Постанова

від 22.01.2020 по справі 752/19362/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 752/19362/16-ц

провадження № 61-32702св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2017 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві), Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - ГУ ДКСУ в м. Києві) та просив стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ у м. Києві на його користь грошову компенсацію у сумі 42 000, 00 дол. США, яка підлягає сплаті в гривні за офіційним курсом, встановленим Національним банком України до долару США станом на дату платежу, та моральну шкоду в розмірі 90 000, 00 грн у рахунок відшкодування шкоди, заподіяної державним виконавцем Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві.

В обґрунтування позову зазначав, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року затверджено мирову угоду у цивільній справі №752/3541/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації, встановлення порядку користування квартирою, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні, стягнення грошової компенсації. Відповідно до резолютивної частини ухвали ОСОБА_2 зобов`язалася сплатити ОСОБА_1 . 40 000, 00 дол. США в строк до 12 вересня 2015 року включно у гривні за офіційним курсом НБУ до долару США станом на дату платежу. За несвоєчасну сплату грошових коштів у повному обсязі ОСОБА_2 зобов'язалася сплатити на його користь штраф у сумі 2 000, 00 дол. США. Зазначена ухвала набрала законної сили 25 червня 2015 року та в апеляційному порядку не оскаржувалась.

18 вересня 2015 року він звернувся до Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження, до якої було додано виконавчий документ - ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року.

26 вересня 2015 року державний виконавець виніс постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження №48857258 щодо примусового виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва у справі №752/3541/14-ц.

10 березня 2016 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва у справі 752/16838/15-ц визнано дії державного виконавця неправомірними, постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження №48857258 від 26 вересня 2016 року скасовано.

Боржнику станом на дату його звернення до Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого належали на праві власності Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 та корпоративні права в розмірі 100 % внеску до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ЖБІ-ГРУП (далі - ТОВ ТД ЖБІ-ГРУП ) на суму 1 250 000, 00 грн.

В день винесення державним виконавцем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження № 48857258 боржник безоплатно відчужила належну їй частину квартири шляхом укладення договору дарування.

13 жовтня 2015 року ОСОБА_2 відчужила частку в розмірі 60 % внеску до статутного капіталу TOB ТД ЖБІ-ГРУП у сумі 750 000, 00 грн шляхом укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі.

02 червня 2016 року ОСОБА_2 відчужила частку в розмірі 40 % статутного капіталу TOB ТД ЖБІ-ГРУП у сумі 500 000, 00 грн. (п`ятсот тисяч гривень) шляхом укладення договору № 1 купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства.

Будь-яких заходів з примусового виконання судового рішення державним виконавцем на момент відчуження боржником майна здійснено не було. ОСОБА_2 жодного платежу за своїми зобов`язаннями, передабченими мировою угодою, на момент звернення до суду не здійснила.

У разі, якби державний виконавець діяв сумлінно, на майнові активи боржника було б накладено арешт та в подальшому здійснено їх примусову реалізацію, що забезпечило б виконання судового рішення про затвердження умов мирової угоди. Відтак у зв'язку з неправомірною відмовою державного виконавця у відкритті виконавчого провадження було порушено його права та інтереси і заподіяно майнову шкоду у розмірі 42 000, 00 дол. США та моральну шкоду у розмірі 90 000, 00 грн.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 42 000, 00 дол. США, які підлягають сплаті у гривнях за офіційним курсом, встановленим Національним банком України, що становить 1 127 700, 00 грн та 5 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів за допомогою належних та допустимих доказів факт неправомірності дій посадової особи Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, що полягала в несвоєчасному виконанні службових обов`язків і положень закону, що призвело до порушення права позивача на володіння, користування та розпорядження його власністю, внаслідок чого йому було заподіяно майнову шкоду у розмірі 42 000, 00 дол. США.

Виходячи з характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральну шкоду, з урахуванням вимог розумності і справедливості суд дійшов висновку, що з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 5 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2017 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року скасовано та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів того, що неправомірними діями чи бездіяльністю державного виконавця йому завдані збитки, не зазначено в чому вони полягають.

У разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

За таких обставин факт невиконання в примусовому порядку рішення суду державним виконавцем не може розглядатися як завдання майнової шкоди позивачу, оскільки діями чи бездіяльністю самого державного виконавця будь-яких збитків позивачу не завдано. Грошові кошти не повернуті позивачу у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 умов мирової угоди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2017 року та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що факт неправомірності дій державного виконавця встановлений ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року, не спростований під час розгляду справи № 752/16838/15-ц і не потребує доказування.

Підставою невиконання ухвали про затвердження мирової угоди від 19 червня 2015 року стали неправомірні дії державного виконавця, які полягали у винесенні постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, внаслідок чого боржник ОСОБА_2 відчужила належне їй на прав власності майно.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 червня 2018 року справу № 752/19362/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

ГУ ДКСУ у м. Києві та Голосіївський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві направили заперечення на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року визнано та затверджено мирову угоду у справі №752/3541/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації, встановлення порядку користування квартирою, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні квартирою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні, стягнення грошової компенсації.

Відповідно до пункту 3 зазначеної мирової угоди ОСОБА_2 зобов`язалася у строк до 12 вересня 2015 року сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частини квартири в сумі 40 000,00 дол. США; згідно пункту 4 мирової угоди за несвоєчасну сплату суми, зазначеної у пункті 3 мирової угоди у повному обсязі, ОСОБА_2 зобов`язалася сплатити ОСОБА_1 штраф у розмірі 2 000,00 дол. США. Станом на 18 вересня 2015 року грошова компенсація в сумі 40 000,00 дол. США ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 не сплачена.

18 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження, до якої додав ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року у справі №752/3541/14-ц про затвердження мирової угоди .

Постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ Сперкач Я. О. від 26 вересня 2015 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва у справі №752/3541/14-ц у зв`язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам статті 18 Закону України Про виконавче провадження та відсутністю заходів примусового виконання.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві про відмову у відкритті виконавчого провадження задоволено частково. Визнано дії державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Сперкач Я. О. в частині винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 26 вересня 2015 року з примусового виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року у справі №752/3541/14-ц неправомірними. Скасовано постанову державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Сперкач Я. О. про відмову у відкритті виконавчого провадження від 26 вересня 2015 року з примусового виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва №752/3541/14-ц. Зобов`язано державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Сперкач Я. О. вирішити питання щодо прийняття ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року у справі №752/3541/14-ц до виконання, відкриття виконавчого провадження та надіслання заявникові копії винесеної постанови та здійснити виконавчі дії згідно із Законом України Про виконавче провадження щодо примусового виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року у справі №752/3541/14-ц.

29 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об`єктів нерухомого майна № 551390067 від 15 березня 2016 року.

13 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу (відступлення) корпоративних прав (частки у статутному капіталі), відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язалася в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати ОСОБА_5 частину своєї частки у статутному капіталі ТОВ ТД ЖБІ-Груп в розмірі 60%, а ОСОБА_5 зобов`язалася прийняти цю частку і сплатити за неї визначену суму грошових коштів.

02 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір №1 купівлі-продажу частки у статутному капіталі, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язалася в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати ОСОБА_5 частину своєї частки у статутному капіталі ТОВ ТД ЖБІ-Груп в розмірі 40%, а ОСОБА_5 зобов`язалася прийняти цю частку і сплатити за неї обговорену грошову суму.

12.09.2016 року державним виконавцем Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Бабковою Т. І. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України Про виконавче провадження , оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України Про державну виконавчу службу (в редакції,що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 87 Про виконавче провадження (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні неюсвоїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За таких обставин для вирішення питання про відшкодування майнової та моральної шкоди у даній справі правове значення має встановлення обставин, за наявності яких настає цивільна відповідальність за спричинену шкоду, а саме: сам факт спричинення шкоди, неправомірність дій заподіювача шкоди та причинний зв'язок між такими діями заподіювача шкоди та завданою шкодою.

Відповідно до статті 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався неправомірність дій службової особи Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, які полягали у винесенні постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, що призвело до відчуження ОСОБА_2 належного їй на праві власності майна з метою уникнення виконання умов затвердженої мирової угоди. Доказом підтвердження неправомірних дій зазначив ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року у справі № 752/16838/15-ц, відповідно до якої визнано дії державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Сперкач Я. О. в частині винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 26 вересня 2015 року з примусового виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року у справі №752/3541/14-ц неправомірними.

Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 відчужила належне їй майно, що призвело до неможливості виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року, внаслідок неправомірних дій державного виконавця позивач суду не надав і обставин, які б давали підстави для такого висновку, не зазначив.

Сампо собі висновок пронеправомірність дій державного виконавцяпри винесенні постановипро відмову у відкритті виконавчогопровадження, якав подальшому буласкасована ухвалоюГолосіївського районного суду м. Києва від 10 березня 2016 року, не дає підстав для висновку, щотаке порушення призвелодо відчуження ОСОБА_2 належної їйна праві власності Ѕ частини квартири такорпоративних прав в розмірі 100 % внеску до статутного капіталу ТОВ ТД ЖБІ-ГРУП .

Грошові кошти не були повернуті позивачу внаслідок невиконання ОСОБА_2 умов мирової угоди.

Ухвалюючирішення провідмову взадоволенні позовупро стягненняна користьпозивача майновоїта моральноїшкоди апеляційнийсуд правильновиходив звідсутності підставдля покладенняна державнувиконавчу службувідповідальності , оскількипозивач недовів , щойому заподіянамайнова таморальна шкодаз винивиконавчої службипід часвиконання ухвалисуду прозатвердження умовмирової угодиз наведениху позовіпідстав . Сампо собіфакт невиконаннярішення судуборжником неє безумовноюпідставою дляпокладення такоговідшкодування навиконавчу службуза рахунокдержави .

Таким чином, в діях посадової особи Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відсутній склад правопорушення, оскільки відсутній прямий причинний зв'язок між діями та фактом відчуження боржником належного їй майна, що призвело до неможливості виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року про затвердження мирової угоди в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 42 000, 00 дол. США.

Окрім того, Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України Про виконавче провадження (в редакції від 21 квітня 1999 року) було передбачено, що мирові угоди, які затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Однак , Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255 Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень положення пункту 5 статті 3 Закону України Про виконавче провадження виключено.

Таким чином, на момент постановлення ухвали суду про визнання мирової угоди вона не відносилась до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для йогоскасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2017 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2017 року залишити без змін .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов