Постанова

від 14.02.2020 по справі 620/2640/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2640/19 Головуючий у І інстанції - Скалозуб Ю.О.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Відповідача, що була прийнята на тридцять третій сесії сьомого скликання за № 476-33/VІІ від 19.03.2019 року у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, що в урочищі Сад Кантурі відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки;

- зобов`язати Відповідача повторно розглянути заяву Позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, що в урочищі Сад Кантурі у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що законодавством України передбачена можливість набувати громадянами України у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм, визначених ст. 121 Земельного кодексу України, за рахунок земель сільськогосподарського призначення. При цьому, у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність, остання має бути мотивована та відповідати положенням ст. 118 Земельного кодексу України.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Зокрема, Позивач зазначає, що сад, за визначенням п.2.17 ДБН 360-92**, не входить до сельбищної території. До багаторічних сільськогосподарських насаджень відносяться: сад, виноградник, ягідник, плодовий розплідник, плантації та ін. (ГОСТ 26640-85 Землі. Терміни та визначення , затверджений постановою Державного комітету зі стандартів від 28.10.1985 року № 3453).

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Також, Відповідач звертає увагу на те, що для віднесення земельної ділянки до певної категорії необхідне рішення відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування як і для зміни цільового призначення. Земельна ділянка, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення якої у власність для ведення особистого селянського господарства просив надати Позивач, ніколи не була віднесена до земель сільськогосподарського призначення. Більше того, фактичне цільове використання даної земельної ділянки (вона використовується всіма мешканцями для відпочинку) унеможливлює віднесення даної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення. Спірна земельна ділянка (сад) с фактично єдиним зеленим насадженням на території села Хороше Озеро, яку для відпочинку можуть використовувати всі жителі даного населеного пункту. Прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки у власність Позивачу, буде не лише незаконним, а і порушить права та законні інтереси всієї територіальної громади, оскільки не будуть забезпечені сприятливі умови життєдіяльності людини, права на відпочинок на території саду люди вони вже не матимуть.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, що в урочищі Сад Кантурі у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Також, до вказаної заяви додано графічні матеріали на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки, копію документа, що посвідчує особу та копію ідентифікаційного коду (а.с. 9).

Рішенням Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 19 березня 2019 року № 476-33/VII Позивачу відмовлено у наданні дозволу (а.с. 11-12).

Водночас, як слідує зі змісту вказаного рішення, відмова мотивована тим, що на даній земельній ділянці знаходяться багаторічні насадження (сад), а тому ця земельна ділянка не може надаватися для ведення особистого селянського господарства.

Вважаючи вказану відмову протиправною Позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що місце розташування земельної ділянки, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність яку просив надати Позивач не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а є земельною ділянкою загального користування в межах населеного пункту, як наслідок Відповідачем прийнято правомірне рішення про відмову у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожному громадянину України, згідно статті 14 Конституції України, гарантується право на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом

Згідно із статтею 15-1 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року № 2768-ІІІ (далі - ЗК України) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Пунктом а ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка, щодо якої Позивач просить надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

Так, згідно п. 2.1 ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, затверджених наказом Держкоммістобудування 17.04.1992 року № 44 (далі - ДБН 360-92**), територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на сельбищну, виробничу, в тому числі зовнішнього транспорту і ландшафтно-рекреаційну.

Відповідно до п. 2.2 ДБН 360-92**, до сельбищної території входять ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у т.ч. навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів бездослідних виробництв, внутрішньо сельбищна вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об`єкти зеленого будівництва й місця загального користування.

Статтею 38 ЗК України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (ст. 39 ЗК України).

За приписами п. а ч. 4 ст. 83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно схеми землекористування (проект планування та забудови), розробленої в 1967 році земельна ділянка, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення якої у власність для ведення особистого селянського господарства просив надати Позивач обліковується як сад (а.с.24).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази Генерального плану та плану земельно-господарського устрою с. Хороше Озеро після 1967 року.

На даний час, єдиною містобудівною документацією, якою він керується при прийнятті рішень щодо надання або відмови у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність є схема землекористування (проект планування та забудови), розроблений 1967 році.

Згідно ст. 1 Закону України Про землеустрій , цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Аналіз п. 2.2 ДБН 360-92** та ст. 38 ЗК України приводить до висновку, що сельбища територія може мати лише цільове призначення - землі житлової та громадської забудови.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що місце розташування земельної ділянки, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність якої просив надати Позивач не відповідає вимогам п. а ч. 3 ст. 22 ЗК України, оскільки обране місце розташування земельної ділянки не відповідає цільовому призначенню - землі сільськогосподарського призначення, з чим погоджується колегія суддів.

Крім того, місце розташування даної земельної ділянки не відповідає наявній містобудівній документації, зокрема схемі землекористування (проект планування та забудови), розробленої 1967 року, оскільки обліковується як сад - сельбища територія, яка за цільовим призначенням є землями житлової та громадської забудови.

Разом з цим, відповідно до положень частини 7 статті 118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що при прийнятті оскаржуваного рішення Відповідачем положення даної норми дотримані, Позивачу надана вмотивована відмова щодо неможливості задоволення його заяви, оскільки на обраній ним земельній ділянці знаходиться сад.

Також, факт знаходження на даній земельній ділянці багаторічних насаджень також підтверджується інформацією з публічної кадастрової карти, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 14).

Таким чином, аналіз вищенаведених норм та дані схеми землекористування (проект планування та забудови), розробленої 1967 року свідчать про відсутність правових підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га розташованої в с. Хороше Озеро урочище Сад Кантурі .

З урахуванням вищезазначеного, дана земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а є земельною ділянкою загального користування в межах населеного пункту.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Відповідачем прийнято правомірне рішення про відмову у наданні дозволу Позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, з чим погоджується колегія суддів.

Щодо доводів в апеляційній скарзі, що оскільки у п. 2.17. ДБН 360-92** не зазначено слово сад , то Позивач вважає, що сад не входить до селищної території, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до п. а ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Отже, місце розташування земельної ділянки, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність якої просив надати Позивач не відповідає вимогам п, а ч. 3 ст. 22 ЗК України (обране місце розташування земельної ділянки не відповідає цільовому призначенню - землі сільськогосподарського призначення), а також місце розташування даної земельної ділянки не відповідає наявній містобудівній документації, зокрема схемі землекористування (проект планування та забудови), розробленої 1967 р., оскільки обліковується як сад - сельбища територія, яка за цільовим призначенням є землями житлової та громадської забудови.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, виконано покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності своїх дій.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволенню адміністративного позову, з чим погоджується колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко