до п.6.1 договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 02 січня 2018 до 31 грудня 2018.

З аналізу вищевикладених умов, інспектором держпраці зроблено висновок, що договором передбачено для повіреного, як для штатного працівника виконання робіт постійного характеру.

Крім того, відповідно до умов п. 6.3 договору сторона має право розірвати даний договір, шляхом подачі письмового повідомлення за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до очікуваної дати дострокового розірвання.

Тобто, договором для повіреного (як для штатного працівника) передбачено порядок звільнення з роботи.

Аналогічні договори щодо забезпечення процесу виробництва молока були укладені між СВК Молоко - Країна та ОСОБА_3 (інн НОМЕР_2 ), договір від 02.01.2018 № 180102/86-ЦПД, з ОСОБА_4 (іпн НОМЕР_3 ) від 02.01.2018 № № 190102/115-ЦПД, з ОСОБА_5 (інн НОМЕР_4 ) від 2.01.2018 №180102/83-ЦПД, з ОСОБА_6 (інн НОМЕР_5 ) від 02.01.2019 № 190102/113-ЦПД, ОСОБА_7 (інн НОМЕР_6 ) від 02.01.2019 № 190102/110-ЦПД, з ОСОБА_8 (інн НОМЕР_7 ) від 02.01.2019 № 190102/111-ЦПД, з ОСОБА_9 (інн НОМЕР_8 ) від 02.01.2019 № 190102/112-ЦПД, з ОСОБА_10 (інн НОМЕР_9 ) від 02.01.2019 № 190102/114-ЦПД, з ОСОБА_11 (інн НОМЕР_10 ) від 02.01.2018 № 180101 /85-ЦПД; з ОСОБА_12 (інн НОМЕР_11 ) від 02.01.2019 № 190102/117-ЦПД; ОСОБА_13 (інн НОМЕР_12 ) від 02.01.2019 № 190102/118- ЦПД, ОСОБА_14 (інн НОМЕР_13 ) від 02.01.2019 № 190102/116-Ц; з ОСОБА_15 (інн НОМЕР_14 ) від 01.06.2018 № 180601/1-ЦПД; з ОСОБА_16 (інн НОМЕР_15 ) від 02.01.2019 № 190102/119-ЦПД; з ОСОБА_17 (інн НОМЕР_16 ) від 07.11.2018 № 181107/1-ЦПД.

Таким чином, предметом укладених договорів між сільськогосподарським виробничим кооперативом Молоко-Країна з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Крім того, на думку відповідача, у вказаних договорах не визначено обсяг виконуваної роботи; робота носить постійний характер, а саме частково виконання обов`язків касира (код за класифікатором професій - 4211) та комірника (код ш класифікатором професій - 9411) до обов`язків якого відносяться роботи, зазначені у договорах); праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності представництва "Днєпр" СВК "Молоко-Країна. Крім того, договори доручення укладені від імені голови кооперативу Лимаря Олексія Володимировича, сільськогосподарського виробничого кооперативу Молоко-Країна . У той же час, акти виконаних робіт складені представництвом "Днєпр" СВК "Молоко-Країна, звіти форми № Д4 також складено та подано представництвом "Днєпр" СВК "Молоко-Країна; регламентовано процес праці та фізичну особу зобов`язано дотримуватися внутрішніх документів сільськогосподарського виробничого кооперативу Молоко-Країна , який згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП є угодою між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку.

18.04.2019 сільськогосподарським виробничим кооперативом Молоко-Країна викладено зауваження (заперечення) до акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи, яка використовує найману працю, в якому позивач зазначив, що інспектором протиправно не враховано, що п. 1.3 договору, повірений самостійно організовує надання послуг та виконує їх на власний ризик і не підпадає під дію внутрішніх правил. Також, заявник посилався на те, що законодавство не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а у яких - цивільно-правові.

До того ж, довіритель не сплачує повіреному за робочий процес, умовами вказаних договорів визначено лише оплату за надані послуги. З-поміж іншого, позивач посилався на те, що повірений не є касиром, а є лише підзвітною особою.

Згідно вимог цивільного законодавства, підрядник зобов`язаний вживати усіх дій для схоронності майна, у зв`язку з чим, умови договору містять відповідальність для повіреного. Також, згідно умов вказаного договору, передбачено лише перелік послуг, які повірений надає довірителю протягом строку дії договору, що не може вважатися виконанням робіт постійного характеру. Крім того, позивач посилався на те, що повірений не підпорядковується внутрішнім правилам трудового розпорядку, а самостійно організовує свою роботу, виконуючи її на власний ризик.

25.04.2019 Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області винесено припис про усунення виявлених порушень, яким зобов`язано позивача проінформувати у строк до 06.05.2019 про усунення виявлених порушень.

03.05.2019 позивачем подано скаргу на припис та зазначено, що цивільно-правові договори, які були предметом інспекційної перевірки на момент такої перевірки були достроково припинені на момент такої перевірки.

07.05.2019 Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області на підставі акту інспекційного відвідування винесено постанову про накладення штрафу № ДН11701/1511/НП/АВ/ТД-ФС/431, якою накладено на сільськогосподарський виробничий кооператив Молоко-Країна штраф у сумі 2 003 040, 00 грн.

Вважаючи протиправною оскаржувану постанову про накладення штрафу, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, натомість відповідач, за наслідками проведеного інспекційного заходу, дійшов вірних висновків про порушення позивачем норм КЗпП України, у зв`язку з чим, постанова про накладення штрафних санкцій є законною та прийнятою в межах повноважень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, передбачена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок № 295).

Відповідно до пункту 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Частиною 2 статті 265 КЗпП України передбачено відповідальність юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, за порушення вимог законодавства про працю.

Так, згідно з абз. 2 вказаної частини юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Зазначені штрафи є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у ч. 2 ст. 265 КЗпП України, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачений ч. 2 ст. 265 КЗпП України, визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (зі змінами та доповненнями) (далі - Порядок № 509).

Відповідно до п. 2 Порядку № 509 штрафи накладаються головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.

Згідно з положеннями зазначеного вище пункту штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

За змістом наведених норм вбачається, що правовою підставою для винесення постанов про накладення штрафу за абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України є встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. При цьому, такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті інспекційного відвідування та доведений належними доказами.

Відповідно до положень ст. 5 Закону України від 05.07.2012 № 5067-УІ Про зайнятість населення роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Частинами 1, 3 ст. 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

Верховний Суд України у п. 7 постанови Пленуму від 06.11.1992 № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України цивільно-правовим договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст цивільно-правового договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати, не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох прогресій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно- правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 127/21595/16-ц та від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17.

Як вбачається з матеріалів справи, у акті перевірки та в оскаржуваній постанові, позивачем, у порушення вимог ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, фактично допущено 16 вищевказаних працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу.

За умовами ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Статтею 1001 Цивільного кодексу України передбачено, що договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Згідно із ст. 1002 Цивільного кодексу України повірений має право на плату за виконання свого обов`язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними(ст. 1003 Цивільного кодексу України).

Крім того, ст. 1007 Цивільного кодексу України передбачені обов`язки довірителя, зокрема: забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення.

Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №?350/403/16-ц.

Як вбачається зі змісту п.п. 1.2.4-1.2.13 наявних у справі договорів доручення, відповідач зробив висновок, що договорами регулюється процес трудової діяльності повіреного та організація його праці.

Проаналізувавши вказані умови договору, колегія суддів зазначає, що предметом вказаних договорів є безпосередньо процес праці, а не її кінцевий результат, фізичні особи повинні були виконувати у вигляді доручення систематичні й однотипні трудової функції в інтересах одного і того ж довірителя.

Крім того, вказані доручення, у свою чергу, характеризуються організацією трудової діяльності повіреному, так в п. 1.1 договору визначено, що повірений зобов`язується використовувати виробничі потужності довірителя, вчинити дії щодо забезпечення процесу виробництва молока в кооперативі.

Отже, з вищевказаного вбачається, що довіритель забезпечував для своїх повірених обладнання для виконання роботи/надання послуг, що є елементом найманої праці.

Крім того, судом першої інстанції встановлено ознаки підпорядкування фізичних осіб правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Так, у п. 1.2.4 договору вказано, що повірений зобов`язаний щоденно здійснювати первинний облік виробленого кооперативом молока, що у свою чергу свідчить про те, що повірений підпорядковується визначеному трудовому графіку, тобто виконував функції у визначений повіреним час, а не виконує роботу в рамках гнучкого графіка, який притаманний саме цивільно-правовим відносинам.

Також, позивачем не було надано звітів фізичних осіб про хід виконання вказаних договорів доручення, переліку наданих повіреними послуг із зазначенням їх обсягу, що фактично свідчить, що відповідачем не здійснювався облік та контроль виконуваної вищевказаними особами роботи, тобто, робота була спрямована не на кінцевий результат, а зосереджувалася на процесі праці.

Щодо висновку Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про те, що повірені частково виконували функції касира та комірника на підприємстві, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 1.2.6 - 1.2.9 договору вбачається, що довіритель уповноважує повіреного протягом дії договору вчиняти від імені довірителя наступні дії, зокрема: повірений зобов`язується оформлювати спеціалізовану товарну накладну на перевезення молочної сировини повинно, яке повинно здійснюватися повіреним відповідно до Інструкції щодо заповнення Спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма N 1-ТН (МС)) (Наказ Мінагрополітики та продовольства України від 01.12.2015 N 457); отримувати в касі довірителя грошові кошти під звіт для подальшого проведення розрахунків по виплаті від імені довірителя кооперативних виплат третім особам - членам сільськогосподарського кооперативу, згідно з наданою повіреним платіжною відомістю; отримувати в касі довірителя грошові кошти під звіт для подальшого проведення розрахунків з третіми особами - власниками майна, згідно з наданою довірителем платіжною відомістю по виплаті орендної плати та інших виплат за договорами оренди майна, укладеними між довірителем та власниками майна; власноруч здійснювати підпис в графі "одержав" у видатковому касовому ордері, підтверджувати факт отримання грошових коштів повіреним в касі довірителя; здійснювати виплати третім особам - членам кооперативу та/або власникам майна згідно платіжними відомостями довірителя.

У той же час, згідно п. 19 розд. ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , затвердженого постановою Правління НБУ від 29.12.2017 № 148 готівка під звіт або на відрядження видається суб`єктами господарювання підзвітним особам відповідно до законодавства України.

Готівка видається під звіт: на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини на строк не більше 10 робочих днів; на закупівлю брухту чорних металів і брухту кольорових металів - на строк не більше 30 робочих днів від дня видачі готівки під звіт; на всі інші виробничі (господарські) потреби - на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівки під звіт.

Пунктом 20 розділу II Положення №148 визначено, що фізичні особи - довірені особи установ/підприємств - юридичних осіб, які відповідно до законодавства України одержали готівку з поточного рахунку із застосуванням корпоративного електронного платіжного засобу або особистого електронного платіжного засобу, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі.

Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії установи/підприємства звіт про використання готівки разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з поточного рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала) разом з невитраченим залишком готівки.

У той же час, як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано жодних доказів того, що довірені особи подавали до бухгалтерії підприємства звіти про використання готівкових коштів.

Так, згідно зі ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Як вбачається з умов договору, на повіреного було покладено обов`язок на проведення розрахунків із третіми особами.

Вказані доручення носили систематичний характер, виконувалися у приміщенні та за рахунок обладнання, яке належить довірителю, а обсяг виконуваної роботи збігається із обсягом обов`язків за відповідною посадою, що передбачена Національним класифікатором професій України, у зв`язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що правовідносини, які виникли між позивачем та фізичними особами, за характером містять ознаки трудових відносин, які не було оформлено відповідно до вимог статті 24 КЗпП України.

Посилання апелянта на те, що договори доручення на момент проведення перевірки були достроково припинені, а тому позивач не міг усунути виявлені порушення, не беруться колегією суддів до уваги, з огляду на наступне.

Відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачена абзацом 2 ч. 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Аналіз вказаної норми права свідчить, що підставою притягнення підприємця до відповідальності є виявлення контролюючим органом факту фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Таким чином, колегія суддів вважає, що дострокове закінчення договорів доручення не може слугувати підставою для звільнення позивача від відповідальності за порушення норм Кодексу законів про працю України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим постанова про накладення штрафних санкцій є законною та прийнятою в межах повноважень.

При цьому, інші доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооператива МОЛОКО-КРАЇНА залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 09.06.2020.