Постанова

від 05.02.2020 по справі 172/791/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1464/20 Справа № 172/791/19 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

за участю секретаря - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" про розірвання договорів оренди землі ,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2019 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом їй належать земельні ділянки площею 6,157 га та 5,651 га, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 29 травня 2015 року між нею та ТОВ Дніпроагроальянс укладено договори оренди землі строком на 7 років. За кожен рік використання землі орендар повинен виплачувати орендну плату у грошовій формі в розмірі 9555 грн. з урахуванням індексації до 20 серпня поточного року оренди (перша частина), не пізніше 20 числа місяця останнього календарного року, за який вноситься орендна плата (друга частина). Однак, відповідачем за 2018 рік орендна плата не виплачувалась ані до 20 серпня, ані до 20 грудня. На адресу відповідача нею направлено лист з проханням надати відомості про сплату орендної плати за період 2017-2018 роки, однак відповіді вона не отримала. Просила суд розірвати вказані договори оренди земельних ділянок та стягнути судові витрати по справі.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідач своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не скористався.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 належать земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,157 га кадастровий номер 1220781100:02:003:0032 та площею 5,651 га кадастровий номер 1220781100:02:004:0013.

Встановлено, що 29 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Дніпроагроальянс укладено договори оренди землі площею 6,157 га та площею 5,651 га, що розташована на території Богданівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області строком на 7 років.

Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 21 Закону України Про оренду землі розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладення договору оренди законодавству.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною 1 статті 24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати. Вказаному праву орендодавця кореспондує обов`язок орендаря сплачувати орендодавцю орендну плату за володіння і користування його земельною ділянкою.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним Кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до п. д ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Отже, згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України Про оренду землі основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Пунктами 4.1, 4.2, 4.3 договорів оренди землі визначено, що орендна плата по бажанню орендодавця може виплачуватись як у грошовій формі, так і у натуральному або відробітковому вираженні, в поєднанні різних форм орендної плати. За кожен рік використання землі орендар виплачує орендну плату у грошовій формі в розмірі, що становить 9555 гривень з урахуванням індексації до 20 серпня поточного року оренди (перша частина), не пізніше 20 числа місяця останнього календарного року, за який вноситься орендна плата (друга частина). Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.

Відповідно до пункту 12.3 договорів оренди землі, їх дія припиняється шляхом розірвання: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також інших підстав, визначених законом.

Частинами першою і другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відмовляючи у задоволені позову, суд виходив з необгрунтованості позовних вимог, зокрема того, що орендна плата за 2018 рік сплачена позивачці повністю у 2019 році, але у розмірі значно більшому ніж передбачено договором оренди, заборгованість допущено лише за один рік. Тому суд дійшов висновку, що такі порушення умов договору не є суттєвими, тобто такими внаслідок яких особі заподіяно шкоду внаслідок якої вона значною мірою позбавлена того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на вимоги пункту д частини першої статті 141 ЗК України , згідно якої визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Зазначає, що згідно договору орендар зобов`язується сплачувати орендну плату два рази за рік, а не двома частинами на рік, однак жодного разу орендар не виплатив орендну плату, а вирішив погасити заборгованість із виплати орендної плати тільки в серпні 2019 року, після того як дізнався про поданий позивачем позов до суду першої інстанції про розірвання договорів земельної ділянки.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Положеннями ч. 1 ст.41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Згідно з п. д ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Таким чином, сам по собі факт несвоєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за 2018 рік не свідчить про систематичне невиконання відповідачем договірних зобов`язань і не може бути підставою для розірвання укладених між сторонами договорів оренди землі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не надані докази, які б свідчили про систематичну несплату орендної плати, тобто більше ніж один раз, а тому вважає, що суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для розірвання договорів.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих позивачем.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2019року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова