Рішення

від 13.02.2020 по справі 340/3105/19

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року м. Кропивницький справа № 340/3105/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області (25030, м.Кропивницький, вул. Академіка Корольова, 26; код ЄДРПОУ - 39767636) провизнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 29.10.2019 № 11-6588/14-19-СГ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9027 відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства в межах Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9027 відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Однак, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградської області відповідним наказом відмовило у задоволенні такої заяви, оскільки земельна ділянка, зображена на доданих графічних матеріалах, перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування даною земельною ділянкою. Вважаючи такий наказ про відмову протиправним та таким, що суперечить чинному законодавству, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Представником відповідача по справі подано до суду відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позову у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, наголошує, що заява позивача була розглянута відповідно до вимог чинного законодавства, за наслідками якої винесено відповідний наказ, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №340/3025/19 та роз`єднано позовні вимоги до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправними відмов та зобов`язання вчинити певні дії у самостійні провадження (а.с.2-4).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, присвоєно адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №340/3105/19; та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (а.с.1).

Вказана ухвала надіслана учасникам справи за правилами визначеними Кодексом адміністративного судочинства України та ними отримана (а.с.24-25).

23.12.2019 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.27-30).

Додаткових заяв чи клопотань до суду подано не було.

Відповідно до вимог статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Разом з тим, враховуючи перебування головуючого судді по справі у відпустці (інший неробочий день), з урахуванням положень ч.ч.1, 6 ст. 120, ст. 193 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст.193, 263 КАС України.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_2 виданий Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 09.02.2004 року; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; учасник бойових дій, брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України), через уповноваженого представника звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства в межах Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3520383700:02:000:9027 відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.15-17).

До такої заяви позивачем додано: графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копія документу, що посвідчує особу; копія документу про присвоєння ідентифікаційного коду; копія посвідчення учасника бойових дій та довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції; нотаріально засвідчена копія довіреності; копія документу про посвідчення особи представника, копія документу про присвоєння ідентифікаційного номера представника, копія державного акту на право постійного користування землею серії КР №00285, виданого 11.10.2001 року ОСОБА_2 ; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії КР 00285 від 31.10.2001 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №297, виданого на підставі рішення Олександрійської районної Ради народних депутатів Олександрійського району Кіровоградської області від 31.01.2001 року №236, ОСОБА_2 , землю надано у постійне користування площею 50,00 га, яка розташована на території Комінтернівської сільської ради Кіровоградської області, земельна ділянка надана для ведення сільського (фермерського) господарства (а.с.20).

На заяву ОСОБА_1 , Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області, на підставі статей 15-1, 118, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17 листопада 2016 року №308, видано наказ №11-6588/14-19-СГ від 29 жовтня 2019 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: відповідно до наявної у Головному управлінні інформації, земельна ділянка, зображена на доданих графічних матеріалах, перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування даною земельною ділянкою (статті 116, 126 Земельного кодексу України, стаття 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ) (а.с.18).

Не погоджуючись з такою відмовою, що відображена у вказаному наказі, вважаючи його протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом порушеного на його думку, права.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Предметом даного спору, є встановлення правомірності дій головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області при винесенні наказу №11-6588/14-19-СГ від 29.10.2019 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Пунктом "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

У відповідності до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові від 27.02.2018 року справа №545/808/17 та постанові від 20.01.2018 року по справі №802/928/17-а .

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року по справі №806/5106/15 .

Досліджуючи спірні правові відносини судом встановлено, що ОСОБА_2 видано державний акт на право постійного користування землею №297 від 31.10.2001, серії КР 00285 року, яким надана у постійне користування земельна ділянка площею 50,00 га, яка розташована на території Комінтернівської сільської ради Кіровоградської області для ведення сільського (фермерського) господарства (а.с.20).

У свою чергу, відповідно до відомостей зазначених у витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 того ж року зареєстровано ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО "НАДЕЖДА" (ФГ "НАДЕЖДА"), ЄДРПОУ 31733348, дата державної реєстрації: 08.11.2001, Номер запису: 1 437 120 0000 000069, Код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, засновник та голова СФГ: ОСОБА_3 , адреса засновника: АДРЕСА_2 (а.с.48-53).

Відповідно до статті 116 чинного Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації (частина 1статті 125 ЗК України).

Тобто, підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Разом з тим, Земельний кодекс України (який діяв у період створення фермерського господарства Надежда ) передбачав іншу підставу для виникнення у власника або землекористувача права власності чи користування. Так, відповідно до статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм вищезазначених статей суд дійшов висновку, що після одержання головою фермерського господарства документа, що посвідчує право власності або право користування землею, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась .

Так, громадянка ОСОБА_2 , в порядку згідно з чинним на момент створення фермерського господарства законодавством, отримала Державний акт на право постійного користування землею КР 00285 від 31.10.2001 року, що посвідчує передачу їй земельної ділянки у постійне користування для ведення фермерського господарства. Тому, після створення фермерського господарства, надана їй як голові земельна ділянка перейшла до фермерського господарства, як до юридичної особи .

У правовідносинах користування спірною земельною ділянкою на час реєстрації відбулася фактична заміна власника земельної ділянки і обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства Надежда з дня його державної реєстрації, а тому користування останнім цією земельною ділянкою є законним.

Згідно зі статтею 92 чинного Земельного кодексу України право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи. Громадяни та приватні юридичні особи не можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування. У редакції п. 6 Перехідних положень, яка діяла з моменту набрання чинності Земельним кодексом України до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 1 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди. Проте, 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Це положення втратило чинність 22 вересня 2005 року. Це означає, що громадяни та юридичні особи, які до 1 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов`язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі . Однак, за бажанням, і громадяни, і юридичні особи (крім державних і комунальних), які отримали у постійне користування земельні ділянки до 1 січня 2002 р., можуть здійснювати таке переоформлення.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц, провадження № 14-5/цс-18 .

Право Фермерське господарство Надежда як юридична особа не втратило з прийняттям Земельного Кодексу України в чинній редакції (яка передбачає необхідність переоформлення права постійного користування), ні зі смертю ОСОБА_2 , тому безпідставним є посилання позивача на норми статті 25, 1218 Цивільного кодексу України, оскільки право фермерського господарства Надежда та його членів на постійне користування земельною ділянкою виникло в силу вказаних норм законодавства України, якими врегульовано питання надання та використання земельних ділянок фермерськими господарствами та їх членами.

Так, згідно із ч.5 ст.2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , в редакції Закону №2009-XII (далі - Закон № 2009-XII), на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі: 1) рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності; 2) припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (561-12); 3) визнання селянського (фермерського) господарства неплатоспроможним (банкрутом); 4) якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства (ст. 29 Закону № 2009-XII).

Аналіз викладених норм права вказує на те, що державні акти на право постійного користування землею видавались для організації діяльності фермерського господарства саме на фізичну особу (голову фермерського господарства).

Як вже зазначав суд, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.48-53), фермерське господарство Надежда є діючим, не ліквідовано та не перебуває в процесі ліквідації.

Фермерське господарство Надежда фактично здійснює користування земельною ділянкою за кадастровим номером 3520383700:02:000:9027, площею 50 га, яка розташована на території Комінтернівської сільської ради Кіровоградської області, ця земельна ділянка є об`єктом права постійного користування згідно з Державним актом, виданим на ім`я його голови ОСОБА_2 , з часу його створення. Фермерське господарство набуло право на користування цією земельною ділянкою, це право підтверджено належними та допустимими доказами, позивачем не спростовані.

Державні акти про право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Доказів припинення чи скасування державного акту на право постійного користування землею для ведення фермерського господарства серії КР №00285, виданого 11.10.2001 року ОСОБА_2 , позивачем суду не надано.

Твердження позивача, покладене в основу позовних вимог, про наявність припиненого права користування земельною ділянкою суд вважає безпідставним і відхиляє, оскільки за обставин даного спору право користування цією земельною ділянкою у громадянки ОСОБА_2 , відповідно до норм статей 2, 5, 8, 12, 16 1Закону України Про селянське (фермерське) господарство , припинилось з дати реєстрації статусу юридичної особи фермерського господарства Надежда .

Згідно з пунктами а , д частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, застосуванням інших, передбачених законом, способів.

Крім того, суд зауважує, що приписами ч. 1, 2 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство (в редакції Закону від 19.06.2003 р. №973-ІV) члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) . Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Аналогічні за своїм змістом норми відображені у статтях 31, 32 Земельного кодексу України.

Приписи ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України визначають склад земель фермерського господарства. Частина 2 вказаної статті гарантує громадянам (членам фермерського господарства) право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

За змістом ч. 1 ст. 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. При цьому, частина 2 даної статті містить у своєму змісті застереження, за яким дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

З огляду на вказані законодавчі приписи у системному їх зв`язку, суд приходить до висновку, що чинний Земельний кодекс України містить вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою. Зокрема, відповідно до ст. 141 цього Закону, підстави припинення права користування земельною ділянкою, були вказані вище.

При цьому, суд зауважує, законодавчі приписи Земельного кодексу України та Закону України Про фермерське господарство гарантують першочергове право членам фермерських господарств набути безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Так, позивачем додано до адміністративного позову копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , в обґрунтування того, що її право користування земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування землею КР 00285 від 31.10.2001 року, припинено.

Доказів отримання членами фермерського господарства Надежда безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, суду не надано, які не надано доказів того, що позивач ОСОБА_1 є членом фермерського господарства Надежда .

Судом встановлено, що спірним наказом №11-6588/14-19-СГ від 29.10.2019 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Новоселівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, орієнтовним розміром 2 га для ведення особистого селянського господарства, з підстав перебування у Головному управлінні інформації щодо користування земельною ділянки зображеної на доданих позивачем графічних матеріалах іншою особою та відсутності відомостей про припинення права користування даною земельною ділянкою.

Отже, з огляду на вищевказані положення чинного законодавства, у взаємозв`язку із встановленими фактичними обставинами справи, суд приходить до висновку, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на законних підставах.

Вимога позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є похідною від вимоги щодо визнання протиправним рішення відповідача, відповідно у її задоволенні слід також відмовити.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу, що позивач звертався до відповідача із заявою за отриманням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, натомість, у судовому порядку позивач намагається спонукати відповідача до прийняття рішення про виділення земельної ділянки, яке за правилами, визначеними статтею 118 Земельного кодексу України, є іншою процедурною стадією, яка настає вже після виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження такого проекту відповідним органом. Тобто, позовні вимоги позивача є передчасними та такими, що не відповідають об`єкту порушеного права, за захистом якого звернувся позивач.

Поряд з тим, суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та статті 8 КАС України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001 , рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

VI. Судові витрати.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати у відповідності до статті 139 КАС України розподілу та присудженню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 139, 246, 255, 260-263, 292-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області (25030, м. Кропивницький, вул.Академіка Корольова, 26; код ЄДРПОУ - 39767636) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 лютого 2020 року.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук