Постанова

від 13.02.2020 по справі 233/2415/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 233/2415/19

Номер провадження 22-ц/804/251/20

Номер провадження 22-ц/804/251/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року (ухваленого під головуванням судді Бєлостоцької О.В.) у цивільній справі № 233/2415/19 за позовом Костянтинівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міське фінансове управління Костянтинівської міської ради про відшкодування матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

18 квітня 2019 року Костянтинівська міська рада звернулася до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування посилалася на те, що постановою Апеляційного суду Донецької області від 18 січня 2018 року було поновлено на роботі завідуючу ДНЗ №9 Оленка ОСОБА_2 та визнано накази начальника Управління освіти міської ради м. Костянтинівки про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та звільнення незаконними. З Управління освіти міської ради м. Костянтинівки стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 71596,80 грн. на користь ОСОБА_2 . На виконання постанови суду наказом начальника Управління освіти міської ради м. Костянтинівки Барабаш О.В. №07к/тр від 19.01.2018 року ОСОБА_2

поновлено на посаді з 12.10.2016 року.

За рахунок коштів місцевого бюджету з розрахункового рахунку Управління освіти міської ради м. Костянтинівки ОСОБА_2 був сплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з листопада 2016 року по січень 2018 року у розмірі 71596 гривень 80 копійок.

Таким чином в результаті незаконного звільнення ОСОБА_2 з місцевого бюджету м.Костянтинівки сплачено грошові кошти, чим заподіяно шкоду в розмірі 71596 гривень 80 коп, обов`язок відшкодувати яку відповідно до ст.237 КЗпП України має бути покладений на начальника Управління освіти міської ради м.Костянтинівка Барабаш О.В., як на службову особу, винну в незаконному звільненні працівника. Станом на день звернення із позовною заявою із заробітної плати ОСОБА_1 в рахунок відшкодування заподіяної шкоди утримано 6500 гривень.

Просив поновити строк звернення до суду, пропущений з поважних причин, так як позивач дізнався про спричинення шкоди під час проведення службового розслідування та у зв`язку із обмеженістю бюджетних коштів на сплату судового збору, що стало на заваді своєчасному зверненню до суду. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Костянтинівської міської ради матеріальну шкоду в розмірі 65096 гривень 80 копійок та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду від 18 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Поновлено строк для звернення до суду. З ОСОБА_1 стягнуто на користь Костянтинівської міської ради матеріальну шкоду в розмірі 65096 гривень 80 копійок та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору.

В апеляційні скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку без поважних причин.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про те, що строк позивачем пропущено з поважних причин. Позивачеві було відомо про наявність шкоди 15.02.2018 року, коли управлінням освіти було проінформовано міську раду про виконання

постанови суду в повному обсязі та 26.03.2018 року-коли міській раді було повідомлено про винну особу, яка добровільно відшкодовує кошти. 7 та 8 лютого 2018 року ОСОБА_2 був сплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу,таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в даному випадку застосовується спеціальний строк з 08.02.2018 року. Вважає,що висновок суду про поважність причин пропуску строку позовної давності у зв`язку із необхідністю проведення службового розслідування з метою встановлення винної особи не ґрунтується на вимогах закону. Факт часткового відшкодування нею шкоди в добровільному порядку не є підставою для поновлення строків.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Костянтинівської міської ради просить апеляційну скаргу залишити без задоволення,а рішення місцевого суду -без змін. Суд першої інстанції правильно врахував,що сам по собі факт виявлення шкоди у вигляді сплати грошових коштів без встановлення винної особи не давав підстави для застосування до відповідачки наслідків,передбачених ст.237 КЗпП України. Міській раді офіційно стало відомо про заподіяну відповідачкою шкоду 25.05.2018 року, в день складання акту службового розслідування.

Відповідно до ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 65096,80 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Постановою Апеляційного суду Донецької області від 18 січня 2018 року скасовано рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 жовтня 2017 року, задоволено позов ОСОБА_2 до Управління освіти Костянтинівської міської ради, визнано звільнення незаконним та поновлено ОСОБА_2 на посаді завідуючої дошкільного навчального закладу № 9 Оленка та стягнуто на її користь з Управління освіти Костянтинівської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 71596,80 грн..

Наказом начальника Управління освіти Барабаш О.В. № 07-к/тр від 19 січня 2018 року ОСОБА_2 було поновлено на роботі на посаді завідуючої Костянтинівського дошкільного навчального закладу № 9 Оленка з 12 жовтня 2016 року на виконання судового рішення та виплачено на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4557 гривень 70 копійок та 67039 гривень 10 копійок відповідно до платіжних доручень № 455 від 07 лютого та № 488 від 08 лютого 2018 року (а.с.22).

Платіжними дорученнями № 455 від 07 лютого та № 488 від 08 лютого 2018 року на користь ОСОБА_2 було перераховано середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно постанови Апеляційного суду Донецької області від 18 січня 2018 року у розмірі 4557 гривень 70 копійок та 67039 гривень 10 копійок відповідно (а.с.29-30, 52).

ОСОБА_1 з 14 квітня 2015 року обіймає посаду начальника Управління освіти Костянтинівської міської ради відповідно до розпорядження Голови Костянтинівської міської ради № 38лс від 10 квітня 2015 року.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що

ОСОБА_1 несе повну матеріальну відповідальність за незаконне звільнення працівника, оскільки наказ про звільнення, який в послідуючому було визнано судовим рішенням незаконним та поновлено ОСОБА_2 на посаді було видано саме начальником Управління освіти Костянтинівської міської ради, тобто звільнення здійснено з порушенням закону.

Такий висновок узгоджується з положеннями п.8 ч.1 ст.134 КЗпП України,згідно якої суб`єктами повної матеріальної відповідальності є службові особи, за наказом чи розпорядженням яких працівника незаконно звільнено чи переведено на іншу роботу, та відповідає вимогам статті 237 КЗпП України, відповідно до положень якої суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Правильно судом першої інстанції встановлено, що на виконання постанови Апеляційного суду Донецької області від 18 січня 2018 року за рахунок коштів місцевого бюджету на користь ОСОБА_2 було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 71596,80 грн. згідно платіжних доручень № 455 від 07 лютого та № 488 від 08 лютого 2018 року,чим спричинено матеріальну шкоду позивачеві в результаті порушення закону начальником Управління освіти Костянтинівської міської ради Барабаш О.В. в результаті незаконного звільнення ОСОБА_2 ..

Також суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивачем пропущено встановлений ст.233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду із даним позовом, оскільки позивач звернувся до суду із позовом 18 квітня 2019 року, в той час як кошти були виплачені 07-08 лютого 2018 року.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку на звернення з позовною заявою про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що Управління освіти та Міське фінансове управління, яке виділяло кошти для оплати середнього заробітку, є окремими юридичними особами, а тому була необхідність проведення службового розслідування з метою встановлення особи, винної в незаконному звільненні ОСОБА_2 , оскільки сам по собі факт виявлення шкоди у вигляді сплати грошових коштів без встановлення винної особи не давав підстав для застосування до відповідачки ОСОБА_1 наслідків, передбачених ст.237 КЗПП України,

Тому зазначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду вважав поважними, що давало підстави для його поновлення відповідно до ст.234 КЗпП України.

Проте такий висновок суперечить встановленим обставинам та нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29.12.1992р. Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками визначено, що обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими

затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Апеляційного суду Донецької області від 18 січня 2018 року визнано звільнення ОСОБА_2 незаконним, її поновлено на посаді завідуючої дошкільного навчального закладу № 9 Оленка та стягнуто на її користь з Управління освіти Костянтинівської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 71596,80 грн..

Платіжними дорученнями № 455 від 07 лютого та № 488 від 08 лютого 2018 року за рахунок коштів місцевого бюджету на користь ОСОБА_2 було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 71596,80 грн., чим спричинено матеріальну шкоду позивачеві.

За заявою ОСОБА_1 від 21 березня 2018 року з її заробітної плати щомісячно утримувались кошти на відшкодування шкоди ,спричиненої нею незаконним звільненням ОСОБА_2 , що підтверджено відповідачем.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі, тобто з дня виявлення прямої дійсної шкоди, і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Незаконне звільнення ОСОБА_2 відбулося за наказом начальника Управління освіти Барабаш ОСОБА_3 В., на яку статтею 237 КЗпП України прямо покладений обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу, оскільки саме вона є тією службовою особою, за наказом якої звільнення здійснено з порушенням закону. Сам по собі зазначений факт був встановлений і не потребував додаткової перевірки з метою встановлення особи, винної в незаконному звільненні ОСОБА_2 , оскільки винна в незаконному звільнені особа прямо визначена трудовим законодавством.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що була необхідність проведення службового розслідування з метою встановлення особи, винної в незаконному звільненні ОСОБА_2 , оскільки сам по собі факт виявлення шкоди у вигляді сплати грошових коштів без встановлення винної особи не давав підстав для застосування до відповідачки ОСОБА_1 наслідків, передбачених ст.237 КЗПП України, що є поважною причиною пропуску строку для звернення до суду з позовом не ґрунтується на вимогах трудового законодавства.

Розпорядженням Голови Костянтинівської міської ради №92-р від 27.03.2018 року було створено комісію з проведення службового розслідування за фактом дій начальника Управління освіти Барабаш ОСОБА_4 щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності заступника начальника Управління освіти Маслова В.О.. Розпорядженням №109-р від 19.04.2018 року з урахуванням листа департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України від 16.02.2018 року №2.4-416 внесено зміни до вищевказаного розпорядження із зазначенням про проведення службового розслідування за фактом дій начальника Управління освіти ОСОБА_1 щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності також завідувача дошкільного навчального закладу № 9 Оленка ОСОБА_2 .. Строк перевірки встановлено до 27.05.2018 року.

Управління освіти згідно п.п. 1.4 та 1.5 Положення про Управління освіти фінансується за рахунок коштів міського бюджету та субвенцій з бюджетів всіх рівнів. Засновником управління є Костянтинівська міська рада.

Так як виплата коштів відбулася 7-8 лютого 2018 року, до суду з позовними вимогами про стягнення виплачених коштів в порядку регресу міська рада звернулася лише 18.04.2019 року, то позивачем пропущено річний строк для звернення до суду з такими вимогами без поважних причин.

Доводи апеляційної скарги на те, що позивачеві було відомо про незаконне звільнення ОСОБА_2 та виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу також 16.02.2018 року з листа департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України від 16.02.2018 року №2.4-416 заслуговують на увагу, оскільки лист було адресовано саме відповідачеві і в якому зазначалася інформація про звільнення ОСОБА_2 та виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також як вбачається з листів начальника управління освіти Барабаш О.В. від 26.03.2018 року за №01/29-405 та від 13.04.2018 року за №01/29-500 міській раді в черговий раз було доведено до відома про поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.55-63).

Таким чином, позивачем пропущено строк для звернення до суду з такими вимогами і не доведено поважність причин пропуску встановленого законом строку.

За встановлених обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку без поважних причин.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 61260,09 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст.368,369, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 18 жовтня 2019 року в частині задоволення позовних вимог скасувати.

В задоволенні позовних вимог Костянтинівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міське фінансове управління Костянтинівської міської ради про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: