Рішення

від 03.02.2020 по справі 357/10845/19

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/10845/19

2/357/87/20

Категорія 15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Ярмола О. Я. ,

при секретарі - Кривенко О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з даним позовом мотивуючи тим, що розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 01.06.2007 № 326 Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 3-ом громадянам за рахунок земель запасу для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області було передано у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства надано три земельні ділянки площею 0,25 га кожна з кадастровими номерами 3220485100:03:022:0009, 3220485100:03:022:0010, 3220485100:03:022:0011 за рахунок земель запасу державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області. На підставі вказаного розпорядження Білоцерківським районним відділом земельних ресурсів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 15.06.2007 року були видані державні акти на право власності на земельні ділянки. Позивач вказує, що дане розпорядження та державні акти про право власності на земельні ділянки підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки поверненню у власність держави, оскільки належать до земель водного фонду, а тому позивач просить суд визнати недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 01.06.2007 № 326 Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 3-ом громадянам за рахунок земель запасу для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області ; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЕ № 575942, ЯЗ № 342799 ЯЕ № 575944; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0009, - ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0010, - ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0011, які розташовані в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області та стягнути з відповідачів судові витрати.

Представник Білоцерківської місцевої прокуратури в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Київська обласна державна адміністрація в судове засідання не направили свого представника, про день та час розгляду справи були повідомлені належно, подали клопотання де зазначили, що позов підтримують, просили проводити розгляд справи за відсутності їх представника.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, просила застосувати строки позовної давності, надала до суду відзив.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову, надав до суду відзив.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду даної справи була повідомлена належно, письмових пояснень, заяв чи будь-яких клопотань відповідач суду не направила та відповідно до положень ст. 130 ЦПК України вважається, що відповідач повідомлена належно про розгляд справи.

Відповідач Білоцерківська районна державна адміністрація в судове засідання свого представника не направили, про день та час розгляду справи були повідомлені належно, письмових пояснень, заяв чи будь-яких клопотань суду не направили.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 01.06.2007 № 326 Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 3-ом громадянам за рахунок земель запасу для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області було передано у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства надано земельні ділянки площею по 0,25 га кожна, за рахунок земель запасу державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області. (а.с. 28-29).

Встановлено та визнано учасниками процесу, що на підставі вказаного розпорядження Білоцерківським районним відділом земельних ресурсів ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0009 (серія та номер ЯЕ575942), ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3220485100:03:022:0011 (серія та номер ЯЕ575944), ОСОБА_4 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3220485100:03:022:0010 (серія та номер ЯЕ575943).

Встановлено, що після смерті ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, право власності на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0010 перейшло до його спадкоємця ОСОБА_3 , та відповідно видано Державний акт на право власності на дану земельну ділянку (серія та номер ЯЗ 342799) (а.с. 36-37).

Представник позивача, суду пояснив, що після реєстрації в ЄРДР кримінального провадження № 42018111030000369 від 28.09.2018 року було отримано інформацію, надану Регіональним офісом водних ресурсів річки Рось, за листом від 03.12.2018 № 282/02.1, Центральною геофізичною обсерваторією імені Бориса Срезневського, за листом від 03.04.2019 № 17-08/727, Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України, за листом від 24.06.2019 № 375/01 з графічними матеріалами. З даної інформації протягом 2018 -2019 р.р. було виявлено і встановлено, що спірні земельні ділянки площею по 0,25 га, кожна, з кадастровими номерами 3220485100:03:022:0009, 3220485100:03:022:0010, 3220485100:03:022:0011, як на момент їх відведення так і на даний час накладаються на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу річки Рось, а отже, вибули з державної власності поза волею їх власника - держави в особі КОДА та протиправно були передані у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . Прокуратура не зобов`язана здійснювати перевірку дотримання законів при винесенні будь-якого рішення органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, а, лише, за наявності певних підстав та отримання достовірної інформації про порушення, такої, як було отримано в процесі розслідування вказаного кримінального провадження.

Представник позивача просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки, лише, в кінці 2018 року було з`ясовано про незаконність передачі земельних ділянок водного фонду у власність відповідачам. Та в зв`язку з бездіяльністю Київської обласної державної адміністрації, прокуратура в інтересах держави звернулася до суду з даним позовом.

Представник відповідача ОСОБА_3 суду пояснила, що ОСОБА_3 отримала вказану земельну ділянку 26.09.2008 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, вона є добросовісним набувачем земельної ділянки. 11.06.2009 року відповідач ОСОБА_3 отримала Державний акт на дану земельну ділянку. Представник відповідача наполягала на застосуванні положення про строки позовної давності до даних позовних вимог, зазначаючи, що строк позовної давності для подачі цього позову сплинув ще у 2010 році. Заперечила твердження позивача щодо неможливості виявлення даного порушення раніше, оскільки, прокуратура наділена великим обсягом повноважень щодо виявлення та запобігання порушень, а Київська обласна державна адміністрація має здійснювати контроль за діяльністю районних державних адміністрацій, використанням та охороною земель, збереженням і раціональним використанням державного майна. Представник відповідача зазначила про можливість отримання доступної для будь-кого інформації щодо земельної ділянки з публічної кадастрової карти, з якої можна отримати відомості про земельні ділянки, кадастровий номер, місце розташування, опис меж та інше. Представник відповідача послалася на позицію ВСУ по справам № 6-2469цс16, №6-17цс17 де викладені висновки про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому вважає недоведеним позивачем факт, що він не міг дізнатися про порушення права держави. Також, представник відповідача Мічуріної Н.В. послалася на висновки Європейського Суду з прав людини у справах ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії, рішення від 20.09.2011 р. та Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства рішення від 22.10.1996р. Крім наведеного, представник відповідача звертала увагу суду на суб`єктивний склад даної справи, зазначаючи, що Київська обласна державна адміністрація як орган державної влади має відповідні повноваження для захисту, але не звертається до суду з формальних підстав, а прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який повинен захищати інтереси держави.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечуючи позов, просив застосувати до даних позовних вимог строк позовної давності, оскільки початок перебігу строку позовної давності для звернення з таким позовом обчислюється з моменту прийняття спірного розпорядження та реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, а отже, такий строк сплинув ще у 2010 році. Представник відповідача вказував, що позивач безпідставно посилається на неможливість виявлення порушення в інший період, оскільки інформація про земельну ділянку наявна в публічній кадастровій карті, до якої є вільний доступ будь кого, та посилаючись на практику Великої Палати ВС у справі № 914/3224/16, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру та ч.3, ч.4 ст. 56 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЗУ Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Представник позивача за довіреністю прокурор Постельга О.А., в судовому засіданні обґрунтував обставини порушення інтересів держави, а також, вказав на неналежне здійснення Київською обласною державною адміністрацією своїх повноважень щодо захисту порушених інтересів держави, назвав перешкоди для звернення державного органу до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - це відсутність фінансового забезпечення місцевих державних адміністрацій, що підтверджено інформаційними довідками (а.с.58,59).

Суд вважає, що названі позивачем перешкоди для державного органу звернутися за захистом порушеного права - є формальними. В даному випадку, на думку суду, Київська обласна держадміністрація проявила бездіяльність, оскільки, мала можливість відреагувати на незаконне відведення спірних земельних ділянок у власність громадян та, так само, отримавши від Білоцерківської місцевої прокуратури інформацію про наявність Розпорядження Білоцерківської райдержадміністрації від 01.06.2007 року за № 326 і про незаконну передачу у власність громадян земельних ділянок, КОДА не вчинила жодних дій, лише, повідомила про свою неспроможність подати відповідний позов із-за відсутності фінансування (а.с.55-61).

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

В даній справі від імені держави в якості позивача визначено Київську обласну державну адміністрацію, як орган в особі держави, поза волею якого спірні земельні ділянки вибули з її власності, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, у відповідності до вимог ч.3ст. 23 ЗУ Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво законних інтересів держави, оскільки захист цих інтересів не здійснює суб`єкт владних повноважень до компетенції якого віднесені відповідні повноваження - Київська обласна державна адміністрація.

Відповідно до ч. 1,3,5 ст. 116 ЗК України (в редакції чинній на час передачі ділянки у власність) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом

Проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки (ст. 186 ЗК України).

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що як на момент відведення у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 спірних земельних ділянок водного фонду, так і на даний час, розпорядником даної категорії земель являється Київська обласна державна адміністрація, а не Білоцерківська районна державна адміністрація.

Встановлено, що згідно інформації Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось, - річка Рось відноситься до середніх річок, ширина прибережної захисної смуги якої становить 50 метрів. При цьому, вказані вище спірні земельні ділянки знаходяться в місці де крутизна схилу берегу річки Рось перевищує 3 градуси, а тому, в силу положень ст. 88 Водного кодексу України, ширина прибережної захисної смуги подвоюється та відповідно складає 100 метрів (а.с.42-43).

Згідно інформаційного листа Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України, з урахуванням відомостей Публічної кадастрової карти України, із супутниковими знімками, - земельні ділянки з кадастровими номерами 3220485100:03:022:0009, 3220485100:03:022:0010, 3220485100:03:022:0011 знаходяться в межах берегової лінії Білоцерківського верхнього водосховища, що має крутизну схилів більше 3 градусів. Отже, ширина прибережної захисної смуги навколо Білоцерківського верхнього водосховища на цій території має становити не менше 100 метрів. З даного слідує, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3220485100:03:022:0009, 3220485100:03:022:0010, 3220485100:03:022:0011 відносяться до земель водного фонду (а.с.45-51).

Згідно ч. 1,2,4 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

З наведеного слідує, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства законом, взагалі, не передбачена.

Згідно ст. 22,23 ЗК України громадянам для ведення особистого селянського господарства повинні надаватися виключно землі сільськогосподарського призначення, а не водного фонду.

Так, відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Згідно ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Крім того, статтею 60 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що здовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Згідно ч.1, 4 ст.61 ЗК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів, необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних правових висновків дійшли Верховний Суд у постановах від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц та Верховний Суд України в постанові від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15.

Виходячи з вищевикладених норм, жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав правових підстав передавати у приватну власність зазначені три земельні ділянки площею по 0,25 га, кожна, із земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства.

Так, згідно ст. ст. 22, 23 Земельного кодексу України громадянам для ведення особистого селянського господарства повинні надаватися виключно землі сільськогосподарського призначення, а не водного фонду.

Отже, встановлено, що земельні ділянки, які були віднесені розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 01.06.2007 року № 326 до категорії земель із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, фактично, належать до земель водного фонду. Та зазначене розпорядження Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 3-ом громадянам за рахунок земель запасу для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області , яким було передано у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки по 0,25 га кожна, було прийнято всупереч вимог ст.ст. 20,59,60,84,118,122,149 ЗК України, ст.ст.88,89 ВК України, з перевищенням наданих законом повноважень та без зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Правовий статус земель водного фонду (їх категорійність) визначено положеннями ст. ст. 19, 88 Водного кодексу України та ст. ст. 58, 59, 60 Земельного кодексу України, зокрема таке відокремлення земель залежить від їх місцезнаходження - межі прибережної захисної смуги, статус водного об`єкту (малі, середні чи великі річки тощо).

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У випадку даних спірних правовідносин Київської обласною державною адміністрацією не приймалося рішень (розпоряджень) про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з земель водного фонду до земель сільськогосподарського призначення.

З огляду на викладене, Білоцерківська районна державна адміністрація Київської області незаконно розпорядилася землями водного фонду загальною площею 0,75 га, у зв`язку з тим, що районна адміністрація не є розпорядником даних земель в розумінні ст. 149 Земельного кодексу України та всупереч вимогам ст. 84 Земельного кодексу України.

Крім того, статтями 88, 89 Водного кодексу України та статтями 60, 61 Земельного кодексу України визначено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

За змістом ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Порушене право власності держави на спірні земельні ділянки підлягає судовому захисту, оскільки держава була позбавлена такого права незаконно.

В даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави, що виражається в порушенні норм законодавства під час відведення земель водного фонду у власність фізичних осіб, а також через відсутність контрольних повноважень у Київської обласної державної адміністрації.

Таким чином, відведенням у приватну власність громадянам спірних земельних ділянок було порушено інтереси держави, як власника земельних ділянок, адже з державної власності протиправно вибули землі водного фонду, розташовані в межах Пилипчанської сільської ради.

Київська обласна державна адміністрація, яка відповідно до закону є розпорядником спірних земельних ділянок, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття оскаржуваного розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації, відомо не було, оскільки таке розпорядження приймалося без її участі, погодження у випадках, передбачених законодавством, на вилучення спірної ділянки не надавалось. Крім того, інформація про передачу земель у приватну власність у загальнодоступних базах даних була відсутня. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено, у зв`язку з чим КОДА на захист порушених прав держави до суду не зверталась.

Через неналежне виконання Київською обласною державною адміністрацією своїх повноважень щодо повернення державі незаконно відведених земель водного фонду, до цього часу залишається не усунутим порушення права власності держави на вказані землі та відповідний позов до суду не було заявлено. Крім того, незаконне вибуття земель водного фонду із державної власності у приватну, безумовно, становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Вказані земельні ділянки незаконно були відведені у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , спадкоємцем якого є ОСОБА_3 , за рахунок земель водного фонду на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 01.06.2007 № 326 Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 3-ом громадянам за рахунок земель запасу для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області , яке прийнято з перевищенням наданих законом повноважень та у спосіб, що прямо заборонений Законом, з грубим порушенням вимог ст. ст. 20, 59, 60, 84,118,122, 186 Земельного кодексу України, ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Право власності відповідачів на спірні земельні ділянки виникло на підставі незаконного розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, що вказує на те, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності протиправно, поза волею власника. Держава, як власник спірного майна, делегувала Київській обласній державній адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Таким чином, прийняття Білоцерківською районною державною адміністрацією розпорядження, що оскаржується, зокрема розпорядження землею не у спосіб, передбачений законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 387 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна від незаконного набувача.

Враховуючи що спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею власника та в порядку безоплатної передачі відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, а тому існують всі правові підстави для витребування їх з незаконного володіння відповідачів на користь держави на підставі та в порядку визначеному вимогами ст. 387 Цивільного кодексу України.

У практиці ЄСПЛ, зокрема, у справах Щокін проти України від 14.10.2010 року, Сєрков проти України від 7.07.2011 року було напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У висновках Великої Палати ЄСПЛ у справі Депаль проти Франції (заява № 34044є/02) від 29.03.2010, зазначено, що правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії. ЄСПЛ в рішенні вказував, що політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав .

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність позбавляє Український народ загалом, або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі.

За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення Білоцерківської місцевої прокуратури до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель водного фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель, що незаконно вибули з такої власності.

Представники відповідачів вказували на пропуск позивачем строку позовної давності, про що були надані відповідні заяви. Однак, на думку суду, позивачем обґрунтовано поважність пропуску строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

Представник позивача за довіреністю прокурор Постельга О.А., заперечуючи доводи відповідачів посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 06.06.18 у справі № 372/1387/13 та від 30.01.19 у справі № 357/9328/15.Також наголосив, що Верховний Суд в постанові від 21.02.18 у справі № 488/5476/14-ц висловив правову позицію про те, що відповідно до положень ст. 19 Закону України Про прокуратуру (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перевірка відповідності актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам є предметом прокурорського нагляду. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Однак, положення зазначеного Закону не зобов`язували прокурора здійснювати перевірку додержання законів при винесені будь-якого рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, а лише за наявності для цього відповідних підстав.

В даному випадку, представник позивача довів, що позивачу стало відомо про допущені порушення, лише, після реєстрації в ЄРДР кримінального провадження № 42018111030000369 від 28.09.2018 та з інформації Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось від 03.12.2018 № 282/02.1, листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 03.04.2019 № 17-08/727, листа Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 24.06.2019 № 375/01 з графічними матеріалами, відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суду не надані докази, що позивач був обізнаний щодо порушеного права в інший період, аніж з 2018 року. Київській обласній державній адміністрації, яка відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття Білоцерківською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження відомо не було, оскільки таке розпорядження приймалося без її участі, і як було зазначено вище, погодження на вилучення спірних ділянок не надавалось. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не було виявлено.

Зазначені факти свідчать про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави. Крім того, у даному випадку, єдиним можливим способом захисту інтересів держави є визнання недійсним спірного розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, оскільки необхідно відновити становище, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі водного фонду.

Згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.

Вирішуючи питання щодо спливу позовної давності, суд застосовує презумпцію обізнаності позивача про стан його майнового права.

Позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 № 9, перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

При розгляді даного спору, суд бере до уваги постанову по справі № 469/1203/15-ц від 22.05.2018р. де Велика Палата Верховного Суду погодилась з доводами прокурора про дотримання ним строку звернення до суду.

Одночасно у своєму рішення по справі № 469/1203/15-ц Великою Палатою зазначено, що незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, бо їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватного власника (а отже, і володільця).

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність, під обґрунтований сумнів.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами ст. 256 ЦК України визначено, що позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому положеннями ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з моменту коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Доводи представників відповідачів щодо можливості прокурора довідатись про порушене право державної власності на спірні земельні ділянки в момент прийняття Білоцерківською РДА оскаржуваного розпорядження чи реєстрації громадянами свого права власності на земельні ділянки ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки норма матеріального права, яка , лише, припускає можливість довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, обґрунтовано не може застосовуватися до спірних правовідносин.

Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора про дотримання ним строку звернення до суду з даним позовом. У даному випадку, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася про порушення прав і законних інтересів. Суду обґрунтовано, що позивач наприкінці 2018 року дізнався про порушене право та законні інтереси держави і у вересні 2019 року Білоцерківська місцева прокуратура звернулася до суду з даним позовом, а тому строк позовної давності не є порушеним.

З огляду наведеного вище, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів Білоцерківської районної державної аміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь позивача 5763 грн. сплаченого судового збору (по 1440 грн 75 коп., з кожного відповідача).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст.16, 20, 21, 261,267, 321, 328, 387, 388, 393 Цивільного кодексу України, ст.3, 12, 20, 21, 56, 59, 60, 84, 122, 152, 153, 155 Земельного кодексу України, ст.ст.1,4,88 Водного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 13, 56, 76-81, 133, 141, 206, 258-259, 265, 268, 277-279,354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Білоцерківської районної адміністрації від 01.06.2007 року №326 Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 3-ом громадянам за рахунок земель запасу для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області , яким надано у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки площею 0,25 га кожна, з кадастровими номерами 3220485100:03:022:0009, 3220485100:03:022:0010, 3220485100:03:022:0011, за рахунок земель запасу державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки :

Серії ЯЕ № 575942 , площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0009, виданий ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

Серії ЯЗ № 342799 , площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0010, виданий ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства на території Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

Серії ЯЕ № 575944 , площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0011, виданий ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0009, - ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0010, - ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0011.

Стягнути з відповідачів: Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь позивача судовий збір в сумі 5763 грн. (тобто по 1440 грн. 75 коп. з кожного).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.02.2020року

СуддяО. Я. Ярмола