Постанова

від 14.02.2020 по справі 813/2022/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2020 року

Київ

справа №813/2022/15

адміністративне провадження №К/9901/26341/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді -доповідача - Гончарової І .А.,

суддів - Олендера І .Я., Ханової Р .Ф .,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року (головуючий суддя - Брильовський Р.М.)

та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Старунський Д.М., судді - Багрій В.М., Рибачук А.І.)

у справі №813/2022/15

за позовом Приватного підприємства БК Інвестбуд

до Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Приватне підприємство БК Інвестбуд (далі - ПП "БК Інвестбуд", Підприємство, платник, позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Городоцька ОДПІ) про скасування податкового повідомлення - рішення.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило, що надані позивачем документи в повній мірі підтверджують реальність здійснення укладених між позивачем і ТОВ Денікс Груп угод, а висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на висновках іншого органу податкової служби та не підтверджуються жодними належними доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року, адміністративний позов задоволено:

- скасовано податкове повідомлення-рішення Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 27.02.2015 №0000102201;

- стягнуто з Державного бюджету України на користь приватного підприємства БК Інвестбуд 182 грн 70 коп. сплаченого судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи мають усі необхідні реквізити і відомості та відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також зазначили, що законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та формування валових витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи і зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту і відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що в провадженні слідчого управління ГУ МВС України у Львівській області перебуває кримінальне провадження №12014140000000355 від 12.06.2014 відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190, ч. 4 чт. 191, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 205 КАС України в рамках якого встановлено, що останній діючи умисно, з корисливих мотивів та за попередньою змовою в групі із невстановленими на даний час особами, використовуючи реквізити зареєстрованих у м. Харкові суб`єктів господарювання із явними ознаками фіктивності, тому числі ТОВ Денікс Груп , займався незаконним конвертуванням безготівкових грошових коштів, перерахованих легальними платниками за нібито виконані роботи, надані послуги і поставлені товари у готівкові кошти та їх перехід до тіньового обігу. Також скаржник вказує на те, що у контрагента позивача фактично відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача .

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

20 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу .

Заслухавши суддю -доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного .

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ "Денікс Груп" за період з 20.12.2013 по 30.11.2014.

За результатами перевірки складено акт від 17.02.2015 року №54/2201/38718750 (далі - Акт перевірки).

Згідно з висновками акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в результаті чого Підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 27 767 грн в т.ч. за серпень 2014 року в сумі 16 600 грн, за вересень 2014 в сумі 11 167 грн.

На підставі Акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.02.2015 №0000102201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 34 709 грн, в тому числі за основним платежем - 27 767 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 942 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Денікс Груп" у періоді, що перевірявся, оскільки останні не спричинили настання реальних правових наслідків, не призвели зміни майнового стану платника податку, натомість були спрямовані на мінімізацію податкових зобов`язань Підприємства.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються ПК України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ "Денікс Груп" (Виконавець) укладено ряд договорів підряду, а саме: від 18.08.2014 №170818/1, предметом якого є виконання ТОВ "Денікс Груп" для ПП "БК Інвестбуд" робіт по очищенню внутрішнього подвір`я будинку-їдальні за адресою: м. Львів, вул. Ясна,1; від 20.08.2014 №180820/1, предметом якого є виконання ТОВ "Денікс Груп" для ПП "БК Інвестбуд" робіт по влаштуванню похилого даху одноповерхової частини будівлі їдальні за адресою: м. Львів, вул. Ясна,1; від 20.08.2014 №180820/2, предметом якого є виконання ТОВ "Денікс Груп" для ПП "БК Інвестбуд" робіт по влаштуванню щебеневого покриття біля корпусу №1 за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 311; від 21.08.2015 №200821/1, предметом якого є виконання ТОВ "Денікс Груп" для ПП "БК Інвестбуд" робіт по реконструкції головного входу та благоустрою прилеглої території корпусу Е за адресою: м. Львів, вул. Стороженка, 32.

На підтвердження реальності виконання умов зазначених договорів, позивач надав копії: договірних цін, локальних кошторисів, підсумкових відомостей ресурсів, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, актів приймання виконаних робіт, локальних кошторисів, актів списання товарів, накладних на реалізацію, видаткових накладних, актів списання товарів та банківської виписки по рахунку Підприємства.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань.

Зокрема, судами досліджено вказані вище первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на акт ДПІ в Печерському районі м Києва ДПС від 01.09.2014 року №2623/26-55-22-07/37882958 "Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "Денікс Груп" з огляду на те, що відомості викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення таких актів будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей, зокрема щодо нереальності операцій, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає необґрунтованими посилання контролюючого органу на факт порушення кримінального провадження №12014140000000355 відносно ОСОБА_1 , з огляду на те, що господарські відносини позивача з ТОВ "Денікс Груп" не були предметом дослідження в рамках даного кримінального провадження.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів/послуг, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарської операції, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова