Рішення

від 06.02.2020 по справі 120/3581/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 р. Справа № 120/3581/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання Михайловського М.В.,

представника відповідача Чугаєнко К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 ,

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

04.11.2019 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якій позивачка просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 02.05.2019 № 1-6258/15-19-сг "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту с. Савчине Крижопільського району Вінницької області, кадастровий номер 0521986000:03:002:0450;

- зобов`язати відповідача розглянути клопотання позивачки в інтересах малолітньої ОСОБА_2 з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні, та прийняти рішення з урахуванням вимог ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), яким надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту с. Савчине Крижопільського району Вінницької області, кадастровий номер 0521986000:03:002:0450, або вмотивовану відмову, передбачену частиною сьомою статті 118 ЗК України.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка в інтересах своєї малолітньої доньки звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту с. Савчине Крижопільського району Вінницької області, кадастровий номер 0521986000:03:002:0450. Проте оскаржуваним наказом відповідач відмовив у наданні дозволу, посилаючись на те, що земельна ділянка перебуває в користуванні іншої особи для ведення фермерського господарства. Крім того, відповідач вказав на положення ч. 6 ст. 79 ЗК України, якою визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, здійснюється без зміни їх цільового призначення.

Позивачка з рішенням відповідача не погоджується та зазначає, що бажана земельна ділянка за цільовим призначенням відноситься до земель сільськогосподарського призначення, тобто зміна цільового призначення не відбувається. До того ж подане відповідачу клопотання полягає у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, а не на погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Також, оскільки земельна ділянка є сформованою і їй присвоєно кадастровий номер, вимоги частини шостої статті 79-1 ЗК України в даному випадку не застосовуються.

Крім того, позивачка вказує на те, що громадянин ОСОБА_4 , в користуванні якого знаходиться земельна ділянка згідно з державним актом на право постійного користування від 28.12.2001, реєстраційний № 155, помер 08.09.2012, що підтверджується довідкою виконкому Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області від 31.10.2019 № 800. Водночас в силу положень чинного законодавства право постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Відтак позивачка вважає відмову відповідача протиправною, а тому в інтересах своєї малолітньої доньки звертається до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 08.11.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

12.11.2019 до суду надійшло клопотання позивачки про прийняття до розгляду уточненої позовної заяви. При цьому позивачка зазначає, що подання такої заяви обумовлене формальними помилками, допущеними у первісному позові.

28.11.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що надана позивачці відмова є правомірною і ґрунтується на вимогах закону. Так, згідно з держаним актом на право постійного користування зареєстрованого № 155 від 28.12.2001 бажана для позивачки земельна ділянка перебуває в користуванні громадянина ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства. Отже, до клопотання мало бути додане погодження землекористувача (нотаріально посвідчена згода користувача земельної ділянки на поділ чи об`єднання земельної ділянки), що передбачено ч. 6 ст. 118 ЗК України та ст. 56 Закону України "Про землеустрій". Водночас на час прийняття оскаржуваного наказу Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області не була відома обставина про смерть ОСОБА_4 , що підтверджується листом відділу в Крижопільському районі Головного управління від 19.03.2019, згідно з яким земельна ділянка надана в постійне користування ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства, та довідкою Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, доданою до позовної заяви, яка датована тільки 31.10.2019. Відтак відповідач стверджує, що він дізнався про факт смерті вказаного громадянина лише після одержання матеріалів позовної заяви.

Крім того, відповідач зазначає, що згідно з ч. 6 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Водночас клопотання позивачки подане без дотримання відповідних вимог закону, оскільки передбачає зміну цільового призначення земельної ділянки, призначеної для ведення фермерського господарства, на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою суду від 05.12.2019, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, на підставі положень ст. 47 КАС України судом прийнято до розгляду уточнену позовну заяву позивачки.

10.12.2019 засобами поштового зв`язку до суду надійшла відповідь на відзив. У відповіді позивачка наголошує на тому, що користувач земельної ділянки ОСОБА_4 помер ще 08.09.2012, тоді як на час звернення позивачки до відповідача права інших осіб стосовно спірної земельної ділянки не були зареєстровані. При цьому позивачка вважає безпідставними посилання відповідача на те, що йому не було відомо про факт смерті ОСОБА_4 , оскільки саме на відповідача покладено державний контроль за використанням земель. Крім того, на думку позивачки, подане нею клопотання було оформлене належним чином та за своїм змістом відповідало вимогам законодавства. Просить суд позов задовольнити повністю.

13.12.2019 до суду надійшов відзив на уточнену позовну заяву, в якому відповідач заперечує твердження позивачки щодо відсутності зміни цільового призначення в разі набуття дозволу на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, яка на даний час відноситься до земель для ведення фермерського господарства. Відповідач зазначає, що виходячи з принципу ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення землі. Також відповідач вказує на те, що згідно з інформацією з Державного земельного кадастру 01.07.2019 за громадянкою ОСОБА_3 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 0521986000:03:002:0450 (яка є засновником фермерського господарства "Бабін О.П." (код ЄДРПОУ 31870690)).

Ухвалою суду від 18.12.2019 задоволено клопотання представника відповідача та вирішено залучити до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3

10.01.2020 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач акцентує увагу на тому, що погодження землекористувача вимагається саме на етапі отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб. Водночас відсутність такої згоди може бути самостійною підставою відмови у наданні вказаного дозволу, що підтверджується висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 17.12.2018 року в справі № 509/4156/15-а. Крім того, відповідач зазначає, що згідно з інформацією, наданою відділом у Крижопільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 28.03.2019, на момент розгляду клопотання позивачки державний акт на право постійного користування землею № 155 від 28.12.2001 року був чинним, ніким не оскаржений та не скасований. Водночас через відсутність інформації про смерть користувача земельної ділянки відповідач не мав законних підстав для здійснення заходів контролю за дотримання земельного законодавства щодо використання земельної ділянки.

Ухвалою суду від 20.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечила з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Позивачка в судове засідання не з`явилась та подала заяву про розгляд справи без її участі (вх. № 3452 від 04.02.2019).

Третя особа на неодноразові виклики суду не з`явилась, пояснень по суті спору не надала, хоча вважається такою, що була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно з ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Частиною першою статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки в судове засідання учасника справи, який був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Враховуючи наведене та беручи до уваги достатність наявних у справі доказів, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності позивачки та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

28.03.2019 позивачка ОСОБА_1 в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 звернулась до відповідача з клопотанням про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Савчине Крижопільського району Вінницької області, кадастровий номер 0521986000:03:002:0450 (загальна площа земельної ділянки 47 га). До клопотання додано графічні матеріали із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспорта та ідентифікаційного номера позивачки, а також свідоцтва про народження її доньки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.05.2019 № 2-6258/15-19-СГ позивачці відмовлено у наданні вказаного дозволу з посиланням на те, що земельна ділянка перебуває в користуванні гр. ОСОБА_4 згідно з держаним актом на право постійного користування, зареєстрованого за № 155 від 28.12.2001, для ведення селянського (фермерського) господарства, та враховуючи частину шосту статті 79-1 ЗК України, якою визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, здійснюються без зміни їх цільового призначення. Крім того, відповідач вказав на відсутність нотаріальної згоди землекористувача на поділ земельної ділянки, обов`язковість якої передбачена статтею 56 Закону України "Про землеустрій".

Позивачка з правомірністю зазначеного наказу не погоджується, а тому звернулась до суду з цим позовом, як законний представник малолітньої ОСОБА_2 .

Надаючи правову оцінку вищезазначеній відмові, суд керується такими мотивами.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, згідно з ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Водночас порядок набуття такого права регламентований главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Зокрема, відповідно до ч. 1-4 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Як видно з матеріалів справи, з метою реалізації малолітньою ОСОБА_2 свого законного права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивачка ОСОБА_1 , як законний представник, звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок сформованої земельної ділянки державної власності загальною площею 47 га, кадастровий номер 0521986000:03:002:0450, яка розташована за межами населеного пункту с. Савчине Крижопільського району Вінницької області.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачці вищевказаного дозволу. Відтак цю обставину суд вважає безспірною.

Щодо порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, то такий визначається положеннями статті 118 ЗК України. Так, частиною шостою цієї статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що однією з підстав для відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою стало посилання відповідача на те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_4 згідно з держаним актом на право постійного користування, від 28.12.2001, реєстраційний № 155, для ведення селянського (фермерського) господарства. Водночас разом з клопотанням не надано згоду землекористувача на поділ земельної ділянки.

Вдаючись до оцінки правомірності наведених підстав для відмови, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Таким чином, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб допускається виключно після припинення права користування такими земельними ділянками в порядку, визначеному законом.

Підстави припинення зазначеного права врегульовано главою 22 Земельного кодексу України, які поділяються на добровільні та примусові.

Так, статтею 141 ЗК України передбачено, що вилучення земельної ділянки є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою. Це кореспондується з положеннями частини шостої статті 118 ЗК України, якою визначено обов`язок заявника додати до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Отже, зазначене погодження є необхідним у випадку, якщо безоплатна приватизація стосується тих земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у користуванні інших громадян або юридичних осіб і їх право користування не припинено у визначеному законом порядку.

Як видно зі змісту наказу від 02.05.2019 № 2-6258/15-19-СГ та наступних пояснень, наданих відповідачем у відзиві на позовну заяву, земельна ділянка з кадастровим номером 0521986000:03:002:0450, частину якої позивачка бажає отримати у власність, відповідно до державного акту на право постійного користування № 155 від 28.12.2001 перебуває в користуванні громадянина ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Серед іншого, позивачка вказує на те, що згідно із ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Водночас право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Проте суд зазначає, що на момент оформлення державного акта на право постійного користування № 155 від 28.12.2001 діяв Земельний кодекс України в редакції Закону від 19 грудня 1990 року № 561-XII (далі - Кодекс).

Згідно з ч. 1 ст. 22 цього Кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Також частиною першою статті 23 Кодексу було визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Отже, незважаючи на те, що право ОСОБА_4 на користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0521986000:03:002:0450 не було оформлене відповідно до Закону № 1952-IV, суд погоджується з доводами відповідача в тій частині, що державний акт на право постійного користування № 155 від 28.12.2001 не вважається таким, що втратив чинність, а відтак відсутні підстави стверджувати про припинення відповідного права на постійне користування земельною ділянкою.

Наведене додатково підтверджується тим, що положення пункту 6 розділу Х чинного Земельного кодексу України щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнані неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005.

Позивачка також зазначає, що спірна земельна ділянка є сформованою, однак у Державному земельному кадастрі відсутня інформація про право власності та інші речові права, в тому числі щодо права ОСОБА_4 на постійне користування земельною ділянкою.

Перевіряючи вказані доводи, судом встановлено, що земельна ділянка загальною площею 47 га за кадастровим номером 0521986000:03:002:0450 належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності, вид використання: "для ведення селянського (фермерського" господарства". Це, зокрема, підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-05178086222019 від 06.12.2019, який надано відповідачем.

Водночас з вказаного витягу видно, що державна реєстрація земельної ділянки проведена 28.10.2013 на підставі даних інвентаризації земель під час здійснення землеустрою 27.09.2013. Органом реєстрації є відділ Держземагенства у Крижопільському районі Вінницької області.

Таким чином, спірна земельна ділянка є сформованою та зареєстрована у Державному земельному кадастрі як землі сільськогосподарського призначення державної форми власності, код цільового призначення - 01.02 "для ведення фермерського господарства".

При цьому інформація про зареєстроване за ОСОБА_4 право постійного користування щодо цієї земельної ділянки дійсно відсутня, що відповідачем не заперечується.

Втім, суд зауважує, що згідно з пунктом 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 7 липня 2011 року № 3613-VI земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок.

Таким чином, зважаючи на наявність чинного державного акта на право постійного користування № 155 від 28.12.2001, факт відсутності у Державному земельному кадастрі інформації про право ОСОБА_4 на постійне користування відповідною земельною ділянкою сам по собі не мав самостійного значення при вирішенні питання про надання чи відмову у наданні позивачці дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою.

Водночас суд враховує, що згідно з листом відділу у Крижопільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 28.03.2019 № 424/425-19-0.191, адресованим відповідачу, земельна ділянка з кадастровим номером 0521986000:03:002:0450 на території Савчинецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області перебуває в постійному користуванні ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акту на право постійного користування землею серія ВН від 28.12.2001.

Крім того, незаконність відмова відповідача позивачка обґрунтовує тим, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тоді як право постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. При цьому позивачка надає довідку Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області від 31.10.2019 року № 800, якою підтверджується факт смерті ОСОБА_4 . Тому позивачка вважає, що на час її звернення з клопотанням бажана земельна ділянка була вільною і відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу з посиланням на необхідність отримання згоди землекористувача ОСОБА_4 .

Однак встановлені обставини справи свідчать про те, що на час розгляду клопотання позивачки та прийняття оскаржуваного наказу у відповідача були належні відомості про те, що земельна ділянка знаходиться в постійному користуванні ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства. Це, зокрема, підтверджує вже згаданий лист відділу у Крижопільському районі Головного управління від 28.03.2019 № 424/425-19-0.191, а також наявний в розпорядженні відповідача державний акт на право постійного користування від 28.12.2001, реєстраційний № 155.

До того ж, як видно з матеріалів справи, самій позивачці не було відомо про факт смерті ОСОБА_4 на час подання клопотання у березні 2019 року, адже про цей факт у клопотанні не зазначено та документів з приводу цієї обставини відповідачу не надано.

Відтак, враховуючи що факт смерті ОСОБА_4 підтверджується довідкою Липівської сільської ради № 800, яка датована лише 31.10.2019, та беручи до уваги відсутність інших належних доказів щодо цих обставин справи, суд не ставить під сумнів твердження відповідача про те, що Головне управління фактично дізналося про факт смерті землекористувача вже під розгляду справи.

Поряд з цим, на думку суду, помилковими є доводи позивачки про те, що відповідач повинен був самостійно перевірити вказану обставину (щодо смерті землекористувача). Статтями 5, 9, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19 червня 2003 року № 963-IV чітко регламентовано, які саме повноваження має відповідач у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та з яких саме підстав і в якому порядку може здійснюватися такий контроль. Водночас в силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, суд зауважує, що підстави припинення права на землю, в тому числі права користування земельною ділянкою, визначаються главою 22 Земельного кодексу України. Перелік таких підстав є вичерпним та не передбачає автоматичного припинення права користування в разі смерті землекористувача (ст. 141 ЗК України).

Також, як встановлено під час розгляду справи, 01.07.2019 державним реєстратором Голубецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області за громадянкою ОСОБА_3 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 0521986000:03:002:0450, площею 47 га, для ведення фермерського господарства.

Отже, станом на сьогодні третя особа вважається законним користувачем вказаної земельної ділянки, що свідчить про необхідність отримання її згоди на безоплатну приватизацію земельної ділянки (її частини) в порядку, визначеному статтею 118 ЗК України.

Підсумовуючи, суд погоджується з правомірністю відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою з мотивів відсутності погодження землекористувача, оскільки клопотання було подане щодо земельної ділянки, яка відповідно до чинного законодавства перебувала у користуванні іншої особи.

Водночас відсутність згоди користувача земельної ділянки може бути самостійною підставою для відмови у наданні відповідного дозволу, зокрема з огляду на імперативність положень ч. 6 ст. 118 ЗК України щодо необхідності надання разом з клопотанням погодження землекористувача у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні.

Вказаний висновок підтверджується і практикою Верховного Суду. Так, у постанові від 17.12.2018 (справи № 509/4156/15-а) суд касаційної інстанції зазначив, що враховуючи обмежений строк розгляду клопотання, а також положення частини шостої статті 118 ЗК України, яка містить імперативні вимоги щодо обов`язковості додавання до клопотання зацікавленої особи графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Таким чином, Верховний Суд акцентує увагу на тому, що клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та додатки до нього мають бути належним чином оформленими. Водночас ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів, так само як і погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Ще однією підставою для відмови у наданні позивачці дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки є посилання відповідача на частину шосту статті 79-1 ЗК України, якою визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, здійснюються без зміни їх цільового призначення.

В цьому контексті суд зазначає, що зміст частини шостої статті 79-1 ЗК України вказує на те, що з метою формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, заявник повинен отримати дозвіл на розроблення відповідної технічної документації із землеустрою, однак лише з умовою, що при цьому не відбудеться зміна цільового призначення такої земельної ділянки.

Як видно зі змісту клопотання ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , позивачка просила надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Натомість судом встановлено, що за видом використання бажана для позивачки земельна ділянка належить до земель для ведення фермерського господарства в межах земель сільськогосподарського призначення.

Позивачка вважає, що передача громадянам земельних ділянок у межах цільового призначення для різних видів використання може здійснюватися без зміни цільового призначення.

Водночас суд зауважує, що за основним цільовим призначенням землі поділяються на певні категорії, однією з яких є землі сільськогосподарського призначення (ст. 19 ЗК України).

Згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, категорія земель сільськогосподарського призначення за видами цільового призначення поділяється у тому числі на землі: 01.01 - "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва"; 01.02 - "для ведення фермерського господарства"; 01.03 - "для ведення особистого селянського господарства".

В силу положень ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Різний правовий режим земель (відмінний за цільовим призначенням), що відводяться для ведення особистого селянського господарства, та земель, що відводяться для фермерського господарства, додатково підтверджується положеннями статті 122 ЗК України, якою встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, які також обумовлені особливостями кожного виду використання земельної ділянки.

При цьому абзац другий частини п`ятої статті 20 ЗК України встановлює обов`язок власників використовувати землі зазначеної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Аналогічний висновок наведений у постанові судової палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15.

Таким чином, оскільки позивачка звернулась до органу Держгеокадастру з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, тоді як бажана земельна ділянка є сформованою з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", суд доходить висновку, що це потребує зміни цільового призначення земельної ділянки, яка здійснюється за проектом землеустрою щодо її відведення у власність.

Зазначене свідчать про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та охоплюється підставами для відмови у наданні дозволу, передбаченими частиною сьомою статті 118 ЗК України.

При цьому суд враховує висновки щодо застосування статті 118 ЗК України, наведені у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 року в справі № 802/159-17-а. Так, Верховний Суд вказав на те, що згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України для отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності заінтересована особа повинна подати клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, а також обов`язково додати графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Будь-яких винятків з цього правила чи альтернативних варіантів дана норма не містить. Необхідність подання таких матеріалів випливає із самого змісту наведених норм, оскільки, як передбачено частиною сьомою цієї статті, підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. З цього випливає, що графічні матеріали, які додаються до клопотання повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

Відтак, беручи до уваги висновки Верховного Суду та враховуючи те, що однією з підстав для відмови у наданні дозволу є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, суд вважає, що така невідповідність в даному випадку має місце, оскільки позивачкою подано клопотання із долученням графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки з іншим цільовим призначенням (для ведення фермерського господарства). Натомість клопотання стосується надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також об`єктивно врахував усі обставини, що мають значення для прийняття рішення.

Доводи позивачки на правомірність такого рішення не впливають та не дають суду достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що в задоволенні позову ОСОБА_1 належить відмовити повністю.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) в інтересах малолітньої ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027);

3) третя особа: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; місце праці: селянське (фермерське) господарство "Бабін О.П.", місцезнаходження: вул. Комарова, 1, с. Савчине, Крижопільський район, Вінницька область, 24610).

Повне судове рішення складено 14.02.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович