Постанова

від 12.02.2020 по справі 910/8116/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2020 р. Справа№ 910/8116/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю АСТЕК-СЕРВІС

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019

у справі №910/8116/19 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю С.К.С

до Товариства з обмеженою відповідальністю АСТЕК-СЕРВІС

про стягнення заборгованості в розмірі 50 413,56 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю С.К.С (далі - ТОВ С.К.С , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АСТЕК-СЕРВІС (далі - ТОВ АСТЕК-СЕРВІС , відповідач) про стягнення 58 197,63 грн, з яких 50 645,70 грн заборгованості за поставлені товари, 5 886, 30 грн пені, 1 170,35 грн інфляційних втрат, 495,28 грн 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 000000295 від 29.01.2018 (далі - договір) щодо оплати поставленого товару.

Під час розгляду справи судом першої інстанції прийнято заяву позивача про відмову від частини позовних вимог, у якій останній просив стягнути з відповідача 43 017,42 грн заборгованості, 5 658,56 грн пені, 1 261,66 грн інфляційних втрат та 475,92 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у справі №910/8116/19, з урахуванням ухвал про виправлення описок від 28.08.2019 та від 11.09.2019, позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача заборгованості за поставлений товар на підставі договору; відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим є підстави для застосування встановленої законом відповідальності; перевіривши надані позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, доводи відповідача про те, що на момент здійснення поставок строк договору поставки закінчив свою дію судом відхилено з огляду на пункт 9.1 договору та враховуючи, що жодна із сторін не повідомляла про бажання розірвати договір поставки, а також сторони не укладали іншого договору, строк його дії було продовжено; позивач здійснював поставки товарів, а відповідач приймав такі товари з посиланням у супроводжуючих документах саме на договір поставки; твердження відповідача про відсутність посилань на договір в товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) не відповідають дійсності, оскільки в накладних міститься посилання на договір № 000000295; твердження відповідача про невідповідність підписів на ТТН є безпідставними, оскільки останнім було здійснено часткову оплату товару за накладними та ним не заперечується сам факт поставки товару.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8116/19 клопотання ТОВ С.К.С про розподіл судових витрат задоволено, стягнуто з ТОВ АСТЕК-СЕРВІС на користь ТОВ С.К.С 17 000,00 грн витрат на правничу допомогу та 1 921,00 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане додаткове рішення, суд виходив з того, що у зв`язку із задоволенням позову ТОВ С.К.С у повному обсязі, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), судові витрати, у тому числі судовий збір та витрати на професійну правову допомогу, розмір яких документально підтверджений та є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, покладаються на відповідача. При цьому, суд не знайшов підстав для зменшення суми витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим відповідне клопотання відповідача залишено без задоволення.

Не погодившись із вищезазначеними рішеннями, ТОВ АСТЕК-СЕРВІС звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та за невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування скарги відповідач вказував на безпідставність висновку суду про те, що товар за спірними ТТН передавався відповідно до умов договору поставки № 000000295 від 29.01.2018, оскільки 50% ТТН взагалі не мають жодної відмітки про даний договір та будь-якого з реквізитів договору, а 50%ТТН містять лише частину з назви договору, але повна назва договору в них не зазначена; товар переданий позивачем відповідачеві по ТТН на загальних умовах та без укладення письмового договору; між сторонами відсутні спір щодо виконання умов договору, а тому задоволення судом позовних вимог призвело до помилкового застосування норм матеріального права, а саме, ст.ст. 693, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вказуючи на наявність підстав для скасування додаткового рішення у справі, апелянт посилався на те, що понесені позивачем витрати на правову допомогу є завищеними, неспіврозмірними зі складністю справи, яка є малозначною, нереальними та такими, що не були неминучими; судом не дотримано принцип необхідності витрат на послуги адвоката; позивач навмисно та штучно зініціював розгляд справи з викликом сторін, двічі сприяв відкладенню розгляду справи, у зв`язку з чим малозначну справу було розглянуто в чотири засідання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ АСТЕК-СЕРВІС на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8116/19, призначено до розгляду на 20.11.2019, встановлено ТОВ С.К.С строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі та залишити оскаржувані рішення суду першої інстанції без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що на всіх ТТН наявне посилання на договір поставки, а саме, номер договору №00000295 ; під час здійснення поставок товару між сторонами діяв лише один договір поставки; безпідставними є посилання апелянта на те, що 50% ТТН взагалі не містять жодної згадки про договір, оскільки відповідач не вказує такі ТТН; кожна поставка товарів супроводжувалася одночасним оформленням ТТН двох видів, що зумовлено специфікою товару, який є підакцизним, тобто такі ТТН не є взаємодоповнюючими, а є незалежними одна від одної та кожна з них окремо підтверджує факт поставки товарів; та обставина, що відповідач у повному обсязі не оплатив поставлений позивачем товар, а також не сплатив пеню, інфляційні втрати та три проценти річних свідчить про наявність спору між сторонами, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду, позивач наголошував на реальності, необхідності, дійсності, розумності та співрозмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу; твердження апелянта про те, що через процесуальні дії позивача проста за свою категорією справа була розглянута не в одне судове засідання є безпідставним, оскільки це є виключною компетенцією суду; відповідач замовчує ту обставину, що саме його неявка у перше судове засідання стала причиною відкладення розгляду справи; витрати на адвоката щодо участі у четвертому судовому засіданні, у якому розглядалися виключно питання для ухвалення додаткового рішення суду про розподіл судових витрат, не було включено позивачем до понесених ним судових витрат; позивач включив до судових витрат витрати, понесені у зв`язку з підготовкою адвокатом лише двох документів (заяв по суті): позовної заяви та відповіді на відзив, а витрати щодо підготовки інших документів не включалися до складу судових витрат.

18.11.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням відповідальної особи у відрядженні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 розгляд апеляційної скарги ТОВ АСТЕК-СЕРВІС на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8116/19 відкладено на 16.12.2019.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4956/19 від 13.12.2019 у зв`язку з прийняттям рішення Вищою радою правосуддя від 12.12.2019 про звільнення судді ОСОБА_1 , яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8116/19.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2019 апеляційну скаргу у справі № 910/8116/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Дикунської С.Я., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АСТЕК-СЕРВІС на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8116/19 прийнято до провадження вищевказаним складом суду, призначено до розгляду на 12.02.2020.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/520/20 від 05.02.2020 у зв`язку з перебуванням судді Дикунської С.Я., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці з 10.02.2020, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8116/19.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2020 апеляційну скаргу у справі №910/8116/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 апеляційну скаргу ТОВ АСТЕК-СЕРВІС на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8116/19, призначену на 12.02.2020, прийнято до провадження вищевказаним складом суду.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та стягненні витрат на правову допомогу у повному обсязі.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а оскаржувані судові рішення законними, у зв`язку з чим просив залишити їх без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

12.02.2020 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 29.01.2018 між ТОВ С.К.С. (у тексті договору -постачальник) та ТОВ АСТЕК-СЕРВІС (у тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №000000295, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передавати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати його в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару визначається в товарно-транспортних накладних (далі - ТТН), які оформлюються постачальником згідно отриманого від покупця замовлення.

Товар передається покупцю окремими партіями на підставі ТТН, яка оформлюється згідно замовлення. Замовлення на товар передається покупцем та приймається постачальником по телефону або через представника постачальника (п. 2.1 договору).

Згідно з п. 2.2 договору прийняття товару здійснюється шляхом підписання покупцем особисто або через уповноважених осіб ТТН, виписаної постачальником, яка є невід`ємною частиною цього договору.

За змістом п. 4.1 договору оплата товару здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту передачі партії товару покупцю.

29.01.2018 між сторонами також було укладено додаткову угоду до договору, у п. 7 якої сторони погодили, що оплата товару здійснюється протягом 21 календарних днів з моменту передачі партії товару покупцеві.

В обґрунтування позовних вимог, позивач стверджував, що на виконання умов договору ТОВ С.К.С. поставило ТОВ АСТЕК-СЕРВІС товар партіями на загальну суму 50 645,70 грн, проте, відповідач за отриманий товар не розрахувався, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість у вказаному розмірі.

Посилаючись на те, що зазначену заборгованість відповідач добровільно не погасив, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з ТОВ АСТЕК-СЕРВІС основного боргу, а також нарахованих на нього інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення ТОВ С.К.С. та ТОВ АСТЕК-СЕРВІС договору поставки № 000000295 від 29.01.2018 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції Закону України № 1724-VIII від 03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу відповідачеві товару позивачем було надано суду товарно-транспортні накладні за період з 09.01.2019 по 01.04.2019 на загальну суму 50 645,70 грн, а саме, №KS000038301 від 09.01.2019, №KS000002505 від 09.01.2019, №KS000002506 від 09.01.2019, №KS000002517 від 09.01.2019, №KS000004914 від 15.01.2019, №KS000035965 від 21.01.2019, №KS000036882 від 24.01.2019, №KS000038262 від 29.01.2019, №KS000038265 від 29.01.2019, №KS000063579 від 01.04.2019 (а.с.25-49).

Вищезазначені товарно-транспортні накладні підписані уповноваженими особами обох сторін, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку , затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 № 88, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту поставки позивачем товару відповідачеві на виконання умов договору.

При цьому, твердження відповідача про невідповідність підписів на ТТН підписам, що містяться в довіреності, в якій визначено уповноважених осіб на отримання товару за договором, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки відповідачем було здійснено часткову оплату товару за вказаними накладними, а також ним не заперечується сам факт поставки товару.

Також колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що посилання відповідача на відсутність в ТТН вказівки на договір є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки у вищевказаних накладних вказано договір № 000000295.

Доводи апелянта про те, що зазначення у ТТН лише номеру договору без його повної назви та дати не може свідчити про здійснення поставок на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 000000295 від 29.01.2018, на переконання суду апеляційної інстанції, не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про здійснення спірних поставок товару саме на виконання такого договору, за відсутності доказів існування між сторонами у спірний період інших договірних відносин.

При цьому, твердження відповідача про те, що на момент здійснення вказаних поставок товару строк договору закінчив свою дію, обґрунтовано відхилено місцевим господарським судом з огляду на наступне.

Відповідно до п. 9.1 договору, останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2018 року. Якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін письмово не повідомить про своє бажання розірвати цей договір або між сторонами не буде укладений новий договір, договір вважається кожен раз продовженим на наступний календарний рік і на тих самих умовах.

Як встановлено судом першої інстанції, за тридцять календарних днів до 31 грудня 2018 року жодна із сторін не повідомляла про бажання розірвати договір поставки, а також сторони не укладали іншого договору. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Разом з тим, позивач здійснював поставки товарів, а відповідач приймав такі товари з посиланням у вищевказаних ТТН саме на договір № 000000295.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з огляду на пункт 9.1 договору, строк дії останнього було продовжено та на момент здійснення вказаних поставок товарів договір поставки був чинним, а тому спірні правовідносини сторін регулюються, у тому числі, його умовами.

Крім того, на підтвердження факту поставки відповідачеві товару позивачем було надано суду відповідні товарно-транспортні накладні на переміщення алкогольних напоїв, які оформлені відповідно до Наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 28.04.2005 №154 за формою №1-ТН/алкогольні напої/.

При цьому, колегія суддів враховує доводи позивача про те, що кожна поставка товарів супроводжувалася одночасним оформленням ТТН двох видів, тобто ТТН двох видів не є взаємодоповнюючими, а є незалежними одна від одної та кожна з них окремо підтверджує факт поставки позивачем товарів відповідачеві, а тому доводи апелянта про те, що 50% наявних в матеріалах справи ТТН не мають жодної відмітки про даний договір та будь-якого з реквізитів договору, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до п. 7 додаткової угоди від 29.01.2018 до договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється протягом 21 календарних днів з моменту передачі партії товару покупцеві.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, з урахуванням умов договору та додаткової угоди до нього, судова колегія дійшла висновку про настання строку для проведення відповідачем кінцевого розрахунку за поставлений позивачем згідно наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних товар, в межах даного правочину.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами у справі, відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на загальну суму 7 628,28 грн, а саме: 22.03.2019 - 2 154,96 грн, 21.05.2019 - два платежі на суму 4 473,32 грн та 24.06.2019 - 1000,00 грн, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 43 017,42 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати відповідно до договору настав, доказів повної оплати поставленого за спірними товарно-транспортними накладними товару відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення у повному обсязі не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та визнається відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню повністю в розмірі 43 017,42 грн.

Крім суми основного боргу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 658,56 грн, нарахованої за загальний період з 31.01.2019 по 05.06.2019.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Пунктом 6.1 договору сторонами встановлено, що у випадку затримки оплати за товар згідно п. 4.1 цього договору, покупець зобов`язаний виплатити постачальнику пеню в розмір подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочки платежу, починаючи з дати, коли покупець був зобов`язаний оплатити партію товару.

В силу ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що її розмір за заявленими позивачем накладними, враховуючи здійснені оплати та дати, з яких зобов`язання можна вважати простроченими, а також заявлений період, становить 5 658,56 грн, у зв`язку з чим вимога про стягнення пені підлягає задоволенню повністю.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 1 261,66 грн втрат від інфляції та 475,92 грн 3% річних, нарахованих за загальний період з 31.01.2019 по 05.06.2019.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та втрат від інфляції за заявлений позивачем період прострочення, враховуючи здійснені відповідачем часткові оплати товару, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1 261,66 грн інфляційних втрат та 475,92 грн 3% річних, а відтак, вказані позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог повністю, а саме, стягнення з ТОВ АСТЕК-СЕРВІС на користь ТОВ С.К.С 43 017,42 грн основного боргу, 5 658,56 грн пені, 1 261,66 грн інфляційних втрат та 475,92 грн 3% річних.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про наявність підстав для скасування додаткового рішення у справі з огляду на неправомірність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За приписами ч. 1, п. п. 1, 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

В якості доказів понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем додано копії договору про надання правничої допомоги №717-19 від 10.06.2019, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4519/10, актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) № б/н від 08.07.2019, № б/н від 30.07.2019, №б/н від 21.08.2019 та платіжних доручень №24656 від 10.07.2019 на суму 8 000,00 грн, № 49525940 від 01.08.2019 на суму 5000,00 грн, №27213 від 21.08.2019 на суму 4000,00 грн, а також детальні описи робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 08.07.2019, від 30.07.2019, від 21.08.2019 та ордер про надання правової допомоги серії КВ №407990.

З вказаних документів вбачається, що 10.06.2019 між ТОВ С.К.С (у тексті договору - Клієнт) та Адвокатським об`єднанням Адвокатська фірма Грамацький і партнери (у тексті договору - Адвокатська фірма) було укладено договір про надання правничої допомоги №717-19, відповідно до умов якого клієнт доручає, а Адвокатська фірма приймає на себе зобов`язання здійснювати захист і представництво Клієнта, надавати йому інші види правничої допомоги у спорі (судовій справі) про стягнення на користь Клієнта коштів у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ АСТЕК-СЕРВІС його зобов`язань з оплати поставлених клієнтом товарів. Для виконання своїх зобов`язань за договором Адвокатська фірма призначає та діє через адвоката Адвокатської фірми Войтовича Миколу Миколайовича.

Відповідно до пункту 3.1.договору про надання правничої допомоги №717-19 від 10.06.2019 сторони погодили, що за надані Адвокатською фірмою послуги за цим договором Клієнт сплачує Адвокатській фірмі гонорар у розмірі, що визначається з урахуванням усього обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та витраченого адвокатом часу:

3.1.1 за збір та підготовку доказів, складання та подання до відповідного суду позовної заяви на виконання цього договору Клієнт сплачує Адвокатській фірмі 8 000,00 грн, у тому числі ПДВ;

3.1.2 за підготовку та участь адвоката в одному судовому засіданні будь-якої судової інстанції Клієнт сплачує Адвокатській фірмі 2 000,00 грн, у тому числі ПДВ;

3.1.3. за підготовку (складання і оформлення) та подання за належністю будь-якого процесуального документа (чи іншого документа, необхідного для належного виконання цього договору, у тому числі додаткових доказів) Клієнт сплачує Адвокатській фірмі гонорар з розрахунку: 1 500,00 грн, у тому числі ПДВ, за одну годину роботи адвоката.

Як вбачається з актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) та відповідних детальних описів робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 08.07.2019, від 30.07.2019, від 21.08.2019, адвокатом було витрачено 6 годин на збір та підготовку доказів, складання та подання до відповідного суду позовної заяви (8 000,00 грн), 2 години на аналіз відзиву на позовну заяву, складання та подання до суду відповіді на відзив (3 000,00 грн), а також здійснено підготовку та участь у судових засідання, що відбулися 16.07.2019, 08.08.2019 та 20.08.2019 (6 000,00 грн). Загальна вартість наданих послуг складає 17 000,00 грн.

Платіжними дорученнями №24656 від 10.07.2019, № 49525940 від 01.08.2019 та №27213 від 21.08.2019 позивач перерахував на користь Адвокатського об`єднання Адвокатська фірма Грамацький і партнери 8 000,00 грн, 5 000,00 грн та 4 000,00 грн відповідно з призначенням платежу сплата за юридичні послуги (адвоката) зг. дог. 716-19 від 10.06.19 .

Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір судових витрат позивача в частині витрат на правничу допомогу документально підтверджений та становить 17 000,00 грн.

При цьому, твердження апелянта про те, що понесені позивачем витрати на правову допомогу є завищеними, неспіврозмірними зі складністю справи, яка є малозначною, нереальними та такими, що не були неминучими, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з тим, за приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На переконання суду апеляційної інстанції, місцевим господарським судом правомірно відхилені доводи відповідача, викладені в клопотанні про зменшення суми витрат на правничу допомогу, оскільки такі є недоведеними та спростовуються наданими позивачем доказами.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що до переліку виконаних адвокатом робіт, витрати щодо яких були заявлені позивачем, були включені виключно ті роботи, що були необхідними, а саме: збір та підготовка доказів, складання та подання до суду позовної заяви, що необхідні для відкриття провадження у справі для захисту інтересів клієнта та виконання умов укладеного договору про надання правничої допомоги; підготовка та участь у судових засіданнях, оскільки неявка позивача у судове засідання може мати наслідком залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч. 4 статті 202 ГПК України; аналіз відзиву на позовну заяву, складання та подання до суду відповіді на відзив, що зумовлено необхідністю спростування позиції відповідача, викладеної в його відзиві на позовну заяву. Витрати по жодним іншим роботам адвоката не включалися позивачем до судових витрат, у тому числі, щодо написання інших процесуальних документів позивача, наявних в матеріалах справи.

Колегія суддів також вважає безпідставним твердження апелянта про те, що участь адвоката позивача у даній справі не була необхідною та враховує доводи позивача щодо того, що на момент звернення з позовом позивач не міг достеменно знати чи справа розглядатиметься у порядку загального чи спрощеного провадження. Крім того, як обґрунтовано зазначає позивач, право на професійну правничу допомогу є правом сторони, а його реалізація не може залежати від жодних інших обставин, у тому числі наявності штатних юристів на підприємстві.

Суд апеляційної інстанції також вважає, що розмір заявлених витрат є розумним, адже відповідає часу, що витрачений адвокатом на виконання робіт, що були необхідними в даній справі для представництва інтересів позивача.

Доводи апелянта про умисне збільшення представником позивача кількості судових засідань до чотирьох з метою збільшити витрати на правову допомогу, колегія суддів відхиляє, оскільки відкладення розгляду справи (оголошення перерви) та призначення судових засідань є виключною компетенцією суду. При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які клопотання позивача про відкладення розгляду даної справи.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, саме неявка представника відповідача у перше судове засідання була підставою відкладення розгляду справи на іншу дату. Крім того, витрати щодо участі адвоката у четвертому судовому засіданні, у якому розглядалися виключно питання для ухвалення додаткового рішення суду про розподіл судових витрат, не були включені позивачем до понесених ним судових витрат.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, ціну позову, розумну необхідність витрат для даної справи у суді першої інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, з урахуванням часу здійснення представництва адвокатом інтересів позивача у даній справі, на переконання колегії суддів, співмірною є компенсація витрат відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 17 000,00 грн.

Враховуючи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у даній справі позовні вимоги задоволено повністю, з огляду на приписи ч. 4 ст.129 ГПК України та наявні в матеріалах справи докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні додаткового рішення від 10.09.2019 у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8116/19 прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ АСТЕК-СЕРВІС має бути залишена без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

При цьому, колегія суддів задовольняє клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, надану йому адвокатом під час апеляційного провадження у справі в сумі 4 500,00 грн, з огляду на те, що їх розмір документально підтверджений, зокрема, Актом здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) № б/н від 28.10.2019, детальним описом робіт (наданих послуг) від 28.10.2019 та платіжним дорученням №31793 від 01.11.2019, а крім того, враховуючи складність справи та розумну необхідність витрат для даної справи у суді апеляційної інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, такі витрати відповідають критеріям розумності, співмірності та необхідності.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АСТЕК-СЕРВІС на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8116/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2019 у справі №910/8116/19 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8116/19 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АСТЕК-СЕРВІС (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 7, код ЄДРПОУ 22968334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю С.К.С (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, буд. 35, код ЄДРПОУ 38591109) 4 500 (чотири тисячі п`ятсот) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/8116/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.02.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова