Постанова

від 11.08.2020 по справі 357/10845/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 357/10845/19

головуючий у суді І інстанції Ярмола О.Я.

провадження № 22-ц/824/6877/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Мічуріної Олени Вікторівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2020 року у справі за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року Білоцерківська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернулася до суду із позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

На обґрунтування позовних вимог вказувала, що розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 01.06.2007 №326 було передано у приватну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства три земельні ділянки, кожна площею 0,25 га з кадастровими номерами 3220485100:03:022:0009, 3220485100:03:022:0010, 3220485100:03:022:0011 за рахунок земель запасу державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

На підставі указаного розпорядження Білоцерківським районним відділом земельних ресурсів ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 15 червня 2007 року були видані державні акти на право власності на земельні ділянки.

Вказувала, що дане розпорядження та державні акти про право власності на земельні ділянки підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки поверненню у власність держави, оскільки належать до земель водного фонду.

З урахуванням зазначеного, просить суд визнати недійсними:

- розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 01.06.2007 №326 Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 3-ом громадянам за рахунок земель запасу для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області ;

- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЕ № 575942, ЯЗ № 342799 ЯЕ № 575944; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0009, - ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0010, - ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0011, які розташовані в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області та стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2020 року позов Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Білоцерківської районної адміністрації від 01.06.2007 року №326 Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки трьом громадянам за рахунок земель запасу для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області , яким надано у приватну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки площею 0,25 га кожна, з кадастровими номерами 3220485100:03:022:0009, 3220485100:03:022:0010, 3220485100:03:022:0011, за рахунок земель запасу державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки:

Серії ЯЕ № 575942, площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0009, виданий ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

Серії ЯЗ № 342799, площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0010, виданий ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства на території Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

Серії ЯЕ № 575944, площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0011, виданий ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства на території Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0009, - ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0010, - ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0011.

Стягнено з Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь позивача судовий збір в сумі 5763 грн (по 1440 грн 75 коп. з кожного).

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Мічуріна О.В., подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі мотивуючи тим, що рішення було постановлено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин що мають значення для справи.

На обґрунтування апеляційної скарги вказує, що місцевим судом не враховано, що місцевою прокуратурою пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Судом помилково визнано, що представник позивача довів обставину про його обізнаність стосовно допущених порушень лише після реєстрації в ЄРДР кримінального провадження № 42018111030000369 від 28.09.2018 та з інформації Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось від 03.12.2018 № 282/02.1, листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 03.04.2019 №17-08/727, листа Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 24.06.2019 № 375/01 з графічними матеріалами, відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вважає, що встановлений строк позовної давності на момент подачі позову прокуратури сплинув, відповідно після прийняття спірного розпорядження (01.06.2010) та реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку (15.06.2010).

Твердження прокуратури про те, що Київська обласна державна адміністрація не мала можливості дізнатися про оспорюване рішення Білоцерківської районної державної адміністрації, є нічим іншим як припущенням, адже Закон України Про місцеві державні адміністрації не лише надавав обласним адміністраціям достатньо повноважень для контролю діяльності районних адміністрацій, а й визначав це як їх обов`язок. Відповідно, неналежне виконання Київською обласною державною адміністрацією своїх обов`язків щодо здійснення державного контролю за використанням державного майна та земель не може визнаватися поважною причиною пропуску строку позовної давності.

У доводах апеляційної скарги представник відповідача також зазначає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Скориставшись правом на відзив, позивач в особі першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури, який діє в інтересах Київської обласної державної адміністрації зазначив, що позивачу стало відомо про допущені порушення під час прийняття оскаржуваного розпорядження і видачі на підставі нього державних актів на право власності на земельні ділянки лише після реєстрації в ЄРДР кримінального провадження №42018111030000369 від 28.09.2018. Більш того, про факт віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду та вибуття їх з державної власності поза волею їх власника - держави, в особі Київської обласної державної адміністрації, прокурору стало відомо з листів Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось від 03.12.2018 № 282/02.1, листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 03.04.2019 за №17-08/727, листа Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 24.06.2019 № 375/01 з графічними матеріалами, відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Саме ці обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з позовом у 2019 році відразу після їх встановлення в кримінальному провадженні №42018111030000369 від 28.09.2018, і дані факти у апеляційній скарзі на рішення суду представником відповідача не спростовані.

Представником Київської обласної державної адміністрації також був поданий відзив, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Вказує, що спірними відносинами порушено право власності держави на землі водного фонду, які мають обмежений режим використання, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання водних земель.

Інші учасники справи не скористались правом відзиву.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що адвокат Мічуріна О.В. уповноважена діяти лише в інтересах ОСОБА_4 , апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині задоволених вимог позову щодо визнання недійсним розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку та її витребування від ОСОБА_4 .

В судовому засіданні прокурор Білоцерківсьої місцевої прокуратури - Буцмак А.Ю. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, причину неявки суду не повідомили.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прийнявши рішення про передачу у власність, зокрема ОСОБА_4 , земельної ділянки, Блоцерківська РДА перевищила свої повноваження, оскільки питання регулювання земельних відносин вирішується лише на пленарних засіданнях селищної ради, а тому спірні земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею, за рішенням неуповноваженого органу, з порушенням вимог чинного законодавства. Також суд зазначив, що власником водного фонду є держава, яка реалізує свої повноваження через обласні та районні державні адміністрації, спірні земельні ділянки вибули із державної власності поза волею власника, а тому вони підлягають витребуванню в останнього власника на користь держави.

Відмовляючи в застосуванні наслідків спливу позовної давності, суд виходив із того, що про порушення порядку передачі земельних ділянок у власність відповідачам прокуратурі стало відомо лише після реєстрації в ЄРДР кримінального провадження №42018111030000369 від 28.09.2018.

Колегія суддів погоджується із указаним висновком суду, виходячи з наступного.

Судом установлено, що розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 01.06.2007 № 326 Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки трьом громадянам за рахунок земель запасу для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області було передано у приватну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею по 0,25 га кожна, за рахунок земель запасу державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження Білоцерківським районним відділом земельних ресурсів ОСОБА_6 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3220485100:03:022:0010 (серія та номер ЯЕ575943).

Встановлено, що після смерті ОСОБА_6 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, право власності на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0010 перейшло до його спадкоємиці ОСОБА_4 , та відповідно видано Державний акт на право власності на дану земельну ділянку (серія та номер ЯЗ 342799).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Ст. 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм - не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст. 60, 62 ЗК України та ст. 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Як убачається із матеріалів справи, згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось, - річка Рось відноситься до середніх річок, ширина прибережної захисної смуги якої становить 50 метрів. При цьому, спірна земельна ділянка знаходяться в місці де крутизна схилу берегу річки Рось перевищує 3 градуси, а тому, в силу положень ст. 88 Водного кодексу України, ширина прибережної захисної смуги подвоюється та відповідно складає 100 метрів (а.с.42-43).

Згідно з інформаційного листа Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України, з урахуванням відомостей Публічної кадастрової карти України, із супутниковими знімками, - земельна ділянка з кадастровим номером 3220485100:03:022:0009 знаходиться в межах берегової лінії Білоцерківського верхнього водосховища, що має крутизну схилів більше 3 градусів, а відтак ширина прибережної захисної смуги навколо Білоцерківського верхнього водосховища на цій території має становити не менше 100 метрів. З даного слідує, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220485100:03:022:0009 відноситься до земель водного фонду (а.с.45-51).

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України).

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам ст. 83, 84 цього Кодексу.

За змістом положень статей 19, 20 ЗК України, зміна цільового призначення земель, у тому числі водного фонду, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Крім того, одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначено статтями 116, 118 ЗК України, відповідно до вимог яких погодження передачі земельної ділянки у власність здійснюється на підставі проекту відведення земельної ділянки, який розробляється на замовлення громадян організаціями, що мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, обумовлені угодою сторін, та погоджується встановленими законом органами.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що як на момент відведення у приватну власність ОСОБА_6 спірної земельної ділянки водного фонду, так і на даний час, розпорядником даної категорії земель являється Київська обласна державна адміністрація, а не Білоцерківська районна державна адміністрація.

Однак згідно із ст. 22, 23 ЗК України громадянам для ведення особистого селянського господарства повинні надаватися виключно землі сільськогосподарського призначення, а не водного фонду.

Такі правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-81цс14, від 14 травня 2014 року у справі №6-35цс14 та від 13 листопада 2013 року у справі №6-123цс13.

У даному позові від імені держави в якості позивача визначено Київську обласну державну адміністрацію, як органу в особі держави, поза волею якого спірна земля вибула з її власності, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 ЗК України.

З огляду на викладене, враховуючи необізнаність про наявні факти порушень, а також те, що Київська обласна державна адміністрація з 2007 року і по теперішній час не наділена повноваженнями щодо виявлення порушень під час відведення у приватну власність на території області земель водного фонду, виявлені прокуратурою порушення на час звернення з цим позовом залишаються не усунутими.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЗУ Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що земельна ділянка, яка була віднесена розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 01.06.2007 року № 326 до категорії земель із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, фактично, належать до земель водного фонду.

Указані обставини відповідачкою не спростовані та у доводах апеляційної скарги не заперечуються.

При вирішенні спору в частині встановлення та визнання порушеного права позивача судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

А саме, встановлено неправомірність передачі у власність ОСОБА_6 земельною ділянки 0,25 га для ведення особистого селянського господарства на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 01.06.2007 №326 Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки трьом громадянам за рахунок земель запасу для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області та видачі ОСОБА_4 державного акту серії ЯЗ № 342799 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220485100:03:022:0010.

Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції за заявою відповідачки наслідків спливу позовної давності колегія апеляційного суду вважає їх необґрунтованими з урахуванням наступного.

Якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

На такі позови поширюються положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Представники відповідачів вказували на пропуск позивачем строку позовної давності, про що були надані відповідні заяви.

Колегія апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем обґрунтовано поважність пропуску строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

Такі висновки суду узгоджуються із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постановах від 06 червня 2018 року у справі №372/1387/13 та від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15, та із правовим висновком Верховного Суду, зазначеним у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №488/5476/14-ц, зокрема щодо наступних обставин, яким надана оцінка Верховним Судом.

Відповідно до положень ст. 19 Закону України Про прокуратуру (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перевірка відповідності актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам є предметом прокурорського нагляду. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Однак, положення зазначеного Закону не зобов`язували прокурора здійснювати перевірку додержання законів при винесені будь-якого рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, а лише за наявності для цього відповідних підстав.

В даному випадку, представник позивача довів, що позивачу стало відомо про допущені порушення, лише, після реєстрації в ЄРДР кримінального провадження №42018111030000369 від 28 вересня 2018 року та з інформації Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось від 03 грудня 2018 року № 282/02.1, листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 03 квітня 2019 року № 17-08/727, листа Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 24 червня 2019 року № 375/01 з графічними матеріалами, відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суду не надані докази, що позивач був обізнаний щодо порушеного права в інший період, аніж з 2018 року, та що у позивача були наявні підстави для перевірки наявності порушеного права раніше, ніж у 2018 році.

Київській обласній державній адміністрації, яка відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття Білоцерківською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження відомо не було, оскільки таке розпорядження приймалося без її участі, і як було зазначено вище, погодження на вилучення спірних ділянок не надавалось. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не було виявлено.

Зазначені факти свідчать про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави. Крім того, у даному випадку, єдиним можливим способом захисту інтересів держави є визнання недійсним спірного розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, оскільки необхідно відновити становище, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі водного фонду.

Крім того, незаконне вибуття земель водного фонду із державної власності у приватну, безумовно, становить суспільний інтерес.

Зокрема судом першої інстанції було правильно враховано практику ЄСПЛ щодо обов`язку оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес ; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Враховано, зокрема висновки Великої Палати ЄСПЛ у справі Депаль проти Франції (заява № 34044є/02) від 29 березня 2010 року, у яких зазначено, що правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії.

В даному рішенні зазначено, що збереження прибережної зони, а особливо пляжів, місць відкритих для всіх, є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ вважає у зв`язку з цим, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю .

ЄСПЛ в рішенні вказував, що політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав .

За таких обставин, позовна заява прокурора не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Оскільки можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена, тому законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку водного фонду площею 0,25 га із земель державної власності не могла жодна фізична особа, в тому числі й ОСОБА_6 а в подальшому його спадкоємиця ОСОБА_4 .

Указані особи в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст. ст. 1, 3, 4 ВК України) природних ознак (наявності річки Рось, її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірної земельної ділянки знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що землі водного фонду вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_4 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з її власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм ст. 153 ЗК України, ст. 387, 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дійшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Мічуріної Олени Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 13 серпня 2020 року.

Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба