Постанова

від 10.02.2020 по справі 914/1181/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2020 р. Справа №914/1181/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Федорів Н.В.

розглянув апеляційну скаргу Львівської міської ради від 22.11.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.10.2019 (повний текст рішення складено 28.10.2019, суддя Мазовіта А.Б.)

у справі № 914/1181/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Барви Львова", м. Львів

до відповідача-1 Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-2 Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-3 Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів

про визнання частково недійсним договору, визнання частково протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради, визнання протиправним та скасування розпорядження районної адміністрації

представники сторін:

від позивача - не з`явився,

від відповідача-1 - не з`явився,

від відповідача-2 - не з`явився,

від відповідача-3 - Ковалишин Н.О.

14.06.2019 до Господарського суду Львівської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) "Барви Львова" з позовом до відповідачів Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, Львівської міської ради та Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про: 1) визнання недійсними п.2.2.4 та 5.4 договору про право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд №Г-2315-17 від 29.12.2017; 2) визнання протиправною та скасування п.1.4.2 ухвали Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019, яким вилучено пункт 98 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м.Львова; 3) про визнання протиправним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №210 від 24.05.2019.

Позовні вимоги мотивовано наступним:

1) п.2.2.4 та 5.4 договору №Г-2315-17 від 29.12.2017, на думку позивача, підлягають визнанню недійсними, оскільки вони передбачають право Львівської міської ради на припинення договору оренди в односторонньому порядку, що суперечить положенням ГК України та Закону України Про оренду державного та комунального майна ;

2) незаконність п.1.4.2 ухвали Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019 полягає в тому, що жодним нормативним актом не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування на вилучення тимчасової споруди з відповідних переліків тимчасових споруд. Окрім того, вилучаючи пункт 98 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м.Львова, Львівська міська рада фактично в односторонньому порядку скасувала діюче право позивача на розміщення тимчасової споруди, оскільки відповідно до положень договору №Г-2315-17 від 29.12.2017, термін його дії встановлено до 31.12.2019, що також відображено у паспорті прив`язки;

3) з огляду на вищенаведене, а також на те, що у спірній ситуації відсутні підстави для демонтажу тимчасової споруди, які випливають із чинних нормативних актів (зокрема, розділу 7 Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015), позивач вважає, що розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №210 від 24.05.2019, яким ТзОВ Барви Львова зобов`язано демонтувати тимчасову споруду, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.10.2019 позов у даній справі задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано п.1.4.2 ухвали Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019, яким вилучено пункт 98 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м.Львова; закрито провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №210 від 24.05.2019; відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив з наступного:

1) між сторонами на підставі ухвал Львівської міської ради №1568 від 02.03.2017, та №3417 від 17.05.2018, позивачу до 31.12.2019 було продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді, розташованій за адресою м. Львів, вул . Князя Романа, 38, виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів особи, тобто, у даному випадку, право позивача на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі №1-9/2009 зазначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Зважаючи на наведене місцевий господарський суд дійшов висновку, що п. 1.4.2 ухвали Львівської міської ради від 04.04.2019 №4839 Про внесення змін до ухвал міської ради від 02.03.2017 №1568, від 27.04.2017 №1888, від 08.06.2017 №2123, від 29.06.2017 №2257, від 26.10.2017 №2526 та від 17.05.2018 №3417 суперечить чинному законодавству, оскільки відповідач-2, як орган місцевого самоврядування, не наділений правом змінювати або скасовувати свої рішення про надання дозволу чи продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах.

При цьому, суд послався на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.07.2018 у справі №914/1389/17;

2) з матеріалів справи вбачається, що сторони договору №Г-2315-17 від 29.12.2017, врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок припинення дії цього договору, що не суперечить вимогам статей 6, 525, 598, 627, 651 ЦК України та статей 188, 291 ГК України. Враховуючи наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо визнання недійсним п. 2.2.4. та п. 5.4. договору №Г-2315-17 від 29.12.2017 є безпідставною, а тому в її задоволенні слід відмовити.

При цьому, суд послався на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/3248/18 від 31.07.2019;

3) з огляду на положення КАС України та Закону України Про благоустрій населених пунктів Галицька районна адміністрація Львівської міської ради є органом, що наділений контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою, а спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою (зокрема, відновлення благоустрою шляхом демонтажу елементів благоустрою) є публічно-правовими й мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Зважаючи на це суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за позовною вимогою про визнання протиправним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 24.05.2019 №210 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

При цьому, суд послався також на правову позицію, наведену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 914/1092/18.

Відповідач-2, не погодившись з вказаним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій послався на те, що вирішуючи спір, місцевий господарський суд порушив правила підсудності розгляду такої категорії справ, втрутився у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, порушив норми матеріального та процесуального права, а також дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим просив оскаржуване рішення в частині задоволеної позовної вимоги скасувати та прийняти нове, яким в цій частині в позові відмовити.

У своїй апеляційній скарзі скаржник зазначив наступне:

1) суд першої інстанції порушив правила юрисдикції, встановлені у ст. 20 ГПК України, оскільки з аналізу норм Конституції України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , Закону України Про благоустрій населених пунктів , КАС України, Правил благоустрою міста Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради №376 від 21.04.2011 та Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженої ухвалою Львівської міської ради №4526 від 23.04.2015 випливає, що у сфері благоустрою міста Львова міська рада та її виконавчі органи наділені владними управлінськими функціями, здійснюючи які вони приймають відповідні акти (рішення, розпорядження). Таким чином, відповідач-2 вважає, що спори щодо оскарження таких актів (в тому числі, ухвали Львівської міської ради) носять публічно-правовий характер і повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства;

2) суд першої інстанції допустив порушення норм ст. 182 та 185 ГПК України, а саме, незважаючи на те, що в межах підготовчого провадження відповідач-2 заявив клопотання про закриття провадження у даній справі у зв`язку із її непідвідомчістю господарським судам, суд не розглянув та не вирішив вказаного клопотання;

3) в силу приписів ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування , ст. 10, 12, 13, 21, 34, 40 Закону України Про благоустрій населених пунктів до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій, що надає змогу Львівській міській раді самостійно визначати строк розміщення тимчасових споруд на території міста Львова. Зважаючи на це, твердження суду про те, що відповідач-2, як орган місцевого самоврядування, не наділений правом змінювати або скасовувати свої рішення про надання дозволу чи продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах не відповідає ані реальним обставинам справи, ані будь-якій логіці. Суд першої інстанції, помилково і, очевидно, не до кінця з`ясував правову природу спірних ухвал, оскільки такими не надавався дозвіл на здійснення підприємницької діяльності, а фактично встановлювався строк на розміщення тимчасових споруд. Наявність лише самого договору на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності не дає право на розміщення тимчасової споруди, про що добре обізнаний позивач.

Крім того, відповідно до спірного договору № Г-2315-17 передбачено, що його предметом є надання орендодавцем орендареві права на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд на умовах оренди на термін відповідно до ухвал Львівської міської ради. Відповідно до п. 2.2.4 договору встановлено обов`язок орендаря демонтувати тимчасову споруду при скасуванні ухвали Львівської міської ради, п.5.4 передбачено, що договір припиняється в односторонньому порядку орендодавцем у разі скасування пункту ухвали, який надає право тимчасового користування, а відповідно до п.6.1, термін договору встановлюється відповідно до пункту 5.5 Порядку розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та п.1 ухвали Львівської міської ради від 02.03.2017 № 1568. Тобто, позивач, укладаючи спірний договір, був свідомий того, що укладає його на строк визначений на сесії міської ради та що за рішенням такої сесії строк дії договору може бути припинений.

4) ухваливши оскаржуване рішення суд першої інстанції фактично порушив дискреційні повноваження Львівської міської ради, передбачені Конституцією України для органів місцевого самоврядування (статті 142,143,144 Конституції України) та вирішив питання, що не відноситься до компетенції суду, а саме погодив подальше розміщення позивачу спірної тимчасової споруди на території міста.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апеляційної скарги та просив залишити апеляційну скаргу відповідача-2 без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін, покликаючись на таке:

1) визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб`єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах управлінських функцій. У спірних правовідносинах відсутня управлінська діяльність Львівської міської ради у сфері самоврядного контролю та немає ознак реалізації нею владних управлінських повноважень. Натомість між сторонами виникли правовідносини, щодо правомірності дострокового, в односторонньому порядку, припинення договору про право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд № Г-2315-17.

З огляду на те, що однією з підстав припинення договору № Г-2315-17 передбачено прийняття рішень Львівською міською радою, то оспорення правомірності рішень такої третьої особи не може бути публічно-правовим спором, а спором, що виник при зміні, розірванні і виконанні правочину у господарській діяльності.

Станом на момент винесення ухвали у позивача був наявний паспорт прив`язки, який у встановленому порядку не був анульований, підстав для анулювання такого немає, а отже, спірна тимчасова споруда не є самовільно встановленою. За таких обставин, доводи відповідача-2, що він у спірній ситуації діяв як суб`єкт владних повноважень, реалізуючи відповідний самоврядний контроль за встановленою тимчасовою спорудою, є неспроможними та необґрунтованими;

2) статтею 40 Закону України Про благоустрій населених пунктів встановлено способи реалізації самоврядного контролю у сфері благоустрою, серед яких немає такого як вилучення органом місцевого самоврядування одного з пунктів раніше прийнятої ним ухвали;

3) в розумінні рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі №1-9/2009, припинення Львівською міською радою строку розміщення тимчасової споруди в односторонньому порядку, є зміною дії попереднього рішення міської ради, яке підриває гарантію стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, а тому є незаконним. Окрім того, в ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні відсутні повноваження місцевих рад на скасування чи зміну власних рішень. Міська рада може скасувати чи змінити рішення лише її виконавчого органу;

4) апелянт у всій апеляційній скарзі вказує на те, що ЛМР має право на встановлення строку розміщення тимчасової споруди, проте не звертає увагу, що спірною ухвалою такий строк не було встановлено, а лише виключено один із пунктів Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова, чим в односторонньому порядку припинено право на оренду елементів благоустрою, що не є тотожним встановленню терміну договору оренди. Оскільки у відповідача-2 немає повноважень скасовувати попередньо прийняте рішення, таким чином, на думку позивача, не можуть вважатися дискреційними повноваженнями ті повноваження місцевих рад, які не передбачені законом.

Відповідач-3 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому повністю підтримав доводи та вимоги, наведені в апеляційній скарзі відповідача-2.

Відповідач-1 не виконав вимог ухвали суду від 09.12.2019 та не подав відзиву на апеляційну скаргу.

В судове засідання, призначене на 10.02.2020, позивач, а також відповідачі -1 та -2 не забезпечили явку своїх представників, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судових засідань у даній справі за адресами, відомості про які містяться в матеріалах справи та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, які наявні в матеріалах справи, та розпискою про ознайомлення із датою та часом відкладення розгляду справи.

Разом з тим, в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги відповідача-2 по суті, позиції сторін достатньо повно та зрозуміло викладено у документах, які наявні в матеріалах справи, а в судовому засіданні 23.01.2020 скаржник (відповідач-2) та позивач надали усні пояснення з приводу апеляційної скарги.

Зважаючи на наведене, з огляду на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо здійснити без представників позивача, а також відповідачів-1 та -2.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується жодною із сторін у частині закриття провадження у справі по позовній вимозі про визнання протиправним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №210 від 24.05.2019 та в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним п. 2.2.4. та п. 5.4. договору №Г-2315-17 від 29.12.2017, з огляду на те, що під час апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду в цій частині судом апеляційної інстанції не було встановлено будь-яких порушень, у даній постанові буде наведено перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Львівської міської ради від 02.03.2017 за №1568 Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах, що розміщені на території м.Львова, згідно з додатком 1, до 31.05.2018.

У п. 98 Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова, який є додатком 1 до ухвали Львівської міської ради №1568 від 02.03.2017, вказано Товариство з обмеженою відповідальністю Барви Львова , тимчасову споруду якої розміщено за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38, площею 44 кв.м.

29.12.2017 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Барви Львова (орендар) було укладено договір №Г-2315-17 на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд.

Предметом цього договору є надання орендодавцем орендареві права на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд на умовах оренди на термін відповідно до ухвал Львівської міської ради від 23.04.2015 за №4526 Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові , від 02.03.2017 за №1613 Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 №4526 Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові , від 02.03.2017 за №1568 Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору орендодавець зобов`язався надати у тимчасову оренду конструктивний елемент благоустрою комунальної власності площею 44,00 кв.м (тротуар, газон, тощо) для розміщення тимчасової споруди за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38.

Згідно п. 2.2.4 договору орендар зобов`язався демонтувати тимчасову споруду при скасуванні ухвали Львівської міської ради №1568 від 02.03.2017, після закінчення терміну дії цього договору, а також у разі виникнення потреби для реконструкції, ремонту, чи будівництва на місці розташування тимчасової споруди.

Пунктом 5.4 договору встановлено, що договір припиняється в односторонньому порядку орендодавцем у разі скасування пункту ухвали, який надає право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд відповідному суб`єкту підприємницької діяльності з дати прийняття ухвали про його скасування.

Відповідно до п. 6.1 договору термін дії договору встановлюється з 01.01.2017 по 31.05.2018 (відповідно до п. 5.5 Порядку розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526 (зі змінами) та п. 1 ухвали Львівської міської ради від 02.03.2017 №1568).

Ухвалою Львівської міської ради від 17.05.2018 за №3417, серед іншого, було внесено зміни до ухвали Львівської міської ради від 02.03.2017 за №1568 щодо продовження позивачу до 31.12.2019 терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді за адресою м. Львів, вул. Князя Романа, 38.

22.06.2018 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Барви Львова (орендар) було укладено договір №Г-2315-17 (Д-18) про внесення змін до договору № Г-2315-17 від 29.12.2017, яким п.6.1 договору викладено у новій редакції - термін дії договору встановлено до 31.12.2019 (відповідно до п.1.1 ухвали Львівської міської ради від 17.05.2018 №3417).

04.04.2019 Львівською міською радою прийнято ухвалу №4839 Про внесення змін до ухвал міської ради від 02.03.2017 №1568, від 27.04.2017 №1888, від 08.06.2017 №2123, від 29.06.2017 №2257, від 26.10.2017 №2526 та від 17.05.2018 №3417 , пунктом 1.4.2 якої внесено зміни до переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова, а саме, виключено із переліку п. 98 - приміщення за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38, площею 44 кв.м.

Ухвала Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019 стала правовою підставою для розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №210 від 24.05.2019 Про демонтаж самочинно встановленої тимчасової споруди ТзОВ Барви Львова вул. Князя Романа, 38 , якою позивача було зобов`язано в добровільному порядку забезпечити демонтаж тимчасової споруди за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38 в термін до 22.06.2019.

Стосовно тверджень скаржника про непідвідомчість спору у даній справі господарським судам, колегія суддів зазначає таке:

За приписами частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Справою адміністративної юрисдикції відповідно до частини першої статті 4 КАС України є публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб`єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах управлінських функцій.

Закон України Про благоустрій населених пунктів визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Згідно зі статтею 10 Закону України Про благоустрій населених пунктів до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.

Львівською міською радою, як суб`єктом владних управлінських функцій, в межах повноважень, передбачених Законами України Про місцеве самоврядування в Україні та Про благоустрій населених пунктів , було розроблено та затверджено Правила благоустрою міста Львова (ухвала Львівської міської ради №376 від 21.04.2011) та Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові (ухвала Львівської міської ради №4526 від 23.04.2015).

Спірні правовідносини між позивачем та відповідачами у даній справі виникли у сфері розміщення позивачем конкретної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на території м. Львова, зокрема, спір стосується правомірності ухвали Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019, якою було внесено зміни до іншої ухвали Львівської міської ради №1568 від 03.02.2017, внаслідок чого тимчасову споруду позивача було вилучено із Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова.

З огляду на існування договірних відносин між позивачем та відповідачем-1 з приводу тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасової споруди (договір №Г-2315-17 від 29.12.2017 з наступними змінами), а також на наявність у позивача паспорта прив`язки №ТС-2018-0513-Г від 21.08.2018 (дійсний до 31.12.2019), колегія суддів констатує, що спірне рішення Львівської міської ради було прийняте органом місцевого самоврядування не у сфері публічно-правових відносин та не має ознак реалізації органом місцевого самоврядування своєї публічної влади.

Як передбачено частиною 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

На підставі вказаного колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що спір у справі 914/1181/19 у відповідній частині підлягає розгляду за правилами КАС України.

По суті оскаржуваної ухвали Львівської міської ради колегія суддів зазначає наступне:

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Згідно ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковим до виконання на відповідній території.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Частиною 3 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно частини 1 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Як зазначалося вище, 02.03.2017 Львівською міською радою було прийнято ухвалу №1568, якою позивачу до 31.05.2018 було продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді, розташованій за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38 (п. 1 ухвали, п. 98 додатку 1 до ухвали). Ухвалою Львівської міської ради №3417 від 17.05.2018 (п. 1.1. ухвали) позивачу продовжено до 31.12.2019 термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді за вищевказаною адресою.

Оскаржуваною ухвалою Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019 (п. 1.4.2. ухвали) внесено зміни до переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова - виключено із переліку п. 98 - приміщення за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38.

Як зазначено в тексті самої ухвали, при її винесенні Львівська міська рада керувалася Законами України Про регулювання містобудівної діяльності , Про місцеве самоврядування в Україні , Про благоустрій населених пунктів , постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198 Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони , наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011 Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності .

Інших нормативних, а також фактичних підстав для вилучення тимчасової споруди, у якій здійснює господарську діяльність позивач, в оскаржуваній ухвалі Львівської міської ради не наведено.

Водночас, вказаними нормативними актами не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування на вилучення тимчасових споруд з відповідних переліків, на підставі яких видається паспорт прив`язки та укладається відповідний договір оренди об`єктів благоустрою.

Так, зокрема, у Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності передбачено, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди у якому, зокрема, містяться відомості про термін дійсності паспорта прив`язки та про термін продовження його дії.

У пункті 2.27 Порядку зазначено умови, за яких дія паспорта прив`язки тимчасової споруди анулюється: 1) недотримання вимог паспорта прив`язки при її встановленні; 2) невстановлення тимчасової споруди протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив`язки; 3) надання недостовірних відомостей у документах під час підготовки паспорта прив`язки тимчасової прив`язки.

У пункті 2.30 Порядку визначено умови, за яких тимчасова споруда підлягає демонтажу, а саме: 1) у разі закінчення строку дії паспорта прив`язки; 2) у разі анулювання паспорта прив`язки; 3) у разі самовільного встановлення тимчасової споруди.

Тобто, чинне законодавство не передбачає такої підстави для демонтажу тимчасової споруди як одностроннє зменшення органом місцевого строку користування тимчасовою спорудою.

З огляду на те, що рішення про надання позивачу можливості встановлення тимчасової споруди вже було прийнято, а відповідні відносини між сторонами були врегульовані договором між ними, колегія суддів наголошує, що у випадку порушення позивачем будь-яких вимог при встановленні та функціонуванні тимчасової споруди, законодавством та договором між сторонами визначено механізми захисту прав органу місцевого самоврядування, яких він повинен дотримуватися.

Вказаним спростовуються твердження скаржника про те, що право органу місцевого самоврядування самостійно та на власний розсуд встановлювати строк користування тимчасовою спорудою, в тому числі у сторону зменшення, випливає з ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та ст. 10, 12, 13, 21, 34, 40 Закону України Про благоустрій населених пунктів , якими віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій.

Додатково колегія суддів звертає увагу, що ст. 40 Закону України Про благоустрій населених пунктів не передбачено такої форми самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій як одностроннє зменшення органом місцевого строку користування тимчасовою спорудою.

Крім того, відповідно до розділу 5 Порядку передачі у короткострокову оренду елементів благоустрою, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №2436 від 30.05.2013, договір на користування конструктивним елементом благоустрою припиняється після закінчення терміну його дії. Договір припиняється через його розірвання до закінчення терміну дії за рішенням управління комунальної власності департаменту економічної політики (що передбачається у договорі як істотна умова): 1) за письмовою заявою суб`єкта підприємницької діяльності; 2) в односторонньому порядку у разі наявної заборгованості за договором більше ніж за 2 місяці; 3) в односторонньому порядку за поданням відповідної районної адміністрації інформації про не приведення суб`єктами підприємницької діяльності ТС або ПТО у відповідність до плану прив`язки або графічних матеріалів з естетичного оформлення пересувної ТС, або порушення режиму роботи ТС або ПТО.

Інших підстав припинення договору на користування конструктивним елементом благоустрою Порядком передачі у короткострокову оренду елементів благоустрою не передбачено.

Слід також зазначити, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідачем-1 чи відповідачем-2 приймалося рішення про припинення договору №Г-2315-17 від 29.12.2017 з будь-яких підстав, натомість спірною ухвалою Львівської міської ради позивачу було фактично зменшено строк користування тимчасовою спорудою без будь-яких обґрунтувань. Вказане рішення органу місцевого самоврядування було викладено у формі скасування попереднього рішення, яким позивачу було встановлено строк користування відповідною тимчасовою спорудою.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі №1-9/2009, в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, згідно п. 5 вказаного рішення Конституційного Суду України, в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Між сторонами на підставі ухвал Львівської міської ради від 02.03.2017 №1568, та від 17.05.2018 №3417, а також договору №Г-2315-17 від 29.12.2017 (термін дії до 31.12.2019), на підставі яких був оформлений паспорт прив`язки №ТС-2018-0513-Г від 21.08.2018 (дійсний до 31.12.2019), виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів особи, тобто у даному випадку право позивача на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до органу місцевого самоврядування з питань зміни чи припинення правовідносин, що виникли між сторонами.

З наведеного випливає, що п. 1.4.2 ухвали Львівської міської ради від 04.04.2019 №4839 Про внесення змін до ухвал міської ради від 02.03.2017 №1568, від 27.04.2017 №1888, від 08.06.2017 №2123, від 29.06.2017 №2257, від 26.10.2017 №2526 та від 17.05.2018 №3417 суперечить чинному законодавству, оскільки відповідач-2, як орган місцевого самоврядування, в контексті спірних правовідносин між сторонами, не мав повноважень змінювати або скасовувати свої рішення про надання позивачу дозволу чи продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді.

Колегія суддів вважає вірним покликання суду першої інстанції на те, що спірний пункт 1.4.2 ухвали Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019 суперечить підпункту 6.1 п. 6 ст. 33 Регламенту Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №260 від 17.03.2016, згідно якого мотивувальна частина ухвали повинна містити посилання на закони, інші нормативні акти та документи, обставини, якими викликана необхідність прийняття ухвали, чого, як було зазначено вище, не дотримано.

Суд відхиляє покликання скаржника на п.2.2.4 та п.5.4 договору №Г-2315-17 від 29.12.2017, оскільки вказані положення договору, що був укладений між позивачем та відповідачем-1, не можуть бути правовою підставою для відповідача-2 щодо скасування раніше прийнятого ним рішення щодо надання позивачу права здійснювати підприємницьку діяльність у конкретно визначеній тимчасовій споруді. Як було зазначено судом вище, подальші правовідносини між сторонами щодо користування відповідною тимчасовою спорудою (а також щодо дострокового припинення користування нею) повинні ґрунтуватися на чинному законодавстві та договорі між сторонами.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування п. 1.4.2 ухвали Львівської міської ради №4839 від 04.04.2019.

Покликання скаржника на інші процесуальні порушення, які допустив суд першої інстанції під час підготовчого провадження у даній справі, відхиляються судом апеляційної інстанції на підставі ч.2 ст. 277 ГПК України, оскільки доводам скаржника про юрисдикцію даного спору було надано оцінку в даній постанові.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Рішення Господарського суду Львівської області від 17.10.2019 у справі №914/1181/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Львівської міської ради - без задоволення.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст складено 17.02.2020.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік