Постанова

від 10.02.2020 по справі 484/2642/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

10.02.20

22-ц/812/80/20

Справа №484/2642/19 Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

Провадження №22-ц/812/80/20

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 лютого 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1.,

представника відповідача - ОСОБА_2 .,

переглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства НІКО рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, яке ухвалене 30 жовтня 2019 року в приміщенні Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області під головуванням судді Панькова Д.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного сільськогосподарського підприємства НІКО про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

31 травня 2019 року ОСОБА_3 пред`явив до Приватного сільськогосподарського підприємства НІКО (далі - ПСП НІКО ) зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

На підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ № 132292 від 07 листопада 2008 року, виданого Первомайською районною держаною адміністрацією Миколаївської області, йому на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4825484600:03:000:0766, площею 4,85 га, яка розташована на території Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

У 2018 році позивач дізнався, що ним, нібито, було укладено договір оренди зазначеної вище земельної ділянки з Приватним сільськогосподарським підприємством НІКО , строком на 49 років, а також, що вказаний договір вже пройшов державну реєстрацію.

Посилаючись на те, що будь-якого договору, насправді, з зазначеною вище юридичною особою ніколи не укладав та, навіть, не знає що це за особа, та на те, що ніколи не мав наміру укладати договір оренди земельної ділянки з ПСП НІКО , просив договір оренди землі від 01 грудня 2008 року визнати недійсним, як такий, що вчинений без дотримання вимог ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено повністю та розподілено судові витрати.

ПСП НІКО подало на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити постанову, якою відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасувати та прийняти постанову, якою у позові відмовити за його безпідставністю.

Так, задовольняючи даний позов, суд 1 інстанції виходив з того, що оспорюваний договір оренди землі, було підписано не власником земельної ділянки, а більш того, без його відома та згоди, а тому є недійсним, як такий, що не відповідає волевиявленню сторони правочину.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, не погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх та висновки суду, щодо правової долі позову, помилковими, не обґрунтованими й не законними.

За Конституцією України, ст. 4 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України.

Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Рішення суду 1 інстанції не у повній мірі відповідає виписаному.

Згідно ч. 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено п.1 ч. 1 ст.11 ЦК України.

За змістом ст.792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в поряду, передбачених ЗК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі (далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтями 16 Закону Про оренду землі оренда земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

При цьому сторони договору можуть вчиняти дії, спрямовані на укладення договору як особисто, так і через своїх представників, що діють чи за нотаріально посвідченою довіреністю, виданою стороною, або за цивільно правовим договором, наприклад, договором доручення.

Зокрема, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, саме на зазначених в ній умовах, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

З матеріалів справи вбачається, та, судом встановлено, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 132292, виданого 07 листопада 2008 року Первомайською районною держаною адміністрацією Миколаївської області, позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4825484600:03:000:0766, площею 4,85 га, яка розташована на території Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (а.с.11).

13 грудня 2006 року приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області за реєстраційним номером 6321, видано довіреність за підписом довірителя ОСОБА_3 . Вказаною довіреністю, він уповноважив ОСОБА_4 представляти його інтереси в усіх установах, вчинення від його імені правочинів, щодо розпорядження всім нерухомим майном, найму (оренди), визначати суттєві умови правочинів на свій розсуд, отримання грошових коштів по укладеним договорам, а також ставити підписи від його імені(а.с.26,61).

При цьому, довіритель достатньо добре знав повірену особу, оскільки був працівником підприємства, засновником якого той був.

На підставі вказаної довіреності, представляючи інтереси свого довірителя ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від його імені, уклав (підписав) 01 грудня 2008 року договір оренди земельної ділянки з Приватним сільськогосподарським підприємство Ніко строком на 49 років, який зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Лисогірській сільській раді від 15 грудня 2008 року за № 040802200487 (а.с.15-16,59-60).

Зазначені обставини сторонами не оспорювалися, що вже саме по собі, не могло надати оспорюваному договору статусу недійсності. Позивач повинен був навести інші підстави та довести їх, для визнання договору недійсним, проте він такого не вчинив, а тому лише за названою в даній позовній заяві підставою, суд не міг визнати договір недійсними.

Як вбачається з оригіналу тексту договору оренди землі (а.с. - 59-60), від імені орендодавця - ОСОБА_3 договір, на підставі довіреності (а.с. - 26), підписав ОСОБА_4 , що робить його укладеним, та таким, що тягне за собою цивільно-правові наслідки.

Інших підстав, які б давали суду можливість визнати договір недійсним, позивач не назвав.

За такого у позові слід було відмовити.

Оскільки суд 1 інстанції був іншої думки і позов задовольнив, то наведений вище висновок слід привести постановою суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства НІКО задовольнити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2019 року скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_3 у задоволені позову до Приватного сільськогосподарського підприємства НІКО про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, за його недоведеністю.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: П.П. Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 13 лютого 2020 року.