Постанова

від 08.09.2020 по справі 914/1181/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/1181/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.10.2019 (суддя Мазовіта А. Б.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 (головуючий суддя Орищин Г. В., судді Галушко Н. А., Желік М. Б.)

у справі № 914/1181/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Барви Львова"

до 1) Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, 2) Львівської міської ради і 3) Галицької районної адміністрації Львівської міської ради

про визнання частково недійсним договору, визнання частково протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради, визнання протиправним та скасування розпорядження районної адміністрації,

(у судовому засіданні взяв участь представник Львівської міської ради - Синьовський Б. В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 14.06.2019 до Господарського суду Львівської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Барви Львова" (далі - позивач, ТОВ "Барви Львова") з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі - відповідач-1, Управління), Львівської міської ради (далі - відповідач-2, Рада) та Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (далі - відповідач-3, Районна адміністрація) про:

1) визнання недійсними пунктів 2.2.4 та 5.4 договору про право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд від 29.12.2017 № Г-2315-17;

2) визнання протиправним і скасування пункту 1.4.2 ухвали Ради від 04.04.2019 № 4839, яким вилучено пункт 98 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова;

3) визнання протиправним і скасування розпорядження Районної адміністрації від 24.05.2019 №210.

2. Позовні вимоги аргументовано тим, що спірні пункти 2.2.4, 5.4 від 29.12.2017 договору №Г-2315-17 про одностороннє припинення договору оренди у разі скасування пункту ухвали, який надає право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд і обов`язок орендаря демонтувати таку тимчасову споруду, підлягають визнанню недійсними, оскільки вони передбачають право Ради на припинення договору оренди в односторонньому порядку, що суперечить положенням Господарського кодексу України та Закону України Про оренду державного та комунального майна .

3. Незаконність пункту 1.4.2 ухвали Ради від 04.04.2019 №4839, на думку позивача, полягає в тому, що жодним нормативним актом не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування на вилучення тимчасової споруди з відповідних переліків. Окрім того, вилучивши пункт 98 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова, Рада протиправно скасувала своє рішення про надання дозволу чи продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді, а також фактично в односторонньому порядку скасувала діюче право позивача на розміщення тимчасової споруди, в той час як відповідно до положень договору від 29.12.2017 №Г-2315-17, термін його дії встановлено до 31.12.2019, що також відображено у паспорті прив`язки.

4. З огляду на вищенаведене, а також на те, що у спірній ситуації відсутні підстави для демонтажу тимчасової споруди, які випливають із чинних нормативних актів (зокрема, розділу 7 Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015), позивач вважає, що розпорядження Районної адміністрації від 24.05.2019 №210, яким ТОВ Барви Львова зобов`язано демонтувати тимчасову споруду, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

5. Позивач визначив підвідомчість цього спору судам господарської юрисдикції на підставі пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на те, що спірні правовідносини виникли між підприємством і органом місцевого самоврядування стосовно речових прав цих суб`єктів на земельну ділянку і на тимчасову споруду, що розташована на цій земельній ділянці.

Короткий зміст судових рішень

6. Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.10.2019 позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано пункт 1.4.2 ухвали Ради від 04.04.2019 №4839, яким вилучено пункт 98 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова.

Закрито провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання протиправним і скасування розпорядження Районної адміністрації від 24.05.2019 №210.

Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

7. Суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами на підставі ухвал Ради від 02.03.2017 № 1568, від 17.05.2018 № 3417, виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів особи, тобто, у даному випадку, право позивача на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності, а саме позивачу до 31.12.2019 було продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді, розташованій за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38.

8. Суд дійшов висновку, що пункт 1.4.2 ухвали Ради від 04.04.2019 №4839 Про внесення змін до ухвал міської ради від 02.03.2017 №1568, від 27.04.2017 №1888, від 08.06.2017 №2123, від 29.06.2017 №2257, від 26.10.2017 №2526 та від 17.05.2018 №3417 суперечить нормам чинного законодавства, оскільки відповідач-2, як орган місцевого самоврядування, не наділений правом змінювати або скасовувати свої рішення про надання дозволу чи продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах.

При цьому, суд послався на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.07.2018 у справі №914/1389/17.

9. Місцевий господарський суд встановив, що сторони договору від 29.12.2017 №Г-2315-17, врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок припинення дії цього договору, що не суперечить вимогам статей 6, 525, 598, 627, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 188, 291 ГК України та дійшов висновку, що позовна вимога щодо визнання недійсним пунктів 2.2.4, 5.4 договору від 29.12.2017 №Г-2315-17 є безпідставною, а тому в її задоволенні слід відмовити.

10. Також суд зазначив, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та Закону України Про благоустрій населених пунктів Районна адміністрація є органом, що наділений контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою, а спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою (зокрема, відновлення благоустрою шляхом демонтажу елементів благоустрою) є публічно-правовими і мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

11. Зважаючи на це суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за позовною вимогою про визнання протиправним та скасування розпорядження Районної адміністрації від 24.05.2019 №210 на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

При цьому, суд послався також на правову позицію, наведену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 914/1092/18.

12. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 рішення Господарського суду Львівської області від 17.10.2019 залишено без змін.

13. Апеляційний господарський суд, в межах доводів та вимог апеляційної скарги Ради, погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що у Ради були відсутні підстави для вилучення тимчасової споруди, у якій здійснює господарську діяльність позивач, з відповідного переліку, а відтак і для зменшення строку користування позивачем тимчасовою спорудою шляхом скасування попереднього рішення, яким цей строк було встановлено / продовжено.

14. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги Ради стосовно непідвідомчості спору в цій справі господарським судам, з огляду на існування договірних відносин між позивачем та відповідачем-1 з приводу тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасової споруди (договір від 29.12.2017 №Г-2315-17 з наступними змінами), а також наявності у позивача паспорта прив`язки від 21.08.2018 №ТС-2018-0513-Г (дійсний до 31.12.2019), у зв`язку з чим дійшов висновку, що спірне рішення Ради було прийняте органом місцевого самоврядування не у сфері публічно-правових відносин та не має ознак реалізації органом місцевого самоврядування своєї публічної влади.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

15. Рада подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволеної позовної вимоги, в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні цієї позовної вимоги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

16. У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судами приписів статті 20 ГПК України і неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2145/18, від 18.06.2019 у справі № 912/1286/18 і Касаційного господарського суду від 17.12.2019 у справі № 910/392/19, при визначенні предметної юрисдикції цього спору.

Позиція інших учасників справи, викладена у відзивах на касаційну скаргу

17. Районна адміністрація подала відзив, у якому підтримує доводи касаційної скарги, просить її задовольнити, скасувати рішення і постанову в частині задоволеної позовної вимоги про визнання протиправним і скасування пункту 1.4.2 ухвали Ради від 04.04.2019 № 4839, яким вилучено пункт 98 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Ухвалою Ради від 02.03.2017 за №1568 (далі - ухвала № 1568) Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах, що розміщені на території м. Львова, згідно з додатком 1, до 31.05.2018.

19. У пункті 98 Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова, який є додатком 1 до ухвали №1568, вказано ТОВ Барви Львова , тимчасову споруду якого розміщено за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38, площею 44 кв.м.

20. 29.12.2017 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) і ТОВ Барви Львова (орендар) укладено договір №Г-2315-17 на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд (далі - договір №Г-2315-17).

20.1. Предметом цього договору є надання орендодавцем орендареві права на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд на умовах оренди на термін відповідно до ухвал Львівської міської ради від 23.04.2015 за №4526 Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові , від 02.03.2017 за №1613 Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 №4526 Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові , від 02.03.2017 за №1568 Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова (пункт 1.1).

20.2. Відповідно до пункту 2.1 договору №Г-2315-17 орендодавець зобов`язався надати у тимчасову оренду конструктивний елемент благоустрою комунальної власності площею 44,00 кв.м (тротуар, газон, тощо) для розміщення тимчасової споруди за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38.

20.3. Згідно з пунктом 2.2.4 договору №Г-2315-17 орендар зобов`язався демонтувати тимчасову споруду при скасуванні ухвали №1568, після закінчення терміну дії цього договору, а також у разі виникнення потреби для реконструкції, ремонту, чи будівництва на місці розташування тимчасової споруди.

20.4. Пунктом 5.4 договору №Г-2315-17 встановлено, що договір припиняється в односторонньому порядку орендодавцем у разі скасування пункту ухвали, який надає право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд відповідному суб`єкту підприємницької діяльності з дати прийняття ухвали про його скасування.

20.5. Відповідно до пункту 6.1 договору №Г-2315-17 термін дії договору встановлюється з 01.01.2017 по 31.05.2018 (відповідно до пункту 5.5 Порядку розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526 (зі змінами) та пункту1 ухвали №1568).

21. Ухвалою Львівської міської ради від 17.05.2018 №3417, серед іншого, було внесено зміни до ухвали №1568 щодо продовження позивачу до 31.12.2019 терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді за адресою м. Львів, вул. Князя Романа, 38.

22. 22.06.2018 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) і ТОВ Барви Львова (орендар) було укладено договір №Г-2315-17 (Д-18) про внесення змін до договору № Г-2315-17 від 29.12.2017, яким пункт 6.1 договору викладено у новій редакції - термін дії договору встановлено до 31.12.2019 (відповідно до підпункту 1.1 ухвали Львівської міської ради від 17.05.2018 №3417).

23. 04.04.2019 Рада прийняла ухвалу №4839 Про внесення змін до ухвал міської ради від 02.03.2017 №1568, від 27.04.2017 №1888, від 08.06.2017 №2123, від 29.06.2017 №2257, від 26.10.2017 №2526 та від 17.05.2018 №3417 (далі - ухвала № 4839), пунктом 1.4.2 якої внесла зміни до переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова, а саме, виключено із переліку пункт 98 - приміщення за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38, площею 44 кв.м.

24. Ухвала №4839 стала правовою підставою для розпорядження Районної адміністрації від 24.05.2019 №210 Про демонтаж самочинно встановленої тимчасової споруди ТОВ Барви Львова вул. Князя Романа, 38 , якою позивача зобов`язано в добровільному порядку забезпечити демонтаж тимчасової споруди за адресою: м. Львів, вул. Князя Романа, 38 в термін до 22.06.2019.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

25. Підставою касаційного оскарження рішення і постанови у цій справі Рада на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України (тут і далі - в редакції, чинній з 08.02.2020), а також враховуючи вимоги касаційної скарги (пункти 15, 16 цієї Постанови) зазначає неврахування судами висновків Верховного Суду при визначені предметної юрисдикції цього спору в частині задоволеної позовної вимоги про визнання протиправним і скасування пункту 1.4.2 ухвали Ради від 04.04.2019 № 4839, яким вилучено пункт 98 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова.

26. У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

27. За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

28. Згідно зі статтями 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

29. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

30. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

31. При цьому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову -обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

32. Таку правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 920/40/19.

33. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

34. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 10).

35. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).

36. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

37. За визначенням термінів, наведеним у частині 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

38. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

39. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7частини першої статті 4 КАС України).

40. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

41. Визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб`єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах управлінських функцій.

42. Правові висновки такого змісту викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду, в тому числі від 11.04.2018 у справі № 161/14920/16-а, від 16.05.2018 у справі № 522/5487/17, від 16.05.2018 у справі № 826/14493/17 (К/9901/28314/18), від 18.06.2019 у справі № 912/1286/18, від 13.11.2018 у справі № 910/2145/18, від 21.11.2018 у справі № 826/12372/17, від 05.02.2019 у справі № 903/922/17.

43. У справі, яка розглядається, спірні правовідносини між позивачем і відповідачами виникли щодо вилучення тимчасової споруди позивача з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та демонтажу цієї тимчасової споруди, обґрунтовані незаконністю та безпідставністю таких рішень і дій органу місцевого самоврядування.

44. Спеціальним законом, який визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, є Закон України "Про благоустрій населених пунктів".

45. Управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень (стаття 5 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").

46. Відповідно до статті 12 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

47. До повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів відповідно до статті 10 зазначеного Закону належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів, а до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

48. За змістом статті 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

49. Самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами (частина 1 статті 40 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").

50. Таким чином, наведений Закон наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.

51. За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.12.2019 у справі № 914/392/19, на яку посилається Рада у своїй касаційній скарзі, а також у постанові від 19.02.2020 у справі № 914/466/19, які ухвалені у подібних правовідносинах (оскарження суб`єктом підприємницької діяльності рішення органу місцевого самоврядування (ухвали) щодо вилучення тимчасової споруди з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та розпорядження щодо демонтажу останньої),:

- оскаржувані ухвала і розпорядження прийняті на виконання владних управлінських функцій Ради і Районної адміністрації у сфері благоустрою населеного пункту;

- вказані дії є реалізацією владних функцій, тому звернення до суду з метою їх оскарження зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно здійснюватися у порядку адміністративного судочинства.

52. Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій підстави, якими позивач обґрунтовую свою вимогу щодо скасування пункту 1.4.2 ухвали №4839 (пункт 3 цієї Постанови), колегія суддів касаційного господарського суду не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що наявність договірних відносин між позивачем і відповідачем-1 свідчить про те, що ухвала №4839 прийнята органом місцевого самоврядування не у сфері публічно-правових відносин та не має ознак реалізації органом місцевого самоврядування своєї публічної влади.

53. Так, зі встановлених судами обставин не вбачається, що: земельна ділянка є предметом спору у цій справі (як зазначає позивач у позовній заяві (пункт 5 цієї Постанови)); спірна ухвала прийнята саме у зв`язку зі здійсненням позивачем господарської діяльності, як і не вбачається наявності спору про належне позивачу право на тимчасову споруду, оскільки спірна ухвала не позбавляє позивача права володіння, користування та розпорядження останньою, при цьому позовна заява обґрунтована виключно доводами незаконності прийнятої ухвали і не містить вимог про захист права власності (користування) способами, встановленими для захисту таких прав.

54. За таких обставин колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з доводами скаржника про те, що вказаний спір (в частині оскаржуваної позовної вимоги) є спором щодо оскарження акта суб`єкта владних повноважень, прийнятого при здійсненні ним публічно-управлінських функцій і носить публічно-правовий характер.

55. Разом із тим суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що положеннями статті 20 ГПК України не передбачено можливості оскарження до господарського суду рішення, прийнятого суб`єктом владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій, а спори щодо оскарження таких актів суб`єктів владних повноважень носять публічно-правовий характер і мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. При цьому саме суд адміністративної юрисдикції перевіряє чи прийнято рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

56. Щодо посилань суду першої інстанції на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.07.2018 у справі №914/1389/17, колегія суддів зазначає таке.

57. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

58. Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 13 цього Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

59. Доводи Ради щодо предметної юрисдикції цього спору узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2145/18, від 18.06.2019 у справі № 912/1286/18, відповідно до якої оскарження рішення органу місцевого самоврядування прийнятого у сфері благоустрою населеного пункту зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

60. Разом з тим, предметом спору у справі № 914/1389/17 було рішення органу місцевого самоврядування щодо виключення з переліку майна, що підлягає приватизації способом викупу об`єкта нерухомості, який на підставі договору орендує позивач, тобто спір у справі № 914/1389/17 стосується правовідносин у сфері приватизації об`єкта комунальної власності та не пов`язаний з повноваженнями органу місцевого самоврядування у сфері благоустрою населеного пункту, що свідчить про неподібність правовідносин у цих двох справах (№ 914/1389/17 і №914/1181/19).

61. За наведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність розгляду позовної вимоги про визнання противоправним і скасування пункту 1.4.2 ухвали №4839 в порядку господарського судочинства.

62. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

63. Так, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність підстав для їх скасування в частині позовної вимоги про скасування пункту 1.4.2 ухвали №4839 та закриття провадження у справі № 914/1181/19 у цій частині, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

64. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

65. Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

66. Ураховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що касаційну скаргу Ради необхідно задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовної вимоги про визнання протиправним і скасування пункту 1.4.2 ухвали №4839 - скасувати, а провадження у справі у цій частині закрити.

Розподіл судових витрат

67. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.10.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі № 914/1181/19 скасувати в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 1.4.2 ухвали Львівської міської ради від 04.04.2019 № 4839 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 02.03.2017 № 1568, від 27.04.2017 № 1888, від 08.06.2017 № 2123, від 29.06.2017 № 2257, від 26.10.2017 № 2526 та від 17.05.2018 № 3417", яким вилучено пункт 98 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова.

3. Провадження у справі № 914/1181/19 у цій частині закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил