Постанова

від 06.02.2020 по справі 619/653/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 лютого 2020 року

м. Харків

Справа № 619/653/19

Провадження № 22-ц/818/65/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Кругової С.С.,

Суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.

секретаря Кучер Ю.Ю.,

Учасники справи :

позивачі - Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, Державне агентство лісових ресурсів України, Державне підприємство Харківська лісова науково-дослідна станція

відповідачі - Дергачівська районна державна адміністрація Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, Державного агентство лісових ресурсів України, Державне підприємство Харківська лісова науково-дослідна станція до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування розпорядження місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою Прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентство лісових ресурсів України, ДП Харківська лісова науково-дослідна станція на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 липня 2019 року (головуючий суддя першої інстанції Болибок Є.А.),-

в с т а н о в и в :

У лютому 2019 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ДП Харківська лісова науково-дослідна станція звернувся до суду з позовом в якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації №13 від 21.01.2010 Про передачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 ; визнати недійсними та скасувати державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №807814, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 22.02.2010 за №011069300252; витребувати у ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) земельну ділянку площею 2 га, яка розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, на користь держави - Державного агентства лісових ресурсів України, в особі ДП Харківська лісова науково-дослідна станція з кадастровим номером 6322055900:04:000:0028.

Позовна заява мотивована тим, що Дергачівською місцевою прокуратурою 2 червня 2017 року внесено відомості до ЄРДР за №42017221280000040 та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення земельної ділянки на території Дергачівського району Харківської області, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

Зазначає у позові, що в ході досудового розслідування встановлено, що розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 21.01.2010 №13 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 2 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства та передано їй безоплатно та видано їй державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

Вважає, що вказане розпорядження Дергачівської районної держави адміністрації щодо надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , прийнято у порушення вимог ст.ст. 20,116,149 Земельного кодексу України, ст.5 Лісового кодексу України розпорядження Кабінету Міністрів України №610-р від 10.04.2008.

Посилається у позові на те, що листом ДП Харківська лісова науково-дослідна станція від 12.12.2016 №319/03 повідомлено, що вказана земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:04:000:0028 знаходиться на території земель держлісгоспу, а саме Дергачівського лісництва у кварталі 222, виділи 3,1 та будь-якої згоди ДП Харківська лісова науково-дослідна станція або попередник Данилівський дослідний держлісгосп не надавали.

Обґрунтовуючи позов зазначала, що у листі ДП Харківська державна лісовпорядна експедиція від 24.04.2017 №198 вказано, що проведено геодезичне дослідження вказаної земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:04:000:0028 загальною площею 2 га, що розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП Харківська лісова науково-дослідна станція , а саме знаходиться в межах кварталу 222, Дергачівського лісництва, виділи 1,3,4, згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року, проте в судовому порядку вказані планово-картографічні матеріали недійсними не визнано, отже вони є правовстановлюючими документами ДП Харківська лісова науково-дослідна станція на право постійного користування зазначеними земельними ділянками.

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що про зазначені порушення вимог чинного законодавства ДП Харківська лісова науково-дослідна станція та Державному агентству лісових ресурсів України стало відомо лише після порушення кримінального провадження №42017221280000040 від 02.06.2017, зокрема, після направлення Дергачівською місцевою прокуратурою відповідного запиту та картографічних матеріалів, висновків щодо накладення земельних ділянок, які перебувають у власності громадян, на землі лісогосподарського призначення, тому вважають, що строки позовної давності не пропущено.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 11 липня 2019 року у задоволенні позовних вимоги відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не зважаючи на те, що земельна ділянка була передана у приватну власність з порушенням вимог земельного законодавства задовольнити позовні вимоги не є можливим з урахуванням сплину того строку позовної давності.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції прокуратура Харківської області звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити поклавши судові витрати на відповідачів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також судом при ухваленні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зазначає, що суд ухвалюючи оскаржуване рішення дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, однак вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення позову суд застосував строк позовної давності безпідставно зазначивши, що прокурором його пропущено.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що вказаний позов було пред`явлено після вивчення прокуратурою у 2017 році питання законності відведення спірної земельної ділянки та внесення відомостей до ЄРДР за № 42017221280000040 за фактом незаконного виділення земельної ділянки.

Вважає, що висновок суду щодо обізнаності ДП Харківська лісова науково-дослідна станція у 2013 році про порушення прав є безпідставними. В матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивачів про прийняття Дергачівською райдержадміністрацією спірного розпорядження, крім того до заяви про застосування строків позовної давності таких доказів також не надано.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 просить залишити рішення суду без змін, вважає, що суд правильно застосував позовну давність до спірних правовідносин.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_2 на підставі розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області №13 від 21 січня 2010 року отримала у власність земельну кадастровий номер 6322055900:04:000:0028, площею 2.0000 га, яка розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства (а.с. 11).

Земельну ділянку кадастровий номер №6322055900:04:000:0028, площею 2.0000 га, яка розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства, відповідно до договору купівлі - продажу, зареєстрованого в реєстрі за №4338, посвідченого 19.12.2012 ПН ОСОБА_5 ., ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку (а.с. 13).

З копії листа ДП Харківська лісова науково-дослідна станція №198 від 24 квітня 2017 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:04:000:0028, яка передана у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, що розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП Харківська лісова науково-дослідна станція , а саме знаходиться в межах в кварталу 222 Дергачівського лісництва (виділи 1, 3, 4), згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року (а.с. 14).

Згідно листа Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства Харківдіпроагроліс від 17.05.2017 № А-10-50, відповідно матеріалів зйомки та наданих координат, земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:04:000:0028 розташована на території державного лісового фонду.

З матеріалів справи вбачається, що Керівником Дергачівської місцевої прокуратури листом від 07.02.2019 № 04-33-2145-17 повідомлено Голову ДАЛР України ОСОБА_6 та директора ДП Харківська лісова науково-дослідна станція ОСОБА_7 А.А. про те, що місцевою прокуратурою 2 червня 2017 року внесено відомості до ЄРДР за № 42017221280000040 та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення земельної ділянки (а.с. 19-20).

Матеріали справи містять копію листа адресовану Керівнику Дергачівської місцевої прокуратури, директора ДП Харківська ЛНДС від 12 грудня 2016 року № 319/03, в якому повідомляється про те, що виявлено земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:04:000:0028 площею 2 га, яка накладається на частину земель лісогосподарського призначення кварталу 222 вид.3;1, в якому директор просить встановити законність виділення даної земельної ділянки (а.с. 23).

Враховуючи встановлені судом обставини, колегія суддів з урахуванням вищезазначеного, вважає, що суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, але помилково застосував позовну давність і відмовив у задоволенні позову з цих підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо строків позовної давності слід зазначити наступне.

Позовна давність відповідно до положень статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності на підставі положень частини першої статті 261 ЦК України, починається від дня, коли держава в особі її органів, як суб`єктів владних повноважень, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що з позовною заявою прокурор звернувся до суду у лютому 2019 року , директор ДП Харківська лісова науково-дослідна станція у грудні 2016 року листом повідомив прокуратуру про виявлення відповідних обставин та просив встановити законність.

Відомостей про те, що позивачі були обізнані про порушення своїх прав з 2013 року матеріали справи відповідних доказів не містять.

З урахуванням вищезазначеного слід вважати строк позовної давності таким, що не є пропущеним. Тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції застосувавши строк позовної давності до відповідних правовідносин і пославшись на лист № 198 від 24.04.2017 , помилково дійшов такого висновку.

Зі змісту цього листа вбачається лише те, що ДП "Харківська лісова науково- дослідна станція " повідомляла, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року і тому на думку судової колегії ніяк не може свідчити про їх обізнанність щодо передачі цієї земельної ділянки в користування відповідачам.

Оскаржуване рішення не відповідає зазначеним вимогам, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального права і висновок суду не відповідає встановленим обставинам, що згідно ст. 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду в цій частині і ухваленням нового про задоволення позову.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За змістом частини першої та другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Статтею 23 ЗУ Про прокуратуру визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Частиною 3 статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у конкретній справі.

Насамперед, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт е частини першої статті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.

Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою ? восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України (частина дев`ята статті 149 ЗК України).

У частині першій статті 150 ЗК України визначено, що до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.6,7,8,9 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Статтею 118 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Статтями 21, 55 Конституції України та статтею 152 ЗК України встановлено рівність умов захисту прав власності на землю.

Згідно зі ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до п.5 Прикінцевих положень ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до п.а) та п.в) ч.1 ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання реєстрації недійсною.

З огляду на вимоги чинного законодавства та вище перелічені обставини справи, судова колегія вважає, що рішення місцевого органу виконавчої влади про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки є незаконним та підлягає скасуванню, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №807814 визнанню недійсним та скасуванню, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 .

Отже, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентство лісових ресурсів України, ДП Харківська лісова науково-дослідна станція підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції є таким що підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю/або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України з Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Прокуратури Харківської області підлягає стягненню сплачений судовий збір за звернення з позовом та апеляційною скаргою 23846+(23846*150%=35769) =59615 грн., у рівних частках з кожного по 19871,67 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентство лісових ресурсів України, ДП Харківська лісова науково-дослідна станція - задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 липня 2019 року - скасувати й ухвалити нове.

Позов керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування розпорядження місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації №13 від 21.01.2010 Про передачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 .

Визнати недійсними та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №807814, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 22.02.2010 за №011069300252, виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Витребувати у ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) земельну ділянку площею 2,0000 га, яка розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, на користь держави - Державного агентства лісових ресурсів України, в особі ДП Харківська лісова науково- дослідна станція з кадастровим номером 6322055900:04:000:0028.

Стягнути судовий збір з Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Прокуратури Харківської області в сумі 59615 (п`ятдетят дев`ять тисяч шістсот п`ятнадцять) грн., у рівних частках з кожного по 19871 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят одна) грн. 67 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий С.С. Кругова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук

повний текст постанови

складено 13 лютого 2020 року