Рішення

від 17.02.2020 по справі 640/6357/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2020 року м. Київ № 640/6357/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., при секретарі судового засідання Кравченку Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Громадської організації "Всеукраїнське лікарське товариство" до Міністерства культури, молоді та спорту України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Український центр з фізичної культури та спорту і осіб з інвалідністю "Інваспорт" про визнання протиправними та скасування актів,

за участі представників:

позивача - Бітківський В.М.,

відповідача - Щербина С.А.,

третьої особи - Власюк В.В.,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Громадська організація Всеукраїнське лікарське товариство (далі - позивач та/або ГО Всеукраїнське лікарське товариство ) з позовом до Міністерства культури, молоді та спорту України (далі - відповідач та/або Міністерство), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Український центр з фізичної культури та спорту і осіб із інвалідністю Інваспорт (далі - третя особа) та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати довідник Кваліфікаційних характеристик професій працівників сфери фізичної культури і спорту, випуск №85 Спортивна діяльність, затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України від 28.10.2016 року №4080, в частині посад Тренер-лікар штатної команди національних збірних , Тренер-масажист штатної команди національних збірних команд , Тренер-лікар системи закладів фізичної культури та спорту осіб із інвалідністю , Тренер-масажист системи закладів фізичної культури і спорту осіб із інвалідністю розділу Фахівці ;

- визнати протиправним та скасувати додаток №2 (Схеми тарифних розрядів посад тренерів штатних національних збірних команд України з видів спорту) до наказу Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 23.09.2005 року №2097 Про впорядкування умов оплати працівників бюджетних установ, закладів та організацій фізичної культури і спорту , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2005 року за №1236/11516, в частині посад Тренер-лікар , Тренер-Масажист .

Протокольною ухвалою суду від 10.06.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду (т. 1, а.с. 115-116).

Протокольною ухвалою від 15.07.2019 року судом відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадженні в адміністративній справі №640/6357/19 (т. 1, а.с. 226-227).

Як вбачається з матеріалів справи, мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що дія оспорюваних нормативно-правових актів призводить до медичної діяльності працівників закладів фізичної культури і спорту в Україні без відповідної освіти, ліцензії та дозволів, що створює небезпеку для здоров`я, життя осіб, що займаються фізичною культурою та спортом, несе репутаційні ризики для медичних працівників, які здійснюють свою діяльність відповідно до норм чинного законодавства, а також призводить до нецільових витрат коштів державного бюджету.

Також, Громадська організація Всеукраїнське лікарське товариство стверджує, що при прийнятті спірних нормативно-правових актів відповідачем не дотримано положень пунктів 2.1, 2.3 розділу 2 Методичних рекомендацій.

Разом з цим, позивач зазначає, що чинність довідника Кваліфікаційних характеристик професій працівників сфери фізичної культури і спорту, випуск №85 Спортивна діяльність, затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України від 28.10.2016 року №4080 в частині посад Тренер-лікар штатної команди національних збірних , Тренер-масажист штатної команди національних збірних команд , Тренер-лікар системи закладів фізичної культури та спорту осіб із інвалідністю , Тренер-масажист системи закладів фізичної культури і спорту осіб із інвалідністю розділу Фахівці , на його думку, призводить до зайняття медичною практикою без ліцензії та відповідних дозволів.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву від 07.06.2020 року (т. 1, а.с. 91-97), у якому зазначено, що посада тренера-лікаря не є самостійною професією, а включає в себе базову професію тренер з похідною частиною лікар , яка віднесена до спеціалізації, що уточнює сферу діяльності.

Крім того, Міністерством у відзиві на позовну заяву зазначено, що жодних зауважень до нього щодо проекту наказу Мінмолодьспорту від 28.10.2016 року №4080 Про затвердження довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, Випуск 85 Спортивна діяльність не надходило.

Окрім цього, відповідач стверджує, що наказ Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту України від 23.09.2005 року №2097 Про впорядкування умов оплати праці бюджетних установ, закладів та організацій галузі фізичної культури і спорту пройшов процедуру державної реєстрації у Міністерстві юстиції України, що свідчить про його законність.

У заяві про вступ у справу в якості третьої особи від 04.06.2019 року (т. 1, а.с. 74-77) Український центр з фізичної культури та спорту і осіб із інвалідністю Інваспорт проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Також, представником третьої особи подано до суду письмові пояснення від 12.07.2019 року у яких останній зазначає, що скасування спеціалізації Тренер-лікар та тренер-масажист системи закладів з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю унеможливить ефективну, якісну та злагоджену роботу між спортсменами, тренером, тренером-лікарем, тренером-масажистом та фахівцями національної збірної в цілому, що матиме негативний влив на подальший розвиток фізичної культури і спорту серед осіб з інвалідністю в Україні, позбавить можливості фаховим спеціалістам долучитися до систематичної діяльності навчально-тренувальної та спортивної роботи з особами з інвалідністю у видах спорту визначних в Україні, що в подальшому вплине на позивну динаміку спортивних результатів українських пароолімпійців та дефлімпійців на офіційних міжнародних змаганнях, наслідком чого може бути втрата позитивного іміджу України у світовій спортивній діяльності (т. 1, а.с. 211-215).

У додаткових поясненнях поданих у судовому засіданні 15.07.2019 року представник третьої особи вказав, що позивачем не обґрунтовано належність його до суб`єктів правовідносин на якого розповсюджується дія оспорюваного нормативно-правового акту та порушення його прав та охоронюваних законом інтересів (т. 1, а.с. 222-225).

Окрім зазначеного, третьої особою подано до суду додаткові пояснення щодо нормативно-правого обгрунтування позову від 15.10.2019 року, де вказано, що не взяття до уваги відповідачем чи будь-яким іншим центральним органом виконавчої влади акта рекомендаційного характеру не може бути підставою для скасування нормативно-правового акту, зокрема наказу Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 23.09.2005 року №2097 Про впорядкування умов оплати працівників бюджетних установ, закладів та організацій фізичної культури і спорту , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2005 року за №1236/11516. При цьому, третя особа стверджує, що Міністерством було враховано пункт 2.1 Методичних рекомендацій, адже наказ Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 23.09.2005 року №2097 Про впорядкування умов оплати працівників бюджетних установ, закладів та організацій фізичної культури і спорту пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України. З огляду на що, Український центр з фізичної культури та спорту і осіб із інвалідністю Інваспорт вважає доводи ГО Всеукраїнське лікарське товариство в частині порушення відповідачем Методичних рекомендацій безпідставними (т. 2, а.с. 31-33).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року №1298 Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери (зі змінами) та з метою впорядкування умов оплати праці працівників бюджетних установ, закладів та організацій фізичної культури і спорту Міністерством України у справах сім`ї, молоді та спорту прийнято наказ від 23.09.2005 року №2097 Про впорядкування умов оплати працівників бюджетних установ, закладів та організацій фізичної культури і спорту , який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.10.2005 року за №1236/11516.

Додатком 2 до наказу Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 23.09.2005 року №2097 (у редакції наказу Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 17.09.2008 року №3805) затверджено схеми тарифних розрядів посад тренерів штатних національних збірних команд України з видів спорту, зокрема, посад Тренер-лікар , Тренер-Масажист .

Тут і надалі спірний та/або оскаржуваний додаток №2 до Наказу №2097.

Також судом встановлено, що відповідно до статті 49 Закону України Про фізичну культуру і спорт , Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2013 року №220, Методичних рекомендацій щодо формування кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджених Міністерством соціальної політики України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 16.12.2011 року №547/1438, з метою забезпечення формування і здійснення підготовки послідовної державної гуманітарної політики, визначення нормативів кадрового забезпечення сфери фізичної культури і спорту Міністерством молоді та спорту України прийнято наказ від 28.10.2016 року №4080, яким затверджено і запроваджено до застосування з 01.01.2017 року погоджений з Міністерством соціальної політики України Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників сфери фізичної культури і спорту, Випуск 85 Спортивна діяльність (т. 1, а.с. 98-104).

В зазначеному Довіднику визначено кваліфікаційні характеристики професій працівників сфери фізичної культури та спорту, зокрема посад Тренер-лікар штатної команди національних збірних , Тренер-масажист штатної команди національних збірних команд , Тренер-лікар системи закладів фізичної культури та спорту осіб із інвалідністю , Тренер-масажист системи закладів фізичної культури і спорту осіб із інвалідністю .

Тут і надалі спірний та/або оскаржуваний наказ №4080 в частині.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні правові, організаційні, соціальні та економічні основи діяльності у сфері фізичної культури і спорту та регулює суспільні відносини у створенні умов для розвитку фізичної культури і спорту визначає Закон України Про фізичну культуру та спорт від 24.12.1993 року №3808-XII (далі - Закон №3808-XII).

Статтею 2 Закону №3808-XII визначено, що законодавство України про фізичну культуру і спорт базується на Конституції України і складається з цього Закону, відповідних міжнародних договорів України та інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у цій сфері.

Згідно статті 3 Закону №3808-XII громадяни мають право займатися фізичною культурою і спортом незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Це право забезпечується шляхом: вільного вибору видів спорту та фізкультурно-спортивних послуг; доступності та безпечності занять фізичною культурою і спортом; захисту прав та законних інтересів громадян; створення закладів фізичної культури і спорту; об`єднання громадян у громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості; здобуття спеціальної освіти та здійснення відповідної професійної діяльності.

Державне управління фізичною культурою і спортом, в контексті положень статті 5 Закону 3808-XII здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, за сприяння відповідно інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Разом з цим, положеннями частини 2 статті 6 Закону №3808-XII визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, зокрема, організовує та реалізує державну політику у сфері фізичної культури і спорту, виконання цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно статті 49 Закону 3808-XII (у редакції чинній від 16.10.2012 року) держава забезпечує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів у сфері фізичної культури і спорту.

Право проводити фізкультурно-оздоровчу та спортивну діяльність, фізкультурно-спортивну реабілітацію надається фахівцям, які мають спеціальну освіту та відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень. Тренери та спортивні судді проходять обов`язкову атестацію в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту. Атестація тренерів та спортивних суддів, фахівців з фізкультурно-спортивної реабілітації, які беруть участь у фізкультурно-оздоровчих, фізкультурно-реабілітаційних та спортивних заходах для осіб з інвалідністю, проводиться Українським центром з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту.

Тренерам та іншим фахівцям у сфері фізичної культури і спорту держава забезпечує: створення належних умов для праці, відпочинку, медичного обслуговування; підвищення кваліфікації один раз на п`ять років; правовий та соціальний захист; компенсації, встановлені законодавством про працю; призначення і виплату пенсій відповідно до закону; встановлення надбавок за спортивні звання в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №220 затверджено положення про Міністерство молоді та спорту України, згідно якого Міністерство молоді та спорту України (Мінмолодьспорт) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінмолодьспорт є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у молодіжній сфері, сфері фізичної культури і спорту.

Відповідно до підпунктів 2, 18 пункту 4 Положення Мінмолодьспорт відповідно до покладених на нього завдань забезпечує нормативно-правове регулювання у молодіжній сфері, сфері фізичної культури і спорту та забезпечує в установленому порядку діяльність спеціалізованого державного закладу - Українського центру з фізичної культури і спорту інвалідів.

Аналіз зазначеного дає суду підстави стверджувати, що Міністерство молоді та спорту України є центральним органом виконавчої влади, що організовує та реалізує державну політику у сфері фізичної культури і спорту, виконання цього Закону та інших нормативно-правових актів шляхом, зокрема шляхом нормативно-правового регулювання у молодіжній сфері, сфері фізичної культури і спорту та забезпечення в установленому порядку діяльність спеціалізованого державного закладу - Українського центру з фізичної культури і спорту інвалідів.

З вказаного слідує, що оскаржувані нормативно-правові акти прийняті відповідачем в порядок спосіб та в межах наданих йому повноважень.

Що ж стосується оцінки спірних нормативно-правових актів, зокрема, тверджень позивача про прийняття оскаржуваного наказу №4080 в частині посад Тренер-лікар штатної команди національних збірних , Тренер-масажист штатної команди національних збірних команд , Тренер-лікар системи закладів фізичної культури та спорту осіб із інвалідністю , Тренер-масажист системи закладів фізичної культури і спорту осіб із інвалідністю розділу Фахівці з порушенням пунктів 2.1, 2.3 Методичних рекомендацій щодо формування кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджених наказом Міністерством соціальної політики України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 16.12.2011 року №547/1438 (далі - Методичні рекомендації) суд вкаже наступне.

Так, Методичні рекомендації призначені для міністерств, центральних органів виконавчої влади, об`єднань роботодавців, інших зацікавлених соціальних партнерів, які згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2003 р. N 356 мають виконати комплекс взаємопов`язаних робіт щодо розроблення та переопрацювання чинних випусків Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (далі - ДКХП).

Згідно пункту 1.1. розділу I Методичних рекомендацій методичні рекомендації використовуються під час перегляду і удосконалення чинних випусків Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, розроблення кваліфікаційних характеристик нових та інтегрованих професій.

Відповідно до пункту 1.2. розділу I Методичних рекомендацій розробники це міністерства, інші органи виконавчої влади, всеукраїнські та галузеві об`єднання організацій роботодавців України, суб`єкти господарювання, інші заінтересовані організації та установи, які розробляють, затверджують проекти нових кваліфікаційних характеристик професій працівників та складають випуски ДКХП за видами економічної діяльності, з урахуванням сучасних технологій, умов праці та вимог до професійного рівня працівників (п. 1.5. розділу I Методичних рекомендацій).

Положеннями пункту 2.1 розділу II Методичних рекомендацій визначено, що розробники:

- організовують розроблення, доопрацювання, перегляд та удосконалення проектів кваліфікаційних характеристик професій працівників, які є для них специфічними, складають проекти випусків ДКХП за видами економічної діяльності;

- узгоджують в обов`язковому порядку професійні назви робіт та/або спеціалізації до них з Державною установою Науково-дослідним інститутом соціально-трудових відносин Міністерства соціальної політики України (ДУ НДІ соціально-трудових відносин);

- передбачають у кошторисній вартості роботи витрати на проведення науково-методичної експертизи проектів кваліфікаційних характеристик професій працівників та/або проектів випусків ДКХП;

- подають проекти кваліфікаційних характеристик професій працівників та/або проекти випусків ДКХП до Центру продуктивності для проведення науково-методичної експертизи;

- доопрацьовують проекти кваліфікаційних характеристик професій працівників та/або проекти випусків ДКХП відповідно до зауважень, якщо такі мають місце;

- погоджують з Міністерством соціальної політики України проекти кваліфікаційних характеристик професій працівників та/або проекти випусків ДКХП;

- затверджують погоджені з Міністерством соціальної політики України проекти кваліфікаційних характеристик професій працівників та/або проекти випусків ДКХП;

- визначають дату, з якої кваліфікаційні характеристики та/або випуски ДКХП набувають чинність;

- направляють до Центру продуктивності один друкований примірник затвердженого випуску ДКХП або кваліфікаційної характеристики та електронний варіант для створення електронного банку даних національного фонду (реєстру) Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Згідно пункту 2.3. розділу II Методичних рекомендацій Міністерство соціальної політики України:

- погоджує проекти кваліфікаційних характеристик професій працівників та/або проекти випусків ДКХП на підставі позитивних експертних висновків Центру продуктивності;

- в установленому порядку затверджує окремі випуски ДКХП та визначає дату, з якої вони набувають чинності.

В матеріалах справи наявний експертний висновок Державної установи науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин (ДУ НДІ СТВ) на проект Випуску 85 Спортивна діяльність Довідника кваліфікаційних професій працівнику (далі - Випуск №85) (т. 1, а.с. 32-35).

У відповідному експортному висновку вказано, що запропонований проект Випуску 85 потребує доопрацювання, зокрема, провідний тренер штатної команди національних збірних команд України з видів спорту, команд майстрів з ігрових видів спорту, штатної збірної команди України серед спортсменів інвалідів (поз. 15) слід вписати як Старший тренер та зазначено, що позиція 23 тренер-лікар та позиція 24 тренер-масажист відсутні у КП (т. 1, а.с. 33).

Також в матеріалах справи міститься лист Міністерства соціальної політики України від 26.02.2015 року №8364/0/10-15/13 де вказано, що у разі подання доопрацьованого проекту Випуск 85 Спортивна діяльність Міністерство соціальної політики України погодить його в установленому порядку (т. 1, а.с. 35).

З вказаного слідує, що відповідачем вчинено дії на виконання положень пункту 2.1 розділу II Методичних рекомендацій.

Разом з цим, суд при вирішенні спору по суті враховує, що відповідно до Загальних положень Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, які містяться у Випуску №1 Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності (розділ 1 Професія керівників, професіоналів, фахівців, та технічних службовців , затвердженого наказом Мінпраці від 29.12.2004 року №336, кваліфікаційну характеристику посади "професії" дозволяється доповнювати розділом Спеціалізація .

Суд погоджується з твердженнями відповідача та третьої особи про те, що тренер-лікар не є самостійною професією, а включає в себе назву професії тренер та спеціалізацію лікар . Зазначене стосується і професії тренер і спеціалізації масажист .

Таким чином, враховуючи наведене суд не вбачає порушення відповідачем пунктів 2.1., 2.3. розділу II Методичних рекомендації, а відтак доводи позивача в цій частині є безпідставними.

Крім того, суд відхиляє твердження Громадської організації Всеукраїнське лікарське товариство про можливість здійснення лікарської діяльності без відповідних дозволів та ліцензій, внаслідок дії спірних нормативно-правових актів мотивуючи це наступним.

По-перше, стаття 49 Закону 3808-XII прямо встановлює, що право проводити фізкультурно-оздоровчу та спортивну діяльність, фізкультурно-спортивну реабілітацію надається фахівцям, які мають спеціальну освіту та відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень.

По-друге, у Випуску №85, що затверджений наказом №4080 встановлено кваліфікаційні вимоги до посад Тренер-лікар штатної команди національних збірних - вища освіта другого рівня за ступенем магістра за напрямком підготовки медицина , спеціальністю лікувальна справа , спеціалізація за фахом лікувальна фізкультура і спортивна медицина (інтернатура, курси спеціалізації), наявність сертифіката лікаря-спеціаліста; Тренер-масажист штатної команди національних збірних команд - вища освіта початкового або першого рівня за ступенем молодшого бакалавра або бакалавра за напрямом підготовки Медицина , спеціалізація за фахом лікувальний масаж або вища освіта першого або другого за ступенем бакалавра або магістра за спеціальністю Фізична культура і спорт відповідної галузі знань, періодичність курсів спеціального масажу, підвищення кваліфікації; Тренер-лікар системи закладів фізичної культури та спорту осіб із інвалідністю .

З вказаного слідує, що тренер-лікар та тренер-масажист для здійснення своєї діяльності мають мати відповідну освіту за напрямком підготовки Медицина , а відтак доводи позивача, що дія оспорюваних нормативно-правових актів призводить до медичної діяльності працівників закладів фізичної культури і спорту в Україні без відповідної освіти, ліцензії та дозволів та створює небезпеку для здоров`я, життя осіб, що займаються фізичною культурою та спортом, несе репутаційні ризики для медичних працівників, які здійснюють свою діяльність відповідно до норм чинного законодавства, не знаходять свого підтвердження під час розгляду справи.

Що ж стосується оцінки Додатку 2 до наказу Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 23.09.2005 року №2097 (у редакції наказу Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 17.09.2008 року №3805) суд зазначає наступне.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що наказ Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 23.09.2005 року №2097 пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

Також, наказ Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 23.09.2005 року №2097 погоджено з Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством фінансів України, професійною спілкою культури України, що підтверджується листом Міністерства юстиції України від 12.08.2019 року №29894/16835-26-19/10.2.1 (Т. 1, а.с. 233-234).

Окрім цього, в матеріалах справи міститься висновок Міністерства юстиції України від 20.10.2005 року (т. 2, а.с. 43).

З огляду на вказане, доводи Громадської організації Всеукраїнське лікарське товариство в частині порушень положень Методичних рекомендації під час прийняття наказу Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 23.09.2005 року №2097 є безпідставними.

Також суд вважає безпідставними доводи позивача про відсутність в Постанові Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року №1298 Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери (далі - Постанова №1298) посади тренер-лікар , як підставу для задоволення адміністративного позову, з огляду на таке.

Згідно пункту 6 Постанови №1298 міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, а також Національній та галузевим академіям наук у місячний термін розробити і затвердити за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством фінансів конкретні умови оплати праці та розміри посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників підвідомчих бюджетних установ, закладів та організацій відповідно до Єдиної тарифної сітки з урахуванням складності, відповідальності та специфіки їх роботи.

Тобто, пункт 6 Постанови №1298 передбачає обов`язок центральних органів виконавчої влади розробити і затвердити за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством фінансів конкретні умови оплати праці та розміри посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників підвідомчих бюджетних установ, закладів та організацій відповідно до Єдиної тарифної сітки з урахуванням складності, відповідальності та специфіки їх роботи.

Суд звертає увагу, що наказ Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 23.09.2005 року №2097 розроблений відповідачем щодо умов оплати праці та розмірів посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників безпосередньо підвідомчих йому бюджетних установ, закладів та організацій, відповідає вимогам Єдиної тарифної сітки у кількісному значенні.

Відсутність у Постанові №1298 посади тренер-лікар не свідчить про протиправність наказу Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 23.09.2005 року №2097.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Громадської організації Всеукраїнське лікарське товариство є безпідставними та необґрунтованими.

Разом з цим, суд зазначає, що жодного іншого правового обгрунтування спірних нормативно-правових актів на невідповідність правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень ГО Всеукраїнське лікарське товариство у позовній заяві не наведено, а в судових засіданнях не озвучено.

Згідно частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За своїм смисловим навантаженням термін законний інтерес є тотожним охоронюваному законом інтересу , оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту норми частини 1 статті 5 КАС України слідує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово її ); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до юридичного відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес, а його права порушені з боку суб`єкта владних повноважень.

Так, Громадська організація Всеукраїнське лікарське товариство не є особою, щодо якої застосовано оскаржувані нормативно-правові акти, а є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано (застосовуються) нормативно-правові акти.

Суд критично ставиться до наведених тверджень позивача мотивуючи це наступним.

Згідно пункту 1.1. розділу I Статуту Громадської організації Всеукраїнське лікарське товариство (далі - Статут) вона є неприбутковою громадською організацією, яка об`єднує лікарів України, незалежно від місця роботи та мешкання, національності, релігійних переконань і партійної належності.

В розрізі положень пункту 2.1. розділу II Статуту ВУЛТ ставить за мету сприяння охороні і зміцненню здоров`я українського народу, розвиток вітчизняної медичної науки, участь у вирішенні медичних проблем, сприяння професійному росту медичних працівників, їх правовому та соціальному захисту, задоволення своїх законних, соціальних, економічних, творчих та інших спільних інтересів.

Пунктом 2.2. розділу II Статуту ВУЛТ визначено, що завдання діяльності ВУЛТ є: сприяння моральному, культурному та національному відродженню українського лікарства та всього народу України; піднесення державної та суспільної значимості професії лікаря, сприяння відродженню її авторитету і престижу, запровадження лікарського самоврядування, сприяння поліпшення рівня та якості медичної допомоги усім верствам населення; сприяння зросту професійного рівня українських лікарів, шляхом підвищення кваліфікації і практичної майстерності, удосконалення медичної освіти, розвитку творчого потенціалу, реалізації права на інтелектуальну власність та її результати; сприяння формування пріоритетних напрямів медичної науки, організація та участь у проведенні наукових досліджень актуальних проблем медицини та охорони здоров`я, впровадженні їх досягнень в практику; обстоювання інтересів членів ВУЛТ в органах державної влади і державного управління, громадських організаціях, суді та прокуратурі, сприяння забезпеченню юридичного захисту їхніх громадянських прав, професійних, соціальних та економічних інтересів.

Аналіз змісту положень Статуту позивача дає суду підстави стверджувати, що його діяльність спрямована на захист та забезпечення прав та свобод лікарів України.

Законом України Про охорону здоров`я від 19.11.1992 року №2801-XII визначено, що правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості (далі - Закон №2801-XII).

У статті 3 Закону №2801-XII наведено визначення медичної допомоги, яка є діяльністю професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами.

В свою чергу, згідно положень статті 1 Закону №3808-XII громадська організація фізкультурно-спортивної спрямованості - об`єднання громадян, яке створюється з метою задоволення потреб його членів у сфері фізичної культури і спорту.

Суд констатує, що позивач не є громадською організацією фізкультурно-спортивної спрямованості.

Більше того, статті 1 Закону №3808-XII визначає, що суб`єкти сфери фізичної культури і спорту - фізичні або юридичні особи, які здійснюють свою діяльність з метою розвитку фізичної культури і спорту. Суб`єктами сфери фізичної культури і спорту є: фізичні особи, які займаються фізичною культурою і спортом, у тому числі спортсмени; фахівці сфери фізичної культури і спорту; заклади фізичної культури і спорту; відповідні органи влади.

Заклад фізичної культури і спорту - юридична особа, що забезпечує розвиток фізичної культури і спорту шляхом, зокрема, надання фізкультурно-спортивних послуг. Закладами фізичної культури і спорту, зокрема, є: спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту вищих навчальних закладів, фізкультурно-оздоровчі заклади, центри фізичного здоров`я населення, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю.

Зміст Статут позивача дає суду підстави дійти до висновку, що Громадська організація Всеукраїнське лікарське товариство не є в розумінні Закону №3808-XII суб`єктом сфери фізичної культури і спорту.

Суд наголошує, що спірні нормативно-правові акти прийняті, з урахуванням вимог Закону №3808-XII. І як наслідок можуть бути застосовані до тих суб`єктів, які забезпечують розвиток фізичної культури і спорту.

Підсумовуючи наведене, з огляду на те, що судом в ході розгляду справи встановлено обставини того, що Громадська організація Всеукраїнське лікарське товариство не є громадською організацією фізкультурно-спортивної спрямованості та не є суб`єктом сфери фізичної культури і спорту, що прямо слідує із Статуту останньої.

Таким чином, суд вважає безпідставними твердження позивача про те, що він є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано (застосовуються) нормативно-правові акти, які є предметом оскарженні в даній адміністративній справі.

Разом з цим, суд наголошує, що в ході розгляду справи представник позивача не міг пояснити, яким чином оскаржувані нормативно-правові акти порушують права Громадської організації Всеукраїнське лікарське товариство та/або її членів.

Крім цього, позовна заява не містить в собі жодного обгрунтування негативного впливу спірних нормативно-правових актів на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси ГО Всеукраїнське лікарське товариство та/або її членів.

В свою чергу, зазначене свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі №522/3665/17.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, що має своїм наслідком відмову в задоволенні адміністративного позову.

Оскільки адміністративний позов задоволенню не підлягає відсутні підстави для стягнення на користь позивача сплаченого ним судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5, 73, 77-78, 139, 143, 243-246, 250 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Громадської організації Всеукраїнське лікарське товариство (01004, м. Київ, вул. Льва Толстого, б. 7, код ЄДРПОУ 20071736) до Міністерства культури, молоді та спорту України (01008, м. Київ, вул. Миха1йла Грушевського, б. 12/2, код ЄДРПОУ 43220275) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Український центр з фізичної культури та спорту і осіб із інвалідністю Інваспорт (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, б. 42, код ЄДРПОУ 21453585) про визнання актів протиправними та їх скасування відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева

Повний текст рішення складений 17.02.2020