Постанова

від 06.02.2020 по справі 910/4600/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2020 р. Справа№ 910/4600/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Поляк О.І.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Кропивної Л.В.

за участі секретаря - Стародуб М.Ф.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Невірос" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 (повний текст складено 30.10.2019) у справі № 910/4600/19 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Невірос"

до Спеціалізованої школи 1-3 ступенів з поглибленням вивчення англійської та італійської мов №130 імені Данте Аліг`єрі м. Києва

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація

2. Голосіївську районна в м. Києві рада

3. Київська міська рада

про визнання договору недійсним,

За участі представників:

позивача: Суньов Є.В. (ордер КС №461689 від 12.12.2019)

відповідача: Федорчук О.В. (довіреність № 06-07/143 від 15.05.2019)

третьої особи-1: не з'явились;

третьої особи-2: Горбач В.В. (довіреність № 100-17767 від 21.11.2019);

третьої особи-3: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Невірос (далі також - ТОВ Невірос , Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Спеціалізованої школи I-III ступенів з поглибленням вивчення англійської та італійської мов №130 імені Данте Аліг`єрі м. Києва (далі також - Спеціалізована школа) про визнання недійсним Договору № 24 від 29.12.2005.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2019 відкрито провадження у справі № 910/4600/19, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2019 залучено судом з власної ініціативи до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Голосіївську районну в м. Києві раду та Київську міську раду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд, надаючи оцінку доводам позивача стосовно наявності підстав для визнання недійсним договору № 24 від 29.12.2005, як такого, що підписаний від імені ТОВ Невірос неуповноваженою особою, а директором Спеціалізованої школи з перевищенням повноважень, встановив, що від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Невірос згаданий договір було підписано заступником директора Семенченком В.М. на підставі Генеральної довіреності № 01/ГД - 2005 від 27.12.2005, і дії директора Спеціалізованої школи підтверджені та схвалені Голосіївською районною радою у м. Києві, яка також виступала стороною Договору № 24 від 29.12.2005. Встановлені обставини виключають визнання недійсним спірного договору на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із прийнятим у справі рішенням, ТОВ Невірос звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 у справі №910/4600/19, з прийняттям у справі нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог, Товариство посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Так, встановлена судом обставина підписання спірного договору від імені ТОВ Невірос заступником директора Семенченком В.М. ґрунтується на неналежному доказі з огляду на невідповідність наявної у матеріалах справи копії Генеральної довіреності № 01/ГД - 2005 від 27.12.2005 вимогам пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55 ДСТУ 4163-2003 - Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів , а саме, не містить відмітки про засвідчення копії документа, яка складається: - зі слів Згідно з оригіналом ; назви посади; особистого підпису особи, яка засвідчує копію; її ініціалів та прізвища; дати засвідчення копії.

Місцевим судом не надано належної оцінки доводам позивача щодо неукладеності спірного договору. Так, за позицією товариства, хоча спірний договір є договором про спільну діяльність в реалізації інвестиційного проекту з будівництва, однак, його умови не відповідають його предмету та він не містить істотних умов договору, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту.

Крім цього, поза увагою суду залишились доводи позивача стосовно відсутності у сторін договору повноважень щодо вирішення питання передання збудованого майна до комунальної власності, як і щодо подальшого користування таким майном.

Наведені обставини переконливо свідчать про наявність підстав для застосування статей 203, 215 Цивільного кодексу України та задоволення позовних вимог.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 25.11.2019 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Невірос на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 у справі № 910/4600/19 до провадження у складі суддів: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Смірнова Л.Г.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2019 р., у зв`язку з перебуванням судді Смірнової Л.Г., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суддів: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 розгляд справи №910/4600/19 відкладено та призначено судове засідання на 30.01.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 оголошено перерву у розгляді справи №910/4600/19 до 06.02.2020 у порядку статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2020, у зв'язку з перебуванням судді Руденко М.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею - доповідачем, у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою від 06.02.2020 справу прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Невірос" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 у справі № 910/4600/19 до провадження у новому складі суддів: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Згідно з рішенням Київської міської ради від 24.10.2002 №67/227 Товариство з обмеженою відповідальністю Невірос отримало право оренди на земельні ділянки для завершення будівництва та подальшої експлуатації і обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованим басейном для середньої школи № 130 та об`єктами соціально-культурного призначення на вулиці Антоновича, 131 у Голосіївському районі м. Києва.

29.12.2005 року між Голосіївською районною радою у м. Києві в особі Голови Ради Корбана О.Б. (далі - сторона -1), Спеціалізованою школою № 130 з поглибленим вивченням англійської та італійської мов, правонаступником якої є Спеціалізована школа 1-3 ступенів з поглибленням вивчення англійської та італійської мов №130 імені Данте Аліг`єрі м. Києва в особі директора Піщалковської М.К., що діє на підставі статуту (далі - сторона-2) та Товариство з обмеженою відповідальністю Невірос в особі директора Кузьміна С.В. (далі - сторона-3), що діє на підставі статуту укладено Договір № 24.

Предметом Договору є співробітництво сторін з реалізації інвестиційного проекту будівництва вбудовано - прибудованого басейну з допоміжними приміщеннями для середньої школи № 130 згідно з додатком № 1 до даного Договору на 3 -х арк. (далі - приміщення) у житловому будинку з об`єктами соціально - культурного призначення на земельній ділянці по вул. Антоновича (Горького), 131 у Голосіївському районі м. Києва (надалі - об`єкт) (пункт 1.1. Договору).

Згідно з пунктом 1.2. Договору об`єкт і приміщення вводяться в експлуатацію, як єдиний пусковий комплекс.

Як передбачено пунктом 2.1.2 Договору сторона-1 зобов`язується після завершення будівництва об`єкту та ведення його в експлуатацію прийняти у сторони-3 на баланс комунальної власності Територіальної громади Голосіївського району приміщення з подальшим його утриманням та технічним обслуговуванням.

Сторона-2 зобов`язується після оформлення стороною - 1 права власності на приміщення, прийняти його у Сторони-1 в оперативне користування, підписавши Додаткову угоду до даного Договору (пункт 2.2.1 Договору).

Згідно з пунктом 2.3.1 Договору сторона-3 зобов`язується завершити будівництво об`єкту в терміни, передбачені графіком будівництва робіт згідно Додатку № 2 до даного Договору.

Відповідно до пунктів 2.3.2. та 2.3.3. Договору сторона-3 зобов`язується: після завершення будівництва об`єкту отримати у передбаченому законодавством порядку, технічний паспорт приміщення; Передати стороні-1 у власність приміщення разом з його характеристикою та планом приміщень, підписавши зі стороною-1 акт прийому - передачі, що є невід`ємною частиною даного Договору.

Сторони несуть відповідальність за невиконання чи не належне виконання зобов`язань, визначених цим Договором, відповідно до чинного законодавства України (пункт 3.1. Договору).

Як встановлено пунктом 4.1. Договору даний Договір вступає в законну силу з моменту його підписання і діє до виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Додатком № 2 до Договору № 24 від 29.12.2005 затверджено графік завершення будівництва об`єкту: Житловий будинок з вбудовано - прибудованим басейном для середньої школи №130 та об`єктами соціально - культурного призначення за адресою: вул. Антоновича, 131 .

Спір у справі виник у зв'язку з запереченням позивачем дійсності договору №24 від 29.12.2005, оскільки, як наведено у позовній заяві, від імені позивача договір підписано невстановленою особою, а директором Спеціалізованої школи Піщалковською М.К. з перевищенням повноважень.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи підстави визнання оспорюваного договору недійсним, на які посилався позивач, предметом дослідження у цій справі є наявність чи відсутність повноважень у особи, що підписала цей договір від імені ТОВ Невірос на його підписання, а також наявність повноважень у директора Спеціалізованої школи Піщалковської М.К. на укладення такого договору.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 Цивільного кодексу України). За системним аналізом норм Цивільного кодексу України (ст.ст. 99, 145, 147), Господарського кодексу України (ст. 89), Закону України Про господарські товариства (ст.ст. 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Частиною 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Разом з тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Водночас, відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Дії представника в інтересах особи, яку він представляє з перевищенням повноважень не ґрунтуються на волі особи, в інтересах якої він діяв.

Загальне правило, що випливає зі змісту норм ст. 241 Цивільного кодексу України, таке: представництво з перевищенням повноважень не породжує властиві представництву наслідки, тобто не створює діями представника права й обов`язки в іншої особи, від імені якої вчинено правочин. У наведеній статті зазначається лише про один варіант поведінки особи, представник якої вийшов за межі наданих йому повноважень, а саме - схвалення нею цих його дій.

При оцінці судами обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17.

Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст.. 97 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 143 Цивільного кодексу України, установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є його статут, який повинен містити відомості, зокрема, про склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідно до пункту 7 Статуту ТОВ Невірос у товаристві створюється виконавчий орган: одноособовий - директор, що призначається загальними зборами товариства. До повноважень директора, згідно з пунктом 7.2. Статуту віднесено представництво інтересів товариства без довіреності, а також укладення угод. При цьому, Статутом не встановлено обмежень в частині підпису окремих видів договорів, або ж необхідності погодження укладення окремих видів договорів із загальними зборами товариства.

Матеріали справи також містять копію Інвестиційного договору про будівництво житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Горького (Антоновича), 131 у Голосіївському районі міста Києва від 29.03.2013, відповідно до умов якого ТОВ Невірос виступило замовником будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованим басейном для середньої школи №130. Від імені ТОВ Невірос договір підписано Орловським О.О.

Відповідно до Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1001895330, Орловський Олексій Олексійович (керівник) діє від імені товариства без обмежень, у тому числі і щодо підпису будь-яких документів.

Враховуючи, що предметом Договору №24 є співробітництво сторін в реалізації інвестиційного проекту будівництва вбудовано - прибудованого басейну з допоміжними приміщеннями для середньої школи № 130, а згідно з пунктом 2.3.1 Договору ТОВ Невірос взяв на себе зобов'язання завершити будівництво цього об`єкту, то, оскільки у 2013 році товариством укладено договір про будівництво житлового будинку за адресою: м. Київ, вул.. Горького (Антоновича), 131 у Голосіївському районі міста Києва від 29.03.2013 у якому останній виступив замовником будівництва об'єкту, і при цьому договір підписано виконавчим органом товариства, то, з огляду на приписи статті 241 Цивільного кодексу України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про схвалення товариством дій особи, яка від її імені підписала спірний договір №24.

Як встановлено місцевим господарським судом з посиланням на Генеральну довіреність № 01/ГД - 2005 від 27.12.2005, від імені ТОВ Невірос оскаржуваний договір підписано заступником директора Семенченком В.М. Ця обставина апелянтом не заперечується, а, як уже було зауважено, останній наголошує на тому, що повноваження заступника директора підтверджено неналежним доказом, а саме, наявна в матеріалах справи копія не засвідчена відповідно до вимог пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55 ДСТУ 4163-2003 .

Як підтверджується матеріалами справи, оригінал Генеральної довіреності на даний час зберігається в матеріалах кримінального провадження №12014100010009784. Служба безпеки України надала відповідачу належним чином засвідчену копію генеральної довіреності, яку той, відповідно, надав суду (т.1 арк.233).

Колегія суддів погоджується з доводами позивача щодо необхідності дотримання вимог пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55 ДСТУ 4163-2003 при оцінці доказів, втім, засвідчена Службою безпеки копія Генеральної довіреності цим вимогам відповідає.

Отже, не дивлячись на те, що оскаржуваний позивачем договір №24 від імені ТОВ Невірос підписано не директором, з огляду на подальше виконання товариством взятих за згаданим договором зобов'язань щодо будівництва об'єкту, що входить до предмету договору, відсутні правові підстави для визнання такого договору недійсним з посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України.

Одночасно, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що із позовом про визнання недійсним договору №24 ТОВ Невірос звернулось зі спливом більше, ніж чотирнадцять років після укладення цього договору, тобто вже після того, як сторони прийняли договір до виконання (позивачем здійснювалося будівництво). Така поведінка позивача після укладення договору слугувала підставою для учасників останнього сподіватись на його дійсність.

Однак, позивач заперечив дійсність правочину, в першу ж чергу, через порушення допущені самим же товариством, що демонструє недобросовісну поведінку останнього, у зв'язку з чим вказані заперечення позивача не мають правового значення.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно з ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч.ч 2 - 5 ст. 13 цього Кодексу.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що заперечення позивачем дійсності правочину з підстав допущених самим позивачем порушень є зловживанням правом, а тому захисту не підлягає.

Щодо підписання договору №34 від імені Спеціалізованої школи № 130 з поглибленим вивченням англійської та італійської мов, правонаступником якої є Спеціалізована школа 1-3 ступенів з поглибленням вивчення англійської та італійської мов №130 імені Данте Аліг`єрі м. Києва директором Піщалковською М.К., колегія суддів враховує таке.

Згідно з пунктом 1 Статуту (в редакції 24.04.2002) Спеціалізована школа №130 створена як загальноосвітній навчальний заклад І-Ш ступенів з поглибленим вивченням англійської та італійської мов. У своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України Про освіту , Про загальну середню освіту , іншими законодавчими актами, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти і науки, Головного управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями Голосіївської районної в м. Києві ради, розпорядженнями Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, положенням про загальноосвітній навчальний заклад та власним статутом.

Школа діє на підставі статуту, який розробляється нею на основі Положення про загальноосвітній навчальний заклад. Статут затверджується Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією та реєструється районним управлінням освіти (пункт 6 Статуту в редакції 24.04.2002).

Засновником спеціалізованої школи є Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація. Засновник або уповноважений ним орган здійснює фінансування спеціалізованої школи, її матеріально-технічне забезпечення, надає необхідні будівлі, інженерні комунікації, обладнання, встановлює її статус та мікрорайон обов`язкового обслуговування, організовує будівництво та ремонт приміщень , їх господарське обслуговування, харчування учнів (пункт 2 Статуту в редакції 24.04.2002).

Відповідно до статті 11 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору), питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста. Київська міська рада може передавати районним у місті радам у власність або в управління об'єкти комунальної власності міста Києва в порядку, передбаченому законами України.

За приписами статті 41 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , питання організації управління районами в містах належать до компетенції міських рад.

Районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, а також здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами.

Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними у містах радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах.

Визначений міськими радами обсяг повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів не може змінюватися міською радою без згоди відповідної районної у місті ради протягом даного скликання.

Рішенням Київради від 30.01.2001 №162/1139 Про адміністративно-територіальний устрій м. Києва , відповідно до частини п'ятої статті 140 Конституції України, пункту сорок першого статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , статті 9 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ , на виконання Указу Президента України Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи від 20.11.1998, з метою підвищення ефективності управління містом та зменшення витрат на його здійснення, вирішено утворити в місті Києві десять районів, у тому числі Голосіївський.

На виконання зазначеного рішення, рішенням Київської міської ради VIII сесії XXIII скликання від 27.04.2001 №280/1257 Про межі нових адміністративних районів м. Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно-територіальної реформи затверджено межі нових адміністративних районів м. Києва, визначені на плані-схемі (додаток №1), описи меж нових адміністративних районів (додаток №2) та плани зовнішніх меж нових адміністративних районів м. Києва (додаток №2а).

Згідно пунктом першим рішення Київської міської ради від 06.09.2001 № 3/1437 Про районні у місті Києві ради була утворена Голосіївська районна у місті Києві рада на базі Голосіївської районної в м. Києві ради.

Відповідно до пункту 5 Статуту (в редакції 24.04.2002) Спеціалізована школа № 130 знаходиться в комунальній власності територіальної громади Голосіївського району відповідно до рішення Голосіївської районної в м. Києві ради № 8/09 від 14.03.2002 Про формування комунального майна територіальної громади Голосіївського району м. Києва .

Станом на момент укладення оскаржуваного позивачем договору, рішення Голосіївської районної в м. Києві ради № 8/09 від 14.03.2002 Про формування комунального майна територіальної громади Голосіївського району м. Києва було чинним, відтак, створена у встановленому чинним законодавством порядку Голосіївська районна в м. Києві рада та її виконавчий орган, з огляду на приписи статті 11 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору), статті 41 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є належним розпорядником майна територіальної громади відповідного району.

Одночасно, як обґрунтовано зауважено місцевим господарським судом, Голосіївська районна рада у м. Києві виступала стороною Договору № 24 від 29.12.2005, що свідчить про здійснення директором школи повноважень з підписання згаданого договору у межах повноважень, наданих статутом школи та власником комунального майна, переданого школі в оперативне управління.

Отже, відсутні достатні правові підстави для висновку про вчинення директором школи спірного правочину з перевищенням повноважень.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи позивача стосовно відсутності у Голосіївської районної ради повноважень з прийняття нерухомого майна на баланс комунальної власності Територіальної громади Голосіївського району приміщення з подальшим його утриманням та технічним обслуговуванням та з подальшим наданням цього приміщення Спеціалізованій школі в оперативне користування.

За встановлених апеляційним судом обставин, а саме наявності у директора школи повноважень на його підписання, а також враховуючи встановлені обставини щодо схвалення виконавчим органом ТОВ Невірос вчинення від його імені договору № 24 від 29.12.2005, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про відсутність підстав для визнання цього договору недійсним як такого, що укладений за відсутності у підписантів належного обсягу повноважень.

Колегія суддів також погоджується висновками місцевого суду щодо відсутності правових підстав для врахування поданого позивачем висновку експерта у якості належного доказу підписання спірного договору не директором товариства, а іншою особою з мотивів, викладених місцевим господарським судом.

У апеляційній скарзі ТОВ Невірос наголосив на залишенні поза увагою місцевим судом доводів останнього стосовно неукладеності договору №24 у зв'язку з недосягненням згоди сторонами щодо усіх його істотних умов. При цьому, позивачем наголошено на необхідності застосування до спірних правовідносин сторін положень статей 1130, 1131, 1132, 1134, 1142 Цивільного кодексу України, положень Закону України Про інвестиційну діяльність .

З цього приводу, колегія суддів зауважує на тому, що згадані доводи позивача викладені у відповіді на відзив відповідача на позовну заяву про визнання договору недійсним, тобто, за своєю природою, є лише спростуванням позивача викладеної відповідачем позиції, а не додатковими підставами (обставинами), якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Водночас, колегія суддів апеляційного суду у світлі заявлених у апеляційній скарзі доводів про неукладеність спірного договору наголошує на такому.

За приписами статті 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників .

Як унормовано статтею 1131 Цивільного кодексу України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін , якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Надаючи оцінку укладеному сторонами договору №24, колегія суддів зауважує, що предмет договору викладений у Розділі 1 договору, а координація дій учасників з його виконання у Розділі 2 договору, що у повній мірі узгоджується з вимогами положень статей 1130, 1131 Цивільного кодексу України.

Доводи позивача стосовно обов'язкового погодження ціни у договорі як істотної умови спростовуються тією обставиною, що договір про спільну діяльність може бути безоплатним.

При цьому, колегія суддів не може погодитись з позицією позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин сторін положень Закону України Про інвестиційну діяльність . Так, за приписами статті 5 цього закону, суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування . Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора .

Оскільки жодна зі сторін договору не є ні інвестором, ні учасником інвестиційної діяльності у розумінні статті 5 згаданого закону, відсутні правові підстави для застосування його положень до спірних правовідносин сторін. Відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин сторін положень статей 1132, 1134, 1142 Цивільного кодексу України, оскільки укладений сторонами договір не є договором простого товариства. Аналіз умов договору не дає підстав для висновку про те, що учасники взяли зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 3 Цивільного кодексу України презюмує свободу договорів разом із рівністю учасників цивільних відносин, а також справедливість, добросовісність та розумність як загальні засади цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Отже, оскільки умови оскаржуваного позивачем договору відповідають критеріям, визначеним статтями 1130, 1131 Цивільного кодексу України, колегія суддів констатує, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, обмовлених законодавством для такого виду договорів, що виключає висновок про неукладеність такого договору. У зв'язку з цим, колегія суддів відхиляє доводи позивача про неукладеність оскаржуваного договору.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Серявін та інші проти України вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Оскільки цією постановою суд апеляційної не змінює рішення та не ухвалює нового, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Невірос" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 у справі № 910/4600/19 - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14.02.2020.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.В. Кропивна