Постанова

від 06.02.2020 по справі 403/250/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

іменем України

06 лютого 2020 року м. Кропивницький

справа № 403/250/19

провадження № 22-ц/4809/372/20

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л., Письменного О.А.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Приватне сільськогосподарське підприємство Агролан ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2019 рокуу складі судді Годованця І. А .,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства Агролан (далі по тексту ПСП Агролан ) про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та повернення власнику земельної ділянки.

В обґрунтування позову посилався на те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч.ч.1-5 та ч.6 ст.33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.3 ст.203 ЦК України. Вказав, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Проте, відповідачем ПСП Агролан не було дотримано процедури і строків, передбачених ст.33 Закону України Про оренду землі , для реалізації переважного права на поновлення договору оренди землі. Також вказав, що додаткові угоди не підписував та право на вчинення підпису від його імені іншим особам не надавав, а тому просив додаткові угоди до договору оренди землі визнати недійсними у порядку, передбаченому ст.ст. 203 , 215 ЦК України, а земельні ділянки повернути власнику.

Ухвалою Устинівського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2019 року позовні вимоги роз`єднані та виділено позовну вимогу про визнання недійсною додаткову угоду від 23 січня 2017 року до договору оренди землі від 21 листопада 2011 року, державна реєстрація здійснена 02 березня 2012 року за №35258000400990, у самостійне провадження.

Рішенням Устинівського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено .

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 ,подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Представник позивача ОСОБА_2 підтримала доводи поданої апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів постановила ухвалу про розгляд справи у відсутності належним чином повідомленого позивача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю належить земельна ділянка, кадастровий номер 3525855100:02:001:0055, площею 7, 24 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Устинівської селищної ради Кіровоградської області ( а.с.56).

21 листопада 2011 року мiж ним та ПСП Агролан було укладено договір оренди землi, вiдповiдно до умов якого він передав в оренду зазначену земельну дiлянкустроком на 5 рокiв. Державна реєстрація договору оренди землі здійснена 02 березня 2012 року у відділі Держкомзему у Устинівському районі за №352580004001007 (а.с.68-70).

Згідно з додатковою угодою від 23 січня 2017 року до договору оренди землі від 21 листопада 2011року, укладеному між ОСОБА_1 та ПСП Агролан , на підставі якої сторони домовилися внести змінидо пункту 8 розділу Строк дії договору укладеного договору оренди, а саме: продовжити термін дії договору оренди землі на 10 (десять) років з моменту закінчення терміну дії основного договору. Інші умови договору до яких не внесено зміни, залишаються незмінними і сторони підтверджують по них свої зобов`язання (а.с.71).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що підстави для визнання недійсним договору оренди відсутні, оскільки в період його дії сторони мали право укласти угоду про зміну умов первісного зобов`язання новим зобов`язанням, сторонами було досягнуто згоди щодо цих істотних умов договору, внаслідок чого відбулась новація у зобов`язанні. Вказав, що встановлені обставини не можуть бути підставою для визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним у порядку, передбаченому ст.ст. 203 , 215 ЦК України .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

Частиною першою ст.4 ЦПК України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України), при цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, враховуючи норми ч.3 ст.13, ст.49 ЦПК України, позивач, який вважає, що його суб`єктивне право порушене, самостійно визначає предмет та підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Підставу позову складають зазначення фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та докази, на підтвердження зазначених позивачем обставин.

Доводами апеляційної скарги є те, що спірну додаткову угоду позивач не мав наміру підписувати та відповідно поновлювати договори, а додаткова угода укладена внаслідок помилки. Вказує, що має інвалідність другої групи загального захворювання по зору та вважав, що підписував не додаткову угоду, а проектну документацію, як зазначив йому директор ПСП Агролан .

При цьому в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що не він підписував спірну додаткову угоду, а тому, враховуючи відсутність волевиявлення на укладання додаткової угоди до договору оренди землі, просив визнати її недійсною у порядку, передбаченому ст.ст. 203 , 215 ЦК України .

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частинами 3, 5 ст.203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі на підставі ст.229 ЦК України, оскільки підставою позову була відсутність у позивача волевиявлення, як у учасника правочину, в порядку статті 203 ЦК України (а.с.44-50).

Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено, що позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували те, що спірна додаткова угода підписана не ним, а іншою особою, та такі докази матеріали справи не містять.

На підставі зазначеного колегія суддів оцінює критично доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав намір підписувати саме спірну додаткову угоду, враховуючи те, що позивач не вказував такі підстави в позовній заяві.

Інші доводи апеляційної скарги щодо недійсності додаткової угоди, вчиненої внаслідок помилки, не впливають на законність рішення суду, оскільки підставою позову є недійсність додаткової угоди, вчиненої без волевиявлення позивача при її укладенні.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що додаткова угода до договору оренди землі підлягає визнанню недійсною на підставі ст.ст. 203 , 215 ЦК України , є недоведеними.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375 , 382 - 384 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 03 грудня 2019 рокубез змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повий текст постанови складено 12 лютого 2020 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді О.Л. Дуковський

О.А. Письменний